Kurs_lekcii_z_Bdzhilnictva_A-4_format

31

Типовий вулик–лежак робиться на 20–24 гніздові горизонтальні рамки розміром

435х300 мм. На цьому вулику за потреби можна використовувати магазинні надставки.

Український вулик–лежак також роблять на 20–24 вертикальні рамки, розміром

300х435 мм. Магазинні надставки тут не передбачені.

Система догляду за бджолиними сім’ями у цих вуликах однакова. Різниця лише в тому, що в типовому вулику–лежаку на період головного взятку можна передбачити магазинну надставку, а в українському вулику цього зробити не можна. Але система вулика-лежака має перевагу тим, що тут є доступ одразу до всього гнізда і дуже зручно працювати з бджолами ранньою весною, коли повітря холодне. Під час огляду не треба відкривати все гніздо. Зручно нарощувати сім’ї з матками–помічницями в другій частині вулика відокремленою щільною перетинкою.

Під час медозбору доцільно обмежити відкладання яєць маткою. При цьому багато бджіл звільняються від вуликових робіт і підключаються до медозбору.

У вулику–лежаку таке обмеження робиться на 3–4-х рамках проти льотка генеманівською решіткою або кількома медовими рамками, що відгороджуватимуть матку від рамок, призначених для складання меду. Таке обмеження дуже корисне за продуктивного нетривалого взятку. Якщо взяток подовжений або їх декілька, ізоляцію матки необхідно робити на останній взяток або за 20–25 днів до його закінчення.

Багатокорпусний вулик складається з 4–6-х корпусів, кожний на 10

горизонтальних рамок, розміром 435х230 мм. Це розбірний вулик, який має дно, що знімається, піддашник і плоский дашок, а всі його корпуси взаємно змінювані. Цей вулик має багато позитивних сторін. У ньому швидше, ніж у вуликах інших систем,

нарощується сила бджолиної сім’ї. Є багато місця для нарощування сильних сімей,

можна збільшувати обсяги, підставляючи нові корпуси. В ньому добре зберігається тепло. У верхніх корпусах можна організувати відводок або нарощувати сильні сім’ї на весняний медозбір з білої акації за допомогою маток–помічниць. Зимують бджоли, як правило, у двох корпусах. На кінець зими нижній корпус знімають, а коли сім’я

починає збільшуватися, корпус повертають і ставлять другим. За заповнення нижнього корпусу бджолами, корпуси міняють місцями. Внаслідок цього бджоли енергійно працюють, збільшується простір для роботи матки. Маючи багато розплоду, сім’я

швидко розвивається і бджоли через 2–3 тижні займають обидва корпуси. Щоб не виник ройовий стан, необхідно підставити третій корпус. Ставлять третій корпус на місце другого, а другий замість першого. Перший корпус буде третім. Наступний корпус ставлять другим, у цьому копусі можна дати рамки з вощиною. Бджоли не люблять у гнізді порожнього місця, а тому швидко відбудовують вощину. Відбирають

32

медові стільники корпусами, а на їх місце ставлять порожні стільники. Матку ізолюють в одному або в двох нижніх корпусах, відгороджують ганеманівською решіткою. Таким чином, у верхніх корпусах стільники зайняті тільки медом, розплоду там не буде.

За подальшой роботи верхні корпуси відбирають для відкачування меду, а

корпуси з порожніми стільниками ставлять нижче. Зміна корпусів залежить від характеру медозбору та інтенсивності розвитку бджолиної сім’ї. Після закінчення взятку залишаються лише два корпуси. В другому корпусі концентрують кормові запаси, а перший залишають для осіннього розвитку сім’ї, тобто для відкладання яєць маткою. Таким чином робота в багатокорпусному вулику проводиться корпусами, а не окремими стільниками. Протягом пасічницького сезону перегрупування корпусів проводять кілька разів.

Двокорпусні та дванадцатирамкові вулики використовують з магазинними надставками. Двокорпусний вулик складається з двох взаємно замінюваних корпусів,

кожний на 12 горизонтальних стільників розміром 435х300 мм. Як і багатокорпусний,

цей вулик має дно що знімається, піддашник для утеплення та плоский дашок. Деякі бджолярі використовують 12–рамкові вулики з магазинами. Замість другого корпусу,

для розширення гнізда, використовується одна або кілька піврамкових магазинних надставок.

Зимують бджоли у цих вуликах завжди в одному корпусі. Розширення гнізд проводиться звичайним порядком. Раніше другі корпуси чи магазинні надставки використовували лише тоді, коли починався продуктивний взяток. Практика показала,

що при цьому затримувався розвиток сімей, втрачався їх робочий стан, виникало природне роїння і, як наслідок, – різко зменшувався медозбір.

Збільшення об’єму двокорпусного та дванадцяти рамкового вулика з магазинними надставками мало відрізняється.

У двокорпусному вулику, після заповнення бджолами першого корпусу,

подальше розширення гнізда полягає в тому, що другий корпус комплектується лише наполовину рамками з кормом та порожніми стільниками, а його порожня частина ізолюється і утеплюється. Щоб бджоли швидше почали освоювати другий корпус,

треба дати 2–3 рамки з розплодом, а замість них у перший корпус поставити стільки ж рамок із штучною вощиною. З розвитком сім’ї другий корпус доповнюється стільниками або штучною вощиною, утеплення виймається. Перед початком головного медозбору проводиться перекомплектування рамок у корпусах. У перший корпус переводиться матка, усі рамки з відкритим розплодом, кілька рамок із кормом і 2–3

рамки для засіву. Зверху корпус ізолюють генеманівською решіткою. Таким чином

33

відкладання яєць маткою буде обмежене. У другий корпус переставляють весь закритий розплід і порожні стільники для складання нектару. З народженням бджіл у другому корпусі звільнені комірки також будуть заповнюватися нектаром.

Якщо медозбір становитиме 5 і більше кг на сім’ю, через 2–3 дні в крайніх рамках другого корпусу з’являться бризки нектару. Це означає, що всі рамки зайняті нектаром і додатково потрібне місце для його складання. У такому разі дають ще магазинну надставку. Магазинний корпус можна комплектувати повністю відбудованими рамками або впереміж з навощеними. Бджоли відбудовують тільки медові комірки, вони глибші за бджолині, матка не відкладає в них яєць. Магазинну надставку з штучною вощиною краще розміщувати між корпусами.

Дванадцятирамкові вулики з магазинними надставками можна розширювати цілими магазинами. Якщо є потреба, можна ставити другий та третій магазини на корпус нижчі раніше поставленого. У разі відсутності магазинних рамок, можна додати магазинні надставки гніздові рамки.

Підготовка пасіки до кочівлі. Здебільшого пасіки кочові. Високі медозбори неможливо одержувати на стаціонарній пасіці. Часто медоноси віддалені від пасіки і цвітуть у різні строки. Перевезення бджіл створює безперервний медозбір і забезпечує запилення сільськогосподарських культур. Коли пасіка розміщена ближче до медоносів, бджоли роблять більше вильотів і менше витрачають енергії, збільшується їх тривалість життя. За правильної підготовки гнізд та вуликів до перевезення ніякої шкоди для сімей не буде. Часте перевезення пасіки потребує наявності міцних вуликів з хорошою вентиляцією. Багатокорпусні вулики потребують для цього додаткового обладнання та пристосування.

Місце для пасіки вибирають з розрахунку розташування медоносів. При цьому слід знати, що продуктивний літ бджіл – до двох кілометрів. Тому найдоцільніше розміщувати пасіку безпосередньо біля площі медоносів або серед неї. Площадку для точка треба розмістити на сухому місці, захищеному від вітрів. Добре коли є дерева,

кущі, які б затіняли вулики та були бджолам орієнтиром. Не можна ставити пасіку на перельоті бджіл другої пасіки або біля великої водойми.

Під час перевезення пасіки бджоли можуть вилізати з вуликів, потерпати від запарення, спеки, обривання та ударів стільників. Тому вулики перед кочівлею слід відремонтувати, обладнати вентиляцією, ліквідувати в них щілини. Із гнізд слід вийняти нові стільники і стільники з нектаром, а замість них поставити порожні стільники або вощину. Всі рамки у гнізді потрібно закріпити, щоб вони не хиталися в дорозі. Іх закріплюють спеціальною планкою або прибивають до стінок вулика. Якщо у

34

вуликах стеля відсутня, рамки зверху закривають мішковиною або металевою сіткою.

Під час перевезення багатокорпусних чи двокорпусних вуликів, всі їх деталі з’єднують спеціальними скріпами, або збивають планками.

Після перевезення бджоли деякий час дуже роздратовані. Щоб бджоли менше блукали, вулики бажано розставляти в такому порядку, як вони стояли на попередньому місці. Після розстановки вуликів, бджолам дають деякий час, щоб вони заспокоїлись, а потім відкривають льотки. Обов’язково потрібно дати воду.

Використовуючи взяток на одному місці. Пасічник одночасно шукає нові медоноси для перевезення бджіл, щоб створити постійний і продуктивний взяток.

Література

1.Броварський В.Д., Багрій І.Г. Розведення та утримання бджіл. – К.: Урожай, 1995. – 219 с.

2.Контев В.С., Харченко Т.И. Технология разведения и содержания сильных пчелиных семей. – М.: Россельхозиздат, 1989. – 93 с.

3.Поліщук В.П., Гайдар В.А. Пасіка. – К.: ТОВ ―Перфект Стайл‖, 2008. – 258 с.

4.Таранов Г.Ф. Промышленная технология получения и переработки продуктов пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1987. – 313 с.

5.Хмара П.Я., Муквич Н.В. Промислова технологія бджільництва. – К.: Урожай, 1986.

– 91 с.

6.Черкасова А.І. Бджільництво. – К.: Урожай, 1989. – 360 с.

35

Лекція

4 Племінна робота в бджільництві

План лекції:

1.Значення і особливості племінної роботи в бджільництві.

2.Характеристика основних порід бджіл. Порідне районування бджіл в Україні.

3.Умови проведення племінної роботи.

4.Методи і форми племінної роботи в бджільництві.

5.Бонітування бджолиних сімей.

1. Значення і особливості племінної роботи в бджільництві

Можливості збільшення продуктивності і життєздатності бджолиних сімей шляхом поліпшення спадкових ознак, їх нащадків залежать від вивчення спадковості та мінливості бджіл. Висока продуктивність бджолиних сімей залежить не лише від їхньої сили, стану кормової бази, а й від якості бджіл.

Правильно організована племінна робота з бджолами може дати не менший ефект ніж в інших галузях сільського господарства.

Метою племінної роботи у бджільництві є поліпшення продуктивних і племінних якостей бджіл. Це залежить від здатності сімей давати певну кількість продукції зі стійкою передачею потомству господарсько–корисних ознак.

Племінна робота у бджільництві спрямована на поліпшення біологічних і господарсько–корисних ознак бджіл. За оцінки бджолиних сімей беруть до уваги корисні господарські ознаки – фенотип і племінні якості, що зумовлені спадковістю бджіл – генотипом. Генотип оцінюється за якістю потомства, фенотип – господарськими ознаками. Через біологічні особливості бджоли є досить складним об’єктом для селекції, що пояснюється насамперед їхнім способом життя та своєрідністю розмноження.

У бджільництві відбору підлягають не окремі особини, а вся сім’я в цілому.

Бджоли самі собі заготовляють корм, створюють необхідний режим температури та вологості в гнізді. За парування маток з трутнями в повітрі, часто на значній відстані від пасіки, досить важко контролювати процес спаровування матки з декількома трутнями, які мають різну спадковість. Трутні мають один набір хромосом, тому для них характерний партеногенез, вони виводяться з незапліднених яєць. Матка даватиме

36

трутнів лише тієї породи, до якої належить сама. В передачі спадкових якостей потомству вирішальне значення має матка.

Важливою ознакою в племінній роботі є велика спадкова мінливість різних ознак – швидка зміна поколінь у сім’ї, висока скоростиглість і плодючість маток,

дивовижна здатність пристосовуватися до нових умов існування.

Особливість бджолиної сім’ї як об’єкта племінної роботи полягає в тому, що вона є високоорганізованим суспільством споріднених за походженням особин – робочих бджіл, матки та трутнів – які не можуть самостійно довго існувати. Особини бджолиної сім’ї пов’язані між собою: кількість зібраного меду залежить від сили сім’ї,

сила сім’ї на самперед залежить від плодючості матки, інтенсивного збору нектару,

здібності бджіл вирощувати повноцінне потомство, зимостійкості, стійкості проти захворювань. Таким чином продуктивність сім’ї залежить від робочих бджіл, але вони безпосередньо не беруть участі у відтворюванні потомства. В той же час матки й трутні самі по собі не показують ознак сім’ї, а передають їх нащадкам.

Ознаки бджолиної сім’ї взаємопов’язані, тому племінна робота в бджільництві є комплексною.

На жаль племінна робота в бджільництві поки що відстає від галузей тваринництва. В бджільництві немає жодної заводської породи, тобто породи створеної людиною, немає таких порід і за кордоном. Усі породи названо за місцем їх мешкання.

За основними ознаками – зимостійкістю, плодючістю маток, особливостями розвитку,

флорспеціалізацією, медовою і восковою продуктивністю, ефективністю запилення культур – породи бджіл відрізняються між собою. Незадовільність племінної роботи пояснюється нестачею кваліфікованих кадрів, великою кількістю дрібних пасік.

2. Характеристика основних порід бджіл . Породне районування

бджіл в Україні

У бджільництві поки що немає культурних порід бджіл, створених у результаті планомірної творчої діяльності людини. Існуючі географічні популяції бджіл сформувались у своєрідних кліматичних і медозбірних умовах певних місцевостей під дією природного відбору і деякого впливу людини. В бджільництві породою називають групу не менше 5000 бджолиних сімей спільного походження, пристосованих до певних умов клімату та медозбору, схожих за екстер’єром, біологічними ознаками і господарськими якостями, що стійко передаються нащадкам. У різних географічних і природно–кліматичних зонах поступово формувалися бджоли, пристосовані до медоносної рослинності та зовнішніх умов середовища. Під впливом природного

37

добору сформувались аборигенні породи бджіл визначеного ареалу, пристосовані до клімату і медозбору. Це цінний генофонд, який треба зберегти у чистоті. Ці породи є основним матеріалом для селекції.

Десятки років у минулому столітті, для випробування в Україну завозили різні породи бджіл з метою подальшого їх використання. Випробування сірих гірських кавказьких бджіл та їх помісей першого покоління з місцевими дещо продуктивніші,

ніж аборигенні, що і було підставою для їх масового завезення та безконтрольного розведення. Тривалий час на півдні України розводили італійські, кавказські, крайнські породи бджіл, які також вплинули на метизацію українських аборигенних порід,

особливо української степової породи. Таким чином виникла метизація українських,

карпатських і поліських бджіл кавказькими. Цілеспрямована робота з селекції місцевих бджіл велася не досить якісно.

На території України є такі породи бджіл: українська степова, карпатська і темна лісова (поліська). Жодна з країн світу не має такого багатого генофонду аборигенних порід бджіл як Україна (таблиця 1).

Кожна з цих порід має свої морфологічні, біологічні і господарські особливості.

Масовие безконтрольне завезення бджіл інших порід призвело до безсистемної метизації і безконтрольного парування, внаслідок чого загублено цінні якості української породи бджіл. Бджолині сім'ї мають розхитану спадковість, знижену стійкість до захворювань, незадовільну якість зимівлі, знижену медову і воскову продуктивність.

Українські степові бджоли до недавнього часу були на значній території Степової та Лісостепової зон України. Колір їх переважно сірий. Деякі бджоли мають жовто–коричневі плями на перших двох тергітах черевця. Довжина хоботка коливається від 6,3 до 6,7 мм і більше. Кубітальний індекс становить 2,2–2,4 од. Гьотце.

Печатка меду біла (суха). Ширина третього тергіту – 4,9 мм. Маса одноденних бджіл –

105 мг, неплідної матки – 180 мг, плідної – не менше 205 мг. Бджоли досить миролюбні, помірно рійливі, добре зимують, особливо надворі. Весною за несприятливих умов добре зберігають температуру гнізда, добре прополісують його,

інтенсивно будують стільники, стійкі проти захворювань, розумно використовують великий взяток. Кафедрою бджільництва ім. В.А Нестерводського НАУ на базі Хмельницького обласного бджолорозплідника вперше створено внутрішньопородний тип українських бджіл ―Хмельницький‖. Бджоли цього екотипу характеризуються ознаками екстер’єру за довжиною хоботка 6,3–6,6 мм, кубііальний індекс – 2,18–2,62,

дискоїдальне зміщення позитивне у 72–94% випадках. Кольір бджіл – світло-сірий,

38

бджоли помірно агресивні, не схильні до нападу і крадіжок меду з гнізд інших сімей і відводків, печатка меду – біла. Сім’ї добре зимують, характеризуються підвішеною стійкістю проти проносних захворювань, інтенсивно розвиваються навесні, схильність до роїння помірна, добре використовують взяток. Матки мають високу плодючість

1950–2300 яєць за добу.

Чистопорідних українських бджіл розводять у Дніпропетровській,

Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Сумській, Хмельницькій та інших областях.

			Таблиця 1
Екстер’єр та біологічні ознаки аборигенних порід бджіл України
Показники		Порода
	Українська	Карпатська	Поліська
Забарвлення бджіл	Сіре	Світло-сіре	Темно-сіре
Печатка меду в період	Суха	Суха	Суха
медозбору
Схильність до ужалень	Помірна	Мала	Висока
Зимостійкість	Добра	Добра	Добра
Довжина хоботка, мм	6,3-6,7	6,5-6,9	5,9-6,4
Кубітальний індекс, %	55-60	37-43	54-67
Форма заднього краю	Вигнута не більше	Вигнута 100%	Пряма 100%
воскового дзеркальця	90%
Дискоїдальне
зміщення,%
Позитивне	Не менше 80%	Не менше 80%	0%
Негативне	Не більше 10%	Не більше 5%	100%
Маса матки
неменше, мг
Неплідної	180	190	190
Плідної	200	210	210
Яйценосність, яєць за	1100-1800	1100-1800	1500-1900
добу

Карпатські бджоли. Природний ареал цих бджіл – гірські та передгірні райони Карпат. Карпатські й крайнські бджоли (карніка) близькі між собою за екстер’єрними і

39

господарсько–корисними ознаками. В. О. Губін (1982) висловив припущення, що

карпатські й українські степові бджоли мають спільне походження, (таблиця 2).

						Таблиця 2
Вимоги до якості бджолиних маток різних порід
		Біологічні ознаки та норми (не менше)
Порода		Маса, мг			Кількість	Довжина
					яйцевих	третього
	неплідних			плідних
					трубочок, шт	тергіту, мм
Карпатська	185		210		290	3,1
Українська
степова	185		205		290	3,1
Середньоросійська	190		210		300	3,2
Сіра гірська
кавказька	180		200		280	3,0

У передгірних і гірських районах Карпат вони збереглись у чистоті і є цінним матеріалом для селекції.

Сім’ї карпатських бджіл дуже інтенсивно розвиваються у весняний період,

матки мають високу плодючість, тому швидко нарощують темп відкладання яєць,

добре нарощують сильні сім’ї у ранньовесняний період. Уже в першій половині квітня матки відкладають щодоби до 1000 яєць. Максимальна яйценосність маток – 2000 яєць.

За відтворювальними якостями карпатська порода бджіл визнана кращою для пакетного бджільництва.

Бджоли цієї породи миролюбні, не схильні до роїння, в ройову пору сім’я

закладає лише 8–15 ройових маточників. Ройовий стан можна легко гальмувати протиройовими заходами. Карпатським бджолам властива досить висока зимостійкість і здатність переносити тривалий безобльотний період. Вони економно витрачають корм у зимовий період. Карпатським бджолам властива схильність до ―тихої заміни‖ маток,

часто стара матка мирно живе із молодою протягом 5–6 тижнів.

Колір бджіл сірий з сріблястим опушенням тіла. Печатка меду – біла (суха).

Довжина хоботка 6,4–6,7 мм.

Цінною ознакою карпатських бджіл є їх добра орієнтація в обмеженом просторі,

тому їх рекомендують використовувати в павільйонах та теплицях. Володіють широкою флороспеціалізацією, швидко переключаються з одного медоноса на інші.

40

Карпатські бджоли ретельно прополісують гніздо, економно витрачають кормові запаси, менше ніж інші породи уражаються нозематозом, добре зимують на падевому та вересовому медах.

Характерною особливістю карпатських бджіл є інтенсивне створення штучної вощини. Весною за незначного взятку і сили сім’ї 5–6 вуличок створюють до п’яти стільників. Особливість карпатських бджіл полягає ще і в тому, що вони не знижують льотної активності за відсутності матки.

Карпатських бджіл здебільшого розводять у державах СНД, а також у країнах Західної Європи – Польщі, Чехії, Словаччині та інших. В Україні, згідно з планом порідного районування, вони є у восьми областях.

Чистопородних карпатських бджіл розводять у Закарпатській, Івано– Франківськівській, Львівській, Тернопільській, Чернівецькій областях та в АР Крим.

Племінну роботу проводить Інститут бджільництва ім. П. І. Прокоповича УААН.

Цінною ознакою карпатських бджіл є стійка передача нащадкам багатьох корисних ознак за чистопородного розведення.

Середньоросійська порода бджіл поширена в окремих районах Полісся – поліська популяція. Ці бджоли поширені в Білорусії, в середній та північній смузі європейської частини Росії, також у районах Сибіру. В Україні ця порода представлена поліською популяцією темних лісових бджіл. Найбільша кількість їх є в районах Волинської, Житомирської, Ровненської і Київської областей.

Серед порід, які розводять в Україні, поліські бджоли найбільш зимостійкі, вони можуть витримати 5–6 місяців зимивлі без обльоту. Менше ніж інші породи уражуються нозематозом та падевим токсикозом.

Бджоли цієї породи мають масу тіла – 110 мг, ширину 3–го тергіту – 5 мм. Від інших порід вони відрізняються коротким хоботком – 5,9–6,3 мм, малим значенням кубітального індексу – 1,4–1,9 од., негативним дискоїдальним зміщенням. Забарвлення тіла – темно–сіре. За огляду гнізд із застосуванням диму бджоли залишають стільники і збираються внизу гірляндами, стають дратівливі і агресивні. Досить рійливі, в період роїння закладають багато маточників, їх важко вивести з ройового стану. Середня маса неплідної матки – 190 мг, плідної – не менше 210 мг. Максимальна яйценосність маток

– 1500 яєць на добу. Поліські бджоли добре використовують медозбір з липи, вереску,

медоносів луків, але погано відвідують червону конюшину через короткий хоботок.

Принесений нектар складають у верхній частині гнізда й надставках. Печатка меду – біла. Дуже добре розвинені воскові залози та інстинкт будування стільників. Погано захищають гніздо від бджіл–злодійок. Добре прополісують гніздо. Для них характерна