Ждан Инфаркт миокарда

-виключити наявність облітерующих захворювань судин (атеросклероз або ендартереїт, синдром Рейно й ін.);

-уточнити, чи немає в хворого непереносимості препарату.

Внутрішньовенна інфузія магнію сульфату:

-гіпомагнезіємія;

-синдром подовженого QТ;

-ускладнення інфаркту міокарда деякими варіантами аритмій;

-альтернатива застосуванню нітратів і бета-адреноблокаторів, якщо їхнє введення з якоїсь причини неможливо.

1000 мг магнію (50 мл 10 %, 25 мл 20 %

або 20 мл 25 % розчину сірчанокислої магнезії) уводяться внутрівенно крапельно протягом 30 хвилин у 100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду; у наступному проводиться внутрішньовенна краплинна інфузія протягом доби зі швидкістю 100-120 мг магнію в годину (5-6 мл 10 %, 2,5-3 мл 20 % або 2-2,4 мл 25 % розчину сірчанокислої магнезії).

Для рішення питання про показання до призначення магнію сульфату необхідно уточнити ряд моментів:

-виявити клінічні й анамнестичні ознаки можливої гіпомагнезіємії:

-гіперальдостеронізм ( у першу чергу при застійній серцевій недостатності і стабільній АГ), гіпертиреоз (у тому числі ятрогенний), хронічна алкогольна інтоксикація, судорожні скорочення м'язів, тривале застосування діуретиків, глюкокортикоїдів терапія;

-діагностувати наявність синдрому подовженого QT по ЕКГ.

Для рішення питання про можливості призначення магнію сульфату необхідно уточнити ряд моментів:

-переконатися у відсутності станів, що проявляють гіпермагнезіємією - ниркової недостатності, диабетичного кетоацидоза, гіпотиреоза;

-виключити наявність AV блокади, синоаурикулярної блокади, синдрому слабкості синусового вузла, брадикардії (ЧСС менш 55 ударів у хвилину);

-виключити наявність у хворого міастенії;

-уточнити, чи немає в хворого непеносимості препарату.

Обмеження розмірів інфаркту міокарда

Досягається:

-адекватним знеболюванням;

-відновленням коронарного кровотока і зменшенням роботи серця і потреби міокарда в кисні.

Цієї ж мети служить оксигенотерапія, показана при гострому інфаркті міокарда усім хворим у зв'язку з частим розвитком гіпоксемії навіть при неускладненому перебігу захворювання.

ПОМИЛКИ ТЕРАПІЇ ЩО ЧАСТО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ .

Помилки, обумовлені застарілими рекомендаціями, що частково зберігаються й у деяких сучасних стандартах надання медичної допомоги на догоспітальному етапі:

- використання триступінчастої схеми знеболювання (при відсутності ефекту від сублінгвального прийому нітрогліцерину перехід до наркотичних анальгетиків здійснюється тільки після безуспішної спроби зняти больовий синдром за допомогою комбінації ненаркотичних анальгетиків);

-недоцільне застосування атропіну для профілактики (це не стосується) вагоміметичних ефектів морфіну (нудота, блювота, вплив на серцевий ритм і артеріальний тиск), оскільки він може сприяти збільшенню роботи серця;

-профілактичне призначення лідокаїну всім хворим інфаркту міокарда без обліку реальної ситуації для попередженя розвитку фібриляції шлуночків, може значно збільшувати летальність унаслідок настання асистолії.

Помилки, обумовлені іншими причинами.

Досить часто з метою знеболювання при ангінозному статусі невиправдано використовується комбіновані препарати (баралгін, спазмалгін, спазган і т.д.) або трамадол (трамал), що практично не впливають на роботу серця і споживання кисню міокардом, а тому не показані в цьому випадку

Украй небезпечно при інфаркті міокарда застосування як антиагрегантного засобу і “коронаролітика” дипіридамола (курантила),що значно підвищують потребу міокарда в кисні.

Досить розповсюдженою помилкою є призначення калію і магнію аспартата (аспаркама, панангіна), що не впливає ні на зовнішню роботу серця, ні на споживання міокардом кисню, ні на коронарний кровоток і т.д.