15. Філософська категорія буття. Основні форми буття.

. Бытие — главная философская категория, фиксирующая основу существования в философском осмыслении мира. С помощью нее определяется, что есть сущее как таковое. В этой категории фиксируется убеждение человека в существовании мира и самого человека с его сознанием. Причем, признается, что отдельные вещи, процессы, явления могут возникать и исчезать, а мир в целом существует и сохраняется.

Понятие Бытия ввел в философию Парменид (VI-V вв. до н. э.), выделив его следующие основные характеристики: целостность, истинность, благость, красота. Он провозглашал единство мысли и Бытия и противопоставлял Бытие — небытию.

Затем у Платона единый мир Бытия был разделен надвое: мир идей (мир истины) и действительность (мир подобий).

В религиозной философии это деление сохраняется, истинное бытие Бог, а остальной мир — зависит от него.

В материалистической философии мир разделили обратным образом: на мир материального и на зависимый от него мир идеального (связанного с сознанием человека).

В настоящее время чаще принято представлять Бытие как целостность, как Единое, в котором всегда взаимодействуют идеальные и материальные процессы и явления.

• Можно выделить следующие основные формы бытия:

• вещей, процессов, заключающее в себе бытие природы как целого и бытие вещей, производимых человеком;

• человека — подразделяется на бытие человека как природного существа и специфическое человеческое бытие;

• духовного, состоящего из объективного и субъективного духа;

• социальное, состоящее из бытия отдельного человека и бытия общества.

Неправомерно приравнивать Бытие к понятиям реальность, действительность, существование, так как понятие Бытия отвлекается от всех конкретных различий вещей, предметов и процессов и связано с ними только одной чертой — существованием. Это придает миру целостность и делает его предметом философского размышления.

17. Свідомість та самосвідомість. Концепт ідентичності.

Відомо, що існує багато різних систем філософії, які в свою основу кладуть відмінні одна від одної категорії: буття або дух, свідомість або матерію, людину чи надлюдину тощо. Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного. Відома телевізійна гра "Що? Де? Коли?" повторює сутність питань в тій формі, як вони буди поставлені філософами в древності. Наведений вище ланцюжок питань дозволяв розкрити перший аспект проблеми буття: а/ що існує? - Світ. Всесвіт; б/ Де - існує? -Тут і скрізь, всюди; в/ Як довго він існує /Коли/? - Тепер і завжди. Смисл проблеми в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот. Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу "тут" і "тепер" до питання про його існування "скрізь" і "завжди". Звідси випливав другий аспект проблеми буття - питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті повинна бути така: існування всього, що є, було і буде є об’єктивною передумовою єдності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов’язаний з тим, що світ в цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей. Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний а поняттями небуття. Існування, простору, часу, матерії, становлення, розвит¬ку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Повсякденна мовна практика також робить свій внесок в осмислення проблеми буття. Слова "буття", "є, Існує" в минулому, сучасному і майбут¬ньому існуванні належать до найбільш уживаних слів як російської, так і української, німецької, французької, англійської мов. Слово "є" за Гегелем та Кантом додає характеристики, які дуже важливі для суб’єкта речення, його зв’язку з іменною частиною предиката, а значить, з його допомогою даються нові знання про речі, проце¬си, стани, ідеї тощо. В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї: - світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність; - природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу; - в силу об'єктивної логіки існування і розвитку, світ в наявності різних форм свого існування утворює сукупну об’єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей. Дія розуміння сутності буття доцільно виділити наступні якісно відмінні і в той же час взаємозв'язані його форми: - буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною; - буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття; - буття духовного /ідеального/, яке ділиться на індивідуалізоване духовне і об’єктивоване /позаіндивідуальне/ духовне; - буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття /буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії/ і буття суспільства.

18..Свідомість і несвідоме. Структура особистості згідно психоаналізу Фейербах убеждён, что чувственность — единый источник истинного знания. Это неизбежно приводит его к отрицанию существования общих понятий и к признанию истинным единичного, конкретного. Фейербах вместе с Гегелем глубоко убеждён в могуществе разума, в возможности всеобщего и необходимого познания. характерная особенность теории познания Фейербаха заключается в его учении о теизме. Для него достоверность бытия определяется не только его доступностью собственному чувству человека, но и его реальностью для другого. Я познаю тебя раньше пробуждения собственного самосознания. Любовь к другим живым существам, солидарность с ними раскрывают передо мной истинное — реальное бытие: «любовь есть истинное онтологическое доказательство бытия предмета вне нашей мысли — и не существует никакого иного доказательства бытия, кроме любви и ощущения» Эта мысль, навеянная, очевидно, Шлейермахером сближает Фейербаха с новейшими немецкими позитивистами: социальное доказательство реальности внешнего мира у Риля и Авенариуса напоминает взгляды Фейербаха. В духовном развитии Фейербаха интерес к этике и религиозной проблеме был всегда преобладающим, и эта сторона его философии разработана гораздо полнее, чем вопросы теории познания.

19. Проблема походження людини і свідомості.-У концепції К. Маркса історично вихідними моментом і теоретичною основою виникнення вульгарної буржуазної політекономії була класична школа. Таке парадоксальне, на перший погляд, положення пояснюється тим, що класичній школі, згідно з вченням К. Маркса, властива двоїстість переплетіння наукових і вульгарних (ненаукових) елементів в її методології та теорії. Така двоїстість пронизує класичну економічну теорію з самого початку її існування.Однак своєрідна кристалізація вульгарних елементів в особливий вид економічної теорії відбувається лише на певному історичному етапі розвитку. "Тільки після того як політична економія досягла певного ступеня розвитку і вилилась у сталі форми, тобто після А. Сміта, наголошував К. Маркс, від неї відділяється як окремий вид політичної економії той її елемент, що є лише відображенням зовнішності явища, як уявлення про нього відділяється її вульгарний елемент". Класична політекономія, за словами К. Маркса, досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. На противагу їй вульгарній політекономії іманентне властиві розгляд лише зовнішніх, поверхових явищ конкуренції, затушовування суперечностей підприємницького виробництва, його апологетика тощо. Отже, для К. Маркса та його ортодоксальних при бічників посткласична економічна теорія це вульгарна (неовульгарна) теорія, синонім ненауковості, примітивноповерхової описовості, апріорної орієнтації на спотворення реальності. В цілому вона втілювала принципово інші, ніж класична школа, методологію, пріоритети, системи цінностей, погляди на економіку тощо.Узагальнюючи, можна зробити висновок, що підхід К. Маркса до історії політичної економії це підхід з позиції розвитку підприємництва у буржуазній формі і загострення його суперечностей, зміни положення в суспільстві буржуазії та пролетаріату. Ортодоксальні марксисти абсолютизували Марксові положення і механічно перенесли їх на сучасність. Це класичний приклад поширеного серед прихильників марксизму прийому використання ідей свого вчителя, висунутих для конкретноісторичних умов, поза системою просторовочасових координат. Марксова теза про кризу класичної політекономії була догматично сприйнята як констатація кризи буржуазної політекономії взагалі. На сторінках ортодоксальної марксистської літератури надовго запанувало сумнівне поняття "перманентної кризи" посткласичної економічної думки Заходу.