5. Державна політика регулювання цін

Політика ціноутворення є частиною економічної і соціальної політики держави. Органи державного управління будують свої відносини з товаровиробниками, використовуючи такі важелі:

• податкову і фінансово-кредитну політику, уключаючи встановлення ставок і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій, економічних санкцій і ліцензій, соціальних і екологічних норм та нормативів;

• науково-технічні, економічні, соціальні державні та регіональні програми;

• державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для державних потреб.

Рівень і співвідношення цін на товари виробничого і невиробничого призначення торкаються інтересів усіх суб'єктів виробничої діяльності, невиробничої сфери, а також населення.

Основні принципи встановлення і застосування цін на товари і тарифів на послуги, а також організація контролю за їхнім дотриманням на території України визначаються Законом України "Про ціни і ціноутворення" та іншими законодавчими і нормативними документами. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності і підпорядкованості. Згідно з цим законом в Україні застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контактні (зовнішньоторговельні) ціни.

Дії держави щодо регулювання у сфері ціноутворення і застосування цін здійснюються різними методами, серед яких можна виділити:

• визначення переліку продукції і послуг, що підлягають державному регулюванню, у тому числі монопольної продукції;

• установлення граничних рівнів цін і тарифів, а також торгових надбавок (знижок);

• нормування рентабельності;

• заморожування цін.

Якщо суб'єкт підприємницької діяльності використовує ціни, що не відповідають вимогам законодавства, то до нього застосовуються економічні й фінансові санкції, а також він може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.

Світова практика має досить прикладів, коли рівень цін на певні товари недержавних підприємств затверджується рішенням міждержавних органів (установлення цін на вугілля і чорні метали - Європейським об'єднанням вугілля і сталі, цін на нафту - країнами ОПЕК, закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію - країнами ЄС та ін.).

Деякі галузі промисловості вимагають постійної державної підтримки (наприклад, вугільна промисловість) у вигляді дотаційних доплат виробникам або споживачам. Велике значення має державне регулювання цін у зовнішній торгівлі. Підприємства - суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності - визначають конкретні ціни на договірних умовах з урахуванням попиту й пропозиції. В окремих випадках контрактні ціни повинні визначатися відповідно до індикативних цін, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

У світовій практиці використовуються також інші методи державного впливу на ціни. Це досягається законами антимонопольного характеру, законами про нечесну торгівлю (зокрема, антидемпінговим законодавством), про цінову рекламу та ін.

Державне регулювання цін може передбачати заходи законодавчого й арбітражного характеру. У першому випадку ціноутворення в державі регламентується законами Верховної Ради, у другому - розпорядженнями державних і місцевих органів влади, у третьому - ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку. Варто підкреслити те, що в усіх випадках установлюються певні обмеження, правила, нормативи, що є обов'язковими для учасників ринку. Державний контроль за цінами здійснюється в сфері дії державних фіксованих і регульованих цін і тарифів. У сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування і дотримання вимог антимонопольного законодавства. Цей контроль здійснюється органами, на які ці функції покладені урядом.