Kurs_lekcii_z_Bdzhilnictva_A-4_format

151

Огірочник лікарський, огіркова трава – однорічна медоносна рослина з родини шорстколистих. Квітки голубі, зібрані в невеликі завійки, які формують волотеподібне суцвіття. Під конусом тичинкових ниток розміщено п’ять нектарників. Цвіте в червні – серпні. Зацвітає через 45–55 днів після сівби і цвіте 40–45 днів. Медопродуктивність

240–250 кг/га посіву.

Меліса, м’ята лимонна (Mellissa officinalis L.). Багаторічна рослина. Вирощують як лікарську, ефіроолійну та медоносну культуру. Цвіте довго з червня по вересень,

бджоли добре відвідують цей медонос. Медпродуктивність – до 200 кг/га. Мелісу пасічники називають ―бджолиною травою‖, використовують для принадження роїв.

Висівають мелісу на припасічних ділянках.

Ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea L.). Трав’яниста багаторічна рослина,

поширена як лікарська та медоносна культура. Цвіте з липня до вересня, приваблюючи багато бджіл. Нектаропродуктивність становить 400–600 кг/га.

Сільфія пронизанолиста (Silphium perfoliatum L.). Багаторічна рослина. Квіти золотисто–жовті, схожі на квітки соняшнику. Сільфія належить до пізніх медоносів з тривалим цвітінням – до 70 днів. Початок цвітіння – друга половина липня.

Медопродуктивність 120 кг/га. Цвіте до пізньої осені, що важливо для нарощування бджіл на зиму.

Чебрець звичайний (Thymus vulgaris L.) вирощують як медоносну та ефіроолійну культуру, багато її в дикому стані. Квітки дрібні, духм’яні, добре приваблюють бджіл.

Цвіте з травня по липень. Медова продуктивність – 140–150 кг/га. Мед високої якості.

М’ята перцова, холодна (Mentha piperita L.) багаторічна ефіроолійна лікарська рослина і добрий медонос. Цвіте протягом 1–1,5 місяця, з липня по серпень. Медова продуктивність сягає 500 кг/га. Мед з м’яти високоякісний

Типи медозбору.

Знаючи строки цвітіння медоносних рослин, особливості їх розташування та прилеглих до них територій, можна визначити тип взятку та його використання. На території України існують такі типи взятку:

Акацієво–соняшниковий, притаманний південним районам України. Два головних – з акації та соняшнику. Навесні підтримуючий – з садів та дикоростучих рослин, забезпечує розвиток сімей. Безвзятковий період забезпечує медозбір з еспарцету, люцерни та інших медоносів.

Соняшниковий – поширений на Півдні та Південному Сході України.

Характеризується тривалим медозбором з липня по серпень. Добовий збір нектару коливається в межах 3–5 кг. До головного медозбору бджоли використовують

152

підтримуючий взяток з інших медоносів, а нерідко і кормовий з кормових та технічних культур (ріпак, люцерна, коріандр).

Гречаний тип взятку поширений у Лісостеповій зоні держави. Добовий збір нектару становить до 5 кг. Залежно відтерміну сівби тривалість цвітіння гречки може становити більше місяця.

Липово–гречаний взяток є й у Лісостеповій зоні та західних регіонах України.

Добовий приріст нектару становить 15 кг на сім’ю. Тривалість цвітіння 15 днів. Цвіте липа в кінці червня на початку липня. До кінця липня цвіте гречка. За цього типу взятку одержують до 70 кг товарного меду на одну бджолину сім’ю.

Малиново–конюшино–гречаний тип взятку поширений у зоні Карпат. Навесні бджоли розвиваються на цвітінні плодових, диких чагарникових та різнотрав’ї. У

травні–червні вони збирають нектар з лісової малини, в липні починає цвісти конюшина червона, з тривалість цвітіння 20–30 діб. Після конюшини цвіте гречка. В

умовах малиново–конюшино–гречаного взятку добовий збір нектару становить – 2–3

кг, але він тривалий. Тому валовий медозбір – 40–60 кг на одну бджолину сім’ю.

Від типу взятку залежать особливості догляду за бджолами, з ними пов’язані й деякі заходи щодо полипшення кормової бази.

3 Умови, що впливають на нектарну продуктивність рослин

Виділення нектару в першу чергу залежить від кількості вуглеводів, що синтезуються листям, а від концентрації нектару залежить величина медозбору.

За результатами досліджень на нектарну продуктивність впливає географічне розташування рослин. Нектарна продуктивність підвищується з півдня на північ;

розташування над рівнем моря. Плакун є чудовим медоносом в умовах Псковської,

Вологодської, Новгородської областей (Росія), та слабким у зоні Карпат. Теж саме можна сказати про гречку у Сумській та Львівській областях.

На виділення нектару впливають погодні умови. Синтез крохмалю у листях проходить лише на світлі, сонячна погода сприяє кращому виділенню нектару. Квітки липи та конюшини червоної на світлі удвічі більше виділяють нектару ніж у темряві. За температури повітря нижче 10 ºС у більшості рослин виділення нектару припиняється.

Оптимальна температура для виділення нектару становить 16–25 ºС. Тепла погода та добре освітлення рослин сонцем, сприятливо впливають на виділення нектару рослинами, за умови вологості повітря та грунту – 60–80%. За зниженої вологості повітря, грунту та підвищеної температури нектар висихає, кристалізується, стає недоступним для бджіл.

153

Погано на виділення нектару впливає вітер, під дією якого деформуються нектарники та припиняється виділення нектару. Вологі, здобрені грунти забезпечують високе виділення нектару. Надлишок азоту пригнічує виділення нектару. Агротехніка медоносів забезпечує умови їх сходів та виділення нектару. Насінна продуктивність прямо залежить від виділення нектару. Велике значення мають сучасні способи обробітку грунту. На виділення нектару впливають терміни та способи сівби.

Широкорядний спосіб посіву з систематичним рихленням грунту збільшує кількість квіток на рослинах та виділення нектару на 30–40%. Медоноси в першу половину літа виділяють нектару більше, ніж у другу. Нектарна продуктивність гірчиці весняного висіву вдвічі більша літнього висіву. Фосфорно–калійні добрива підвищують виділення нектару гречки на 14–50% (НДІБ), урожайність насіння гречки підвіщується у 1,5 рази,

за рахунок збільшення кількості квітів та нектару у квітках. Фосфор посилює гідроліз органічних сполук, калій сприяє накопиченню вуглеводів у рослинах. Азот сприяє росту, утворенню квіткових паростків, за надлишку – інтенсивно нарощується зелена маса, що веде до зниження виділення нектару.

На виділення нектару впливає вид та сорт рослин. Нектарна продуктивність різних сортів гречки коливається в межах від 13,7 до 43,5 кг цукру. Рослини, що рясно виділяють нектар, краще відвідують бджоли, внаслідок чого підвищується врожайність насіння.

Здатність до виділення нектару виробилась у рослин у процесі еволюції, як пристосування до перехресного запилення за допомогою комах. У різних видів ентомофільних рослин природна медова продуктивність неоднакова.

4 Заходи щодо поліпшення кормової бази бджіл

Розширення посівних площ цінних продовольчих культур із застосуванням високого рівня агротехніки, крім основної продукції, дає бджільництву додаткові ресурси нектару. Наприклад, 1000 га гречки створює головний медозбір для 2–3 тис.

бджолиних сімей з виходом товарної продукції близько 25 кг від кожної.

Вирощування високопродуктивних медоносних кормових культур поєднує виробництво кормів для тваринництва та збільшення запасів нектару для пасік. Для цього вигідно використовувати буркун білий, який відзначається високою медоносністю і врожайністю зеленої маси та насіння, посухостійкістю,

солевитривалістю. Озимий ріпак нерідко є найбільш ранньою культурою зеленого конвеєра, з яких бджоли весною збирають нектар і пилок. З еспарцету, червоної конюшини, люцерни посівної та інших бобових багаторічних культур одержують

154

високоякісний корм тваринам і добрий збір нектару бджолами. Сильфія пронизанолиста, живокіст широкий – нові багаторічні кормово–медоносні культури з високою врожайністю зеленої маси, які щорічно можуть давати підтримуючий медозбір.

Розширення посівів нектаро–кормових сумішок забезпечує тваринництво різними видами кормів, а бджіл додатковим медозбором. З упровадженням таких посівів медоносні рослини поширюються на додаткові площі без відведення під них окремих земельних ділянок і збільшують у цілому вихід продукції, її одиницю площі.

Добре зарекомендували себе посіви таких медоносних і кормових культур: соняшник з кукурудзою на зелений корм і силос, вирощують їх за звичайною агротехнікою,

цвітіння і медозбір припадає на серпень–вересень; буркун білий однорічний з кукурудзою дає поліпшений корм за рахунок підвищення вмісту протеїну, а також створює запас меду по 25–30 кг. Фацелія з люпином кормовим створює додатковий запас меду на люпиновому полі по 40–50 кг; фацелія з вико–вівсяною сумішкою поліпшує якість травостою і створює додатковий запас меду до 50 кг; гірчиця біла з горохом, вико–вівсяною і горохо–вівсяною сумішками, вирощувані на зелений корм,

сіно та зерно, створюють медовий запас.

Вирощування високопродуктивних медоносів у сумішці з продовольчими культурами спрямоване на збільшення запасів нектару без відведення додаткових площ. Випробувані й рекомендовані для впровадження такі варіанти сумішок: фацелія з горохом, вирощуваним на зерно, як додатковий медоносний масив.

Післяукісні та післяжнивні посіви медоносів також підвищують медозбір. Для них найбільш придатна гречка, яку висівають після весняного або раньолітнього збирання кормових культур, насінників ріпака озимого, ранніх колосових. Вона дає задовільний урожай основної продукції та медовий запас 40–70 кг на 1 га. Потім соняшник з горохом або кукурудзою та редька олійна на корм тваринам і як медоноси,

а також гірчиця біла з горохом. Післяукісні та післяжнивні посіви особливо важливі,

оскільки забезпечують бджолині сім’ї кормом наприкінці сезону, що і сприяє добрій підготовці їх до зимівлі.

Вирощування медоносних культур у міжряддях саду поряд з поліпшенням кормової бази для бджіл є важливим агротехнічним заходом щодо підвищення родючості грунту і як сидеральне добриво. За період цвітіння медоносів до приорювання зеленої маси бджоли збирають додаткову кількість нектару і пилку.

Сидерально–медоносні культури висівають наприкінці червня та в першій половині

155

липня через одне міжряддя саду, приорюють пізно восени. Медова продуктивність сидеральних культур – 40–70 кг/га.

Упровадження високо нектароносних сортів сільськогосподарських культур –

це такий резерв збільшення медозбору, що не потребує ні виділення додаткових посівних площ, ні матеріальних витрат. За даними спеціальних досліджень, різниця за медовою продуктивністю між сортами окремих культур досить велика.

Висівання медоносів на непридатних землях (схилах балок, горбів, круч), де потрібно впроваджувати протиерозійні заходи, перетворює зайняті площі на багате джерело нектару й пилку для бджіл. Бажано висівати буркун білий та буркун лікарський, конюшину білу, конюшину рожеву, синяк, які створюють медозбір на другий рік протягом червня – серпня.

Використання полезахисних, придорожніх, протиерозійних і озеленювальних насаджень дерев і кущів, що добре нектароносять, сприяє значному поліпшенню медоносної бази бджільництва. У різних природно–кліматичних зонах медову продуктивність багаторічних насаджень збільшують за рахунок висаджування кленів польового, гостролистого і татарського, липи серцелистої, широколистої і пухнастої,

білої акації, жимолості, гледичії, софори та інших медоносних рослин.

Підсівання на луках і пасовищах кормо–медоносних рослин підвищує врожайність і нектарну продуктивність угідь. З цією метою використовують конюшину, люцерну та інші культури. Загальна медова продуктивність луків зростає до

25, а іноді до 64 кг/га. Позитивно впливає на врожайність і виділення нектару лучних трав підживлення мінеральними добривами – аміачною селітрою по 0,75–1,5 ц/га,

суперфосфатом – 2–2,5 та калійною сіллю – по 1–1,5 ц/га.

Внесення мінеральних добрив під медоносні сільськогосподарські культури в полях сівозмін підвищує врожай основної продукції і виділення нектару квітками. На основі узагальнення даних установлено, що виділення нектару рослинами збільшується від внесення азоту на 18 %, фосфору – 55, калію – 50, фосфору і калію – 99, азоту,

фосфору і калію – 64%.

Рекультивація земель під медоносні дерева та кущі після добування корисних копалин дає користь не тільки як озеленювальну, а й збільшує ресурси нектару. В таких насадженнях використовують білу акацію, лох вузьколистий, клен, терен, глід,

шипшину, жовту акацію, тамарикс.

Відновлення в лісах цінних медоносних порід дерев і кущів – великий резерв для розвитку бджільництва на перспективу. Додаткові 3–5 дерев липи у зрілому віці підвищують медову продуктивність 1 га лісу на 10 кг. Якби цього досягти на всій

156

площі лісів України, то за використання бджолами навіть 1/4 приросту запасів нектару можна було б додатково утримувати 250 тис. сімей.

Описані заходи спрямовані на підвищення кількості нектару на різних угіддях,

бо з ним пов’язане існування не тільки всіх видів бджіл, а й джмелів та інших корисних комах.

Література

1.Бурмистров А.Н., Никитина В.А. Медоносные растения и их пыльца. – М.:

Россельхозиздат, 1990. – 189 с.

2.Кривцов Н.И., Лебедев В.И., Туников Т.М. Пчеловодство. – М.: Колос, 2000. – 392 с.

3.Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Урожай, 1987. – 327 с.

4.Пономарева Е.Г., Детерляева Н.Б. Медоносные ресурсы и опыление сельскохозяйственных растений. – М.: Агропромиздат, 1986. – 222 с.

5.Таранов Г.Ф. Корма и кормление пчел. – М.: Россельхозиздат, 1986. – 156 с.

6.Черкасова А.І., Блонська В.Н., Губа П.О. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 296 с.

7.Шабаршов И.А. В стране медоносних пчел. – М.: Агропромиздат, 1989. – 210 с.

8.Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.

157

Лекція

12 Бджоли – основні запилювачі ентомофільних культур

План лекції:

1.Запилення, як обов’язковий агротехнічний захід збільшення врожайності ентомофільних культур.

2.Взаємне пристосування бджіл та ентомофільних культур.

3.Організація запилення ентомофільних культур відкритого грунту.

4.Запилення ентомофільних культур закритого грунту.

5.Фактори,що впливають на запилювальну діяльність бджіл.

1. Запилення, як обов’язковий агротехнічний захід збільшення

врожайності ентомофільних культур

Запилення рослин бджолами – це перенесення пилку з одних квіток на інші під час збирання корму – важлива в природі взаємна пристосованість рослин і комах для їх розмноження. У сільськогосподарському виробництві запилення рослин використовують як ефективний агротехнічний захід підвищення врожайності плодів і насіння та поліпшення їх якості.

Запилення і запліднення рослин здійснюється таким чином: пилкові зерна, в

яких містяться чоловічі статеві клітини рослин (спермії), утворюються в пиляках.

Жіноча статева клітина (яйцеклітина) знаходиться у зав’язі маточки. Розвиток зав’язі,

формування плодів і насіння можливі тільки після злиття сперматозоона з яйцеклітиною. Процес взаємної асиміляції двох статевих клітин називається заплідненням. Воно відбувається після того, як пилок буде перенесений з пиляків на приймочку маточки, тобто відбудеться запилення.

Пилкові зерна на приймочці проростають до зав’язі. Одна з пилкових трубочок,

досягши зародкового мішка, через свій зруйнований кінець випускає два сперматозоони, що утворюються внаслідок поділу генеративної клітини. Один із сперматозоонів зливається з яйцеклітиною, що дає початок розвитку зародка, другий – з центральною клітиною зародкового мішка, внаслідок чого утворюється ендосперм.

Такий процес подвійного запліднення було відкрито С. Г. Навашиним у 1898 році.

Запліднена клітина називається зиготою. В ній відновлюється подвійний (диплоїдний)

набір хромосом, оскільки в статевих клітинах перед злиттям був одинарний

158

(гаплоїдний) набір хромосом. Продуктивність і життєва сила нового організму вища тоді, коли статеві клітини, що зливаються, неоднорідні за складом, тобто гетерогенні.

Порівняно невеликій кількості видів рослин властиве самозапилення. Вони дають урожай насіння після перенесення пилку з пиляків на приймочки моточки в межах однієї квітки. Однак і самозапильні рослини, як зазначав Ч. Дарвін, потребують запилення пилком інших рослин, тобто перехресного запилення. Гетерогенні статеві клітини з різних рослин збагачують спадкові якості нового організму. Перехресне запилення стало в еволюції рослинного світу прогресивним, до нього пристосувалося до 80% видів квіткових рослин. Є дві форми перехресного запилення: між квітками в межах однієї рослини – гейтоногамія і перенесення пилку з інших рослин – ксеногамія.

Перенесення пилку з одних квіток на інші здійснюється різними способами:

вітром (анемофілія), водою (гідрофілія), птахами (орнітофілія). Однак найбільшого поширення набуло запилення комахами – ентомофілія. Медоносні бджоли, джмелі та інші види комах забезпечують запилення 4/5 квіткових рослин. Клінген І. Н. – учений агроном у 1871 році ввів бджолозапилення як один з основних прийомів вирощування ентомофільних культур, який вноситься у всі технологічні і агротехнічні карти та є обов’язковим у виробництві насіння і плодів сільськогосподарських культур.

2. Взаємне пристосування бджіл та ентомофільних культур

Протягом історичного розвитку в рослин виробилися різні пристосування, що перешкоджають самозапиленню і сприяють потраплянню на приймочки пилку з інших квіток. Вони зумовлені будовою та фізіологічними особливостями квіток. До таких пристосувань належать: розміщення окремо чоловічіх та жіночих статевих органів,

тобто одностатевість квіток в однодомних (огірок, гарбуз) і дводомних рослин (верба,

коноплі); гетеростилія або різностовпчастість, коли в одних квітках високі стовпчики маточок і короткі тичинки, а в інших – низькі стовпчики і довгі тичинки, наприклад, у

гречки, плакуна верболистого; різночасне достигання тичинок і маточок, внаслідок чого розсипання пилкових зерен пиляків не приводить до запилення через незрілість приймочок (у соняшнику та інших рослин родини складноцвітних), або закінчення функціонування приймочок до достигання власного пилку (в яблуні, груші);

самостерильність, що характеризується нездатністю пилку проростати на приймочці маточки, або несумісністю статевих клітин при заплідненні, внаслідок чого виявляється самонеплідність, наприклад, у плодових дерев, коли запилення квіток навіть у межах одного сорту не дає врожаю.

159

Для приваблювання бджіл, джмелів та інших корисних комах, що здійснюють перехресне запилення, у рослин утворилися різні пристосування: виділення квітками ароматичних речовин, забарвлення пелюсток та інших частин у різні кольори,

формування добре помітних великих суцвіть, своєрідна будова квіток. Найсильнішим фактором, що забезпечує різну активність відвідання квіток і перенесення пилку, є

пожива для комах – нектар і пилок. Збираючи корм, бджоли увійшли в тісний взаємозв’язок з рослинами і приносять їм величезну користь. Незапиленні квітки відмирають, не утворюючи насіння.

Ентомофільні сільськогосподарські культури поділяють на добре відвідувані бджолами, оскільки вони є добрими медоносами та пилконосами, і слабо відвідувані, в

яких виділення нектару незначне або нектар малодоступний для бджіл. До першої групи належать гречка, еспарцет, соняшник, коріандр, до другої – конюшина червона, в

якій через довгу трубочку вінчика бджоли не в змозі вибирати нектар, та люцерна,

внаслідок складної будови квітки та явища ―трипінгу‖. В цілому медоносні бджоли запилюють до 80% ентомофільних рослин, інші комахи – 18%, вітром запилюється до

2%. Перевага бджіл, як запилювачів, насамперед полягає в тому, що вони зимують великими сім’ями, що налічують 20–30 тис. особин. Інші комахи живуть поодиноко, в

них перезимовують лише матки.

У районах інтенсивного землеробства значення бджіл, як запилювачів рослин,

ще більше, оскільки, пасічники захищають бджолині сім’ї від отруєння пестицидами,

які використовують для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин та для знищення на полях бур’янів, тоді як поодинокі комахи в цих умовах масово гинуть. З кожним роком дедалі більше розорюються земельні площі, де раніше гніздилися поодинокі комахи: понад дорогами, шляхами, лісосмугами, випаси та інші цілинні землі, тому кількість комах на полях зменшується. Бджіл можна спрямовувати на більш інтенсивне відвідування квіток певної культури, підсилити їх льотну діяльність, переключити як на запилення так і на медозбір з однієї культури на іншу. Бджолині сім’ї можна підвозити на запилення ентомофільних культур у певні строки, та в кількості відповідній установленим нормам. Тоді як з іншими комахами, оскільки вони поодинокі, зробити цього неможливо або економічно невигідно. Медоносних бджіл можна змусити відвідувати всі без винятку культури, дикі комахи відвідують переважно ті культури,

які більше виділяють нектару.

Отже, запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур є плановим. Тоді як запилення іншими комахами – стихійним.

160

3. Організація запилення ентомофільних культур відкритого грунту

Після закінчення висіву ентомофільних культур, на пасіці складають медоносний конвеєр, до якого входять: вид культури, площа, відстань від стаціонарної пасіки, потреба бджолиних сімей у запиленні, терміни та тривалість цвітіння. Підвозять пасіку до квітучих масивів на початку або в середині цвітіння, залежно від виду культури, на відстань не більше п’яти кілометрів. Якщо підвезти їх раніше, бджоли відшукають інші нектароноси, і коли зацвітуть ті, що треба запилити, далеко не всі переключаться на запилення цієї культури. У разі запилення з підвезенням пасік перші,

найбільш розвинені квітки залишаються незапиленими. На запиленні велике значення має сила сімей. Чим сильніші сім’ї, тим більше бджіл бере участь у запиленні, і тим воно ефективніше.

Різні рослини цвітуть у певний час, тому для забезпечення їх ефективного запилення потрібна відповідна підготовка бджолиних сімей.

За неповної забезпеченості посівних площ бджолиними сім’ями, господарства залучають на договірних умовах додаткову їх кількість, сплачуючи певну суму за надані послуги. Оренда бджіл на період цвітіння і запилення провідних ентомофільних культур буває вигіднішою, ніж утримання додаткової кількості сімей на пасіці з низьким медозбором.

Дефіцит запилювачів спостерігається у господарствах з великими площами плодових насаджень, посівів соняшнику, люцерни. Враховуючи потребу в бджолиних сім’ях для запилення різних культур згідно з нормами (закритого грунту, плодово– ягідних, кормових, олійних, баштанних), враховують період їх цвітіння, наявність поблизу масивів інших медоносних рослин, які відволікатимуть частину бджіл з масиву, що підлягає запиленню. Бджоли краще відвідують рослини, що виділяють більше нектару і цвітуть у сприятливий час для льоту бджіл.

Для того, щоб бджоли ефективніше запилювали культури, потрібно створити відповідні умови, зокрема наростити велику силу сімей відповідної породи і лінії. Так,

у спеціалізованих господарствах, бджіл навесні, після перших весняних обльотів,

перевозять у ліси, лісопарки, на луки та в інші місця, де є весняні пилко– і нектароноси.

В умовах нектарно–пилкового взятку захищені від вітрів бджолині сім’ї добре розвиваються. На початку цвітіння плодових дерев вулики перевозять і розставляють у саду групами по 40–50 сімей, щоб бджоли могли працювати на всій площі насаджень.

Ефективність запилення бджолами рослин контролюють різними способами.

Про активне відвідування посівів свідчить передусім інтенсивний льот бджіл (якщо цьому сприяє відповідна температура, вологість повітря і грунту) в години, коли