11.2 Організація охорони здоров'я населення

Охорона та зміцнення здоров'я населення є одним із най­важливіших завдань суспільства і являє собою багатоаспект-ну соціальну та організаційну проблему. Вихідні положення та загальнодержавні підходи до її розв'язання викладені в Конституції України та в «Основах законодавства України про охорону здоров'я» (1992).

У реалізації конкретних заходів, спрямованих на забезпе­чення законодавчих вимог щодо охорони здоров'я і надання медичної допомоги населенню, задіяні різні міністерства, відом­ства, організації та заклади.

Останніми роками в Україні відбуваються суттєві зміни в структурі закладів охорони здоров'я державної і недержавної форм власності, їх взаємовідносинах і координації діяльності. Функції вищого державного органу, який здійснює адмініст­ративне, методичне і координаційне керівництво діяльністю по забезпеченню охорони здоров'я населення, покладено на Міністерство охорони здоров'я (МОЗ) України. Його очолює міністр, підпорядкований прем'єр-міністру (або його заступ­никам) Кабінету міністрів України. Міністр охорони здоров'я має декількох заступників, які відповідають за основні напрям­ки діяльності міністерства. Першим заступником міністра охо­рони здоров'я є Головний державний санітарний лікар. На відміну від інших заступників під час вирішення спеціальних питань у сфері запобіжного та поточного санітарного нагляду і контролю за дотриманням санітарного законодавства (уз­годження питань будівництва різних об'єктів, дозволу на вве­дення їх в експлуатацію, заборону або призупинення їх експ­луатації, реалізації продукції тощо) Головний державний сані­тарний лікар користується правами певної автономії і під­порядкований безпосередньо Кабінету міністрів України. До складу МОЗ України входить низка Головних управлінь: Голов­не управління лікувально-профілактичної допомоги дорослим, Головне управління лікувально-профілактичної допомоги дітям, Головне санітарно-протиепідемічне управління, Головне уп­равління навчальних закладів, Головне управління кадрів та ін.

МОЗ України та його органи (установи, заклади) на місцях взаємодіють з медичними структурами, які входять до складу інших міністерств та відомств (Міністерство оборони, Міністер­ство внутрішніх справ, Служба безпеки, Міністерство з пи­тань надзвичайних ситуацій тощо).

МОЗ України безпосередньо підпорядковані державні вищі навчальні медичні заклади, науково-дослідні інститути медич­ного профілю, деякі інші установи та заклади.

У кожній із 25 областей України, Автономній Республіці Крим, а також у містах Києві і Севастополі, в складі відповід­них державних адміністрацій є структурний підрозділ (депар­тамент, головне управління, управління, відділ), який керує справою організації охорони здоров'я на теренах окремої адмі­ністративно-територіальної одиниці, що має безпосереднє підпорядкування центральним загальнодержавним органам влади. В адміністративно-територіальних одиницях кожної області, міст Києва та Севастополя в складі адміністрацій райо­нів, міст, районів міського підпорядкування є аналогічні струк­турні підрозділи з керівництва справою охорони здоров'я насе­лення на відповідній адміністративно-територіальній одиниці. Як і на рівні областей, їх очолюють начальники (завідувачі, директори). У більшості сільських районів керівництво ліку­вально-профілактичними закладами і охороною здоров'я на­селення цього району здійснюють головні лікарі центральних районних лікарень (головні лікарі районних територіальних медичних управлінь/об'єднань).

Номенклатура закладів охорони здоров'я включає лікувально-профілактичні, санітарно-профілактичні та допоміжні заклади.

До лікувально-профілактичних закладів відносять:

лікарні (дільничні, центральні сільських районів, міські, районні міські (територіальні медичні об'єднання), обласні, рес­публіканські, спеціалізовані (профільні), клініки науково-дослід­них інститутів та вищих навчальних медичних закладів, та ін.), диспансери (фтизіатричні, онкологічні, психоневрологічні, ендокринологічні, шкірно-венерологічні, наркологічні та ін.), амбулаторно-поліклінічні заклади (поліклініки, амбулаторії, стоматологічні поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти та ін.), заклади швидкої медичної допомоги (лікарні і станції швидкої медичної допомоги та ін.), заклади охорони материнства й дитинства (пологові будинки, будинки дитини, 6} динки матері й дитини, дитячі санаторії та ін.), спеціалізовані санаторно-курортні заклади (санаторії, санаторії-профілак-торії, бальнеологічні (фізіотерапевтичні) лікарні, курортні полі­клініки та ін.), медико-санітарні частини окремих великих або спеціалізованих підприємств, спеціалізовані медичні центри (діагностичні, кардіологічні, офтальмологічні та ін.).

Як санітарно-профілактичні заклади слід відзначити: сані­тарно-епідеміологічні станції, санітарно-епідеміологічні цент­ри, спеціалізовані санітарно-епідеміологічні лабораторії, спеці­алізовані контрольно-ізоляційно-пропускні пункти, центри здо­ров'я, будинки санітарної освіти.

До допоміжних закладів системи охорони здоров'я нале­жать: бюро (центри) судово-медичної експертизи, аптечні за­клади, контрольно-аналітичні лабораторії та ін.

Особливості структури та організації діяльності провідних лікувально-профілактичних закладів наведено нижче.

Лікарня. Базова структура міської (центральної районної) лікарні передбачає наявність таких основних підрозділів: управ­ління лікарнею (канцелярія, бухгалтерія, відділ/кабінет медич­ної статистики, медичний архів, бібліотека та ін.), приймальне відділення, профільні палатні та спеціалізовані відділення, операційний комплекс, відділення функціональної діагности­ки, фізіотерапевтичне (відділення відновлювальної терапії), клініко-діагностичні лабораторії (клінічна, біохімічна, мікробіо­логічна, імунологічна та ін.), центральна стерилізаційна, апте­ка, кабінет переливання крові, харчоблок, господарчі приміщен­ня та склади, патологоанатомічне відділення тощо. Лікарню очолює головний лікар (директор), який має заступників з медичних питань, із поліклінічної роботи, з лікарсько-трудо­вої експертизи, з адміністративно-господарчих питань. Кожне відділення очолює завідувач, якому підпорядковані лікарі та інші співробітники, що працюють у відділенні.

До лікарні хворий поступає або в плановому порядку (за отриманим заздалегідь направленням-ордером на конкретну дату), або за швидкою медичною допомогою (коли потрібна невідкладна висококваліфікована допомога в умовах стаціо­нару). У першому випадку до лікарні, крім відповідного на­правлення передається «Виписка з медичної картки хворого» або інші медичні документи від лікаря (медичного закладу), який спостерігав хворого і направив його до лікарні. Як пра­вило, хворий спочатку поступає до приймального відділення (хворі з гострозаразними інфекційними захворюваннями або підозрою на них госпіталізуються в спеціальні лікарні, там їх розміщують в індивідуальних боксах, напівбоксах або боксо-ваних палатах). Після огляду лікарем, реєстрації, оформлення паспортної частини історії хвороби та у разі необхідності сані­тарної обробки і перевдягання в лікарняний одяг хворого в супроводі медичної сестри (санітарки) самостійно або на но­шах (у пересувному кріслі) доставляють у відділення, у визна­чену для нього палату.

Під час перебування хворого в стаціонарі великий обсяг роботи з надання хворому медичної допомоги і забезпечення відповідного лікувально-профілактичного режиму виконує середній та молодший медичний персонал: палатні медсестри, маніпуляційні медсестри, операційні сестри, дієтичні сестри, старші медсестри відділень, головна медсестра лікарні, медсе­стри, лаборанти, медичні техніки лікувально-діагностичних та допоміжних (рентгенологічного, фізіотерапевтичного, функ­ціональної діагностики) відділень.

Головна медсестра лікарні виконує обов'язки помічника головного лікаря (його заступника з лікувальної частини) під час вирішення питань, які стосуються організації та коорди­нації роботи молодших медичних спеціалістів, їх навчання, підвищення кваліфікації, проведення нарад, конференцій, обмі­ну досвідом роботи.

Старша медсестра відділення організує роботу всіх медич­них сестер і санітарок відділення, складає графік їх чергувань, розподіляє обов'язки, контролює їх виконання, відповідає за санітарний стан приміщень, отримання і розподіл медикаментів, шприців, крапельниць тощо, проводить інструктаж і навчання з питань виконання маніпуляцій, догляду за хворими, складає порційні листки на дієтичне харчування, оформлює листки непрацездатності та інші обліково-звітні документи стосовно руху хворих, внутрішньолікарняних захворювань тощо. Без­посередню матеріальну відповідальність за меблі, обладнання, зберігання, прання, переміну лікарняної білизни та одягу, при­бирання приміщень несе сестра-хазяйка відділення.

Палатна медсестра за призначенням лікаря виконує ок­ремі медичні маніпуляції, роздає ліки і контролює їх вжи­вання, вимірює температуру тіла хворим, контролює вико­нання призначень щодо лабораторних та функціонально-діагностичних обстежень, готує хворих до них, доглядає за важкохворими, вписує результати аналізів та досліджень до медичних карт (історій хвороб), слідкує за їх зберіганням протягом чергування, негайно повідомляє лікаря про стани, які потребують невідкладної медичної допомоги, в межах своїх функціональних обов'язків і можливостей надає самостійно таку допомогу, бере участь у щоденних ранкових «п'ятихви­линках», інформує про стан хворих та інші події, які відбу­лися під час чергування, передає (приймає) чергування на­ступній за графіком медсестрі. Важливе значення в діяль­ності палатної медсестри має контроль за дотриманням лікувально-профілактичного, санітарно-протиепідемічного і деонтологічного режиму в стаціонарі.

Маніпуляційна медсестра. Значна кількість лікарських при­значень виконується у звичайних або спеціалізованих маніпу-ляційних. Практично в кожному відділенні, незалежно від його профілю, функціонує маніпуляційна повсякденних загальних процедур (внутрішньом'язові, підшкірні, внутрішньовенні ін'єкції, крапельниці, тощо). У профільних відділеннях є спе­ціальні маніпуляційні (перев'язочна, гіпсовочна, цистоскопіч-на, оглядова, офтальмологічна, гінекологічна та ін.). У таких маніпуляційних працюють спеціальні маніпуляційні сестри, які добре володіють технікою відповідних маніпуляцій. Важливим обов'язком маніпуляційної сестри є дотримання режиму асеп­тики й антисептики як у самому приміщенні, так і під час виконання процедур.

Поліклініка. Поліклініка (поліклінічне відділення лікарні) — це найпоширеніший заклад лікувально-профілактичної допо­моги, призначений для медичного обслуговування населення за територіальним принципом його проживання або для об­слуговування окремих контингентів і груп населення. Полі­клініка має досить розгалужену організаційно-функціональну структуру. Очолює поліклініку головний лікар (якщо полі­клініка входить до складу лікарні або медичного об'єднання, її головний лікар за посадою є заступником головного лікаря або директора цього об'єднання). Головний лікар поліклініки має заступників з медичної частини, з експертизи працездат­ності, з адміністративно-господарчої частини. Загальнополіклі-нічними підрозділами є реєстратура, кабінет медичної статис­тики, архів та центральна стерилізаційна.

Територіальна поліклініка є багатопрофільним медичним закладом. Крім терапевтичного відділення, в якому працюють дільничні (сімейні) та цехові лікарі, до складу поліклініки вхо­дять такі відділення і кабінети: хірургічні, травматологічні, сто­матологічні, неврологічні, офтальмологічні, оториноларинго­логічні, кардіологічні, ревматологічні, онкологічні, інфекцій­них захворювань, підлітковий, геріатричний, жіноча консультація, реабілітаційні (фізіотерапії, лікувальної фізкуль­тури, фітотерапії, голкотерапії та ін.), функціональної діагно­стики, ендоскопічні, рентгенологічні (флюорографічні), клініко-діагностична лабораторія тощо.

Важливим структурним підрозділом поліклініки є відділен­ня профілактики. Воно працює в тісному контакті з названи­ми вище відділеннями та кабінетами і, крім того, має свої струк­турні підрозділи: кабінет профілактичного огляду декретова­них контингентів, кабінет долікарського огляду, кабінет диспансерного обліку, лабораторія експрес-методів досліджен­ня крові, сечі тощо. Відділення профілактики має проводити велику роботу із своєчасного встановлення, обліку і відповід­них заходів профілактики груп ризику щодо розвитку най­важливіших захворювань неінфекційної (серцево-судинних, онкологічних, ендокринологічних, нервово-психічних та ін.) природи.

Як і в інших лікувально-профілактичн,их закладах, поруч із лікарями працює середній та молодший медичний персонал. Зокрема, в обов'язки дільничної медсестри входять отриман­ня і підготовка необхідної документації (медичних карт хво­рих, записаних призначених на прийом до лікаря, результатів діагностичних і інших досліджень, висновків, лікарняних листків тощо), допомога лікареві під час прийому, ведення картотеки диспансерних хворих, контроль за своєчасністю чергових відвідань ними лікаря і потрібних обстежень, аналізів, виконання призначень лікаря вдома у хворих (ін'єкції, інші процедури), допомога лікареві у виконанні його обов'язків у поліклініці і на дільниці обслуговування.

Крім лікарень і поліклінік, останнім часом набувають поши­рення інші заклади і форми надання медичної допомоги насе­ленню. Зокрема, йдеться про денні стаціонари, діагностичні центри, амбулаторії та ін.

Для наближення медичної допомоги до працівників вели­ких підприємств, окремих груп населення і урахування особ­ливостей та умов їх праці створюються медико-санітарні час­тини (МСЧ). МСЧ являють собою спеціалізовані лікувально-профілактичні заклади двох типів — закритого (обслуговують тільки працівників даного підприємства, установи) і відкрито­го (крім працівників підприємства, обслуговують також членів їхніх сімей, а також населення, що проживає у прилеглому районі).

Залежно від кількості осіб, що обслуговуються, та ряду інших обставин МСЧ має більш або менш розгалужену структуру. МСЧ може включати в себе стаціонар і поліклінічні підрозді­ли або тільки останні. Принципово структура поліклініки є такою ж, як і у звичайній мережі медичного обслуговування населення. Проте замість (крім) дільничного принципу, в МСЧ прийнято обслуговування за цеховим принципом, тобто це­хові лікарі-терапевти проводять лікувально-профілактичну роботу і обслуговують контингент працівників певного цеху або підрозділу підприємства (установи).

Структура МСЧ також передбачає організацію лікарських (фельдшерських) здоровпунктів, які розташовані безпосеред­ньо на території підприємства. Дотримання цехового принци­пу роботи МСЧ дозволяє значно підвищити можливості профі­лактичної роботи, зокрема діяльності щодо профілактики про­фесійних отруєнь і захворювань.

За наявності у складі МСЧ лікарні (стаціонару), санаторію-профілакторію на їх базі надається висококваліфікована ме­дична допомога. Цехова лікарська ділянка організується з роз­рахунку 2000 працівників на одного лікаря. На підприємствах гірничорудної, вугільної, нафтопереробної, хімічної промис­ловості та деяких інших лікарська ділянка створюється з роз­рахунку на 1000 працівників.