5.4. Суб’єкти інноваційної діяльності
Суб’єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об’єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.
За характером діяльності та змістом інноваційної діяльності усі суб’єкти поділяють на три групи, див. рис. 5.3.
Державні органи управління приймають активну участь в інноваційному процесі. Вони визначають правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, а також встановлюють форми стимулювання інноваційних процесів, спрямованих на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.
Зокрема:
· Верховна Рада України визначає єдину державну політику у сфері інноваційної діяльності, а саме: створює законодавчу базу для сфери інноваційної діяльності;
· Кабінет Міністрів України: здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності;
· Центральні органи виконавчої влади: здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації;
· Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності: здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-технічної та інноваційної політики;
· Представницькі органи місцевого самоврядування — сільські, селищні, міські ради відповідно до їх компетенції: затверджують місцеві інноваційні програми;
· Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції: розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам.
Основним суб’єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство — це підприємство (об’єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше ніж 70 відсотків обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період є інноваційні продукти і (або) інноваційна продукція.
Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо. Інноваційні підприємства розрізняються переважно цілями проектів і місцевою специфікою їх реалізації. Метою їх створення є інтенсифікація процесу розробки й впровадження у виробництво новітніх техніки та технологій, підготовка висококваліфікованих кадрів.
Технополіс — це науково-промисловий комплекс, створений для виробництва нової прогресивної продукції або розроблення нових наукоемких технологій на базі тісних відносин з університетами і науково-технічними центрами. У ньому поєднуються наука, техніка і підприємництво, здійснюється тісне співробітництво між академічною наукою, підприємцями, місцевими і центральними органами влади.
До складу технополісів можуть входити:
- науково-дослідні організації та установи;
- промислові підприємства;
- культурно-побутові об’єкти;
- комунальні та інформаційні мережі;
- проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва;
- фінансово-кредитні установи;
- торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури.
Науково-технологічний парк - це комплекс дослідних інститутів, лабораторій, заводів, створюваних на заздалегідь підготовлених територіях навколо великих університетів із розвиненою інфраструктурою (лабораторні корпуси, виробничі приміщення
Світовий досвід свідчить, що одним із найефективніших шляхів державної підтримки високотехнологічних, наукомістких, екологічно чистих виробництв є створення регіональних науково-технологічних парків. Науково-технологічні парки, або технопарки, складають організаційну основу інноваційних процесів, відіграють важливу роль у перенесенні високих технологій з області фундаментальних розробок у виробництво і сприяють комерціалізації науки, позитивним структурним зрушенням в економіці, росту конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.
Технопаркові структури - найдоступніша форма комерційної реалізації науково-технічної розробки в країнах розвиненої ринкової економіки. Автор нової ідеї входить до складу технопарку з метою розвитку власного венчурного бізнесу. Перший технопарк з’явився в США в 1949 р. на базі Стенфордського університету (штат Каліфорнія).
Одним із потенційно найефективніших структур прискореного впровадження інновації та економічного розвитку вважають бізнес-інкубатори.
Головне призначення бізнес-інкубатора — першочергова підтримка малого (переважно інноваційного) підприємництва. Бізнес-інкубатори бувають трьох типів:
· безприбуткові - ті, що працюють із залученням коштів місцевих органів влади, які зацікавлені у створенні робочих місць та економічному розвитку регіону;
· прибуткові - ті, що не надають пільги при здаванні в оренду свого майна (орендарям пропонується широке коло різноманітних послуг, однак сплачують вони тільки ті з них, якими реально скористалися);
· бізнес-інкубатори при вищих навчальних закладах надають ефективну підтримку підприємствам через консультування з боку науковців, дослідну та лабораторну базу, обчислювальну техніку, можливість підвищити рівень своїх знань через спілкування з викладачами та користування бібліотекою.
Сьогодні бізнес-інкубатори створені вже в багатьох містах України. Так, у Києві створено Київський інноваційний інкубатор (КБІ). В Івано-Франківську в 1996 р створено Українсько-канадський бізнес-центр, який здійснює головні функції бізнес-інкубатора. Інноваційні бізнес-інкубатори діють при ТНТУ ім. І.Пулюя, Львівському національному університеті «Львівська політехніка», Харківському державному політехнічному університеті.
Суб’єктів інноваційного процесу групують ще таким чином: новатори, ранні реципієнти, рання більшість, відстаючі. Усі групи, окрім першої, є імітаторами, тобто реалізаторами нововведень.
Новатори - це генератори науково-технічних знань (індивідуальні винахідники або дослідні організації). Вони зацікавлені в одержанні частини доходу від використання винаходу.
Ранні реципієнти - це підприємці, що першими освоїли новий продукт або технологію. Вони намагаються одержати додатковий прибуток шляхом швидкого просування нововведення на ринок.
Рання більшість - представлена фірмами, які першими впровадили нововведення у виробництво, що забезпечило їм додатковий прибуток.
Відстаючі фірми - зіштовхуються з ситуацією, коли запізнення з нововведенням призводить до випуску нових виробів, що вже починають морально застарівати.
Однією з організаційних форм інноваційного підприємництва є створення в структурі підприємства окремих підрозділів у формі лабораторій, технічних бюро, тимчасових творчих колективів, які формуються з різних спеціалістів.