2. Євровалютний міжбанківський ринок.

Операції між банками. Укладення капіталу в головних конторах та філіалах банків в інших країнах для фінансування позик банківським установам.

Учасники: банки, грошові брокери, центральні банки, керівні грошово-кредитні установи, великі корпорації.

Функції:

• розподільча;

• хеджування;

• забезпечення зручного механізму надання позик для корекції статей балансу;

• забезпечення руху коштів через названий ринок.

Інструменти: міжбанківські депозити (короткострокові вклади з фіксованими ставками (строки: 3 місяці та менше, 6 місяців, 1 рік).

Процентні ставки на євровалютному міжбанківському ринку є конкурентними. Різниця між ставками процента на центральних та внутрішніх ринках усувається за допомогою арбітражу за короткий термін, оскільки учасники ринку досить оперативно отримують інформацію про несприятливі зміни на ринках. Міжбанківська маржа є або дуже низькою або її взагалі немає. Євродоларовий арбітраж міжнародного міжбанківського ринку класифікують як зовнішній та внутрішній, залежно від напрямку руху коштів.

Ризики, що несуть банки-учасники міжбанківського ринку: неплатоспроможності; ринковий; пов’язаний з діяльністю в одній країні; валютний; ліквідності; виникнення кризи; політичний.

3. Євровалютне кредитування.

Більша частина євровалютних кредитів деномінована в доларах. Використовується декілька форм євровалютних синдикованих кредитів. Зміни умов на ринку також впливають на строки євровалютних кредитів. За один період строки становлять 10 років, за інший — 3 роки.

Синдикований кредит (СК) — кредит, наданий синдикатом банків. При цьому ризики, пов’язані з невиконанням обов’язків, розподіляються між учасниками синдикату.

Синдикація — група банків, що об’єдналися для участі в кредиті одного позичальника. Головна мета — розподіл ризику між учасниками. При цьому кожен банк несе самостійну відповідальність за свою частину наданого кредиту.

Банки надають СК для того, щоб знизити ризик, пов’язаний з позичанням грошей у суспільному секторі.

Синдикація виконує низку функцій, а саме:

• дає змогу банкам брати участь у наданні позик, незалежно від свого розміру;

• усі банки-учасники такої операції несуть ризики та отримують прибуток;

• дає змогу позичальнику отримати великий кредит, який не може бути наданий одним кредитором.

Форми єврокредитів:

1.Класичні синдиковані єврокредити.

2.Довгострокові кредити на велику суму передбачають створення спеціальної структури. Керівник банку є лід-менеджером, що формує банківський синдикат та визначає умови кредиту за участі позичальника. Члени синдикату беруть на себе зобов’язання надати частину кредиту.

3.Єврокредити з обмовкою про валютний опціон.

Позичальнику надається можливість вибору валюти погашення боргу (однієї або кількох) за настання строку платежу. Наявність цієї обмовки дає змогу позичальнику відобразити прибуток та витрати грошових коштів у єдиній валюті й уникнути валютного ризику.

Вартість єврокредитів: комісійні; банківська маржа; процентна ставка за кредитами; податки.

Процес організації кредиту: попередні переговори; лист про зобов’язання; угода про кредит (звичайна або відновлювана); угода про участь; угода про перепоступки.

Інструментами Євроринку є єврооблігація та іноземна облігація. Уряди багатьох країн установлюють обмеження на інвестиції в іноземні цінні папери. Тому позичальникам вигідніше продавати фондові активи в інших країнах.

Єврооблігація — облігація, розміщена за межами як країни позичальника, так і країни, у валюті якої вказано номінал єврооблігації; єврооблігації розміщені одночасно на ринках кількох країн через міжнародні синдикати їхніх фінансових інститутів.

Іноземна облігація — облігація, розміщена внутрішнім синдикатом на ринку однієї країни; валюта позики для позичальника є іноземною, а для кредитора — національною.

Види єврооблігацій:

1.Емісії єврооблігацій із фіксованою ставкою:

• стандартні облігації;

• облігації, що конвертуються в акції;

• облігації з варантом чи сертифікатом на підписку;

• багатовалютні облігації;

2.Емісії єврооблігацій з плаваючою ставкою:

• облігації мінімакс;

• облігації FLIP-FLOP;

• облігації з регулюючими ставками;

• облігації з фіксованою верхньою межею;

• облігації з валютним опціоном;

3.Інші види облігацій міжнародних ринків:

• облігації з нульовим купоном;

• облігації, гарантовані іпотекою.

Організація випуску єврооблігацій:

Перший етап. Звернення позичальника до банку, обраного керівником консорціуму чи керівним менеджером.

Другий етап. Створення гарантійного консорціуму.

Третій етап. Створення синдикату з розміщення.

Четвертий етап. Визначення витрат за емісією.

Звичайно витрати за емісією еврооблігацій на міжнародному ринку значно нижчі за вартість випуску схожих за основними параметрами облігацій на національному ринку.

Базові характеристики європейських боргових ринків у цілому подібні. Облігації на цих ринка випускаються місцевими чи муніципальними органами влади, національними корпораціями, а також нерезидентами.

З 1999 р. почалось проведення валютних операцій у євро та випуск єврооблігацій з номіналом у новій валюті. У зв’язку з цим ризик обміну валюти значно скоротився та далі зменшуватиметься з розширенням зони євро та входженням до її складу нових країн. Необхідність проведення єдиної економічної політики європейських урядів, пов’язана з бажанням стабілізувати курс євро, приведе до зменшення інфляційного ризику та ризику зміни економічних і правових умов гри на ринку. Одночасно зі зниженням ризиків розпочнеться й постійне зниження процентної ставки за єврооблігаціями.

Ціна євронот, що випускаються переважно країнами з високорозвиненою ринковою економікою, визначається на базі рейтингу позичальника, що присвоюється міжнародними рейтинговими агенціями. Зі створенням Європейського валютного союзу рейтингові агенції переглянуть систему рейтингів європейських країн у напрямі до їхнього зближення. Отже, прибутковість за їхніми єврооблігаціями буде також приблизно на одному рівні. Це приведе до пошуку інвесторами нових високоприбуткових інструментів, хоча ринок євроборгу буде ще довго приваблювати емітентів своєю стабільністю.

Зміни на фінансових ринках вплинуть у першу чергу на організаційну інфраструктуру та учасників ринку. Серйозні перестановки пройдуть серед європейських бірж. Буде створено нові ринки, а діючі втягнуться в новий виток гострої конкуренції.

Створення ЄВС підвищить конкуренцію серед банків та небанківських установ. За прогнозами західних експертів, у певних країнах дозвіл створювати фонди, які інвестують свої кошти в інструменти фондового ринку, порушить банківську монополію операцій на грошових ринках. У будь-якому разі банки втратять прибутки від операцій на ринку Forex.

Зі створенням ЄВС кожна емісія державних облігацій країн-учасниць буде здійснюватись у євро. Разом з тим європейські фінансові ринки збережуть деякі специфічні риси, пов’язані з різницею їхніх податкових систем, а також відсутністю єдиного позичальника (яким у США є Міністерство фінансів). Різниця в прибутковості буде відображати, як ринок оцінює ризик невиконання зобов’язань. Зросте значимість європейських валют у міжнародних портфелях цінних паперів: їхня частка за останні 15 років майже подвоїлась і досягла 40 %. Зростання попиту на євроактиви буде супроводжуватися збільшенням їхньої пропозиції.

Ринок єврокомерційних паперів (ЕСР) - це ринок номінованих у доларах США комерційних паперів, випущених за межами США через європейську дистриб’юторську мережу. Інституціональна структура така ж, як і в єврооблігаційного ринку: інвесторами є великі корпорації, банки, інвестиційні компанії.

Євроноти випускаються позичальником за спеціально складеним графіком. Банки та брокерські компанії створюють об’єднання розміщення для реалізації нот серед різних інвесторів за встановленою ставкою. Розміщення проходить через систему банківських торгів. Величина процентної ставки залежить від того, наскільки легко євроноти можуть бути розміщені.

Комісійні сплачуються за управління, за підтвердження — два рази на рік з невиплаченої частини кредиту; за використання — часто сплачуються лише починаючи з визначеного процента від суми кредиту.

Інструмент ринку — кредитні програми підтримки емісії євронот. Євроноти дуже схожі за своїми характеристиками з комерційними паперами. Відмінність лише в тому, що вони гарантуються інвестиційним банком або ж групою банків, які самі їх викуповують чи подовжують кредитну лінію позичальнику. Існує ціла низка видів євронотних програм: НИФ (NOTE ISSUANCE FACILITY, NIF), РУФ (REVOLVING UNDERWRITING FACILITY, RUF), СНИФ (SHORT—TERM NIF, SNIF) тощо.