453207

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

тотальна зміна взаємин всередині організації: зникають відмінності у рівні освіти та глибині знань між керівниками й робітниками, з’являються тимчасові, сезонні та дистанційні робочі місця, широко використовується аутсорсинг (наприклад, прибиральниця у Вашому офісі може бути працівником клінінгової компанії – Вашого підрядника).

Як ми побачили у першому розділі, сьогодні керівник не зобов’язаний знати все те, що знає його підлеглий: директор автобази не обов’язково має бути водієм, а президент компанії-оператора стільникового зв’язку скоріш за все не буде фаховим зв’язківцем. Керівники стають більш залежними від працівників, працівники – менш залежними від керівників: обидві сторони усвідомлюють ці зміни. За таких умов працівники стають партнерами, а з партнерами треба вміти домовлятися. Це робить сучасний менеджмент дуже схожим на маркетингову діяльність – керівник має визначити потреби інших людей та продати їм свою ідею. Саме про це писав А. де Сент Екзюпері: «Якщо хочете збудувати корабель, не треба бити в гучні барабани, скликаючи до себе людей, показувати їм креслення, давати цвяхи, сокири та колоди – просто запаліть їх мрією про море…».

Іншими словами, для кожної групи працівників існують свої методи управління.

3. Менеджмент спрямований на підтримку технологій та кінцеве застосування товарів. Протягом ХІХ століття та половини ХХ століття майже не виникало сумнівів щодо того, що технології інших галузей не впливають на ринкові позиції фірми у даній галузі, а кожний товар має свого, чітко визначеного споживача. Виробники автомобілів орієнтувалися на чоловічі смаки, розробники побутової техніки – на жіночі, а телефонні компанії надавали послуги телефонних розмов, тобто передавали на відстань електричні сигнали, які згодом трансформувалися у звуки у телефонному апараті. Проте коли у телефонній компанії Bell відбулося винайдення транзистору, найсильніше це вплинуло на розвиток радіоелектроніки, а не телекомунікацій. Продавши патент на відкриття за 25 тисяч доларів телефоністи самі поставили себе на межу виживання: вже за кілька десятиріч відбулася мініатюризація радіоприймачів та електрообчислювальних машин (відомих нам як комп’ютери), а згодом

– й поєднання цих двох пристроїв у вигляді смартфонів – пристроїв стільникового зв’язку, які швидко потіснили телефонні компанії у їхньому сегменті діяльності. Та й сам телефонний дріт сьогодні служить для передачі не тільки (й не стільки) звукових сигналів, скільки для великих масивів даних для комп’ютерів, окремих зображень і навіть відео. Таким чином, третьою парадигмою сучасного менеджменту є наступна: одна й та сама потреба може бути задоволена кількома

51

Бардась А.В., Бойченко М.В., Дудник А.В. Менеджмент

різними засобами. Бо унікальною є сама потреба, а не засоби її задоволення.

4.Менеджмент завжди діє в умовах чітко визначеної правової системи та скерований на дотримання формальних процедур та правил. Так, наприклад, господарська діяльність комерційних організацій підпорядкована особливостям організаційно-правових форм ведення підприємницької діяльності, прописаних державою. Пошук й створення нових можливостей для розвитку у тих сферах, де обмеження держави є мінімальними – саме це і є завданням менеджменту. Наприклад, за словами Уоррена Баффета, американського мільярдера, середня ставка оподаткування його доходів є нижчою, ніж ставка оподаткування доходів його секретаря. І питання не в тому, що секретар Баффета заробляє більше від свого шефа: просто основну частину доходів мільярдер отримує від інвестиційної діяльності, а його секретар – у вигляді заробітної плати, ставки оподаткування якої перевищують ставки оподаткування дивідендів та відсотків з цінних паперів. Подібні парадокси відбувалися

у1946 році в Японії: окупаційне командування запровадило законодавчі обмеження стосовно діяльності ієрархічно побудованих холдингових структур «дзайбацу», змусивши останні розпродати активи та демонополізувати цілі галузі промисловості. Але вже під час найближчої фінансової кризи відбулося формування «кейрецу» - неієрархічних конгломератів, діяльність яких базувалася на підтриманні горизонтальних партнерських зв’язків між компаніями різних галузей. За іронією долі основну, хоча й дещо відмінну роль, у таких промислових конгломератах продовжують відігравати ті самі банки, які грали ключову роль у довоєнній японській економіці – Mitsui, Sumitomo, Mitsubishi та інші.

Централізована ж адміністративна радянська система почала змінюватися не стільки під тиском зовнішнім, скільки під внутрішнім – підприємства вимагали більше прав та свобод у здійсненні господарської діяльності. Лібералізація відносин у цій сфері врешті призвела до ліквідації монополії державної власності у економіці та надала поштовх розвитку альтернативних форм господарювання. Тому сучасна парадигма менеджменту полягає у тому, що менеджмент визначає бажаний напрям змін правового середовища та формує його (середовище) відповідно до власних потреб.

5.Ще якихось три десятиліття тому ні в кого не викликали сумніву політичні обмеження, які визначали діяльність менеджерів в середині країни. Сьогодні не можна говорити, що політичні обмеження зникли – вони змінилися. За часів СРСР політичні обмеження для організацій УРСР та колишнього соціалістичного табору визначалися у

52

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

Кремлі; сьогодні ж географія «центрів впливу» стала набагато ширшою. Навіть уряди країн не є всевладними, вони змушені домовлятися з великими корпораціями, інакше ці корпорації можуть перенести свою діяльність до інших, більш привабливих країн. Деякі політологи та філософи розглядають сучасний світ як епоху «нового феодалізму», коли окремі корпорації стають більш потужними та впливовими, ніж існуючі уряди національних держав.

У світі тривають процеси глобалізації, тобто процеси світової економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У глобальному середовищі ринки окремих країн стають більш взаємопов’язаними, відповідно, більш залежними один від одного та більш складними для прогнозування. Менеджеру доводиться брати до уваги велику кількість різного роду факторів політичного, соціальнокультурного, економічного та технологічного середовища, які потенційно можуть вплинути на успішність ведення бізнесу компанії. Глобалізація ґрунтується на вільному обміні капіталами, ресурсами (у тому числі інформацією) та на вільному русі робочої сили, внаслідок чого окремі політичні системи, принаймні в даний момент, стають слабко підготовленими до сприйняття викликів сучасності. Сьогодні формування конкурентних переваг країн часто відбувається за межами їх географічних та політичних кордонів – так, стрімкий розвиток Китаю був би неможливий без існування ринків США, Японії, ЄС та пострадянських країн. До того ж, процес глобалізації супроводжується посиленням ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) та зміною функцій мультинаціональних компаній – їх все складніше асоціювати з певною країною, поділивши на «своїх» та «чужих», а самі ТНК часто визначають політику окремих країн. В умовах глобальної економічної гри окрема країна перестає бути самостійною організаційною одиницею та стає елементом більш складної системи – регіональної (як Європейський Союз) чи глобальної (як Організація Об’єднаних Націй чи Світова організація Торгівлі).

Намагання зберегти стару структуру перетворює країну на «інвестиційне опудало» - капітали залишають такі ринки (наприклад, жорсткий контроль над підприємницькою діяльністю в Росії призводить до «втечі капіталу» звідти до інших, більш сприятливих регіонів). Чи означає це початок «ери космополітизму», коли національні держави мають бути відкинуті як непотрібне лахміття? Однозначно, ні. І це «ні» пояснюється глибинним змістом процесу глобалізації, який проявляється у явищі «конвергенції та дивергенції культур». Іншими словами, уніфікація у багатьох сферах життя супроводжується загостренням протиріч та відмінностей між різними соціальними та етнокультурними групами чи країнами. І тому менеджери повинні

53

Бардась А.В., Бойченко М.В., Дудник А.В. Менеджмент

враховувати вплив місцевих культур на ведення бізнесу як у власній країні, так і за кордоном, а також розуміти діалектичний характер глобалізації: в момент об’єднання країн завжди закладаються підвалини до їх майбутньої дезінтеграції, а процеси глобалізації та появи національних держав відбуваються паралельно. Неврахування таких особливостей та національних відмінностей загрожує організації величезними втратами навіть тоді, коли вона діє на вкрай подібних ринках. То ж, п’ята парадигма менеджменту зводиться до того, що хоча політичний вплив окремої країни зменшується, а процеси економічної і культурної глобалізації тривають, менеджмент має враховувати культурні відмінності й стереотипи поведінки в різних країнах, формуючи на основі цього свої конкурентні переваги, пам’ятаючи водночас: національні держави подібні до пішака в шаховій партії, який

зчасом може стати ферзем.

6.У сучасному глобалізованому світі все частіше стає розмитою межа між публічним і приватним, між зовнішнім оточенням і внутрішнім середовищем. Розвиток громадянського суспільства, вільний доступ до інформації та підвищення загального рівня освіти призводять до того, що зникають «священні бар’єри», що століттями відділяли керівників від їх підлеглих. Одним з перших у сучасному менеджменті це зрозумів Джек Уелч, людина, яка протягом двадцяти років поспіль керувала компанією General Electric. Він перший змінив уявлення про менеджерів як про «закриту касту», що носить білі сорочки з краватками та працює в кондиціонованому повітрі центральних офісів. Починаючи масштабні трансформації однієї з найбільших компаній світу, Джек Уелч зробив ставку на руйнування міжфункціональних «скляних стін», налагоджуючи ефективну співпрацю між керівниками різних підрозділів, а також між керівниками та «синіми комірцями» (робітниками). У створеній ним школі управління проходили підготовку молоді керівники компанії, а генеральний директор General Electric навчався разом з ними. Це дозволило створити унікальну атмосферу, сформувати потужну управлінську команду, реалізувавши задум Уелча про те, що «злагоджена команда завжди працюватиме ліпше, ніж талановитий одинак»[6]. Починаючи зміни, трансформуючи організацію чи просто виконуючи роботу, керівник не повинен обмежуватися формальною участю. Саме приклад керівника надихає підлеглих, саме впевненість очільника команди в успіху змушує її учасників повірити в неминучість перемоги. Успішні керівники формують майбутнє організації у своєму розумі і своєму серці, а далі передають це бачення оточенню. Тому остання парадигма сучасного менеджменту полягає у наступному: управління починається з себе

(leading from the middle).

54

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

7. Глобалізація суспільних процесів була би неможливою без технологічного прогресу і революції у галузі інформаційних технологій. У середині ХІХ століття австралійці отримували з метрополії пошту, ділову і службову кореспонденцію, за два місяці після її відправлення з Лондону: за умови, що корабель не потрапив у шторм і не був захоплений піратами. Сьогодні ж світ відкривається перед менеджером на екрані його персонального комп’ютера, а іноді – смартфона. У 1965 році один з засновників Іntel, Гордон Мур, прийшов до висновку, що число транзисторів, які можна розмістити на одному кристалі, зростає приблизно вдвічі на рік; з 1971 по 2011 роки кількість транзисторів в інтегральних схемах подвоювалася кожних два роки – ці двадцять подвоєнь за сорок років дозволили збільшити потужність комп’ютерів більше ніж у мільйон разів, тому обчислення, яке потребувало у 1971 році цілого місяця роботи, сьогодні виконується за три секунди [30]. Розвиток інформаційних технологій дозволив уникнути «паперових офісів» і подолати відстані між країнами. Усе більша увага приділяється автоматизації виробничих процесів, створенню електронних систем роботи з клієнтами, зберіганню баз даних та пошуку клієнтів за допомогою «світового павутиння» – Інтернету. Сьогодні на більшості фондових бірж світу грають не брокери: цю роботу вже давно успішно виконують комп’ютери, які приймають рішення на основі складних математичних алгоритмів і великих масивів статистичних даних. Отже,

сьома парадигма менеджменту: інформатизація управлінської діяльності та автоматизація виробничих процесів і операцій у сучасних організаціях.

Школа наукового управління (1885 – 1924). Наукове управління

(scientific management) найбільше тісно пов'язане з роботами Фредерика Уінслоу Тейлора, Бенджіміна Грехема, Френка і Лілії Ґілбрет, Генрі Ґанта та Макса Вебера.

Виникнення школи було зумовлене економічним зростанням європейських країн та США, коли з розвитком капіталістичних відносин та появою великих організацій переставали діяти перевірені способи керівництва людьми та організації робіт, які раніше значною мірою базувалися на інтуїції керівників та їх особистих переконаннях. Основними особливостями пропонованого наукового підходу було використання наукових методів дослідження – спостереження, експериментування, логіки, аналізу й синтезу, – за допомогою яких перші дослідники менеджменту намагалися удосконалити багато операцій ручної праці, описати функціональні обов’язки працівників та домогтися більш ефективного виконання цих обов’язків.

55

Бардась А.В., Бойченко М.В., Дудник А.В. Менеджмент

Школу наукового управління (часом зустрічається термін «школа наукового менеджменту») у літературі часто називають «тейлоризмом»

– від прізвища особи, завдяки якій термін «менеджмент» увійшов до широкого використання.

Фредерік Уінслоу Тейлор (1856, Германтаун, Пенсильванія – 21 березня 1915, Філадельфія) — американський інженер, консультант з менеджменту, основоположник наукової організації праці в управлінні, автор книг «Виробничий менеджмент» та «Наукове управління». Отримавши диплом Гарвардської школи бізнесу, майбутній засновник наукового менеджменту став однією з жертв

економічної кризи 1872 року, яка змусила дипломованого спеціаліста працювати у механічних майстернях заводу «Мідвейл Стіл». Працюючи спочатку робітником за токарним верстатом, а пізніше – керівником на тому ж підприємстві, Тейлор зауважив, що індивідуальна продуктивність праці робітників значною мірою визначається їх здібностями, талантом та мотивацією. Отже, він поставив перед собою завдання дослідити причини таких відмінностей, розробивши «набір рекомендацій», які б допомагали зробити з посередніх працівників найкращих. З цією метою Тейлор прискіпливо вивчав зміст роботи, аналізував й узагальнював хід виконання, умови праці та вимоги до працівників. Таким чином, він, вже головний інженер заводу, намагався стандартизувати робочі операції, виявити «правильний» спосіб їх виконання, визначити необхідну послідовність дій та час, потрібний для реалізації кожної операції. Прискіпливо вимірюючи кількість залізної руди і вугілля, яку людина могла підняти на лопатах різного розміру, Тейлор визначав норми виробітку та оцінював можливості підвищення продуктивності праці за рахунок відбору та навчання працівників.

Послідовниками «тейлоризму» стало подружжя Френка та Ліліан Ґілбрет, які займалися питаннями стандартизації робочих операцій та досліджували хід їх виконання за допомогою «мікрохронометра» – винайденого ними приладу, що являв собою сполучення кінокамери з годинником. Вони робили зйомку процесу праці, а надалі аналізували відзнятий матеріал, щоб точно визначити, які рухи виконуються при визначених операціях і скільки часу займає кожен з них. Френк Гілбрет (1868-1924), чия прихильність до наукового підходу була відображена його дітьми у автобіографічній книзі «Оптом дешевше», намагався звести всі рухи рукою до 17 основних комбінацій, які отримали назву «тербліги» (прізвище дослідника – Гілбрет – при зворотному прочитанні). Різниця у поглядах Тейлора та Гілбрета полягала у тому, що перший намагався скоротити час на виконання операцій, тоді як

56

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

другий – підвищити ефективність роботи за рахунок скорочення зайвих рухів на виконання операцій. Ліліан Моллер Гілбрет допомагала своєму чоловіку у його дослідженнях, і увійшла в історію науки як науковець з психології та соціології праці.

Дослідник Генрі Лоуренс Гант (1861 – 1919) тривалий час працював інженером на металургійних заводах, де й познайомився з ідеями Фредеріка Тейлора. Розробки Ганта у науковій сфері стосувалися запропонованого ним календарного графіку (графік Ганта), який являв собою діаграму, на якій відображалися етапи виконання роботи, послідовність та хід їх виконання. Найпростіший приклад графіку Ганта, де зображено етапи виконання студентом робіт з написання реферату та тривалість кожного етапу роботи, наведено на рис. 2.1.

У Європі аналогічний графік був розроблений та запропонований під назвою «гармонограма» Каролем Адамацьким, польським вченим, який проводив дослідження на металургійних підприємствах Російської імперії та Другої Речі Посполитої. Результати його досліджень було опубліковано польською та російською мовою у 1896 році, ще до того, як питаннями менеджменту почав займатися Фредерік Тейлор. Щодо застосування графіків Ганта, то вони використовувалися у США під час Першої Світової війни при будівництві кораблів, а у міжвоєнні роки – при будівництві Греблі Гувера та Національної системи міжштатних автомагістралей, залишаючись й сьогодні одним з найпоширеніших інструментів управлінського контролю за ходом виконавчих робіт.

Вересень

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Отримати індивідуальне завдання

Працювати у бібліотеці

Написати реферат

Представити реферат до захисту

Рис. 2.1 – Календарний графік Ганта

Наукове управління не зневажало людським фактором. Важливим внеском цієї школи було систематичне використання стимулювання з метою зацікавити працівників у збільшенні продуктивності й обсягу виробництва. Так, в працях Г. Ганта [84-86] було розроблено методи вимірювання продуктивності праці робітників та систему бонусів за виконання завдань. Тейлором та його послідовниками передбачалася також можливість надання перерв у роботі, так що кількість часу, відведена на виконання визначених завдань, була реалістичною і

57

Бардась А.В., Бойченко М.В., Дудник А.В. Менеджмент

справедливо встановленою. Це надавало керівництву можливість здійснювати нормування праці, тобто визначати ту кількість продукції (виробіток), яку працівник мав виготовити протягом певного часового періоду. Ключовим елементом у даному підході було те, що люди, які працювали більше, винагороджувалися більше. Доволі часто цей принцип («Більше працюєш – більше заробляєш!») ототожнюється зі ще одним представником школи наукового менеджменту – інженером Генрі Фордом.

Генрі Форд – талановитий підприємець, послідовник наукової організації праці, був першим, хто запровадив комерційно успішний варіант конвеєра та розробив доволі революційну для того часу соціально-економічну теорію “фордизму», яка була відповіддю соціалістичним експериментам в Європі. Відповідно до його теорії, суспільний добробут та високі корпоративні прибутки можуть бути досягнуті за рахунок високих зарплат робітників, що дозволить їм купувати ту продукцію, яку вони виробляють. На заводах Форда застосовувалася система розподілу праці, коли весь процес виробництва був розбитий на невеликі операції, доступні для низько кваліфікованого персоналу. Висока стандартизація вузлів та агрегатів автомобілів сприяла зменшенню витрат виробництва. Виробничий процес базувався на конвеєрному способі виробництва та просторовому розміщенні верстатів відповідно до стадій виробничого процесу.

Рис. 2.2 – Конвеєрний спосіб виробництва на початку та наприкінці ХХ століття

Автори робіт з наукового управління також визнавали важливість відбору людей за фізичними й інтелектуальними якостями, які б відповідали виконуваній ними роботі, а також підкреслювали необхідність професійного навчання працівників.

Таким чином, основним внеском школи наукового менеджменту у розвиток управління було:

58

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

1.Відмова від ручних методів управління і використання методів, заснованих на науковому аналізі змісту роботи.

2.Науковий відбір, навчання і розвиток кожного працівника.

3.Впровадження детальних інструкцій і контролю за виконанням працівником конкретних завдань.

4.Розподіл роботи між керівниками (планування робіт і видача завдань) та робітниками (виконання поставлених завдань).

5.Визначення норм виробітку та розробка справедливої системи винагороди за виконану роботу.

Класична (адміністративна) школа (1920 – 1950). Автори, що вважаються творцями школи адміністративного управління, більш відомої як класична школа, мали безпосередній досвід роботи керівниками вищої ланки управління у великому бізнесі. Класичною цю школу називають тому, що її внесок у розвиток науки управління був настільки визначальним, що використовується й досі. Анрі Файоль, з ім'ям якого пов'язують виникнення самої школи і якого ще називають «батьком менеджменту», керував великою французькою компанією з видобутку вугілля; Макс Вебер був відомим німецьким соціологом, який розробив теорію раціональної бюрократії; Ральф Девіс був інженером та одним з керівників компанії «Дженерал Моторс»; Диндалл Урвік був консультантом з питань управління у Англії. Їхньою головною турботою була ефективність у більш широкому змісті слова — стосовно до роботи всієї організації.

ПЛАНУВАННЯ

ОРГАНІЗУВАННЯ

МОТИВУВАННЯ

КОНТРОЛЮВАННЯ

Рис. 2.3 – Загальні функції менеджменту

Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління. При цьому вона виходила з ідеї, що застосування на практиці цих принципів безсумнівно приведе організацію до успіху. Ці принципи стосувалися двох основних аспектів, першим з яких була розробка раціональної системи управління організацією. Замислюючись

59

Бардась А.В., Бойченко М.В., Дудник А.В. Менеджмент

над причинами поразки й успіху різних організацій, Анрі Файоль та його однодумці бачили в їх основі нездатність керівництва зрозуміти і визначити коло своїх обов’язків, а також недосконалість взаємозв’язків між різними підрозділами та невизначеність сфер відповідальності керівників і службовців. Вихід полягав у описі видів управлінської праці (управлінських функцій), притаманних усім керівникам, незалежно від їх сфери діяльності та організаційного рівня. До числа таких функцій було віднесено планування, організовування, координацію, мотивування, диспетчеризацію та контроль. Сучасний підхід розглядає загальні функції управління дещо інакше, так, як це показане на рис. 2.3.

Визначаючи основні функції бізнесу, теоретики-«класики» були впевнені у тому, що можуть визначити кращий спосіб поділу організації на функціональні складові та покращити управління нею. Такими функціональними блоками були визначені фінанси, виробництво (операції) і маркетинг (рис. 2.4), оскільки всі комерційні організації повинні займатися управлінням фінансовими ресурсами, пропонувати послуги споживачам, виконуючи операції (як це роблять банки), виготовляти продукцію на ринку (як роблять промислові підприємства) та продавати послуги і вироблену продукцію з метою покриття власних витрат і отримання прибутку. Отже, друга категорія класичних принципів стосувалася побудови структури організації та управління працівниками.

ОРГАНІЗАЦІЯ

ВИРОБНИЦТВО/			ЗБУТ/		ФІНАНСИ
ОПЕРАЦІЇ			МАРКЕТИНГ

Рис. 2.4 - Функціональні блоки організації

Щодо управління працівниками, то вартими уваги є запропоновані Файолем «принципи управління». На думку Файоля, менеджер, керуючись у повсякденній діяльності означеними настановами, буде успішно виконувати функції керівництва, а це служитиме запорукою успішного розвитку організації.

Принципи управління Файоля:

1. Повноваження і відповідальність: повноваження є правом віддавати наказ, а відповідальність є її складова протилежність. Де надаються повноваження – там виникає відповідальність.

60