4. Інвестування оборотного капіталу

Для забезпечення безперервності процесу відтворення товаровиробники по­винні мати не тільки основний, але і оборотний капітал (оборотні фонди). На відміну від основного капіталу, оборотний споживається в одному ви­робничому циклі і його вартість повністю переноситься на вартість виготовле­ної продукції. Він не бере участі у створенні вартості, а обслуговує тільки про­цес обігу товарів.

Вкладення в оборотний капітал призначене забезпечити запуск виробництва і його ритмічне функціонування впродовж усього життєвого циклу.

Інвестиції в оборотний капітал носять довгостроковий характер і в цьому розумінні не відрізняються від інших реальних інвестицій.

Інвестиції, вкладені у запаси сировини, основні матеріали, конструкції, ви­роби та допоміжні матеріали, пальне, запчастини, тару, малоцінні і швидкозно­шувані предмети, у незавершене виробництво, напівфабрикати власного виго­товлення й витрати майбутніх періодів, складають оборотні виробничі засоби (фонди). Вони обслуговують процес виробництва і необхідні для грошових розрахунків за товарно-матеріальні цінності і для погашення дебіторської заборгованості.

Інвестиції, вкладають у готову продукцію і виконані роботи, призначені для реалізації, кошти на рахунках у банках, у дорозі, розрахунках, касі, складають оборотний капітал. Готова продукція — це уречевлений капітал у вигляді основ­них виробничих активів і необхідного виробничого запасу сировини, основних і допоміжних матеріалів.

Функція обігових (оборотних) активів — здійснення платежів, розрахунків за поставлені товари, виконані роботи, готову продукцію. Вони постійно обслуго­вують усі стадії переміщення виробничих і обігових засобів (фондів). Таким чи­ном, обігові засоби (кошти) не "витрачаються" (такий вираз зустрічається у літе­ратурі), а лише поступово переходять від однієї стадії кругообігу до іншої, кож­ного разу повертаючись у свою вихідну грошову форму.

Іноді поняття „обігові кошти” ототожнюється з грошовими коштами. Це не зовсім вірно. Обігові кошти — це грошовий вираз авансованої вартості про­дукції. Для фінансового планування, звітності і контролю за правильністю ви­користання обігових коштів використовують укрупнене їх групування згідно з балансовими статями.

В інвестуванні оборотного капіталу можна прослідкувати три етапи:

1.  Первісне інвестування при створенні підприємства базується на формуванні ста­тутного капіталу підприємства. Мінімальні вимоги щодо нього повинні бути істотно збільшені для того, щоб він виконував не формальну, а активну роль у фінансах підприємствах.

2. Підтримка кругообігу капіталу діючого підприємства не потребує довгостроково­го інвестування коштів. Однактуг неможливо обійтися без активізації корот­кострокового банківського кредитування.

3.  Інвестування у приріст оборотних засобів при розширенні обсягів і масштабів господарської діяльностіпередбачає пошук додаткових інвестиційних можли­востей відносно до довгострокових вкладень для збільшення оборотного капі­талу підприємства. Джерелами фінансування можуть стати прибуток підпри­ємства, довгострокові кредити банків, фінансова допомога вищих організацій і кошти бюджету.

Джерелами оборотних засобів (коштів) в інвестиційній сфері можуть бути як власні фінансові ресурси підрядних організацій, так і позичкові і залучені кошти, що використовуються тимчасово.

Власні оборотні кошти закріплюються за організацією у постій­не використання і стають частиною статутного фонду організації. Вони складають приблизно 10% річного обсягу реалізованої продукції та виконаних робіт, ви­конаних організацією, і створюються за рахунок прибутку самої ор­ганізації або коштів, що перерозподіляються вищою організацією. До власних коштів також прирівнюються так звані стабільні пасиви. Вони є частиною влас­ник, авансованих на оплату праці, але тимчасово вільних, заборгованість за невідфактурним постачанням, відрахування па соцстрахования.

Позичкові оборотні кошти надаються організаціям у тимчасове користування у вигляді авансів замовників і кредитів банків. Роль кредитів значно розширюється як у нормуванні постійного розміру оборотних коштів, так і у поповненні їх нестачі. У сфері виробництва об'єктами кредитування є вироб­ничі запаси і витрати виробництва, у сфері обігу —розрахункові документи у дорозі. Істотно змінюється роль і значення кредиту у зв'язку з розширенням розрахунків за готові об'єкти "під ключ".

Залучені кошти — це кредиторська заборгованість усіх видів: постачальники за неоплачені у строк розрахункові документи, постачальники за акцептовані розра­хункові документи, строк яких не настав, кредитори за іншими розрахунками.

Тимчасовими джерелами оборотних коштів можуть бути кошти підприємств і організацій (кредиторів), які використовуються для здійснення фінансових розрахунків за поставлені матеріали, надані послуги. Тимчасова, заборгованість під­рядних організацій таким кредиторам може досягати великих сум, що свідчить про порушення фінансової дисципліни. Ця стаття оборотних коштів, як правило, не планується, а відбивається у балансі підрядних організацій як кредиторська заборгованість.

Розмір оборотних коштів організації залежить від швидкості їх обороту і обсягів виконаних робіт. Чим швидше оборотні кошти переходять від однієї стадії кругообігу в іншу, тим менше часу знаходяться вони в товарній і грошовій формі, тим менша сума потрібна будівельній органі­зації.

Прискорення обороту — це показник ефективності використання оборот­них коштів, одне із важливих джерел економії грошових ресурсів.

Залежно від сукупності дій оборотних коштів, показники їх обороту можуть бути загальними і частковими, що відбивають використання окремих груп або елементів матеріальних ресурсів і впливають на загальний показник обороту всіх оборотних коштів.

Управління оборотними коштами підприємства повинне забезпечувати ба­ланс між ризиком втрати ліквідності та ефективністю виробничо-господарської діяльності, що характеризується показниками рентабельності.

Цей процес необхідний для вирішення двох основних завдань:

1. Забезпечення платоспроможності. Підприємство, що не має достатнього рівня оборотних коштів, може зіткнутися з ризиком неплатоспроможності.

2. Забезпечення прийнятного обсягу, структури й рентабельності активів.

Можна виділити основні завдання у сфері управління оборот­ними коштами з урахуванням ризиків:

     Мінімізація поточної кредиторської заборгованості. Це завдання спрямо­ване на скорочення ризику ліквідності. Такий підхід потребує викорис­тання довгострокових джерел та власного капіталу для фінансування біль­шої частки оборотних коштів;

     Мінімізація сукупних витрат фінансування. При цьому переваги віддають короткотерміновій кредиторській заборгованості як джерела покриття обо­ротних активів;

     Максимізація повної вартості підприємства. Це завдання включає управ­ління оборотними коштами до загальної стратегії управління капіталом підприємства.