11. Особливості виникнення і становлення філософської думки у Стародавньому Китаї та Інді

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (І та ІІ тис до до н.е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани і Упанішади. Власне філософські погляди Древньої Індії найбільш повне відображення одержали в Упанішадах, але перші проблиски філософського підходу до дійсності просліджуються вже в збірниках ведичних гімнів. За формою Упанішади звичайно являють собою діалог мудреця-вчителя з учнем, або ж з людиною, що знає істину і його учня, що таким стає. Пануюче місце в Упанішадах займають навчання, що пояснювали першопричину і першооснови буття духовний початок - Брахман, чи атман, рідше – Пуруша - образ світової космічної людини. З різних частин його тіла виник світ: з очей – Сонце, з душі – Місяць, з дихання –вітер. Повторюючи тим самим будову самого індійського суспільства. Кастовість - варна. Верховна варна – брахмани (вища каста), виходять з уст Пуруші, кшатрії – з рук (воїни, слуги), Вайши – з бедер (опора державної власті), Шудра – ступні. Поза кастами чалдани – недоторкувані. Пуруша стає абсолютним ідеалом. Атман – особистий індивідуальний початок. Це є система об’єктивного ідеалізму. Інший спосіб об’єктивного світогляду є матеріальний початок – прокріті. У філософському плані прокріті можна розуміти як першопричину світу об'єктів. Аналіз перших, власне вже філософських, систем даршан (даршан — найбільш поширений термін староіндійської філософії, адекватний терміну "філософія"), можна, наприклад, подати через такі школи, як йога, санкх'я, міманса, веданта, вайшешика, н'яя, чарвакалокаята. При цьому слід зауважити, що ці школи характеризуються неоднорідністю, а їх основою є ставлення до Вед. Ті школи, які визнають авторитет Вед (санкх'я, н'яя, вайшешика, йога, міманса, веданта), називаються астіка. А ті, які не приймають авторитету Вед, називаються настіка (наприклад, чарвакалокаята, буддизм, джайнізм). Характерною особливістю стародавнього-індійського світогляду є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно релігійного світогляду до філософії. Фiлософiя в Китаї існувала i розвивалася в шести основних філософських школах: 1)Конфуціанство; 2) Моiзм; 3). Школа закону; 4). Даосизм; 5). Школа "iнь-ян" (натурфілософи); 6). Школа імен. В бiльшостi шкіл переважала практична фiлософiя, пов'язана з проблемами життєвої мудрості, моралі, управління. Даосизм (кит. дао цзя - школа дао), поряд з конфуціанством одна із двох осн. течій кит. філософії. Виникло в 2 ст. 1-го тис. до н.е. Классич. Д. являв собою філос. навчання наївно-матеріалістичного характеру, з задатками примітивної діалектики Віра в імператора – Ді, на цій базі сформувалось вчення про небо, якому підкоряється імператор. Вихідною ідеєю філос. даосизму є навчання про дао - шлях, споконвічний, природний і загальний закон спонтанного виникнення, розвитку і зникнення усього Всесвіту. Звідси випливає принцип проходження дао, тобто поводження, що підкоряється в мікрокосмосі з дао (природою) людини, а в макрокосмосі - з дао Всесвіту. При дотриманні цього принципу можлива бездіяльність (у вей - недіяння, одна з осн. ідей Д.), що приводить, однак, до повної волі, щастя, успіху і процвітанню. Усяка ж дія, що суперечить дао, означає порожню витрату сил і приведе до невдачі і загибелі. Всесвіт не можна упорядкувати мистецтв, для воцаріння його потрібно дати волю їх природженим якостям. Тому мудрий правитель наслідує дао, не роблячи нічого, щоб керувати країною, і тоді вона процвітає, перебуваючи в спокої і гармонії. Дао затемнюється люд. однобічністю, саме ж не має ніяких розмежувань: стебло і стовп, виродок і красуня, великодушність і віроломство - усе поєднується дао в єдине ціле. Усі речі рівні між собою, а мудрець вільний від пристрасті й упередженості, однаково дивиться на знатного і раба, з'єднується з вічністю і з Всесвітом і не задумується ні про життя, ні про смерть, розуміючи їхню природність і неминучість. Ідеї Д. дуже вплинули на розвиток кит. культури і філософії