Облік формування витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

На більшості підприємств, що займаються виготовленням продукції, наприкінці звітного періоду є продукція, обробка якої або не завершена, або не пройшла випробування, приймання чи комплектацію згідно з умовами договорів із замовниками. Така продукція належить до незавершеного виробництва. У підприємств, що займаються виконанням робіт або наданням послуг, незавершеним виробництвом є собівартість не зданих замовнику робіт або послуг.

Для бухгалтерського обліку незавершеного виробництва необхідно визначити його кількість та здійснити його оцінку. Кількість можна визначити шляхом інвентаризації або теоретично.

Оцінка незавершеного виробництва може проводитися:

за плановою (нормативною) виробничою собівартістю;
за плановими прямими витратами;
за собівартістю сировини, матеріалів та напівфабрикатів.

До прямих витрат на оплату праці відносять витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, включаючи будь-які види грошових та матеріальних доплат; виплати, передбачені законодавством про працю; інші виплати; витрати, пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів.

Інші прямі витрати включають відрахування на соціальні заходи, плату за оренду земельних і майнових паїв, амортизацію необоротних активів, вартість остаточно забракованої продукції, витрати на виправлення браку.

Облік витрат, які включають у виробничу собівартість продукції, обліковують на рахунку 23 "Виробництво". Цей рахунок призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції. Аналітичний облік за рахунком 23 ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами виготовленої продукції. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за розділами підприємства та центрами витрат і центром відповідальності.

За дебетовим сальдо рахунка 23 на кінець звітного періоду відображається залишок незавершеного виробництва.

Загальновиробничими витратами називають витрат, пов’язані з організацією виробництва у цехах та на дільницях. До таких витрат належать витрати на оплату праці керівництву дільниць та цехів, амортизація нематеріальних активів загальновиробничого призначення та інші. Синтетичний облік загальновиробничих витрат ведеться на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати".

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні та змінні. В кінці звітного періоду ці витрати розподіляються на кожен об’єкт з використанням бази розподілу (машино-години, заробітна плата, прямі витрати).

Коли при нормальній потужності підприємства загальновиробничі витрати на одиницю продукції не перевищують раніше розраховані нормативні показники, то їх вважають розподіленими і списують в дебет 23 рахунку. Суму, яка перевищує нормативи, списують на рахунок 90 "Собівартість реалізації" у період її виникнення.

Наведену вище класифікацію витрат має бути покладено в основу організації системи внутрішньогосподарського планування та обліку витрат на виробництво продукції. Одним із ключових елементів цієї системи є система калькулювання.

Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг. Вона складається на продукцію основного та допоміжного виробництва щомісячно, за квартал, за рік за встановленою номенклатурою статей, яку підприємство визначає самостійно, виходячи із специфіки діяльності.

Витати, пов’язані з виробництвом продукції, можуть групуватись за такими статтями калькуляції:

1. Сировина та матеріали.

2. Купівельні комплектуючі вироби і напівфабрикати.

3. паливо та енергія на технологічні потреби.

4. Зворотні відходи (вираховуються).

5. Основна заробітна плата робітників основного виробництва.

6. Додаткова заробітна плата робітників основного виробництва.

7. Відрахування на соціальне страхування.

8. Витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції.

9. Загальновиробничі витрати.

10. Витрати внаслідок технічно неминучого браку.

11. Інші операційні витрати.