12. 5. Пухлини яєчка

Епідеміологія

На долю пухлин яєчка приходиться близько 2% усіх злоякісних новотворів у чоловіків. Пухлини яєчок зустрічаються в будь-якому віці, але частіше між 20 і 45 роками.

Етіологія.

Етіологічні чинники розвитку пухлин яєчка вивчені недостатньо. Появі пухлини сприяють:

• Крипторхізм. Сполучення пухлини і крипторхізму зустрічається в середньому в 16% спостережень. Неопущені яєчка уражаються пухлиною в 60 разів частіше, ніж розташовані в мошонці.

• Порушення синтезу гонадотропних гормонів.

• Гіпоплазія яєчка.

• Травма яєчка.

• Хронічні запальні захворювання яєчка.

Патологічна анатомія.

Усі пухлини яєчка поділяють на дві групи: герміногенні, що розвиваються із сім’яного епітелію, і негерміногенні, що розвиваються зі строми яєчка.

Герміногенні пухлини складають близько 95% усіх пухлин яєчка.

1. Семінома (класичний, анапластичний і сперматоцитарний типи).

2. Тератобластома (тератома).

3. Ембріональний рак.

4. Хоріонепітеліома (хоріокарцинома).

Негерміногенні пухлини яєчка (4 - 5%).

1. Лейдигома (інтерстиціальноклітинна пухлина).

2. Сертоліома.

Класифікація раків яєчка

(код МКХ – О С62)за системоюTNM(5-е видання, 1997 рік).

Класифікація стосується лише герміногенних пухлин яєчка. Необхідне гістологічне підтвердження процесу і розподіл за гістологічними типами. Патоморфологічна диференціація не визначається.

Підвищення рівня сироваткових пухлинних маркерів, зокрема альфа-фетопротеїну (АФП), людського хоріонічного гонадотропіну (ХГ) та лактатдегідрогенази (ЛДГ) часто трапляється при названих процесах. Стадіювання ґрунтується на визначенні анатомічного поширення хвороби і оцінці рівня сироваткових пухлинних маркерів.

Для оцінки категорій N, M та S застосовуються такі процедури:

Категорії N- Фізикальне обстеження та методи візуалізації

КатегоріїM- Фізикальне обстеження, методи візуалізації та біохімічні тести

Категорії S- Сироваткові пухлинні маркери

Стадії підрозділяються відповідно до наявності та рівня сироваткових пухлинних маркерів. Сироваткові пухлинні маркери досліджуються негайно після проведення орхіектомії і при підвищені повинні визначатися періодично після орхіектомії відповідно до термінів розпаду АФП (напівжиття 7 днів) та ХГ (напівжиття 3 дні) з метою оцінки рівня підвищення сироваткових пухлинних маркерів. Класифікація S ґрунтується на мінімальному рівні концентрації ХГ та АФП після орхіектомії. Сироватковий рівень ЛДГ (але не його рівень після того, як мине період напіврозпаду) має прогностичне значення у хворих з метастазами і застосовується при стадіюванні.

Регіонарні лімфатичні вузли

Регіонарними лімфатичними вузлами є парааортальні (періаортальні), преаортальні, прекавальні, паракавальні, ретрокавальні та ретроаортальні. Вузли вздовж сім’яної вени повинні розцінюватися як регіонарні. Латералізація (тобто сторона ураження вузлів відносно первинної пухлини) не впливає на класифікацію за критерієм N. Внутрішньотазові та пах­винні вузли розцінюють як регіонарні після хірургічного втручання на мошонці та в пах­винній ділянці.