PTnm Патоморфологічна класифікація Категорії pT, pN і pM відповідають категоріям t, n і m

Однак відсутня категорія pT₁, бо взято надто мало тканини залози для оцінки

максимальної pT категорії

G — Гістопатологічна градація

G_x — Ступінь диференціації не може бути визначений

G₁ — Високий ступінь диференціації (легка анаплазія)

G₂ — Середній ступінь диференціації (середня анаплазія)

G₃ — Низький ступінь диференціації (виражена анаплазія)

G₄ — Недиференційована пухлина (виражена анаплазія)

Групування за стадіями

Стадія І	Т1a	N0	М0	G1
Стадія II	Т1a Т1b Т1c Т1 Т2	N0 N0 N0 N0 N0	М0 М0 М0 М0 М0	G2, 3-4 будь-яке G будь-яке G будь-яке G будь-яке G
Стадія III	Т3	N0	М0	будь-яке G
Стадія IV	Т4 будь-яке Т будь-яке Т	N0 N1 будь-яке N	М0 М0 М1	будь-яке G будь-яке G будь-яке G

Клініка

Рак простати тривалий час перебігає безсимптомно. Поява клінічних проявів захворювання найчастіше свідчить про запущеність процесу. Основними симптомами є дизурія, затримка або нетримання сечі, гематурія, полакіурія. В момент первинної діагностики при пальцьовому ректальному дослідженні виявляється вогнище ущільнення простати (спостерігають більш ніж у 50% хворих).

Діагностика.

Діагностика ранніх уражень простати залишається важкою. При первинному звертанні у 50-70% хворих виявляють III-IV стадію захворювання. Часто рак простати виявляють при клінічному та рентгенологічному обстеженні хворих на “поперековий радикуліт” (метастази в хребет).

Методи діагностики:

• Пальцеве ректальне дослідження — основний метод діагностики раку простати. Метод простий, дешевий і достатньо ефективний (чутливість методу досягає 80%, при специфічності до 50%). Ознаками раку простати являються ділянки кам’янистої щільності в тканині залози, її асиметрія, горбкуватість, нерухомість слизової оболонки прямої кишки над залозою. Лише 10% пухлин простати, виявлених при пальцьовому дослідженні, являються досить обмеженими і піддаються ефективному лікуванню.

• УЗД – важливим діагностичним методом являється трансректальне ультразвукове дослідження простати, яке дозволяє виявити пухлини до 1 см у діаметрі. За допомогою УЗД оцінюють поширеність пухлинного процесу, проростання в капсулу, взаємозв’язок із сечовим міхуром і прямою кишкою. Особливою цінністю методу являється можливість візуального контролю за просуванням голки при виконанні пункційної біопсії.

• Пункційна біопсія простати, виконана через пряму кишку, із подальшим цитологічним дослідженням матеріалу, дозволяє установити точний діагноз.

• Гістологічне дослідження тканин, вилучених при аденомектомії, лише в 10% випадків виявляє початковий злоякісний ріст.

• Лабораторні дослідження:

  • У випадках раку, що проростає капсулу простати, знаходять підвищену активність кислої фосфатази у сироватці крові. У хворих з віддаленими метастазами даний показник підвищений більш ніж у 80% випадків.

  • Як діагностичний маркер визначають у сироватці крові рівень простатичного специфічного антигену (ПСА). При підвищені його рівню вище 6 нг/мл у третини чоловіків виявляють рак простати, але можливі псевдопозитивні результати.

    • Рентгенологічні методи дослідження використовують з метою підтвердження діагнозу, виявлення метастазів та оцінки функції та морфологічних змін верхніх сечовивідних шліхів (екскреторна урографія). Радіоізотопне сканування, рентгенографія, КТ кісток таза і/чи заочеревинного простору дозволяють встановити поширеність пухлинного процесу та виявити метастази в різних органах.

Лікування.

В лікуванні раку простати в теперішній час використовують практично всі спеціальні методи, що застосовуються в онкології – хірургічний, променевий, термічний, гормональний, хіміотерапевтичний.

Визначення стадії захворювання — вирішальний етап у дослідженні і виборі раціонального лікування раку простати.

• Пухлини стадії Т_0-1, безсимптомні, виявляються на автопсії чи при дослідженні тканини простати, вилученої з приводу передбачуваної аденоми. Стадія А₁ (добре диференційовані пухлини) має більш сприятливий прогноз, чим стадія А₂ (мало диференційовані новотвори).

• Пухлини стадії Т₂ ростуть у межах залози, виявляються при пальцьовому дослідженні простати у виді характерних вузлів; можуть бути вилучені оперативним шляхом. На жаль, фактично лише 10% раків простати можна лікувати за допомогою радикального хірургічного втручання. У багатьох випадках у тазових лімфатичних вузлах присутні метастази, що не виявляються при ректальному дослідженні.

• Пухлини стадії Т₃ — раки, що поширюються за межі капсули залози (наприклад, на сім’яні міхурці, шийку сечового міхура), але не на інші тазові структури. Подібні пухлини складають 40% усіх знову діагностованих раків і не підлягають радикальному хірургічному лікуванню.

• Пухлини стадії Т₄ — раки, що проростають у тазові кістки, лімфатичні вузли або далі. Близько 50% знову діагностованих випадків відносяться до стадії Т₄.

Рання стадія раку (Т₁-Т₂) вимагає проведення радикальної простатектомії, дистанційної -терапії чи внутрішньотканинного опромінення.

• Хірургічне лікування - радикальна простатектомія зі збереженням нервового сплетіння навколо залози показана хворим із невеликими пухлинами. Показана хворим у віці менш 70 років і забезпечує 10 - 15-річне виживання; у 40 - 60% випадків зберігає нормальну статеву функцію, але в 5 - 15% викликає в хворих нетримання сечі.

• Променева терапія показана літнім пацієнтам зі значним поширенням ракової пухлини або при наявності інших захворювань внутрішніх органів, що не дозволяють виконати хірургічне втручання. Опромінення застосовують також в осіб, що бажають зберегти статеву активність. Випадки імпотенції при інтерстиціальній імплантації ізотопів зустрічаються рідше, ніж при дистанційній -терапії.

Місцево-розповсюдженй рак простати (Т₃) – при лікуванні перевага надається променевим методам в сполученні з гормонотерапією.

• Гормональна терапія застосовується з метою максимального зниження концентрації ендогенного тестостерону – так званій андрогенній блокаді. Існують наступні методи андрогенної блокади:

1. Білатеральна орхіектомія (кастрація).

2. Естрогенна терапія (синестрол, фосфестрол, хлортріанізен, мікрофоллін-форте).

3. Нестероїдні антиандрогени (флутамід, косадекс, анандрон).

4. Стероїдні антиандрогени (андрокур).

5. Агоністи (аналоги) ЛГРГ (золадекс, декапептил, простап).

6. Білатеральна орхідектомія + антиандрогени.

7. Антиандрогени + естрогени.

8. Агоністи (аналоги) ЛГРГ + антиандрогени.

Раніше кастрація в сполученні з естрогенотерапією складали основу лікування раку простати в стадії Т₃ - Т₄. Однак, застосування естрогенів супроводжується низкою серйозних ускладнень з боку серцево-судинної системи. В теперішній час широке розповсюдження отримали нестероїдні антиандрогени, що блокують рецептори до андрогенів безпосередньо в тканині простати і не викликають ускладнень з боку серцево-судинної системи. Методом вибору є застосування стероїдного антиандрогеного препарату „Андрокур”, який має пряму антиандрогенну дію на пухлинний процес і метастази, впливає за допомогою негативного зворотного зв’язку на гіпоталамічні рецептори, що призводить до зниження викиду гонадотропінів і пригнічення продукції андрогенів яєчками. Препарат може застосовуватися як в монотерапії, так і у комбінації з агоністами ЛГРГ або орхіектомією (кастрацією). Середня тривалість лікувального ефекту від гормонотерапії складає 9-18 місяців.

• Хіміотерапія раку простати має обмежене застосування, оскільки пухлини малочутливі до хіміопрепаратів. При метастатичних та гормонорезистентних формах раку застосовують цисплатин, доксорубіцин, циклофосфамід, вінбластин і 5-ФУ.

Прогноз

П’ятирічне виживання хворих на ранніх стадіях після радикальної операції становить 80%, після променевої терапії – 80%, гормонотерапії – 45 –65%. У пізніх стадіях п’ятирічне виживання хворих становить 10 – 30%.