Показники освітленості залежно від характеристики зорової діяльності

Розряд зорової	Характеристика зорової діяльності	Найменший розмір	Загальне штучне освітлення	Природне освітлення
діяльності		об 'єкта, мм	Освітленість, лк*	КПО, %**
1	Найвищої точності	Менше ніж 0,15	400—1500	3,5—10
II	Дуже високої точності	0,15—0,3	300—1250	2,5—7
111	Високої точності	Більше ніж 0,3—0,5	200—500	2—5
IV	Середньої точності	Більше ніж 0,5—1	150—300	1,5-4
V	Малої точності	Більше ніж 1—5	100—200	0,8—3
VI	Груба (дуже малої точності)	Більше ніж 5	150	0,5—2
VII	Робота з матеріалами і виробами, що виблискують у гарячих цехах	Більше ніж 0,5	200	1—3
VIII	Загальне спостереження за ходом виробничого процесу		30—75	0,1—0,5

* Залежно від контрасту об'єкта з тлом.

** Залежно від географічних умов і типу освітлення (верхнє, бокове, комбіноване).

3. Приміщення, в яких потрібен загальний огляд навколиш­нього простору з короткочасним (епізодичним) розрізненням окремих об'єктів (концертні, театральні, клубні, кінотеатральні зали та фойє, актові зали, рекреації, кімнати очікування, вес­тибюлі, гардеробні громадських будівель тощо).

4. Приміщення, в яких відбувається загальне орієнтування у просторі інтер'єру (коридори, переходи, санітарні вузли, закриті стоянки автотранспорту тощо).

З урахуванням цих положень, а також конкретних умов праці (розміри предметів, контрастність тла, ступінь точності

роботи тощо) встановлюються нормативи природної та штуч­ної освітленості (табл. 37, 38).

Мал. 26. Захисний кут світильника

Для гігієнічної оцінки умов зорової праці та нормування освітленості велике значення має тло зорової поверхні, тобтоповерхні, на якій перебуває об'єкт, що розглядається. Тло вважається світлим, середнім або темним при коефіцієнтах відбиття відповідно понад 0,4, від 0,2 до 0,4 та до 0,2. Контраст об'єкта стосовно тла (відношення абсолютного значення різниці яскравості об'єкта і тла до яскравості тла) вважається великим, якщо його величина більша ніж 0,5, середнім — якщо його значення коливається у межах від 0,2 до 0,5, і малим, якщо його величина менша ніж 0,2.

Джерела штучного освітлення бувають звичайно у вигляді світильників різної конструкції і матеріалів, що складаються з джерела освітлення та освітлювальної арматури.

Використання арматури дозволяє цілеспрямовано вплива­ти на спектр світлового потоку, його напрямок та особливості розсіювання, рівномірність та яскравість джерела, створює потрібний захист очей від прямих променів, захищає джерело від забруднення тощо.

Залежно від впливу на світловий потік розрізняють 3 ос­новних класи світильників — прямого світла, розсіяного та відбитого світла. Світильники прямого світла забезпечують надходження в нижню напівсферу більше ніж 90 % світлового потоку, світильники розсіяного світла — від 30 до 70 %, світиль­ники відбитого світла — не менше ніж 90 % світлового потоку до верхньої напівсфери.

Дуже важливо, щоб конструкція світильників забезпечува­ла так званий захисний кут для очей, тобто запобігала потрап­лянню прямих світлових променів в очі. Кут (між лінією по­гляду і прямою) від джерела світла до ока людини не повинен бути більшим ніж 30° (мал. 26).

Якщо на робочій поверхні розташовані предмети з блиску­чою поверхнею (метал, скло), місце для світильників слід ви­бирати таким чином, щоб в очі не потрапляли відбиті промені. Якщо праця виконується стоячи перед вертикальною площи­ною (дошка на стіні тощо), для забезпечення рівномірності освітлення світильник потрібно кріпити не до стіни, а до стелі.

Під час оцінки та нормування штучного освітлення слід мати на увазі, що у зв'язку з наближеністю спектрального складу випромінювання ЛЛ до природного світла — для забезпечен­ня кращого фізіологічного сприйняття люмінесцентного освіт­лення рівень його освітленості має бути приблизно у 2—2,5 разу вищий, ніж той, що його створюють ЛР.

Отже, ретельний підхід до оцінки освітлення приміщень є не лише чинником створення оптимальних умов для забезпе­чення певних видів діяльності, але й запорукою запобігання численним захворюванням та патологічним станам.

______________________РОЗДІЛ 4___________________________

Гігієна харчування

Здоров'я людини більшою мірою залежить від її звичок та харчування, аніж від лікарського мистецтва

Д. ЛЕББОК

4.1. ФІЗІОЛОГО-ГІГІЄНІЧНІ вимоги ДО ОРГАНІЗАЦІЇ РАЦІОНАЛЬНОГО ХАРЧУВАННЯ ЛЮДИНИ

Повноцінне і безпечне харчування є однією з найважливі­ших умов забезпечення оптимальної життєдіяльності та висо­кої працездатності людини. її життя неможливе без регуляр­ного вживання їжі, яка необхідна для забезпечення енерго-витрат організму, процесів росту та відновлення тканин, нормального функціонування всіх фізіологічних систем. Не­раціональне (недостатнє або надмірне за енергетичною цінністю, погано збалансоване в якісному відношенні, наси­чене шкідливими мікроорганізмами, хімічними та іншими ре­човинами) харчування призводить до дуже несприятливих для здоров'я наслідків і навіть до виникнення важких гострих та хронічних захворювань аліментарної природи.

Щоб запобігти виникненню цих негативних зрушень та по­вною мірою забезпечити свої біологічні та соціальні функції, їжа має відповідати таким основним фізіолого-гігієнічним вимогам:

• Бути достатньою за енергетичною цінністю, тобто забезпе­чувати та компенсувати сумарні добові енерговитрати кон­кретної людини з урахуванням її віку, статі, стану здоров'я та особливостей професійної діяльності.

• Містити в найбільш доцільному фізіологічному співвідно­шенні всі харчові речовини (білки, жири, вуглеводи, вітам­іни, мінеральні елементи, воду), які потрібні для нормаль­ної життєдіяльності організму.

• Мати приємні органолептичні властивості, легко перетрав­люватись і засвоюватися, збуджувати апетит, забезпечува­ти відчуття насичення їжею.

• Включати різні за походженням і характером кулінарної обробки продукти рослинного і тваринного походження, свіжі овочі та фрукти.

• Прийматися не менше ніж 3 рази на день, у визначений час, із розподілом енергетичної цінності і виду окремих прий­мань, який враховує режим праці, побуту та стан здоров'я.

• Буги безпечною в санітарно-епідеміологічному відношенні (не включати шкідливих домішок, які могли би стати при­чиною виникнення харчових отруєнь або інших захворю­вань і патологічних станів).

Їжа як невід'ємний чинник існування людини характеризуі ся певною біологічною дією, до основних видів якої слід віднести сцецифічну, неспецифічну, захисну та фармакологічну, а також виконує певні функції, а саме: енергетичну, пластичну, біорегуляторну, пристосувально-регуляторну, імунорегулятор-ну, реабілітаційну та сигнально-мотиваційну (табл. 39 та 40).

Таблиця 39

Класифікація харчування за біологічною дією їжі

Біологічна	Призначення	Види	Група
дія		харчування	населення
Специфічна	Профілактика аліментарних захворювань	Раціональне	Здорові
Неспеци-	Профілактика захворювань	Превентивне	Група ризику
фічна	неспецифічної (багатофакторної) природи
Захисна	Профілактика професійних	Лікувально-	Працівники
	захворювань	профілактичне	підприємств зі шкідливими та особливо шкідливими умовами праці
Фармако-	Відновлення порушеного	Лікувально-	Хворі
логічна	захворюванням гомеостазу та діяльності функціональних систем організму	дієтичне (лікувальне)

Функції	Чинники
	Харчові речовини	Харчові продукти
Енергетична	Вуглеводи, жири, білки,	Хліб, цукор, жири
	органічні кислоти, етанол*
Пластична	Білки, мінеральні	М'ясо, риба, молоко, яйця,
	речовини, жири,	бобові
	вуглеводи
Біорегуляторна	Білки, вітаміни,	Овочі, фрукти, ягоди, яйця
	мікроелементи,
	есенціальні
	поліненасичені жирні
	кислоти
Пристосувально-	Харчові волокна, вода	Хліб із низького гатунку
регуляторна		борошна, крупи, овочі, напої
Імуно-	—	Продукти, які багаті на
регуляторна		незамінні чинники (повноцінні
		білки, вітаміни тощо)
Реабілітаційна	Фармакологічні	Продукти з низьким вмістом
	властивості речовин при	натрію, жирів або з
	зменшенні їх у раціоні та	поліпшеним їх складом,
	при кулінарній обробці	модифікованим вуглеводним
		компонентом, зниженою
		енергетичною цінністю, 3
		наповнювачами тощо
Сигнально-	Смакові та екстрактивні	Пряні овочі, приправи
мотиваційна	речовини

Кількісна та якісна потреба людини в їжі залежить від віку, статі, маси тіла, фізіологічного стану, енерговитрат, пов'яза­них із трудовою діяльністю, а також побутовими процесами, які зумовлюють сумарні добові енерговитрати.

Тому добові витрати енергії (О_до6) включають 3 складові: основний обмін (О)), енерговитрати, пов'язані з процесами травлення (0₂), та енерговитрати, зумовлені всіма видами фізичної активності протягом доби (0₃), і можуть бути розра­ховані за формулою:Q_{доб =} Q₁ + Q₂ + Q_3.

Вихідною для відповідних розрахунків має бути нормальна або ідеальна (Мн), а не фактична маса (Мф) тіла даної люди­ни, тому що остання може бути значно більшою або меншою порівняно з фізіологічною нормою. Нормальна маса тіла (Мн) може бути визначена різними методами. Зокрема, її можна знайти за допомогою різних емпіричних формул та номограм (мал. 27).

Проте найбільшого поширення в сучасній медичній прак­тиці знайшли формули Брока і Кребса, формула з урахуван­ням обводу грудної клітки, а також індекс Кетлє.

За формулою Брока нормаль­ну масу тіла розраховують таким чином.

Для чоловіків середньої будови тіла нормальну масу тіла визнача­ють за формулами:

МТ = ДТ - 100 (при довжині тіла до 165 см);

МТ = ДТ - 105 (при довжині тіла 166—175 см);

МТ = ДТ - 110 (при довжині тіла понад 175 см);

де МТ — маса тіла, кг; ДТ — довжина тіла, см.

Для жінок маса тіла у всіх ви­падках має бути на 5 % меншою, ніж у чоловіків.

За формулою Кребса (модифікованою формулою Брока) нор­мальну масу визначають на підставі наступних співвідношень.

Для чоловіків:

МТ = ДТ - 0,4 (ДТ - 52).

Для жінок:

МТ = ДТ - 0,2 (ДТ - 52),

де МТ — нормальна маса тіла, кг; ДТ — довжина тіла за мінусом 100 (ДТ - 100).

Оцінюючи результати, ураховують, що у гіперстеніків нор­мальна маса тіла може перевищувати визначену за формулою на 7 %, а у астеніків може бути меншою на 6 %.

За формулою з урахуванням величини обводу грудної клітки (для чоловіків) нормальна маса тіла становить:

МТ = 42 х ДТ х ОГ,

де МТ — нормальна маса тіла, кг; ДТ — довжина тіла, см; ОГ — обвід грудної клітки, см.

Індекс Кетлє, або індекс маси тіла, визначають за форму­лою: ІМТ = ,

де ІМТ — індекс маси тіла, кг/м²; М — маса тіла, кг, ДТ — довжина тіла, см.

У табл. 41 наведено дані стосовно максимальної маси тіла за величиною індекса Кетлє.

Оцінка результатів зіставлення фактичної і розрахункової «нормальної» маси здійснюється наступним чином. Якщо фак-

Таблиця 41