Kurs_lekcii_z_Bdzhilnictva_A-4_format

131

номер на передній стінці вулика. Облік бджолиних сімей ведеться на пасіці у спеціальному журналі. На кожну бджолину сім’ю відводиться спеціальна сторінка.

Записи ведуться у хронологічному порядку – дата, характер роботи, за необхідності подається конкретна інформація про стан сім’ї.

У зимовий період члени ланки проводять підготовчі роботи до літнього сезону:

перетоплюють вибракувані стільники, ремонтують вулики, навощують рамки та виконують інші роботи.

Практика показує, що добре перезимувалі бджоли швидко розвиваються навесні і в середині травня можуть прийти у ройовий стан. Промислова технологія виробництва меду передбачає прийоми попередження роїння. Для запобігання роїння на пасіці використовують об’ємні вулики та організують індивідуальні відводки. На пасіці в 500 бджолиних сімей формують 200–250 відводків. Для цього беруть маток з інших пасік або з матковивідних господарств. За формування відводків багато часу витрачається на відшукування маток, тому матки повинні бути з міткою на грудному відділі.

Суттєве значення для підвищення продуктивності праці пасічника має готовність до льотного сезону: відремонтовані корпуси, магазинні надставки, навощені рамки, тара під мед, придбання обладнання, необхідного для виведення маток,

виробництва квіткового пилку, бджолиної отрути, гомогенату трутневих личинок,

відкачування меду, приготування рідких і тістоподібних підкормок та інших робіт. Усі ці роботи виконують у зимовий період, коли пасічник вільний від роботи з бджолами.

В умовах інтенсивного ведення бджільництва, на крупних пасіках, усі трудомісткі роботи замінюють механізмами. Замість рідких підкормок навесні бджолам дають цукрово–медове тісто (канді). Процес виготовлення канді повністю механізований, його роздача потребує удвічі менше часу, ніж роздача сиропу.

Застосування воскотопок та воскопресів збільшує вихід воску і зменшує в кілька разів витрати праці.

5. Підготовка бджолиних сімей до медозбору та технологія виробництва

продукції бджільництва на промисловій основі

Промислова технологія передбачає прийоми попередження роїння, яке в умовах крупних пасічницьких господарств дає значний збиток: знижує продуктивність бджолиних сімей, витрачається багато часу на збирання роїв, які часто відлітають,

тобто втрачаються бджолині сім’ї.

132

Щоб запобігти втратам бджіл, на пасіках організують багато відводків – 40–50%

від кількості основних бджолиних сімей. Для цього використовують маток, яких виводять на спеціалізованих матковивідних пасіках господарства, або з бджолорозплідників. Вартість маток окуплюється одержанням, додаткової продукції.

Щоб не витрачати багато часу на формування відводків, насамперед їх формують від однієї сім’ї, тобто індивідуально. За такого способу формування не треба шукати матку, що економить час при організації відводків. На другий день за огляду відводка, візначають де знаходиться матка. Якщо матка знаходиться у відводку, в

основну сім’ю підсаджують нову матку або маточник. Якщо матки у відводку немає,

бджоли будують маточники, які треба вилучити і підсадити матку. Швидко можна відшукати матку, яка має позначку наверху грудки.

Завдяки відводкам збільшується кількість бджолиних сімей на пасіці до медозбору, попереджується роїння. Восени, за необхідності розширення пасіки,

відводки переводять в основні сім’ї, а слабкі малопродуктивні вибраковують шляхом приєднання їх до інших сімей. За рахунок відводків вирівнюють сім’ї за силою. Однією з основних умов промислової технології є утримання сильних бджолиних сімей.

Окрім індивідуальних відводків організують збірні, коли стільники з розплодом відбирають не з однієї сім’ї, а з двох і трьох, тим самим вирівнюють силу сімей на пасіці і організовують сильні відводки. За утримання бджолиних сімей у корпусних вуликах постановка корпусу є протиройовим методом. За багатокорпусного утримання навесні бджіл розміщують у двох корпусах. Коли другий корпус заповнений розплодом, ставлять третій корпус. Ланка з трьох чоловік за вісім годин може поставити корпуси на 100–120 вуликів. На пасіці з двокорпусними вуликами, корпуси ставлять, коли в гніздах буде не менше восьми стільників з розплодом. На великих пасіках поширене застосування магазинних надставок, які мають ряд переваг:

зменшується кількість гніздових стільників, з надставками може працювати один пасічник, світлі стільники дозволяютьодержати більш прозорий мед, що підвищує його якість, магазинні стільники легше розпечатувати, вони міцні і не обриваються за відкачування меду. Характерною рисою інтенсивної технології є багаторазове перевезення бджолиних сімей на кочівлю до нових джерел медозбору. Навесні пасіки вивозять на ранні – весняні медоноси, та розміщують невеликими групами по 40–50

сімей.

У використанні медозбору велике значення має кількість та якість стільників.

Сильні сімї, що мають багато молодих бджіл, швидко відбудовують вощину. За багатокорпусного утримання, бджолиним сім’ям між корпусами ставлять корпус з

133

вощиною. Щоб бджоли швидше освоїли новий корпус, у середину гнізда ставлять 1–2

рамки з відкритим розплодом. У вуликах–лежаках ставлять по 6–8 рамок з вощиною через рамку з розплодом. На початок літа бджоли відбудовують рамки з бджолиними комірками, а під час медозбору будують багато медових комірок, це важливо знати за відбудови вощини.

Другу кочівлю проводять до джерел головного медозбору. Наступні перевезення пасікибудуть залежати від строків цвітіння медоносів. Після головного медозбору бджіл перевозять на пізні медоноси з метою осіннього нарощування бджіл на зиму.

Часті перевезення бджіл потребують механізованого навантаження та розвантаження вуликів за допомогою спеціальних пристроїв. За промислової технології відкачування меду проводять централізовано, головним чином на центральній садибі, медові стільники перевозять у корпусах. Якщо пасіка знаходиться далеко від центральної садиби, для відкачування меду в польових умовах обладнують автомашину.

На центральній садибі господарства організовують технологічну лінію відкачування, очистки та фасування меду. На пасіці відбирають з вуликів магазинні надставки, корпуси зі стільниками з медом, на 3/4 запечатаними комірками. Для централізованого відкачування меду, господарству необхідно мати удвічі більше стільників. За невеликих медозборів, медові стільники відкачують після медозбору. Для відкачування медових стільників безпосередньо на пасіці обладнують павільйон на автомашині або на тракторному причепі.

6. Промислова технологія виробництва бджолиних

маток, бджолиних пакетів та іншої продукції

Промислова технологія бджільництва передбачає використання на пасіках високопродуктивних плідних бджолиних маток, які необхідно одержувати в оптимальні строки на спеціалізованих матковивідних пасіках або бжолорозплідниках.

Плідні ранні матки необхідні для формування відводків, бджолиних пакетів, заміни старих малопродуктивних маток. Виводять ранніх маток у розплідниках Закарпатської області.

Використання племінних маток – найефективніший, в економічному плані,

спосіб поліпшення продуктивності бджолиних сімей.

На товарних пасіках доцільно використовувати помісних маток. Промислове схрещування – найбільш часто вживаний метод підвищення продуктивності пасік. На пасіках України найбільш продуктивними помісями першого покоління були:

134

карпатська х українська степова, українська степова х сіра гірська кавказька,

карпатська х сіра гірська кавказька.

Промислове схрещування у бджільництві – це спарювання бджолиних маток із трутнями, які належать до двох або декількох різних порід, з метою одержання помісей першого покоління для господарського використання. Бджоли різних порід різняться між собою за зимостійкістю, стійкістю проти захворювань, яйценосністю маток і характеризуються неоднаковою продуктивністю в різних умовах медозбору. Кавказька порода бджіл погано зимує в умовах України, але її помісі, одержані від схрещування з місцевими породами, поліпшують якості місцевих бджіл.

Для промислового схрещування велике значення має вирощування трутнів районованої породи.

Державним стандартом на маток бджолиних передбачено мічення племінних плідних бджолиних маток, тобто на щиток грудки наклеюють кольорову мітку.

Мічення маток дозволяє точно знати їх походження і вік. Мічену матку легше шукати у сім’ї.

Крім продукції бджільництва, на пасіках бджолорозплідницьких господарств формують бджолині пакети. Бджолині пакети – це невеликі сім’ї бджіл, призначені для реалізації. Формують пакети в період інтенсивного росту бджолиних сімей як відводки,

але для перевезення використовують фанерні ящики. Використовують бджолині пакети для організації нових пасік, поповнення сімей після зимівлі, підсилення слабких сімей,

з метою використання на пізніх медозборах і запиленні ентомофільних культур.

Реалізацію бджолиних пакетів дозволено тільки з пасік, вільних від карантинних захворювань.

Основне виробництво бджолопакетів сконцентровано в розплідниках на півдні країни, де раніше настає весна, швидко нарощують бджіл, організують ранні відводки.

У розплідних господарствах виділяють спеціальні пасіки для виробництва бджолиних пакетів.

В умовах промислової технології на пасіці формують до 40–50% відводків, які нарощують протягом літа, а на другий рік, рано навесні, відправляють як бджолині пакети.

Другу частину більш пізніх відводків формують у травні і відправляють замовнику з новими молодими матками. Таким чином від однієї бджолиної сім’ї

формують 2–3 відводки, які відправляють як бджолині пакети.

В умовах промислової технології більше можливостей і перспектив комплексного використання бджолиних сімей. На пасіці одержують, протягом

135

бджоловідного сезону мед, віск, маточне молочко, прополіс, квітковий пилок і бджолину отруту. Одночасно бджіл використовують за замовленням на запиленні ентомофільних сільськогосподарських культур. Таке всебічне інтенсивне використання бджолиних сімей значно підвищує продуктивність праці пасічника і прибутковість пасіки. Дослідженнями встановлено, що частковий відбір квіткового пилку не має негативного впливу на розвиток бджолиних сімей до початку медозбору.

Прополіс бджоли збирають головним чином восени. Це роблять старі літні бджоли, які інших робіт у гнізді виконувати не можуть. Тому отримання прополісу також не має негативного впливу на продуктивність і розвиток бджолиних сімей.

Маточне молочко здебільшого одержують у господарствах південних регіонів країни, з тривалим весняним періодом. Від однієї бджолиної сім’ї мають 100–150 г

цього продукту. Одержання маточного молочка пов’язане зі зменшенням кількості бджіл і меду в сім’ї. Отримують маточне молочко у другій половині весни і тільки від сильних сімей, за відсутності медозбору, але за наявності підтримуючого взятку.

Для одержання бджолиної отрути сім’ю використовують протягом трьох годин двічі на місяць. За даними досліджень, застосування відбору отрути знижує кількість розплоду в сім’ях на 10–15%. Але висока вартість цього продукту повністю компенсує трату меду. На всі додаткові види продукції господарство укладає попередній договір з реалізації продукції.

Література

1.Коптев В.С., Харченко Г.И. Технология разведения и содержания сильных пчелиных семей. – М.: Росагропромиздат, 1989. – 94 с.

2.Таранов Г.Ф. Промышленная технология получения и переработки продуктов пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1987. – 313 с.

3.Хмара П.Я., Муквич Н.В. Промислова технологія бджільництва. – К.: Урожай, 1987.

– 91 с.

4.Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 298 с.

5.Шевчук М.К. Пасіка, бджоли, мед. – Ужгород.: Карпати, 1974. – 237 с.

6.Шеметков М.Ф., Смирнова Н.И., Кочевой М.М. Советы пчеловоду. – Минск:

Ураджай, 1983 – 253 с.

136

Лекція

11 Кормова база бджільництва

План лекції:

1.Мед і перга – основний корм для бджіл.

2.Класифікація і характеристика основних медоносів. Типи взятку.

3.Умови, що впливають на нектарну продуктивність рослин.

4.Заходи щодо поліпшення кормової бази бджіл.

1. Мед і перга – основний корм для бджіл

Бджоли відносяться до вузькоспеціалізованих комах, які як корм мають мед і пергу ( консервований квітковий пилок), інші продукти вони не вживають.

Бджолиний мед розрізняють на квітковий (нектарний) і падевий.

Квітковий мед бджоли виробляють з нектару квіток багатьох видів рослин.

Здебільшого – це суміш, що утворюється при збиранні краплинок нектару з кількох різних медоносів, що одночасно цвітуть поблизу пасіки. Такий змішаний бджолами продукт називають збірним або поліфлорним медом, а коли у вулик надходить нектар майже з одного виду медоносних рослин, його називають монофлорним. В Україні поширені сорти монофлорного меду з гречки, липи, соняшнику, еспарцету, конюшини,

буркуну, білої акації, ріпаку та інших рослин. Кожний має своєрідний смак, колір,

відрізняється вмістом ряду речовин, проте за хімічним складоум усі сорти квіткового меду дуже близькі.

Вироблення меду починається в організмі бджіл–збирачок. Ще під час роботи на квітках до нектару в медовий зобик додаються ферменти, виділені підглотковою залозою. Під впливом одного з них – інвертази – відбувається гідроліз (розщеплення)

сахарози на глюкозу і фруктозу. Крім хімічних перетворень, знижується вміст води під впливом активного випаровування. У зв’язку з цим під час доброго медозбору в гнізді потрібно мати достатню кількість стільників для набризкування нектару. В результаті складної роботи щодо перетворення нектару змінюється хімічний склад зрілого продукту, він стає густим, легкозасвоюваним і придатним для тривалого зберігання.

Готовий мед бджоли запечатують у комірках восковими кришечками. Цю ознаку покладено в основу визначення його зрілості і термінів відкачування. Незапечатаний мед має не тільки підвищену водність, а й містить значну кількість нерозщепленої

137

сахарози, що знижує його якість. У недозрілому стані мед закисає, зброджується, тому довго зберігатися не може.

У складі меду виявлено до 300 речовин і зольних елементів (Чудаков В. Г.,

1979). У ньому концентрується весь склад нектару, збагачений виділеннями спеціальних залоз бджіл. Деякі компоненти утворюються в результаті хімічних реакцій у комірках стільників. Основною складовою частиною є прості цукри. Разом із іншими речовинами та елементами вони становлять у середньому 80% загальної маси, решта припадає на воду. Водність більшості сортів, зібраних у різних місцевостях нашої країни, становить до 18%. Вміст води в меді змінюється від 15 до 21%. Суміш глюкози і фруктози називають інвертним цукром. У більшості сортів меду глюкоза і фруктоза потрапляють з нектару переважно в готовому вигляді. Певна частина їх при переробці нектару утворюється із сахарози під впливом ферментів і кислот. З підвищенням вмісту інвертного цукру поліпшується якість меду і його зрілість. У високоякісних сортах меду до 75% простих цукрів. Глюкози, як правило, менше (до 35%), ніж фруктози

(40%). Співвідношення їх дуже впливає на фізичні властивості меду. Із збільшенням кількості глюкози підвищується здатність до кристалізації, а від фруктози він солодший на смак і більш гігроскопічний. За даними Української дослідної станції бджільництва,

різні сорти медів країни містять у середньому 68,5–74,1% інвертного цукру (Черкасова А. I., 1969).

Сахарози в зрілому медові від 1,3 до 5%. У результаті переробки бджолами вона майже повністю або вся розщеплюється на глюкозу і фруктозу. Понад 7–8% її в медові свідчить про незрілість або фальсифікацію продукту. В медові міститься мальтоза,

невелика кількість декстринів (3–4%), білки (0,3%), кислоти (0,1%) та ферменти, а

також ароматичні речовини. З нектаром вони потрапляють у вулик і надають своєрідного запаху зрілому продукту. Найбільше їх у свіжому медові. Вони частково втрачаються при відкачуванні та зберіганні без щільного закривання, а найбільше – під час обробки, нагрівання та фасування, коли мед відкритий. У таких процесах мед бажано тримати у посуді закритим.

Вітаміни групи В, а також аскорбінова кислота (С) у суміші з іншими компонентами, що містяться в медові, дуже корисні для людського організму.

Мінеральні речовини (зола) становлять у середньому 0,17%, у медах темного кольору їх більше, що підвищує харчову цінність такого меду.

Ферменти меду (інвертаза, діастаза, каталаза та інші) дуже чутливі до впливу зовнішніх факторів. Так, за нагрівання до високих температур (60 °С і вище) чи фальсифікації, вони втрачають або знижують свою активність. Ферментативну

138

активність характеризує діастазне число. Діастазне число до 30–50 одиниць Гьотце свідчить про її високу активність.

Падь буває двох видів: рослинного і тваринного походження. Рослинного – це виділення на листовій пластині солодких речовин (медова роса), як правило, вранці,

вдень вона висихає, утворюючи наліт. Падь тваринного походження – це виділення екскрементів попелиць.

Падевий мед потрапляє до вуликів за зміни теплої погоди вдень на прохолодну вночі, коли на листках рослин з’являється багато солодких краплин – паді. Її виділяють попелиці, червчики та інші шкідники, що висмоктують рослинний сік. Зменшення або припинення виділення нектару змушує бджіл шукати й збирати на рослинах падь.

На пасіках збір падевого меду досить часте явище переважно протягом серпня.

Бджоли збирають її на значній кількості деревних (хвойних і широколистих) порід,

деяких кущах і трав’янистих рослинах. Іноді виділення паді буває настільки сильним,

що бджолині сім’ї приносять її у вулики щодня по 2–3 кг. У такому разі, відкачують багато меду. Падевий мед темного кольору з різними відтінками. Так, з липи та ялини він темно–зелений, верби – коричневий, дуба – коричнево–чорний. З деяких рослин він світлий із золотисто-жовтим відтінком.

Водність падевого меду порівняно з квітковим дещо нижча. Через це, а також через більшу кількістіь білкових та декстриноподібних речовин в’язкість і тягучість його в 2–3 рази вища. Він містить більше золи, декстринів і сахарози.

Характеризуючи хімічний склад падевого меду, В.А. Темнов (1967) зазначав, що підвищений вміст білкових та мінеральних речовин поліпшує його харчові якості.

Зокрема, в ньому багато корисних для організму солей калію, заліза, особливо в сортах темного кольору. Падевий мед, порівняно з квітковим, містить більше фосфору, міді,

марганцю, молібдену, натрію й магнію. Загальна зольність його становить у середньому 0,569%, тим часом як квіткового – 0,123%.

Висока поживність, підвищена кількість ферментів, мінеральних та інших речовин надають падевому меду особливі лікувальні властивості. Людині він не шкодить. У деяких зарубіжних країнах попит на нього зростає, особливо на сорти світлого кольору, які за смаком і корисністю для організму вважають кращими, ніж квіткові. Для збирання паді пасіки вивозять у ліси. Падевий мед не можна залишати бджолам на зиму. До його складу входить багато мінеральних речовин, декстринів. У

зв’язку з тим, що взимку в кишечнику бджіл накопичується багато неперетравленої їжі,

вживання бджолами падевого меду спричиняє порушення обміну речовин, що в свою чергу призводить до проносу та інших хвороб.

139

Через негативний вплив паді на бджіл в зимку, причиною якого є недостатній контроль за якістю корму наприкінці літа, більшість пасічників байдужі до використання падевих медозборів.

Для харчових цілей падевий мед влітку відкачують у міру накопичення його у гнізді. Добре відбирати падевий мед тоді, коли бджоли складали його компактно – над гніздовою розплідною частиною у верхньому корпусі або у бокових рамках. Якщо велика кількість падевого меду потрапить у стільники біля розплоду, це не завдасть шкоди бджолиній сім’ї, адже бджоли з’їдять його до зимівлі.

Якість натурального меду на падь, заготовленого на зиму влітку, остаточно перевіряють за допомогою спеціальних методів. При цьому слід враховувати, що падь буває в різних місцях стільників і в різних частинах гнізда. Падевий мед може бути запечатаним і відкритим.

Квітковий пилок (бджолине обніжжя), перга – це чоловічі статеві клітини рослин, які бджоли приносять у вулик.

Квітковий пилок складається з дрібних зерен мікроскопічних розмірів, які утворюються в спеціальних органах квіток – пиляках.

Без шкоди для рослин медоносні бджоли збирають пилок для живлення. Для них він єдине джерело білків, жирів, вітамінів, мінеральних та інших речовин. Для зберігання невеликого запасу цього корму в гнізді, бджоли переробляють його у пергу,

що являє собою масу пилкових зерен, складених у комірки стільників і оброблених солодкими виділеннями з медового зобика та речовинами залоз. На відміну від свіжого пилку, перга містить молочну кислоту, яка утворюється корисними бактеріями в процесі бродіння. Тому пилок у такому стані багатший на поживні речовини, ніж за дозрівання в квітках.

Бджоли–збирачки, працюючи на квітках, складають пилок у спеціальні кошики розташовані на третій парі ніг, у вигляді зліплених грудочок, які називають обніжжям.

Це проміжний продукт після збирання на рослинах до приготування перги, що містить добавки з бджолиного організму.

За хімічним складом пилок належить до продуктів, що забезпечує організм усіма необхідними речовинами. У ньому містяться білки, вільні амінокислоти, вуглеводи,

жири, органічні кислоти, ферменти, вітаміни, мінеральні та інші речовини. Вміст цукрів і кислот у перзі вищий, ніж у свіжому пилку до збирання з квіток. Під час формування обніжжя бджоли додають до нього нектар або мед із зобика та виділення травних залоз.

140

За поживністю пилок з різних рослин поділяють на три класи. До першого класу відносять пилок з верби, груші, конюшини білої й червоної, вересу та інших видів, який забезпечує найбільшу тривалість життя і найкращий розвиток органів бджоли; до другого – з кульбаби, соняшника, клена–явора, в’яза, тополі, бука, осоки, кукурудзи.

Пилок третього класу бджоли збирають з берези, вільхи, граба, ліщини, осоки, сосни,

ялини, кедра, ялиці. Він малопоживний, збирають його бджоли рідко.

Рано навесні, коли після зимівлі у бджіл проявляється підвищена потреба у поповненні запасів перги, важливими пилконосними рослинами є ліщина, вільха, верба козяча, різні кущові види верби, клени гостролистий і ясенелистий, а також різні трав’янисті рослини: мати–й–мачуха, проліски, пшінка, яснотки, фіалки, ряст тощо.

Дещо пізніше зацвітають плодові та ягідні культури, що мають важливе значення для розвитку бджолиних сімей, адже окрім пилку бджоли приносять і багато нектару.

Розташування пасік у лісах забезпечує і надалі збір пилку. Після цвітіння садів добре надходить пилок з малини, жовтої акації, клена, кульбаби.

Польові сільськогосподарські культури, крім медоносності, мають добру пилконосність. Найважливіші з них ріпак озимий, еспарцет, конюшина червона і біла,

гречка, фацелія, соняшник. Багато пилку приносять бджоли з огірків, гарбузів та інших культурних рослин, який використовують для осіннього нарощування сімей бджіл, а

частину його заливають медом у стільниках на раньо–весняний період, коли починається виховання розплоду в новому сезоні.

Крім лісового і лучного різнотрав’я, високу пилконосність мають: шавлія,

буркун, подорожник, синяк, гірчиця польова тощо. В окремих районах бджоли відвідують чоловічі суцвіття кукурудзи, тому її плантації мають пилконосне значення.

Кількість відібраного пилку та видове співвідношення обніжжя в тій чи іншій місцевості залежить від поширення і площ рослин, що цвітуть, поживності корму і запасів пилку на 1 га тощо. З наявних запасів бджоли вибірково заготовляють пергу протягом сезону.

Установлено, що до складу обніжжя входить, як правило, пилок одного виду рослин. Обніжжя змішаного пилку становить від 0,1 до 3 %. Вилетівши з вулика,

бджоли працюють переважно на одних і тих же рослинах. Інколи їх перелік буває настільки вузький, що у вулик надходить обніжжя майже однокове. В деяких випадках можна зібрати пилковловлювачами пилок спеціального призначення, наприклад, з

гречки, в якому підвищений вміст вітаміну Р.