- •Тема 1: методологічні основи інвестування план роботи
- •1.1. Економічна сутність інвестицій
- •1.2. Основні характеристики інвестицій
- •1.3. Класифікація інвестицій
- •1.4. Основні концептуальні основи інвестування
- •1. Характеристика суб'єктів інвестиційної діяльності
- •2. Виробничо – господарські угруповання та інститути спільного інвестування, як активні суб’єкти інвестиційної діяльності
- •3. Держава, як суб’єкт інвестиційної діяльності
- •4. Функціональні учасники інвестиційної діяльності
- •3.1. Характеристика фінансових інвестицій
- •3.2.Різновиди фінансових інвестицій
- •3.3. Ринок цінних паперів
- •3.4. Учасники ринку цінних паперів та їх функції
- •3.5. Фондова біржа
- •Тема 4: інвестиції у виробничий капітал (реальні інвестиції)
- •1. Загальна характеристика реальних інвестицій
- •2. Основні форми реального інвестування
- •3. Інвестиції в основний капітал
- •4. Інвестування оборотного капіталу
- •Тема 5. Інноваційна форма інвестицій
- •5.1. Поняття інновацій та їх види. Форми інноваційної діяльності
- •5.2. Інноваційний процес та його особливості
- •5.3. Об’єкти інноваційної діяльності
- •5.4. Суб’єкти інноваційної діяльності
- •5.5. Фінансова підтримка інноваційної діяльності
3. Інвестиції в основний капітал
Найпоширенішим об'єктом інвестування є основний капітал (фонди), до якого відносять: земельні ділянки; капітальні витрати на покращання землі; будови; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти; приладдя; робоча та продуктивна худоба; багаторічні насадження та інші основні засоби виробництва.
Основні виробничі фонди інвестиційної сфери поділяються на фонди будівельного та виробничого призначення. Дофондів будівельного призначення відносяться; будівельні машини та механізми, обладнання силове та виробниче, транспортні засоби всіх видів, виробничі будівлі та споруди, інші основні засоби виробництва, до яких включають інструменти, контрольно-вимірювальні пристрої, господарський інвентар терміном служби більше одного року, незалежно від вартості.
До фондів виробничого призначення відносяться машини, обладнання, передаточні пристрої, транспортні засоби, виробничий інвентар, інструменти строком служби більше одного року, будівлі, споруди підсобних та допоміжних виробництв, що виділені на самостійний промисловий баланс, які входять до складу підприємств, організацій та фірм інвестиційної сфери.
Поряд з постійно діючими засобами праці в будівництві використовуються тимчасові будівлі та споруди, які створюються лише на певний період виконання робіт па об'єктах будівництва. З них одна частина — інвентарні збірно-розбірні та пересувні — використовується при будівництві кількох об'єктів та враховується у складі основних виробничих фондів. Інша частина — нетитульні тимчасові будівлі та споруди, не враховується у складі основних виробничих фондів. Вони створюються за рахунок накладних витрат будівельних організацій і відносяться до оборотного капіталу.
Іноді будівельні організації у своїй виробничо-господарській діяльності тимчасово використовують основні виробничі фонди замовників та інших організацій. До тих часто відносяться побудовані в першу чергу склади, мережі водопостачання, електропостачання, будівлі обслуговуючого призначення, які використовуються будівельними організаціями до введення їх у постійну експлуатацію.
Покращання використання основних виробничих фондів та, перш за все, будівельних машин та механізмів — великий резерв підвищення ефективності реальних інвестицій. До загальних показників ефективності відносяться коефіцієнт загальної економічної ефективності використання основних виробничих фондів, показник фондовіддачі. Останній являє собою відношення обсягу будівельно-монтажних робіт, що планується або вже виконаний, за їх кошторисною вартістю до середньорічної вартості основних виробничих фондів.
Вкладаючи кошти в основні фонди, інвестор має зробити їх оцінку за повною первісною вартістю або за відновною вартістю.
Первісною оцінкою основних фондів є вартість їх придбання або створення, тобто оплачена сума грошових коштів чи їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації (інших активів або зобов'язань), наданих для одержання активу на момент його придбання або створення. Первісна вартість будівель та споруд визначається за кошторисною вартістю на момент введення в експлуатацію.
Оцінка основних фондів за первісною вартістю, яка відбивається в бухгалтерському балансі підприємства, називається первісною балансовою вартістю основних фондів.
Оцінка за відновною вартістю основних фондів (з урахуванням індексації) установлюється Міністерством економіки і Міністерством фінансів разом з Фондом державного майна України. Вона здійснюється щорічно після звітного року станом на 1 січня наступного року в Україні.
Оцінка за відновною вартістю основних фондів (переоцінка) здійснюється в декілька етапів:
визначення справедливої вартості активу, яка буде прийнята за нову залишкову вартість;
визначення величини дооцінки або уцінки за залишковою вартістю у вигляді різниці між справедливою вартістю та залишковою;
визначення індексу переоцінки;
визначення переоціненої первісною вартості необоротного активу;
визначення величини дооцінки або уцінки початкової вартості;
визначення величини дооцінки або уцінки через знос як різниці між величиною дооцінки (уцінки) за первісною вартістю та залишковою вартістю;
складання бухгалтерських записів після порівняння сум попередніх дооцінок та уцінок.
Справедливою вартістю є нова залишкова, а не первісна вартість, що достатньо незвично для бухгалтера. Раніше при проведенні переоцінок спочатку визначалась нова первісна вартість, зараз акцепти змістилися. Послідовність та зміст стали іншими, що свідчить про зміну методології бухгалтерського обліку.
Залишкова вартість — це первісна або відновна вартість основних засобів, зменшена на частину, яка вжеперенесена на готовий продукт, тобто залишкова вартість менша за первісну (відновну) на величину зносу. Залишкова вартість є балансовою вартістю основних засобів.
З січня 2004 року в Україні запроваджено новий порядок обліку і відображення у фінансовій звітності балансової (залишкової) вартості основних засобів. Він базується на розподілі всіх основних засобів на чотири групи:
група 1 — будівлі, споруди, їх структурні компоненти, передавальні пристрої;
група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього, меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації; інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та приладдя;
група 3 — інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2, 4.
група 4 – ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації тощо.
Процес зносу і поступового перенесення вартості основних засобів на виготовлений продукт є амортизацією.Вивчення питань амортизації основних виробничих фондів має важливе значення для дослідження проблем відтворення їхньої активної частини, прискорення оборотності машин та обладнання з метою створення в Україні дієвих важелів фінансового впливу держави на сферу управління технічним розвитком, переозброєнням і реконструкцією основних структурних ланок економіки країни.
За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати:
на придбання основних засобів та нематеріальних активів дія власного виробничого призначення, у тому числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів);
на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів.
Методи нарахування амортизації, або розподіл вартості основних фондів за роками їх служби у певному системному порядку, можна розділити на три основні групи: метод нормального нарахування амортизації, метод прискореного нарахування амортизації та метод уповільненого нарахування амортизації.
Перший передбачає нарахування амортизації залежно від строку нормальної експлуатації об'єкта основних коштів, як правило, рівномірно, виходячи з первісної вартості цього об'єкта.
Інший базується на прискоренні амортизаційного процесу, виходячи з різних систем прискорення на основі залишкової вартості.
Третій передбачає уповільнення пронесу нарахування амортизації, що збільшує строк використання об'єкта.
Як правило, перелік можливих конкретних методів нарахування амортизації регулюється державою, але кожне підприємство із переліку вибирає той метод, який економічно доцільний саме для нього.