Kurs_lekcii_z_Bdzhilnictva_A-4_format

161

рослини найбільше виділяють нектару. Зокрема, гречка виділяє нектар лише в першу половину дня, конюшина – в середині дня в теплу погоду, огірки на плантації – вранці.

Показником активного відвідування квіток бджолами є утворення після цього зав’язі.

Основним завданням за запилювального напряму бджільництва є нарощування кількості бджіл, розміщення сімей біля медоносів і ефективне використання їх для запилення всіх культур у господарстві.

Підвезенням бджіл до ентомофільної культури вдається організувати насичене її запилення з самого початку цвітіння і добитися утворення зав’язі на перших, більш розвинених квітках. Крім того, бджоли розсіюються по всій території, активно відвідуючи квітки різних видів рослин, що цвітуть у цей період.

Розмір пасік для запилення різних культур визначається за нормами кількості бджолиних сімей для запилення 1 га цих культур, (таблиця 15).

Таблиця 15

Норми бджолиних сімей для запилення 1 га

основних сільськогосподарських культур

	Культури	Бджолиних	Культура	Бджолиних
		сімей на 1 га		сімей на 1 га
	Гречка	2,5	Кавуни, дині	0,3
	Соняшник	0,5-1	Овочеві культури на насіння	1-2
	Ріпак	2	Яблуня, груша, слива	2
	Коріандр	2,5	Вишня, черешня	3
	Гірчиця	0,5-1	Малина	2
	Еспарцет	3-4	Смородина	3
	Конюшина червона	2-4	Агрус
	Люцерна посівна	4-9	Дрібноплідні сорти	3-3,5
	Кормові боби	1	Крупноплідні сорти	0,5-2
	Буркун білий	3	Суница	0,5-1
	Огірки, гарбузи	0,5	Смородина	0,5-1

Слід зазначити, що ці норми встановлені для використання на запиленні сильних бджолиних сімей. Згідно з цими нормами до певних площ запилювальних культур підвозять потрібну кількість сімей і розміщують їх так, щоб бджоли могли на близькій відстані, бажано до 800–1000 м, інтенсивно відвідувати квітки і здійснювати запилення.

Коли масиви рослин великі, а форма площі витягнута і сягає понад 1 км, то організовують зустрічне запилення. При цьому пасіки розміщують з протилежних країв

162

поля чи саду, від чого середня частина запилюватиметься внаслідок зустрічної спрямованості льоту бджіл і рівномірного розподілу їх на площі. Найефективніше здійснюється запилення в разі розміщення пасік у центрі садової ділянки (чи посіву),

внаслідок чого відстань до її країв зменшується. На ділянках саду, де утворилася невелика кількість плодових бруньок, для того, щоб мати максимальну кількість зав’язі, збільшують кількість бджолиних сімей чи підсилюють льотну діяльність бджіл періодичною заміною однієї пасіки іншою. В урожайні роки в садах відбувається біологічне очищення зайвої кількості зав’язаних плодів. Це явище небажане, оскільки частина необхідних для інших плодів речовин марно втрачається на ті, що обсипались.

Тому утворення зав’язі на деревах регулюють різними прийомами, зокрема збільшенням або зменшенням на масиві в період цвітіння дерев кількості бджолиних сімей (від однієї до трьох на 1 га).

На основі вчення І. П. Павлова про умовні рефлекси, яких тварини набувають у процесі життєдіяльності, професор О. Ф. Губін розробив рекомендації щодо спрямування (дресирування) бджіл на відвідування в потрібний час певної культури з метою її запилення та збирання нектару. Наприклад, для запилення насінників конюшини червоної із суцвіть зривают ьквіточкі, настоюють їх у теплому розчині 30–

процентному цукрового сиропу і зранку, до вильоту бджіл з вулика, дають їм у годівницях цей сироп. Сприйнявши аромат сиропу, бджоли вилітають і відшукують рослину з таким самим запахом. Знайшовши медонос, бджоли вибирають з його квіток нектар і повертаються у вулик. Передаючи інформацію про джерело нектару за допомогою ―танців‖, вони мобілізують інших бджіл, і з часом вся сім’я переключається на збирання нектару та пилку з цієї культури.

Медоносні бджоли відвідують квітки люцерни часто ―неправильно‖,

проникаючи до нектарників збоку вінчика, тому результаті тріпотіння нерідко трапляється зажимання хоботка між колонкою та карусом. Бджоли збирають в основному нектар, відкриваючи при цьому до 3% квіток, що відвідують. Жарка погода сприяє більш легкому розкриттю квітки, тому збирання нектару може збільшуватися до

10%.

Відсоток відкритих квіток та запилювальний ефект від медоносних бджіл підвищується за збирання з люцерни пилку. Найбільш сприятливі умови для запилення люцерни утворюються за теплої, сухої погоди з температурою повітря більше 25 °С та вологістю не менше 45–60%. Сильна посуха не є основною причиною низьких та нестійких урожаїв насіння люцерни. Велике значення для підвищення насінєвої продуктивності люцерни мають комахи–запилювачі. Для забезпечення 100% запилення

163

на 1 га посівів люцерни потрібно приблизно 12–14 тисяч бджіл–запилювачів, фактична чисельність – 1,0–2,0 тис., що явно недостатньо. За наявної тенденції щодо розвитку бджільництва, медоносні бджоли можуть стати чудовими запилювачами люцерни. Для підвищення запилення проводять дресирування бджіл. Суть йогополягає в тому, що у вулик ставлять розчин цукрового сиропу настояний на квітках люцерни. Квітка люцерни запилюється лише один раз, під час розкриття, розкриті квітки не запилюються. За нестачі диких запилювачів це має певне значення, особливо якщо відсутні інші медоносні рослини. Тому рекомендується до полів з квітучою люцерною підвозити пасіки, розміщуючи їх з розрахунку розмірів та конфігурації поля, по 4–8

сімей на 1 га. Медоносні бджоли не є конкурентами для диких поодиноких бджіл – основних запилювачів люцерни. Перші відвідують люцерну заради нектару, другі частіше заради пилку. Медоносні бджоли використовуються на запиленні 2–3 тижні,

після чого їх перевозять на інші квітучі масиви, а на люцерну підвозять інші бджолині сім’ї.

Останнім часом для збільшення медозборів, з метою спрямування бджіл,

використовують пахучі рослини: парфуми, настойки та інші. Бджоли вилітають у пошуках рослин з цим запахом, розширюють зону пошуків, де знаходять нектароносні рослини. Для спрямування бджіл на певні культури використовують також щити,

пофарбовані в кольори, що їх розрізняють бджоли – білий, світло–голубий, світло– жовтий. Щити встановлюють на масиві, а біля них ставлять годівниці з цукровим сиропом. Коли бджоли виберуть сироп, його доливають, а щити разом з годівницями переносять на кілька десятків метрів уперед у напрямі культури, яку треба запилити.

Орієнтуючись на щити, бджоли незабаром переключаються на відвідування рослин, на які їх спрямували.

На масивах конюшини червоної, з метою приваблення бджіл, підсівають фацелію з розрахунку 2–3 кг/га. Збираючи нектар з рослин, що використовують як приманку, бджоли відвідують також і квітки рослин, які треба запилити. Для того, щоб підсилити відвідування квіток з метою їх запилення, відбирають із гнізд медопергові стільники. Відчуваючи потребу в пилку, бджоли збільшують вильоти на масив запилювальної культури. Для ефективного запилення рослин та одержання медозбору великі пасіки ділять на невеликі по 40–50 бджолиних сімей і ставлять на відстані 1,0– 1,5 км одну від іншої. Ефективність запилювальної роботи бджіл значно підвищується за відбирання обніжжя пилковловлювачами. В таких умовах від кожної сім’ї в середньому отримують по 100 г і більше пилку, для збирання якого бджоли змушені відвідувати додатково велику кількість квіток.

164

4. Запилення ентомофільних культур закритого грунту

Для забезпечення населення свіжими овочами протягом року, постійного та безперебійного забезпечення ними у зимовий період, практикують вирощування огірків, томатів та інших видів овочів у теплицях.

Томати відносяться до самозапилювальних овочів, а огірки потребують перехресного запилення. Запилювачами в зимовий період є тільки медоносні бджоли.

Для запилення в теплицях, проводять спеціальну підготовку бджолиних сімей – заготівля кормового меду, перги, нарощування сильних бджолиних сімей.

Забезпеченість кормом у середньому на одну бджолину сім’ю повинна бути не менше

40 кг та трьох рамок з пергою.

Для запилення вулик з бджолами заносять до теплиці за два тижні до початку цвітіння огірків. За цей період бджолині сім’ї вийдуть зі стану напіванабіозу (це природний стан), бджоли активізуються, матки починають відкладати яйця. Вулики розміщують льотками на південний схід. У теплицях висока температура – 30–32 °С та підвищена відносна вологість – до 96%, обмежений льот бджіл – умови не сприятливі для життя бджіл та розвитку бджолиних сімей. У скляних теплицях багато бджіл травмується об скло. В похмуру погоду за нетривалого світлого дня, бджоли мало літають, погано відвідуючи квітки огірків. До того ж квітки огірків виділяють мало нектару та пилку. Квітка огірка живе 1–3 доби, і якщо бджола не відвідала його, квітка гине, тобто не утворює зав’язі. Неповне запилення призводить до утворення дрібних,

недоброякісних плодів. Щоб цього уникнути, необхідно бджолам відвідували квітки по декілька разів.

Однією з основних причин незадовільного відвідування бджолами квіток огірків є нестача білкового корму в гніздах бджіл. В теплицях бджоли збирають у середньому за добу по 2 г пилку. А потреба сім’ї не менше 40 г. Тому дуже важливо постійно мати в гніздах бджіл рамки з пергою.

За нестачі перги бджолам дають білкові підкормки. Кращим білковим кормом є квітковий пилок, заготовлений у літній період та законсервований медом чи цукровою пудрою, яку можна давати у годівниці чи безпосередньо у вигляді пасти, намазуючи на рамки по 100–200 г. За відсутності квіткового пилку використовують його замінники – дріжджі, соєве борошно, казеїн, коров’яче молоко.

Поряд з білковими, бджолам дають стимулюючі підкормки – гідролізин Л–103,

біологічно–активну підкормку, мікроелемент – кобальт.

За запилення огірків у теплиці, слід враховувати, що в перші дні цвітіння з’являються чоловічі квітки, а потім жіночі, під час масового цвітіння їх кількість

165

збільшується до 75%, потім зменшується до 30–35%. Середня тривалість цвітіння чоловічої квітки – одна доба, жіночої – дві. У похмуру погоду строк цвітіння квіток збільшується до трьох діб. Максимум відвідування квітів бджолами спостерігається у ранковий час за температури повітря 27–29 °С. Відсоток запилення одноденних квіток

– 74%, дводенних – 57,6%, тому дуже важливо не пропускати строків цвітіння.

Для активізації постійного запилення, бджіл підгодовують цукровим сиропом.

Годівницю з цукровим сиропом розміщують біля панелі з квітками огірків. Цей метод дістав назву ―дресирування‖. Найбільш ефективним методом активізації бджіл є дресирування бджіл на колір. Годівницю з сиропом розташовують на фоні щита,

пофарбованого у жовтий колір (під колір квіток огірка). У бджіл виробляється рефлекс брати сироп на фоні жовтого кольору. Після вибирання сиропу з годівниць, бджоли розшукують жовтий колір та перелітають на квітки огірків.

За настання теплих весняних днів та появи медоносів за межами теплиці, з

протилежної боку від вулика роблять отвір для вильоту бджіл з теплиці, при цьому регулюють льот бджіл, відкриваючи чи закриваючи отвір, до обіду в теплицю, після обіду – за теплицю. За підвищення температури всередині теплиці понад 30 °С, вулик виносять з неї та ставлять зовні, льотками у теплицю, через які бджоли будуть повертатися до неї. Щоб бджоли поверталися до теплиці з зовнішнього боку на отвір навішують для орієнтиру яскраву дитячу іграшку.

Кращими породами для запилення культур у теплицях є кавказькі та карпатські бджоли.

5. Фактори,що впливають на запилювальну діяльність бджіл

Факторами, що підвищують запилювальну діяльність бджіл є збільшення кількості доступного нектару в квітці, нестача перги у гнізді, висока плодючість матки,

дресирування бджіл, спрямована селекція на краще відвідування окремих культур.

Нектароносність квіток прямо залежить від усього комплексу агротехнічних заходів, властивостей грунту, сорту рослин, погодних умов під час цвітіння. Так,

внесення у грунт добрив на Запорізькій сільськогосподарській станції збільшило кількість квіток люцерни на 43%, а цукру в нектарі на 69%.

На інтенсивність роботи бджіл впливають екологічні умови. Р. Б. Козін (1986),

вивчаючи активність бджіл на люцерні в чотирьох різних географічних зонах,

спостерігав її найвищий прояв на півдні.

Нектаропродуктивність рослин залежить від багатьох факторів. Перш за все кожен вид рослин має свою нектарну продуктивність, яка є одією з ознак їх оцінки,

166

тому дуже важливо за отримання нових сортів ентомофільних культур враховувати їх нектаропродуктивність. Наступним важливим фактором є час та тривалість цвітіння.

Зав’язування плодів одного ж і того ж виду культури буде вище, якщо цвісти вона буде у першій половині літа. На думку вчених, на утворення плоду впливає тривалість світлового дня. Будова квітки відіграє велику роль при запиленні. Утворення насіння культур, що важко запилюються бджолами, (наприклад, люцерни) и низьке через складну будову квітки. Доведено, що медоносні бджоли запилюють люцерну лише до

2%. Деякі рослини мають відкриті нектарники (гречка, липа). Квітки цих медоносів бджоли відвідують у першу половину дня (переважно в ранковий час), після чого нектар стає густим, недоступним для бджіл. Квітки конюшини мають глибокі нектаринки, тому добре запилюють їх довгохоботкові бджоли (кавказькі).

Для ефективного запилення ентомофільних культур пасіку слід підвозити безпосередньо до масивів, що цвітуть за 0,5–1 км, для того, щоб бджоли менше часу витрачали на польоти, та більше приносили нектару і пилку. Водність нектару, також впливає на збір та принесення його до вулика. Бджоли добре збирають нектар водністю

40–70%, але за відсутності таких медоносів, вони можуть збирати нектар і з пониженою вологістю. Однак поряд із запилювальним полем, часто існують і конкуруючі медоноси

(бур’яни, різнотрав’я у лісосмугах), що призводить до зниження запилювальної діяльності. З метою запобігання льоту бджіл на інші медоноси, поле запилювальної культури рекомендується обсіювати по периметру спеціальними медоносами, які вирощують для бджіл.

Запилювальна здатність бджіл буде низькою, якщо кількість бджіл, що підвезена на запилення, буде нижче норми. Перенасиченість поля бджолами також негативно впливатиме на запилення, тому що нестача нектару в квітках змушує бджіл шукати інші його джерела.

З метою запилення ентомофільних культур проводять ряд заходів для нарощування сильних сімей. Від кількості льотної бджоли залежить ефективність запилення, як правило 50–60% бджіл сім’ї працюють на збіранні нектару та квіткового пилку (бджоли–збиральниці). Тому сила бджолиної сім’ї повинна становити не менше

12–14 вулочок, на таку силу сімей розраховані норми запилення. В сім’ях повинно бути не менше восьми рамок розплоду, особливо це важливо при запиленні культур з тривалим часом цвітіння. Перед запиленням бджолині сім’ї зміцнюють молодими матками, просторим гніздом та збільшеною кількістю відкритого розплоду. Створюють штучну нестачу пилку відбором пергових рамок з гнізд, використанням пилковловлювачів. Потреба сім’ї у білковому кормі посилює збирання пилку і

167

запилювальну роботу бджіл на квітках. Не всі породи бджіл однаково відвідують ентомофільні культури. Порода бджіл суттєво впливає на запилення. Значно краще запилюють люцерну українські степові бджоли порівнянно з карпатськими,

крайнськими та кавказькими. В умовах закритого грунту ефективність запилення карпатськими бджолами вища, ніж українськими та поліськими. Добре працюють на запиленні соняшнику помісі української та кавказької порід.

Одним із важливих факторів ефективного запилення ентомофільних культур є спосіб сівби та агротехнічні заходи. За широкорядного способу сівби рослини отримують більше світла, інтенсивніше проходить процес фотосинтезу, більше утворюється квіток, збільшується тривалість цвітіння. Надмірне внесення азотних добрив, збільшує зелену масу та пригнічує ріст та розвиток квіток. Внесення фосфорних, калійних добрив збільшує кількість нектару у квітках. продуктивність ентомофільних культур.

Література

1.Зарецький Н.Н. Использование пчел в теплицах. – М.: Россельхозиздат,

1985. – 190 с.

2.Нуждин А.С. Основы пчеловодства. – М.: Агропромиздат, 1988. – 233 с.

3.Поліщук В.П. Бджільництво. – К.: Вища школа, 2002. – 283 с.

4.Радіонов В.В., Шабаршов І.А. Якщо ви маєте бджіл. – К.: Урожай, 1984. – 247 с.

5.Харченко П.А., Бондарчук Л.І. Використання бджіл у теплицях. – К.: Урожай, 1976.

– 37 с.

6.Черкасова В.І. Календар пасічника. – К.: Урожай, 1986. – 169 с.

7.Шеметков М.Ф., Смирнов Н.И., Советы пчеловоду. – Минск: Урожай, 1983. – 253 с.

168

Лекція

13 Корми та годівля бджіл

План лекції:

1.Мед і перга – основний корм для бджіл.

2.Вплив якості корму на життя та розвиток бджолиних сімей.

3.Норми і техніка годівлі бджолиних сімей.

4.Вуглеводні, білкові та інші підкормки для бджіл.

1. Мед і перга основний корм для бджіл

На відміну від інших сільськогосподарських тварин бджоли самі відшукують корми, приносять їх у гніздо, переробляють, консервують і створюють необхідні запаси у вигляді меду і перги. Більш того, вони самі переробляють корм, перетворючи нектар рослин на мед, а квітковий пилок – на пергу, тобто на продукти, придатні для подальшого збереження і кращого засвоєння організмом бджіл.

У процесі еволюції у бджіл виробився інстинкт економного витрачання кормових запасів.

Мед і перга – основне джерело енергетичних речовин для бджіл. Вони необхідні для підтримки потрібної температури тіла бджоли і гнізда в цілому, роботи м’язів,

функціонування нервової, дихальної систем, переробки нектару, виробництва маточного молочка, воску.

Нектар рослин в основному містить 30–60% цукру, переважно це складний цукор – сахароза, що погано засвоюється організмом бджіл. Принесений нектар бджоли переробляють на мед. Складний цукор бджоли розщеплюють на прості цукри – глюкозу і фруктозу і щільно запечатують комірки восковою кришечкою. Мед має кислу реакцію, тому може довго зберігатися. Глюкоза і фруктоза становлять 66–78% цукрів меду, вони засвоюються у травному тракті організмом бджоли без будь–якої попередньої переробки. Білкових речовин у медові міститься від 0,2 до 1,5%, але всі вони відносяться до водорозчинних білків, що легко всмоктуються у кишечнику.

Активна кислотність меду в середньому становить 3,78 од. В складі меду виявлено до

120 ароматичних речовин, які надають йому аромат. У медові багато ферментів,

найбільш активні з них – інвертаза, діастаза, каталаза. Інвертаза розкладає складний цукор на прості цукри, діастаза розкладає крохмаль, каталаза консервує калові маси у кишечнику під час зимівлі.

169

Мед бджоли виробляють з нектару, який збирають з медоносних рослин. За перенесення з однієї комірки в іншу випаровують вологу і зі слиною виділяють фермент інвертазу, яка розщеплює складні цукри на прості. Фермент амілаза розщеплює крохмаль до простих речовин. Каталазу виробляють ректальні залози задньої кишки.

За споживання квіткового меду в кишечнику бджоли накопичується до 1–2 %

неперетравних решток. Перга засвоюється бджолами краще, ніж пилок, але пилок має більшу поживність.

Часто бджоли збирають й інші солодкі речовини, особливо падь – солодкі виділення попелиць. Падь бджоли переробляють також як і мед. Падевий мед має колір від світлого до темного, не має запаху, але солодкий на смак. У бджіл, які живляться паддю, знижується тривалість життя і часто спостерігається їх масова загибель.

Падевий мед шкідливий для бджіл, особливо під час зимівлі. Споживання падевого меду в зимовий період викликає у бджіл пронос, спалах нозематозу, а нерідко призводить до загибелі.

Мед на зиму краще заготовляти у першій половині літа, коли ще немає паді. Мед з вереску, ріпаку, свиріпи, гірчиці, соняшнику швидко кристалізується, тому його не рекомендують для споживання взимку, тому що може викликати у бджіл спрагу.

Джерело пилку, як і нектар, знаходять бджоли–розвідниці. Пилок складається із пилкових зерен. Бджоли приносять його на спеціальних прилаштованих на ніжках

―кошиках‖. Обніжку в кошики бджола формує під час польоту. Маса двох грудочок пилку становить від 8 до 20 мг. Більшість бджіл збирають з квіток нектар і пилок. З якої рослини зібрано пилок можна визначить за видом пилкових зерен. Навесні, коли бджоли вирощують багато розплоду, до 50% льотних бджіл сім’ї збирають квітковий пилок. Влітку, під час медозбору пилок збирають не більше 5–10% бджіл, останні працюють на збиранні нектару.

Перга – квітковий пилок, складений і законсервований у комірках стільників,

залитий медом і запечатаний восковою кришечкою. Перга – бджолиний ―хліб‖, основне джерело білків, жирів і мінеральних солей для бджіл. У перзі міститься до 20% білків (у

медові – 0,5%), 20% вуглеводів, 3–5% мінеральних солей, 4–15% жирів, є вітаміни,

ферменти, гормони та інші цінні речовини, необхідні для життя і розвитку бджолиних сімей. Без перги бджолина сім’я не вирощує розплоду. Склад перги залежить від рослин, з яких зібрано пилок. Перга відрізняється від квіткового пилку тим, що вона стерильна, краще засвоюється і добре перетравлюється в організмі бджіл. За своїми антибіотичними властивостями перга втричі краща за пилок.

170

Усі поживні речовини для нормального життя і розвитку бджолиної сім’ї

бджоли отримують з меду і перги. Таким чином, бджоли мають вузьку спеціалізацію у споживанні корму.

Для нормального життя і розмноження бджолам потрібні поживні речовини:

білки, жири, вуглеводи, мінеральні солі, вітаміни і вода, які мають великий запас енергії.

Організм бджіл пристосований до вузькоспеціалізованого живлення. З нектару і пилку бджоли отримують усі речовини, необхідні для розмноження, росту, розвитку сім’ї і виконання робіт.

Від достатнього живлення бджіл пилком та нектаром залежить їхнє здоров’я.

Нестача білкового корму значно скорочує тривалість життя бджіл і послабляює сім’ї,

зніижує продуктивність, а також запилення ентомофільних культур відкритого і закритого ґрунту.

2. Вплив якості корму на життя та розвиток бджолиних сімей

Бджоли самі заготовляють нектар і квітковий пилок, проводять їх первинну обробку і закладають на тривале зберігання.

Бджіл відносять до суспільних комах, вони мають велику кількість особин,

заготовляють багато корму, здатні спільно обігрівати гніздо. Важливу роль при цьому відіграє вуглеводне живлення, яке дає великий запас енергії. Узимку температура клуба значно знижується, в гнізді немає розплоду, сім’я зігрівається за рахунок з’їденого корму. Основну кількість енергії сім’я витрачає протягом року на підтримання температури гнізда в межах 34–35 ºС, а також на льотну діяльність. Щоб скоротити затрати енергії бджіл утримувати сім’ї слід у доброякісних вуликах, захищати гнізда від вітру й холоду за низьких температур, а влітку – від спеки, розміщувати пасіки ближче до медоносів.

Одним із важливих аспектів живлення є створення запасів вуглеводного корму,

який може довго зберігатися без погіршення якостей. Вироблений мед не псується,

практично залишається незмінним і, як правило, не кристалізується в запечатаних комірках стільників у гнізді.

Він доступний для живлення в будь–яку пору року. Тривале зберігання якості меду пояснюється високою концентрацією сухих речовин заготовленого корму.

Бджоли самі регулюють потребу корму в гнізді. За появи підтримуючого взятку збільшується кількість розплоду, за нестачі корму в сім’ї і відсутності його в природі знищують трутнів.