Розрахункові показники температури повітря в житлових будинках та лікувально-профілактичних закладах

Приміщення	Темпера­тура, °С
Житлові будинки та гуртожитки
Житлова кімната квартири й гуртожитку	18
Кухня квартири й гуртожитку	15
Ванна індивідуальна і загальна	25
Ванна з індивідуальним нагрівачем	СО
Вбиральня індивідуальна і загальна	16
Суміщений санітарний вузол	25
Умивальня індивідуальна	18
Кімната особистої гігієни жінки	23
Вестибюль, загальний коридор, передпокій, сходова клітка в житловому будинку	16
Вестибюль, загальний коридор, сходова клітка в гуртожитку	18
Приміщення для культурно-масових заходів та індивідуальної підготовки до занять, кімната відпочинку, приміщення обслуговуючого персоналу гуртожитку	18
Ізолятори гуртожитків
Палата, кімната персоналу	20
Кабінет лікаря	18
Кабінет фізіотерапії	20
Процедурна	20
Лікувально-профілактичні заклади
Палати для дорослих	20
Палати для хворих на гіпотиреоз	24
Палати для хворих на тиреотоксикоз	15
Маніпуляційні для новонароджених	25
Післяопераційні палати, реанімаційні зали, палати інтенсивної терапії, пологові, операційні, наркозні, післяпологові палати	22
	22
Палати для недоношених, травмованих новонароджених та немовлят	25
Бокси і напівбокси, палати інфекційного відділення	22

Приміщення	Темпера­тура, °С
Догіологові, перев'язочні, маніпуляційні, доопераційні, процедурні, приміщення для зціджування грудного молока, кімнати для годування дітей віком до одного року	22
Кабінети лікарів, кімнати персоналу	20
Реєстратура, довідкові, вестибюлі, роздягальні	18
Приміщення для зберігання трупів	2
Секційні	16
Убиральні та умивальні для хворих	20
Кабінети для рентгенівських знімків зубів, рентгенівські кабінети та радіологічні відділення, фотолабораторія	18
Стерилізаційні при операційних, лабораторії та приміщення для проведення аналізів, прийому, сортування та збирання проб для лабораторних аналізів	18
Зали лікувальної фізкультури	00
Кабінети функціональної діагностики, приміщення для	22
ректороманоскопії
Кабінети лікувальної фізкультури, механотерапії, зуболікарські кабінети, кімнати зондування	20
Приміщення для санітарної обробки хворих, душові, кабінети особистої гігієни, приміщення для приймання ванн, лікувальні плавальні басейни	25
Приміщення для зберігання гіпсових бинтів та гіпсу, центральні приміщення для зберігання білизни, комори для інфікованої білизни і постільних речей, комори для господарського інвентаря, комори для речей хворих	16
Приміщення для миття, стерилізації та зберігання суден, сечоприймачів	16
Буфети та їдальні для хворих	18
Шлюзи перед палатами для новонароджених	20
Приміщення для виписування породіль та опромінення дітей кварцовою лампою	22
Клізмові	20
Малі операційні	22
Шлюзи в боксах та напівбоксах інфекційних відділень	20

Добовий перепад температур ви­значається шляхом зіставлення по­казників денної та нічної темпе­ратур.

Оптимальними у більшості при­міщень слід вважати: середню тем­пературу в приміщенні в межах 18— 22 °С, перепади температури по го­ризонталі та вертикалі — до 2—З °С, добовий перепад — до 2 °С (при ви­користанні центрального опалення) та до 5 °С (у разі застосування місце­вого опалення).

У табл. 34 наведено розрахункові показники температури повітря в різних приміщеннях житлових та лікувально-профілактичних зак­ладів.

Визначення вологості повітря проводять з використанням стаціонарного психрометра Августа, аспіраційного психромет­ра Ассмана (мал. 17), гігрометра (мал. 18) та гігрографа (мал. 19)

Абсолютну вологість визначають аспіраційним психромет­ром Ассмана. Прилад складається з двох ртутних термометрів, які розміщуються в металевому циліндрі. Крім того, верхня частина приладу обладнана вентиляційним пристроєм.

Перед початком дослідження необхідно змочити ртутний резервуар вологого термометра дистильованою водою з піпет­ки, а потім завести вентиляційний пристрій на 5—10 хв. Далі прилад закріплюють у досліджуваній точці на штативі. Слід зауважити, що психрометр не можна тримати в руках, тому що він нагрівається, а це впливає на показники приладу.

Після проведення дослідження визначають показники су­хого та вологого термометрів. Для визначення абсолютної во­логості користуються формулою:

K = A-0,5x(t_cyx-t_вoл)_*,

де К — абсолютна вологість, мм рт. ст.; А — максимальне напруження водяних парів за температури вологого термо­метра, мм рт. ст.; 0,5 — постійний психрометричний коефіцієнт; t_cyx— температура сухого термометра, °С; t_вол— температура вологого термометра, °С; В — атмосферний тиск у момент дослідження, мм рт. ст.; 755 — середня величина атмосферно­го тиску, мм рт. ст.

Відносну вологість визначають за формулою:

С = ,

де С — відносна вологість, %; К — абсолютна вологість, мм рт. ст.; В — максимальна вологість за температурою сухо­го термометра, мм рт. ст.

Відносна вологість уважається оптимальною, якщо вона зна­ходиться у межах 40—60 %, допустимою — якщо коливається від ЗО до 70 %.

Швидкість руху повітря визначають з використанням чаш­кового (мал. 20) або крильчастого анемометрів (мал. 21), а та­кож циліндричного або кульового кататермометрів (мал. 22).

Застосування методики кататермометрії дозволяє спочатку визначити охолоджувальну здатність повітря, а потім, за спеціальною формулою, швидкість руху повітря. Підготовка кататермометра до роботи полягає в тому, що його опускають в гарячу воду (60—80 °С) і нагрівають доти, доки ртуть з нижнього резервуара не підніметься до половини верхнього розширено­го капіляра. Далі прилад витирають ганчіркою і фіксують час,

протягом якого стовпчик ртуті опускаєть­ся з 38 до 35 °С. Розрахунок охоло­джувальної здатності повітря проводять за формулою:

Де — початкова температура, °С; t_кін — кінцева темпера­тура, °С; Ф — фактор приладу (постійна величина, яку вказа­но на тильному боці кататермометра); а — число секунд, про­тягом яких стовпчик ртуті опускається з 38 до 35 °С.

Знаючи охолоджувальну здатність повітря, можна визначи­ти швидкість руху повітря. Для цього спочатку визначають різницю між середньою температурою людини (36,5 °С) і тем­пературою повітря, а далі охолоджувальну здатність повітря ділять на одержану різницю і з використанням спеціальної таблиці за певної температури повітря в приміщенні знахо­дять величину швидкості руху повітря.

Швидкість руху повітря в житлових приміщеннях не по­винна перевищувати 0,2—0,3 м/с.

Напрямок руху повітря (в румбах) визначають за допомо­гою флюгера та ршжлітрів, що являє собою графічне зобра­ження повторюваності вітрів у певній місцевості.

До основних методів комплексної оцінки мікроклімату при­міщень слід віднести методики, що засновані на фізичній оцінці мікрокліматичних параметрів (проведення кататермометрії, використання фригориметрів та термоінтеграторів), визначенні співвідношення між комплексом метеорологічних чинників (іноді з урахуванням особливостей акліматизації, одягу та сту­пеня важкості праці) і суб'єктивним тепловідчуттям або фізіо­логічними реакціями людини (методики ефективних, еквіва­лентно-ефективних та результуючих тем­ператур), а також аналітичних методиках, в основі яких знаходиться визначення ряду теплофізичних та фізіологічних законо­мірностей з подальшим застосуванням за­собів математичного моделювання.

Найважливішими показниками фізіоло­гічних реакцій організму у відповідь на вплив мікрокліматичних параметрів є тем­пература тіла і шкіри та інтенсивність по­товиділення. Температуру шкіри визнача­ють за допомогою електротермометра. Ре­комендується проводити вимірювання температури шкіри в наступних симетрич­них точках (справа та зліва): на лобі — 3— 4 см від його середньої лінії, на грудній клітці — на рівні IV-V ребер та по сере­дині латеральної поверхні плеча і кисті між великим і вказівним пальцями з тильного боку.

Для оцінки інтенсивності потовиділен-

Циліндричний (а) ня використовують йодокрохмальний ме­та кульовий (б) тод Мінора. На ділянку шкіри, припудрену кататермометри крохмалем, прикладають листок фільтру­вального паперу, змоченого розчином суміші рицинової олії, етилового спирту та 10% настойки йоду. У разі підвищення інтенсивності потовиділення відбувається забарвлення аркуша паперу в темно-синій колір. Якщо синє забарвлення не реєструється або з'являються лише окремі ма­ленькі точки, можна зробити висновок про те, що мікроклі­мат відповідає зоні комфорту. Натомість такий стан, за якого з'являються великі темні плями, є ознакою порушення про­цесів терморегуляції.

Життєдіяльність людини неодмінно супроводжується утво­ренням тепла внаслідок біохімічних процесів, що відбувають­ся в тканинах і органах. У стані спокою доросла людина в середньому продукує тепла 3,34—6,27 кДж/кг маси тіла за 1 год. Залежно від характеру і важкості роботи, яка виконується, теплопродукція людини коливається в широких межах і під час виконання важкої роботи може сягати 2000 кДж/год і більше. Якщо повністю буде виключено можливість віддачі тепла в навколишнє середовище, температура тіла людини може протягом відносно короткого проміжку часу підвищи­тися до 42—44 °С, і внаслідок денатурації білків та інших при­чин така гіпертермія неминуче призведе до смерті.

Тому для нормальної життєдіяльності людини дуже важли­вим є забезпечення адекватної віддачі тепла в навколишнє середовище, тобто дотримання ізотермії, за якої кількісні по­казники теплопродукції будуть наближені до відповідних по­казників тепловіддачі. При цьому слід узяти до уваги той факт, що нормальна життєдіяльність можлива лише за обмеженого інтервалу температури тіла (35—37 °С). А це у свою чергу мож­ливо (для неодягненої людини) тільки в межах температури навколишнього середовища від + 15 до +40 °С.

Для забезпечення потрібної нормальної температури тіла в процесі філо- та онтогенезу людини у неї сформувався склад­ний механізм терморегуляції з двома основними складовими: теплопродукцією (фізичною та хімічною) і тепловіддачею. Повноцінність тепловіддачі дуже тісно пов'язана з гігієнічни­ми умовами навколишнього середовища, передусім, з його мікрокліматом, оскільки саме від його особливостей залежать можливість і інтенсивність віддачі тепла.

Серед шляхів віддачі тепла людиною головним є віддача через шкіру, на яку припадає понад 90 % від всієї тепловіддачі. Ще 10 % припадає на нагрівання повітря, яке видихується, та процеси травлення.

Існують три основних шляхи тепловіддачі через шкіру: інфра­червоним випромінюванням (40—50 %), проведенням: конвек­цією і кондукцією (30—40 %) та випаровуванням (10—20 %).

Відомо, що кожне тіло, яке має температуру вищу від абсо­лютного нуля, згідно з фізичними законами — внаслідок Броунів-ського руху молекул — випромінює інфрачервоні промені.

Тобто практично всі предмети, що оточують людину, як і сама людина, випромінюють у навколишнє середовище проме­неве тепло. На ступінь інтенсивності віддачі тепла людиною цим шляхом головним чином впливає радіаційна температура навколишнього середовища. Звичайно для кількісних оцінок, як і для інших шляхів тепловіддачі, важливе значення має пло­ща поверхні тіла (для дорослої людини її прийнято вважати рівною 1,8 м²). У спрощеному вигляді формула, яка відбиває цю залежність, має такий вигляд:

Q₁= 4,5 х (t₁ -t₂ )хS,

де Q — тепловитрати випромінюванням, кДж/год; t₁ — середня температура шкіри, t₂ — середня температура повер­хонь довколишніх предметів (радіаційна температура), °С; S — площа поверхні тіла людини, м².

Інші чинники мікроклімату (температура і вологість повітря та швидкість його руху) суттєвого впливу на тепловіддачу випромінюванням не мають.

Тепловіддача конвекцією головним чином залежить від тем­ператури навколишнього повітря. Крім того, на її інтенсивність впливають вологість і швидкість руху повітря. Ця тепловідда­ча може бути розрахована за формулами:

Якщо швидкість руху повітря менша за 0,6 м/с:

Q₂ =6*(t₁-t₂)x(0,5 + )xS.

Якщо швидкість руху повітря більша 0,6 м/с:

Q₂ =7,2 x(t₁-t₂ )x(0,25 +)xS,

де Q₂ — тепловіддача конвекцією, кДж/год; — середня температура поверхні шкіри, °С; t₂ — середня температура повітря, °С; v — швидкість руху повітря, м/с; S — площа по­верхні тіла людини, м².

Виходячи з цих формул та сутності механізму тепловіддачі, стає зрозумілим, що і шляхом випромінювання, і шляхом кон­векції тепловитрати можливі тільки за умови, якщо темпера­тура повітря і радіаційна температура будуть нижчими, ніж температура поверхні тіла.

Зовсім інший механізм тепловіддачі має випаровування. Його інтенсивність і величина насамперед визначаються рівнем абсолютної вологості повітря і орієнтовно можуть бути розра­ховані за формулою:

Q₃=15x (F_max-F_a6c.)x 0,5x(0,5 + )xS,

де Q₃ — тепловитрати випаровуванням на підставі визна­чення кількості води, яка може випаровуватися з поверхні тіла за певних умов, мл/год; F_max — максимальна вологість повітря при середній температурі шкіри, мм рт. ст.; F_a6c — абсолютна вологість повітря при певній температурі повітря; v — швидкість руху повітря, м/с; S — площа тіла людини.

Оцінюючи тепловитрати випаровуванням, слід мати на увазі, що ефективне випаровування і нормальне теплове самопочуття можливі лише за умови, якщо величина випаровування не пере­вищує 250 мл/год. Унаслідок випаровування 1 мл поту витра­чається 0,6 ккал (2,510 кДж), тобто випаровування 250 мл поту еквівалентне витраті 150 ккал (627,6 кДж) тепла.

Узагальнену гігієнічну оцінку тепловитрат і тепловідчуття людини можна отримати, зіставивши величини теплопродукції та тепловитрат її організму різними шляхами.

Залежно від особливостей мікроклімату і характеру його впливу на теплообмін у конкретних умовах перебування люди­ни розрізняють комфортний і дискомфортний мікроклімат. Останній поділяється на дискомфортний перегрівного і охо­лоджувального типів.

Комфортним вважається мікроклімат, який забезпечує нор­мальне теплове самопочуття людини, що в свою чергу зале­жить від адекватного співвідношення величин теплопродукції і тепловіддачі.

За звичайних умов для здорової людини, яка відпочиває або виконує легку фізичну працю та перебуває в повсякден­ному одязі, комфортні показники мікроклімату знаходяться у таких межах: температура повітря — 16—25 °С, вологість по­вітря — 50—60 %, швидкість руху повітря — 0,2—0,5 м/с, ра­діаційна температура — 18—20 °С. За таких показників тепло­вий комфорт людини забезпечується без вираженого фізіоло­гічного напруження механізмів терморегуляції. При відносно невеликому підвищенні температури повітря (до 26—28 °С) переважна більшість людей почувається добре, лише особи із серцево-судинною, ендокринологічною та деякими іншими ви­дами патології, зокрема пов'язаної з проявами гіпоксії та по­рушенням терморегуляції, можуть відчувати тепловий диском­форт. Він досить чітко проявляється у разі підвищення темпе­ратури приміщень до ЗО °С і більше.

Дискомфортний мікроклімат як перегрівного, так і охоло­джувального типів суттєво впливає на різні функції окремих органів та на організм людини в цілому. Змінюється (підви­щується за температури менше ніж 15 °С і більше ніж 28 °С) основний обмін. За низьких температур це зумовлено необхід­ністю компенсаторного збільшення теплопродукції, за висо­ких — є проявом патофізіологічних процесів, пов'язаних із по­ступовою втратою компенсаторно-регуляторних можливостей, порушенням метаболічних процесів, розпадом білків тощо.

Дуже чутливі до дискомфортного мікроклімату передусім сер­цево-судинна, центральна нервова та дихальна системи організ­му людини. Залежно від особливостей мікроклімату може вира­жено підвищуватись або знижуватись артеріальний тиск, збільшу­ватись або зменшуватися частота серцевих скорочень (наприклад, унаслідок перегріву підвищується систолічний і знижується діастолічний тиск, збільшується частота серцевих скорочень. При тепловому дискомфорті різко підвищується частота дихальних рухів, зменшується швидкість простої та диференційованої зо­рово-моторних реакцій, погіршуються розпізнавання кольорів, логічне мислення, порушуються а- і (3-ритми енцефалограми та деякі інші функції ЦНС.

У разі значного підвищення або зниження температури по­вітря навколишнього середовища в людини можуть виникну­ти патологічні зрушення як унаслідок перегріву, так і в ре­зультаті переохолодження, що мають гострий або хронічний характер.

Розрізняють такі основні форми патології внаслідок пере­гріву.

1. Гостра гіпертермія, яка може спостерігатися внаслідок підвищення температури тіла понад 38,5 °С і характеризуєть­ся збільшенням потовиділення (понад 150—200 мл/год), підви­щенням частоти серцевих скорочень (до 100 і більше) і часто­ти дихальних рухів (до 25 і більше), запамороченням, пору­шенням зорового сприйняття, слабкістю, різким зниженням працездатності, поганим загальним самопочуттям.

2. Гіперпіретична форма, яка виникає в умовах, коли вкрай знижена або зовсім неможлива втрата тепла випаровуванням (унаслідок поєднання високої температури та вологості), що може призвести до теплового удару.

3. Судомна форма гіпертермії, клінічні прояви якої пов'я­зані з порушенням електролітного балансу і м'язової дистрофії внаслідок утрати великої кількості мінеральних солей разом із вологою (потом), компенсаторне виділення якої спостері­гається за високої температури тіла.

4. Хронічна форма гіпертермії, що може виникати в осіб, які тривалий час повсякденно працюють або перебувають в умовах дискомфортного мікроклімату перегрівного типу з тем­пературою повітря понад 25—28 °С, вологістю понад 80—90 % та низькою рухомістю повітря. При цій формі спостерігають­ся різнобічні негативні прояви з боку серцево-судинної, трав­ної та ендокринної систем, загострення різних хронічних захво­рювань, зменшення природного імунітету, погіршення гіпок-сичних станів, зниження працездатності, поява проявів втоми і перевтоми.

Оцінювати теплове самопочуття людини можна за суб'єк­тивними та об'єктивними показниками. Суб'єктивну самооцінку теплового самопочуття здійснюють за семибальною шкалою: 1 — дуже гаряче, 2 — гаряче, 3 — тепло, 4 — комфортно, 5 — прохолодно, 6 — холодно, 7 — дуже холодно. Об'єктивними показниками теплового самопочуття є насамперед ті, які ха­рактеризують температуру шкіри. Середньозважену темпера­туру шкіри визначають шляхом вимірювання її на окремих ділянках поверхні тіла з урахуванням відносної площі ділянки.

Дуже важливим є розуміння того, що вплив мікроклімату приміщень на теплове самопочуття людини залежить не від одного, а від сукупності мікрокліматичних чинників. Адже на людину вони впливають одночасно. Змінюючи той чи інший мікрокліматичний чинник, людина має можливість (у певних межах) активно і цілеспрямовано збільшувати або зменшува­ти рівень тепловитрат, створюючи оптимальний мікроклімат і Таблиця 35

Таблиця 35