4. Визначити лр і лрс. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Гербарій № 21).
5. Визначити лр і лрс. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Подрібнена сировина № 21).
Білет № 20
1.Основна законодавча документація, яка регламентує доброякісність лрс.
Доброякісністьсировини характеризується належним вмістом діючих речовин, відсутністю амбарних шкідників, допустимими нормами подрібненості, домішок, вологості та золи.
Домішки буваютьдопустимі і недопустимі. Всі вищезгадані домішки відносять до допустимих. Отруйні рослини і деякі рослинита їх органи, що діють як отруйні; металеві предмети, скло; послідпташиний та гризунів — ценедопустимідомішки. Наявність домішок знижує чистоту і якість сировини, а тому вони регламентуються відповідноюМКЯна лікарську рослинну сировину, кількістьїх не повинна перевищувати допустимі норми.
2. Розповсюдження антраценпохідних у природі. Лр та лрс, що містять похідні антрахінонів. Фітопрепарати та застосування в медицині.
КАСІЯ ГОСТРОЛИСТА (СЕНА АФРИКАНСЬКА)-Cassia acutifolia Del.(гепатопротекторна)
КАСІЯ ВУЗЬКОЛИСТА (СЕНА ІНДІЙСЬКА)-Cassia angustifolia Vahl.
КРУШИНА ВІЛЬХОПОДІБНА (КРУШИНА ЛАМКА) - FRANGULA ALNUS Mill.(послаблююча)
РЕВІНЬТАНГУТСЬКИЙ– RHEUM PALMATUM L.(антисептична,антипроносна)
ЖОСТЕРПРОНОСНИЙ(КРУШИНАПРОНОСНА) – RHAMNUS CSTHARTICA L.(Проносна дія)
ЩАВЕЛЬ КІНСЬКИЙ – RUMEX CONFERTUS Willd. (Послаблюююча дія при великих дозах, при малих – протипослаблююча)
3. Лр і лрс, які містять тропанові алкалоїди. Лікарські засоби. Застосування в медицині.
Пасльонові (беладона, дурман, блекота, скополія тощо)
Корені Скополії
Екстракт беладони (Геморой)
Блекота чорна (Гальмує секреціюю різних залоз)
Скополія карніолійська (Знеболювання при родах)
4. Визначити лр і лрс. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Гербарій № 22).
5. Визначити лр і лрс. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Подрібнена сировина № 22).
Білет 21
1 Біологічн активн речовин (БАР) — речовини, що впливают на біологічний процес в організм тварин та людини.
Загальна
З метою класифікації усі БАР поділяють:
ендогенні
екзогенні
До ендогенних речовин відносять
хімічні елементи (кисень, водень, калій, фосфор та ін.)
низькомолекулярні (глюкоза, АТФ, етанол, адреналін та ін.)
ВМС (ДНК, РНК, білки)
Вони входять до складу організму, беруть участь у обмінних процесах речовин і мають виражену біологічну (фізіологічну) активність.
Екзогенними вважають БАР, що надходять до організму різними шляхами.
За дією на організм
З урахуванням взаємодії з організмом БАР поділяють на
біоінертні, які не засвоюються організмом (целюлоза, геміцелюлоза, лігнін, кремнійорганічні полімери, полікарбонат та ін.)
біосумісні, які повільно розчиняються або ферментуються в організмі (полісахариди, полівінілпіролідон, поліакриламіди, полівініловий спирт, поліетиленоксиди, водорозчинні ефіри целюлози та ін.)
біонесумісні, які викликають ураження тканини організму (поліантрацени, деякі поліаміди та багато ін.)
біоактивні спрямованої дії (вінілін, полімери у поєднанні з лікарськими речовинами).
Біоінертні та біосумісні речовини широко використовуються у виробництві ліків як допоміжні речовини, а також для отримання тари, пакувальних і конструкційних матеріалів тощо.
За токсичністю
Залежно від ступеня токсичності БАР поділяють на:
звичайні речовини
сильнодіючі
отруйні
Прояв токсичності залежить від концентрації (дози) БАР, шляхів надходження до організму, чутливості останнього, поведінки БАР в організмі та інших чинників (напр. отруйні речовини використовуються як ліки в певних дозах).
За походженням
БАР бувають
природні
синтетичні
Природні БАР утворюються в процесі життєдіяльності живих організмів. Вони можуть утворюватись у процесі обміну речовин, виділятись в оточуюче середовище (екзогенні) чи накопичуватись всередині організму (ендогенні).
Інші варіанти класифікації
Можливі інші підходи до класифікації БАР, напр. залежно від природи (рослинного або тваринного походження), мол. м., розміру часток, стійкості до температури, можливості накопичуватися в організмі, виявляти наркотичні та інші властивості.
Функції
Основними функціями БАР є[1]:
клітинний обмін речовин в організмі;
перетворення речовин;
синтез необхідних речовин;
каталізація біореакцій в організмі.
2 Флавоноїди — похідні фенольних сполук, жовті, коричневі пігменти рослин[1]. Вони виявляють різноманітну фітотерапевтичну дію. Зустрічаються в багатьох рослинах у вигляді глікозидів, а також і в чистому вигляді. Найвідоміші у фітотерапії флавоноїди: рутин, гесперидин, гіперозид, кверцетин, кемпферол та апігенін[1].
Флавоноїди — природні фенольні сполуки, що нагромаджуються в усіх органах рослин у формі глікозидів. Залежно від ступеня окиснення піранового фрагменту флавоноїди поділяють на катехіни, антоціани, халкони, флаванони, флавони, флавоноли.
Хімічна будова
Флавоноїди — група ароматичних речовин із загальною формулою C6-C3-C6. Молекула складається з двох фенільних залишків А і В, з'єднаних пропановою ланкою, яка може замикатись в кисневмісний гетероцикл С. Поділяються на істинні, ізофлавоноїди, неофлавоноїди. Істинні флавоноїди мають фенільний замісник біля C-2, а кетонну групу — в положенні C-4. Це катехіни, флаванони, антоціанідини. Ізофлавоноїди мають фенільний замісник біля С-3, кетонну групу — теж в положенні C-4. Виділяють прості (похідні ізофлавану та ізофлавону) і конденсовані похідні (птерокарпани). Неофлавоноїди мають фенільний замісник біля C-4, кетонну ж групу — навпаки, в положенні C-2.
Класифікація Ф. здійснюється на основі ступеня окиснення пропанового фрагмента, місця приєднання фенільного кільця В до пропанового фрагмента і величини окисного циклу. Група Ф. містить 3 основні підгрупи, які відрізняються за місцем приєднання кільця В до пропанового фрагмента.
І підгрупа — власне флавоноїди, або справжні флавоноїди, або еуфлавоноїди
І підгрупа — ізофлавоноїди
ІІІ підгрупа — неофлавоноїди
Класифікація еуфлавоноїдів. За ступенем окисненості пропанового фрагмента і величиною гетероциклу еуфлавоноїди можна розділити на 10 класів, похідні 2-фенілхроману і 2-фенілхромону.
Похідні 2-фенілхроману
Похідні 2-фенілхромону
Гетероцикл може бути п’ятичленним, тоді утворюється клас ауронів, які можна розглядати як похідні 2-бензиліденкумарону.
Ф. з відкритим пропановим фрагментом називаються халконами та дигідрохалконами.
Для виділення Ф. з рослинної сировини використовують нижчі спирти: етанол, метанол. Спиртові витяжки випарюють до водного залишку, розводять водою й обробляють хлороформом для відокремлення ліпідів та ліпоїдів, хлорофілу, каротиноїдів, восків, жирної олії та ін. Очищений водний залишок послідовно обробляють діетиловим ефіром, етилацетатом, пропанолом, бутанолом, тобто одержують фракції агліконів, монозидів, біозидів, тріозидів відповідно. Таке послідовне екстрагування Ф. розчинниками з поступово зростаючою полярністю називається фракціонуванням. Для розділення Ф. на індивідуальні компоненти використовують колонкову хроматографію на силікагелі, поліаміді, целюлозі. Колонку елююють сумішшю хлороформу і спирту, поступово збільшуючи частку спирту в суміші.
3 Піролізидинові алкалоїди
Піролізидинове ядро алкалоїдів є цикличною структурою з двох піролідинових кілець із загальним атомом азоту, та яке утворюється з орнітину через стадію проміжного продукту – путресцину. Цей діамін спочатку зазнає окислювального дезамінування або переамінування з утворенням 4-амінобутаналя. Дві молекули сполуки з’єднуються і дають шифову основу.
Деякі алкалоїди цього класу є ефірами нецінових основ з однією чи двома моно карбоновими, дикарбоновими кислотами (так званими неціновими кислотами). Вони утворюються з розгалужених амінокислот (ізолейцину, валіну).
З групи піролізидинових алкалоїдів у природі найчастіше зустрічаються похідні ретронецину, геліотридину, платинецину й отонецину. Вони присутні в рослинах родини Fabaceae, Orchidaceae, Santalaceae, Scrophulariaceae. За винятком платинецину, всі вони містять подвійний зв’язок у піролідиновому кільці; є гепатотоксичними і канцерогенними сполуками. Наявність піролізидинових похідних скорочує можливості тривалого застосування коренів живокосту лікарського (Radices Symphyti), трави огірочника лікарського (Herba Boraginis), листя мати-й-мачухи (Folia Farfarae).
Лікарські рослини та лікарська рослинна сировина, які містять піролізидинові алкалоїди
Рослина – жовтозілля широколисте – Senecio platyphylloides syn. Adenostyles platyphylloides (Willd) M. Pimen.
Родина – айстрові – Asteraceae
Біологічна дія та застосування
Платифіліну гідротартрат діє спазмолітично. Активність його слабша аніж атропіна, але й токсичність значно менша. В ампулах, таблетках та комплексних препаратах назначають при бронхіальній астмі, стенокардії, холециститі. Завдяки заспокійливій дії на НС застосовують при „морський хворобі”.
Білет 22
1 ПОЛІСАХАРИДИ (глікани) — полімерні високомолекулярні вуглеводи, побудовані з моносахаридів, які з’єднані глікозидними зв’язками і утворюють лінійні або розгалужені ланцюги. Ступінь полімеризації П. становить від 10–20 до декількох тисяч залишків, кожен з яких може існувати в піранозній або фуранозній формі, мати α- або β-конфігурацію глікозидного центру.
П. поділяють на гомополісахариди, побудовані з одного цукру, і гетерополісахариди, до складу яких входять залишки різних моносахаридів (як правило, не більше 6). Найпоширеніші серед П.: гексози — глюкоза, галактоза, маноза, галактуронова кислота; пентози — арабіноза, ксилоза; розповсюджені також дезоксигексози (рамноза, фруктоза); 2-аміноцукри — глюкозамін, галактозамін. П. можуть з’єднуватися ковалентними зв’язками з природними полімерами інших видів. Крім вуглеводної частини, вони мають білковий або ліпідний компоненти, напр., нуклеїнової кислоти і глікопротеїни, що містять поліглікозидні та поліпептидні ланцюги, ліпополісахариди, побудовані з компонентів вуглеводної і ліпідної природи тощо. Багато гліканів мають замісники невуглеводної природи — залишки сульфатної, фосфатної та органічних кислот, найчастіше — оцтової. Полісахаридний ланцюг мукополісахаридів побудований із залишків аміноцукрів і уронових кислот. Глікани поділяються на групи відповідно до хімічного складу і будови основного нерозгалуженого найдовшого ланцюга. Назва П. походить від назви відповідного моносахариду зі зміною суфікса «-оза» на «-ан», напр., глюкан, галактан, манан, ксилан тощо. Повна назва П. має містити інформацію про абсолютну конфігурацію моносахаридних залишків, розмір циклу, положення зв’язків і конфігурації глікозидного центру; відповідно до цих вимог назва целюлози буде полі(1>4)-β-D-глюкопіранан. До відомих глюканів, крім целюлози, належать амілоза, амілопектин, глікоген; серед мананів виділяють гомоманани, глюкоманани, галактоманани, глюкурономанани, галактоглюкоманани; серед галактанів розповсюджені гомогалактани, арабіногалактани, сульфовані галактани водоростей (агар-агар, карагінан). Змішані манани, галактани, фруктани, ксилани, арабінани, а також поліуроніди (здебільшого галактуронани і мануронани) утворюють геміцелюлози, які у значній кількості (від 6 до 27%) містяться в здерев’янілих частинах рослин (див. Геміцелюлози). Традиційно біологічно активні П. класифікують за їх фізичними властивостями на камеді, слизи і пектинові речовини без урахування хімічної структури.
П. — аморфні, рідко кристалічні високомолекулярні сполуки з мол. м. від 2000 до декількох мільйонів. Унаслідок великої кількості вільних гідроксильних груп П. високополярні, тому нерозчинні в спирті та неполярних розчинниках. П. з розгалуженою структурою і такі, що мають поліаніонний характер завдяки карбоксильним або сульфатним групам, досить легкорозчинні у воді. Деякі П. (хітин, целюлоза) утворюють високоупорядковані надмолекулярні структури, що перешкоджає гідратації окремих молекул; такі П. нерозчинні у воді. Пектини, альгінові кислоти, карагінани, агар-агар мають у молекулах одні ділянки, що схильні до міжмолекулярної асоціації, а інші — ні, тому за певних умов переходять у гелі. Розчини П. обертають площину поляризації, що використовується для виявлення їх будови. Обробка П. кислотами викликає їх деполяризацію, частковий або повний гідроліз глікозидних зв’язків з утворенням моно- або олігосахаридів. На відміну від олігосахаридів, поновлювальні властивості та мутаротація (пов’язані з наявністю в молекулі кінцевої карбонільної групи) у високомолекулярних П. виявляються слабко. В розчинах глікани асоціюють. Іноді вони утворюють структуровані системи і можуть випадати в осад. З водних розчинів П. можна осадити органічними розчинниками, напр. етанолом, ацетоном. Розчинність П. визначає методику їх виділення з природних об’єктів. Для дослідження рослинних П. існує стандартний метод, розроблений Джерміном та Ішервудом. Висушений матеріал екстрагують протягом 12 год киплячою водою. Отриманий екстракт іноді називають пектинами без урахування їх структури. Цей комплекс осаджують спиртом і відділяють центрифугуванням. Залишки рослинного матеріалу хлорують у м’яких умовах. Це приводить до повного вилучення лігніну і розриву будь-яких зв’язків між целюлозою та полісахаридами клітинної стінки, які називають геміцелюлозами. Після цього протягом декількох годин проводять екстракцію геміцелюлоз 4 М розчином лугу при кімнатній температурі. Нерозчинну целюлозу видаляють центрифугуванням. Виділення рослинних П. з метою створення фітопрепаратів проводять холодною або гарячою водою. При цьому витяжка забруднюється білками, мінеральними солями, водорозчинними барвниками. Для очищення екстракту використовують діаліз, фракційне осадження спиртом або четвертинними амонійними основами, ультрафільтрацію, іонообмінну хроматографію, ферментоліз тощо. Виділені П. зазвичай є сумішшю полімергомологів. У нерегулярних П. додатковим чинником неоднорідності служить мікрогетерогенність, тобто відмінність молекул за ступенем перебігу постполімеризаційних модифікацій. Дослідження будови П. включає встановлення молекулярної маси, моносахаридного складу, вивчення характеру зв’язків між залишками моносахаридів, черговості їх розташування в ланцюзі та виду галуження молекули. Важливим методом дослідження є їх частковий кислотний або ферментативний гідроліз до і після метилювання. Аналіз продуктів метилювання проводять за допомогою хромато-мас-спектрометрії, що дає надійні відомості про положення метильних груп у похідних моносахаридів. Для встановлення структури П. застосовують також методи гельфільтрації, іонобмінної хроматографії та розщеплення за Смітом, яке включає перйодатне окиснення, відновлення отриманого поліальдегіду в поліол під дією NaBH4 і м’який кислотний гідроліз. Метод Сміта часто дозволяє отримати фрагменти молекул П., недоступні при звичайному кислотному або ферментативному гідролізі. Молекулярну масу П. визначають методом ультрацентрифугування, гельфільтрації, віскозиметрії, світлорозсіювання тощо. Сучасні перспективні методи встановлення будови П. — це інфрачервона спектроскопія, ЯМР-спектроскопія, використання лектинів, імунохімічні методи. Кількісний вміст П. у рослинній сировині за ГФ ХІ вид. визначають ваговим методом. Суму відновлювальних моносахаридів після гідролізу гліканів установлюють спектрофотометричним методом (препарати мукалтин, плантаглюцид, ламінарид тощо).
П. входять до складу тканин усіх живих організмів. За фізіологічною роллю П. поділяють на: 1) метаболіти — моносахариди та олігосахариди, що беруть участь у біохімічних процесах і є прекурсорами вторинного біосинтезу; 2) запасні речовини — групи П., що виконують резервну функцію (крохмаль, інулін, деякі галактоманани, пектинові речовини, іноді моно- й олігосахариди); 3) структурні, або скелетні, речовини — целюлоза, геміцелюлоза та пектин є опорними матеріалами у вищих рослин; клітинна стінка грибів побудована з хітину, сполучна тканина організму тварин і людини містить мукополісахариди. Біологічні функції П. різноманітні: енергетичний резерв клітин (крохмаль, глікоген, ламінарин, інулін, деякі рослинні слизи); захисна (капсульні П. мікроорганізмів, гіалуронова кислота і гепарин — у тканинах тварин, камеді — у рослин); підтримання водного балансу відбувається завдяки аніонним сполукам (слизи, пектин, П. водоростей), а також вибірковій іонній проникності клітин; забезпечення специфічних міжклітинних взаємодій та імунологічних реакцій: складні П. утворюють клітинні поверхні та мембрани; гліколіпіди — найважливіші компоненти мембран нервових клітин і оболонок еритроцитів; вуглеводи клітинної поверхні часто зумовлюють взаємодію клітин з вірусами.
П. виступають як діючими, так і допоміжними речовинами при виготовленні ліків. Фітопрепарати з П. мають відхаркувальну (мукалтин, настій мати-й-мачухи), знеболювальну (слиз алтеї при гастриті, плантаглюцид), проносну (насіння льону, ламінарид) дії тощо. Екзогенні П. при введенні в організм зменшують запалення, підвищують репаративні процеси, гальмують ріст пухлин. Захисна дія П. на органи травлення, особливо сульфованих гліканів, зумовлена їх здатністю утворювати з білками речовини з новими фізико-хімічними властивостями, які можуть обмежувати травну активність пепсину. Вуглеводи внаслідок їх взаємодії з іонами важких металів використовують для лікування й профілактики свинцевих отруєнь і токсикозів, викликаних радіологічними ізотопами. П. у комплексі з білками і біогенними елементами, що мають імуномодулювальну дію, були виділені з вегетативних органів рослин родин айстрові, бобові, барвінкові та рутові. Мають місце спроби створити протипухлинні препарати на основі П. кульбаби лікарської, насіння маку, листя смородини чорної. В експерименті доведено гіпоглікемічну дію гліканів з листя алое, стеблин кукурудзи, трави Atractyloides japocum, коріння Lithospermum. П. трави кукурудзи мають гіпохолестеринемічну дію. Камеді застосовують в основному як емульгатори, в розчинах — як обволікаючий засіб, а також у клізмах для зменшення подразнення при запальних і виразкових процесах у шлунку і кишечнику. Камеді знижують місцеву подразнювальну дію деяких ЛП, уповільнюють усмоктування деяких лікарських речовин. Камеді мають багато цінних властивостей: підвищену в’язкість, клейкість, драгливість, завдяки цьому використовуються як зв’язувальні речовини, загусники і стабілізатори у харчовій промисловості. Слизи застосовують у медицині як обволікаючі та пом’якшувальні речовини.
Пектинові речовини та геміцелюлози містяться в кожній рослині, тому важливо враховувати їх вплив у сукупному терапевтичному ефекті від вживання ягід журавлини, плодів шипшини, малини, калини, квіток ромашки, липи, нагідків, коренів солодки, трави череди та ін. (див. Пектинові речовини). Комплекс пектинових речовин ромашки аптечної має противиразковий ефект завдяки дії на секреторну функцію шлунка і трофічні процеси в тканинах. П. алое і каланхое, які відносять до пектинових речовин, позитивно впливають на загоєння відкритих ран і опіків. У чистому вигляді пектин використовують як емульгатор, стабілізатор, основу для мазей, а також як самостійну лікарську субстанцію. Пектин має кровоспинну дію, знижує вміст холестерину в крові, впливає на обмін жовчних кислот, має анафілактичну дію, знижує токсичність антибіотиків і пролонгує їх дію. У різних країнах пектин використовують для пролонгації дії основної субстанції та як добавку, що знижує побічний ефект. Так, аспірин у комплексі з пектином діє менш подразливо. Існує протитуберкульозний препарат з пектином, що має депо-ефект. В Україні розроблені гранули кверцетину і пектину з широким спектром фармакологічної дії. Пектини як складова частина ліків та їжі здатні зв’язувати радіонукліди, отруйні хімічні речовини, солі важких та лужно-земельних металів і перетворювати їх на водорозчинні сполуки. Збільшується кількість препаратів та харчових продуктів, до складу яких входять рослинні волокна. Термін «харчові волокна» об’єднує пектинові речовини, запасні П., подібні до інуліну, гуару, а також клітковину, геміцелюлози, камеді. Крім того, до них відносять невуглеводні утворення, напр. лігнін. Вживання рослинних волокон викликає такі фармакологічні ефекти: пригнічення апетиту та підвищення відчуття ситості; зниження потреби в енергії; нормалізація моторної функції кишечнику; уповільнення росту гнильних мікробів; нормалізація кишкової мікрофлори; зниження ступеня всмоктування жиру в тонкому кишечнику; зниження рівня холестерину в крові; позитивний вплив на обмін вітамінів і ліпідів у системі кишково-печінкової циркуляції. Завдяки цьому знижується ризик хронічних запорів, геморою, апендициту, раку товстої кишки, розвитку жовчнокам’яної хвороби, ожиріння, ішемічної хвороби серця, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету. У лікувальному харчуванні рослинні волокна застосовують як ентеросорбенти по 25 г щодобово для фізіологічної детоксикації організму. Детоксикаційні властивості щодо солей важких та лужно-земельних металів і отруйних хімічних речовин П. проявляють у дозі 2 г (профілактична доза щодобово).
П. порівняно з синтетичними полімерами мають переваги при застосуванні: рослинні глікани підлягають мікробіологічному та ензиматичному розпаду і повністю виводяться з організму; вони здебільшого нетоксичні, їхні метаболіти не шкодять організму; більшість П., що застосовується у медицині, розчинні у воді; якщо нерозчинні, то шляхом простих хімічних трансформацій вони стають здатними розчинятися або набухати у воді з утворенням гелів; П. мають велике різноманіття структур і форм (волокна, плівки, гранули, порошки, драглі або в’язкі розчини), внаслідок чого використовуються при виробництві: таблеток, оболонок для покриття таблеток і капсул, основ для мазей, стабілізаторів суспензій і емульсій, ліків для очей та ін’єкцій.
2 ФЛАВОНОЇДИ — група БАР поліфенольного характеру з загальною формулою С6–С3–С6. Назва походить від лат. flavus — жовтий, оскільки перші виділені Ф. кверцитрин (з кори дуба), рутин (з рути та гречки), робінін (з акації) мали жовте забарвлення.
Молекула Ф. складається з двох фенільних залишків (кільця А і В), з’єднаних пропановою ланкою. Ці кільця можна розглядати як похідні фенілпропаноїдів
Для поділу і виявлення Ф. використовують паперову хроматографію (ПХ) і хроматографію в тонкому шарі сорбенту (ТШХ). У фільтрованому УФ-світлі при довжині хвилі 360 нм Ф. здатні флуоресціювати. Флавони, флавонол-3-глікозиди, флаванони, халкони флуоресціюють темним і темно-коричневим кольором; флавоноли та їх глікозиди — жовтим, жовто-зеленим; аурони — коричневим; ізофлавони — не проявляються; птерокарпани — світло-блакитним; куместани — яскраво-блакитним, бірюзовим. Хроматограми звичайно проявляють хромогенними реактивами, які використовують для якісних кольорових реакцій. Це спиртові розчини лугів, гідрокарбонату натрію, алюмінію хлориду, пари аміаку та ін.
Для кількісного визначення Ф. запропоновано багато методів: вагові, об’ємні (потенціометричне титрування в неводних середовищах, комплексометричне титрування), флуорометричні, полярографічні, фотоколориметричні. Але найбільшого поширення набув спектрофотометричний метод. Він базується на реакціях комплексоутворення з іонами різних металів, реакції азосполучення, з борною кислотою з наступним визначенням оптичної густини в УФ-світлі при відповідній довжині хвилі.
Існує кілька версій про значення Ф. у життєдіяльності рослин. По-перше, вони беруть участь в окисно-відновних процесах, виконуючи антиоксидантну функцію; по-друге, поглинаючи УФ-світло, запобігають руйнуванню хлорофілу; по-третє, беруть участь у процесі запліднення. Великий інтерес учених і практиків до вивчення флавоноїдних сполук та ЛРС, яка містить ці речовини, пояснюється різноманітністю їх фармакологічної дії та низькою токсичністю.
Фармакологічна активність Ф. Такі Ф., як квертецин, кверцитрин, катехін, антоціани, збільшують амплітуду серцевих скорочень, нормалізують серцевий ритм. С-С-глікозиди флавонів (вітексин та ін.), гіперозид діють як судинорозширювальні препарати, викликаючи гіпотензивний ефект. Спазмолітичну дію зумовлюють халкони, флаванони (ліквіритин), флавоноли (кверцетин, рутин), флавони (апігенін). Діуретичну дію має лютеолін; високу гіпоазотемічну — робінін та інші похідні кемпферолу. Ф. мають радіопротекторну дію, виводять радіонукліди. Встановлена протипухлинна дія лейкоантоїанідинів: лейкопеларгонідину, лейкодельфінідину, лейкоціанідину. Катехіни виявляють в’яжучу і протизапальну дію. Останнім часом установлена гіпоглікемічна дія Ф. Вітамін Р об’єднує різні фенольні сполуки, здатні знижувати проникність і крихкість капілярів, підвищувати їх резистентність. Це пояснюється тим, що вітамін Р здатний знижувати рівень гіалуронідази, запобігати окисненню аскорбінової кислоти і адреналіну. Р-вітамінну активність мають флавони: гесперидин, еріодиктин; флавоноли: рутин, кверцитрин, ізокверцетин, кверцетин, ізорамнетин; катехіни: L-епікатехін; гідроксикумарини: ескулін, ескулетин. Ізофлавоноїди мають естрогенну та анаболізувальну дію.
Ф. широко розповсюджені в рослинному світі, значно менше зустрічаються в мікроорганізмах та комахах. Ф. знайдені в зелених водоростях, а також були виділені з крил мармурово-білого метелика.
Найбагатші на Ф. родини бобових, гречкових, айстрових, розових. Ф. накопичуються здебільшого в квітках, листі, менше — у стеблах, кореневищах, коренях. Вміст їх коливається від 0,1 до 20% (напр. в пуп’янках софори японської) і змінюється залежно від фази вегетації рослини. Максимальна кількість Ф. відзначається під час цвітіння, а потім зменшується. На їх вміст у рослинах впливають зовнішні фактори. Кількість Ф. зростає зі збільшенням інтенсивності сонячного світла, висоти над рівнем моря. Глікозиди зустрічаються в тканинах активного росту (листі, пуп’янках, квітках), аглікони — у здерев’янілих тканинах (корі, корінні). Найбільш розповсюджені в природі флавоноли. Вони становлять 40% усіх Ф. Так, рутин, напр., виявлений у понад 70 видах, які належать до 34 родин. Кверцетин зустрічається в понад 400 видах рослин. У природі відомо 22 антоціанідини, але широко розповсюджені лише 3 з них: пеларгонідин, дельфінідин, ціанідин. Антоціанідини впливають на колір квіток та листя. Забарвлення більшості плодів зумовлено тільки трьома антоціанами та їх сумішами: ціанідин забарвлює яблука, вишні, малину, червону смородину; дельфінідин — гранат, баклажани; пеларгонідин — суницю, плоди пасифлори; ціанідин з дельфінідином — чорну смородину, апельсини. Халкони і аурони легко виявити в пелюстках квіток — під дією парів аміаку їх колір змінюється з жовтого на червоний. Їх розповсюдження обмежено 9 родинами. Якщо Ф. розчиняються в клітинному соці рослин і знаходяться в хлоропластах клітин, то аурони череди трироздільної знаходяться в молочниках. Флавоноли і флавони знаходяться в епідермісі. Ізофлавоноїди переважно накопичуються в підземних органах і насінні.
3 Алкало́їди — складні органічні азотовмісні сполуки лужної реакції переважно рослинного походження, також є продуктом життєдіяльності грибів та деяких нижчих тварин (молюски, жаби). Назву — перекладається як «подібні до лугів» — отримали через лужну реакцію водних розчинів перших ізольованих представників. Майже всі алкалоїди мають високу біологічну активність, що обумовлено їхньою захисною функцією в рослинах. Це нелеткі, гіркі на смак, фізіологічно і фармакологічно дуже активні, часом отруйні або діють як наркотики. До них також належать схожі за будовою сполуки, що не мають лужних властивостей, наприклад, кофеїн (кава, чай), теобромін (кава), ефедрин. При реакції з кислотами утворюють солі. Більшість алкалоїдів у чистому вигляді — кристали, а деякі — рідини.
Класифікація
Найбільш прийнятна класифікація алкалоїдів базується на будові вуглецево-азотного скелета молекули, наприклад: ізохінолінові А., тропанові, індольні, хінолінові, пуринові, імідазольні, піридинові, піперидинові, хінолінові, піролідинові.
Хінолінові алкалоїди
Алкалоїди містять у молекулі скелет хіноліну або його похідних. Група наличує понад 300 представників, які поділяються на підгрупи:
1) прості хіноліни (алкіл та арил хіноліни, 2-і4- хіноліни, їхалкілта алкенілпохідні);
2) гемітерпенові й терпеноїдні трициклічні похідні;
3) фуранохіноліни;
4) димерні сполуки, які, крім хіноліну, іноді містять залишки β-карболіну, хінуклідіну (наприклад хінін) та ін. Часто їх виділяють в окремі групи алкалоїдів, специфічних для певних родів, наприклад алкалоїди хінного дерева.
Хінолінові алкалоїди мають широкий спектр фармакологічної дії. Більшість з них заспокоює ЦНС, деякі, наприклад фліндерсін, виявляють антифідантні властивості. У медицині застосовують ехінопсин та хінін.
Ехінопсин (N-метил-4-хінолон) міститься в насінні рослин роду головатень, діє як стимулятор центральної й периферичної нервової системи.
Хінін – найважливіший з хінних алкалоїдів, які є специфічними для видів хінного дерева та реміджії. Відомі чотири діастереоізомери хініну; всі вони синтезовані.
Хінін виробляють з кори хінного дерева – Cortex Chinae, seu Cortex Cinchonae. Сировиною є кора різних видів, рас та гібридів дикорослих та культивованих хінних дерев: Cinchona succirubra, C. Calisaya, C.ledgeriana, C. Officinalis, C. Robusta. Вирощують в Колумбії, Еквадорі, Перу, Болівії.
У суміші алкалоїдів основними є хінін, хіні дин, їх диметоксипохідні – цинхонідин та цинхонін. Вміст суми алкалоїдів у сировини більш як 6,5%, з яких третину або дві третини становлять хінолінові алкалоїди. Вони накопичуються в паренхімі кори, де з’єднані х хінною та цинхотаніновою кислотами. Вміст хінної кислоти сягає 5-8%. Антрахінони, які характерні для родини Rubiaceae, представлені в корі рослин тетрагідроксиантрахінонами.
Хініну гідрохлорид, хініну дигідрохлорид та хініну сульфат застосовують як антипротозойні засоби, які діють на всі види малярійних плазмодіїв.
Хінідину сульфат застосовують як антиаритмічний засіб; настойка та відвар кори хінного дерева збуджують апетит та покращують травлення.
Білет 23
1 1 Крохма́ль (лат. amylum), (С6Н10О5)n — рослинний високомолекулярний полісахарид амілози і амілопектину, мономером яких є глюкоза.[1] Резервний гомополісахарид рослин. Нагромаджується в результаті фотосинтезу у плодах, зерні, коренях і бульбах деяких рослин як запасна форма вуглеводів.[2]
Види крохмалю: картопляний, кукурудзяний, амілопектиновий, пшеничний, рисовий, гороховий, тапіоковий, модифікований і ін. Найбагатше крохмалем зерно злакових рослин: рису (до 86 %), пшениці (до 75 %), кукурудзи (до 72 %), а також бульби картоплі (до 24 %) та зерно ячменю.
Для організму людини крохмаль поряд з сахарозою служить основним постачальником вуглеводів — одного з найважливіших компонентів їжі. Під дією ферментів крохмаль гідролізується до глюкози, яка окислюється в клітинах до вуглекислого газу і води з виділенням енергії, необхідної для функціонування живого організму[4].
Відомо, що крохмаль активізує обмін жовчних кислот та сприяє виведенню холестерину з організму.[4] рохмаль одержують з картоплі і рису, рідше — з інших зернових. Саго — крохмалистий продукт з деревини сагової пальми, а також деяких саговників[2].
У тропіках вирощують багато крохмалоносних рослин: батат, ямс, таро, маніок та інші[2].
Щоб добути крохмаль, потрібно зруйнувати клітинні стінки й добути сік. Для цього сировину подрібнюють на терках, отримуючи кашку. Щоб виділити вільний крохмаль, кашку багаторазово промивають на ситах в ситових апаратах. Ситові апарати в п'ять ступенів проводять розділення продукту на мезгу та крохмальну суспензію (крохмальне молоко) різної концентрації. Крохмальне молоко рафінують (очищують). Після цього виділений крохмаль багаторазово промивають чистою водою на спеціальних центрифугах-пурифікаторах або гідроциклонах.
У виробництві картопляного крохмалю застосовують процеси очищення картоплі від легких і важких домішок, мийки, подрібнення, виділення клітинного соку, ситування і промивання, центрифугування і сушки.
З картопляного крохмалю можна отримати окремо амілозу (суперлозу) і амілопектин (ромалін). Для цього на крохмаль діють розчинами солей MgSO4, (NH4)2SO4, Na2SO4, які містять н-бутиловий спирт, при 120°С. Після цього амілозу осаджують при 70°С, а амілопектин — при 20°С.[6]
У виробництві кукурудзяного крохмалю існує два способи: сірчистокислотний і лужний. По першому способу кукурудзяне зерно замочують в 0,1-0,2 % водному розчині сірчистої кислоти при 48-50°С протягом двох діб, зерно промивають, грубо подрібнюють, виділяють зародок, тонко подрібнюють, промивають крохмаль на ситових апаратах, відокремлюють від дрібної і крупної мезги, глютену (на сепараторах), промивають на вакуум-фільтрах, центрифугують, висушують або переробляють на крохмало-продукти. За другим способом кукурудзу замочують у водному розчині лугу, промивають, подрібнюють, крохмаль виділяють і проминають на ситових апаратах, центрифугують, висушують або направляють без висушування на переробку. Застосування
Крохмаль сільськогосподарських культур є провідним компонентом раціону людини, важливою сировиною для харчової, фармацевтичної та технічних галузей промисловості: текстильній, нафтовій, паперовій і ін.
Крохмаль широко застосовується в харчовій галузі як загущувач (E1404), при виробництві патоки різного вуглеводного складу, для одержання декстринів, глюкози (кристалічної глюкози, глюкозного концентрату, глюкозно-фруктозного сиропу, етанолу, та інших продуктів бродіння. Крохмаль зі ступенем гідролізу (по глюкозі) менше 5 % — мальтодекстрин — використовується як стабілізатор у виробництві майонезу. У виробництві цукрових кондитерських виробів крохмаль використовують як рецептурний компонент рахат-лукума, а також як формувальний компонент для цукерок і драже.
Комплексна переробка крохмалю: крохмаль гідролізується до глюкози, яка ізомеризується у фруктозу та гідруванням перетворюється у сорбіт, або йде на отримання інших продуктів — етанолу, молочної кислоти, лимонної кислоти; гідролізат змішується з волокнами для кормів худобі.[15]
Сировиною для виробництва кристалічної глюкози є крохмаль, отриманий з кукурудзи, чи пшениці, хоча може бути використаний і картопляний крохмаль. Однак картопляний крохмаль є незамінною сировиною в інших галузях промиисловості і для виробництва глюкози не використовується. Основна сировина для виробництва кристалічної глюкози — кукурудзяний крохмаль.
Крохмаль використовують як клей, як мікробіологічне середовище при одержанні різних ензимів, антибіотиків, вітамінів, а також як основа штучних біодеградабельних біополімерів.
У лікарській практиці крохмаль дуже часто використовують як наповнювач і субстрат для виготовлення таблеток (як наповнювач у твердих лікарських формах) і облаток та у пастах, у присипках та мазях застосовують при хворобах шкіри, у вигляді відвару (клейстеру) — при захворюваннях травного каналу як обволікуючий засіб. Крохмаль та декстрини (продукти неповного гідролізу лінійних полісахаридів) позитивно впливають на холестериновий обмін, поліпшують травлення. Він входить як важливий компонент практично до всіх дієт. Також розчини крохмалю є часткою інфузійних розчинів, які використовують для лікування невідкладних станів.
Основний об'єм крохмалепродуктів готують з кукурудзи, на частку якої припадає 45 млн т, решту сировинної бази складає тапіока (5 млн т), пшениця (4 млн т) і картопля (2,5 млн т)[16].
Амілопектин придатний для виробництва плівок і упаковочного матеріалу, які можна після використання повністю компостувати
2 Катехіни — це різновид антиоксидантів, якими особливо багаті чайне листя. У менших кількостях катехіни містяться в червоному вині, шоколаді, ягодах, і яблуках. Вчені почали активно вивчати користь катехінів для здоров’я в 1990 роках, але вже в античні часи чай вважався напоєм здоров’я і довголіття.
Катехіни, які містяться в чайному листі, також називаються Катехіновий поліфенолами. Вони відносяться до групи флавоноїдів, які є вторинними метаболітами рослин. Це речовини необхідні не для нормального процесу росту рослини, а для підтримання його здоров’я.
3 Індольні алкалоїди містять в молекулі ядро індолу та його похідних – дигідроіндолу, гідрооксиіндолу, псевдоіндолу та N-ациліндолу. Вони широко розповсюджені в рослинному світі і нараховують більше 1400 представників із 40 родин. Найбільш багаті ними рослини з родин Apocynaceae, Rubiaceae, Loganiaceae.
Індольні алкалоїди поділяють на два класи, до першого відносять алкалоїди, які мають одинакові індольні кільця. Це алкалоїди типу гармана (β-карболіну), але чим складніша структура таких речовин, тим вони рідше зустрічаються в природі.
Другий клас нараховує біля 1200 алкалоїдів і характеризується наявністю двох структурних одиниць: індольної та монотерпенової, яка утворюється із секологаніну. В алклоїдів цього класу виділяють основні структурні типи: йохімбана (йохимбін, аймаліцин, серпентин, коринентаїн), резерпіну (резерпін, резерпідин), аспідоспермину (віндолін, дихотин), стрихнану (стрихнін, бруцин). Алкалоїи з пергрупованою секологаніновою частиною поділяють на два типи: ебурнану та ібогаїну.
Окрему групу складають бімолекулярні алкалоїди. Вони можуть мати а) два індольних або дигідроіндольних ядра; б) два різних ядра, наприклад, індольне і дигідроіндольне.
Деякі індольні алкалоїди широко використовуються вмедицині як заспокійливі ЦНС (резерпін), стимулятори ЦНС (стрихнін), маткові (ергоалкалоїди), антиаритмічні(аймалін) та гіпотензивні (вінкамін) засоби, або входять в склад препаратів, наприклад, знижуючих внутрішньоочний тиск (фізостигмін). Багато алкалїдів цієї групи отруйні (бруцин).
Трава пасіфлори інкарнатної – Herba Passiflorae incarnatae
Пасифлора інкарнатна – Passiflora incarnata. Родина Страстоцвіті – Passifloraceae.
Корені раувольфії – Radices Rauwolfiae.
Раувольфія зміїна – Rauwolfia serpentina. Родина Кутрові Apocinaceae.
Трава барвінку малого – Herba Vincae minoris.
Барвінок малий – Vinca minor.
Родина Кутрові – Apocinaceae
Листя катарантуса рожевого - Folia Catharanthi rosei.
Катарантус рожевий, бравінок рожевий – Catharanthus roseus. Родина Кутрові – Apocynaceae.
Спориння ерготамінового штаму (ерготоксинового) – Cornua Secalis cornuti stam ergotamini.
Спориння пурпурова (маткові ріжки) – Claviceps purpurea. Родина Спориннєві – Clavicepitaceae, клас Сумчасті гриби – Ascomycetes.
Білет № 24
1. Інулін. Будова. Сировина яка містить інулін. Виділення, фізико-хімічні властивості, якісне визначення та застосування в медицині.
Інулі́н (С6Н10О5)n — поширений в природі резервний полісахарид, поліцукридний ланцюжок якого складається переважно з залишків D-фруктози, з'єднаних між собою l,2-глюкозидними зв'язками. Молекула інуліну містить і невелику кількість залишків глюкози. Тобто, ланцюжок складається із фруктозних ланок з кінцевою глюкозою.
лопух великий (Arctium lappa L.), Топінамбур (Helianthus tuberosus), Кульбаба лікарська (Taraxacum officinale) Оман високий (Inula helenium L.)
Застосування в мед.З мінімальними протипоказаннями і великим багажем корисних властивостей природний полісахарид є відмінною лікувальною добавкою для всіх без винятку Навіщо потрібен інулін:
Препарати з пребіотиком прописують діабетикам (першого і другого типу) як замінник крохмалю і цукру.
Корисний його прийом літнім людям та людям з хворобами печінки.
Застосовується інулін при жовчнокам’яній хворобі, анемії, гепатиті В і С, гіпертонії, ожирінні, остеопорозі, виразкової хвороби шлунка.
Його вживають для усунення негативних наслідків після прийому сильнодіючих медикаментозних препаратів.
2. ЛР і ЛРС, які містять флавони.
найпоширенiшi флавони. Апiгенiн ,Лютеолiн ,Акацетин ,Дiосметин
Окремі флавони мають Р-вітамінну активність, зменшують вплив токсичних речовин, дають протимікробний і антигістамінний ефект (плоди глоду колючого (лат. Crataegus oxyacantha) , ягоди крушини ламкої(Frangula alnus), трава вересу звичайного(Calluna vulgaris), шишки хмелю(Humulus L.), листки чаю (Thea sinensis L.), квітки і листки підбілу звичайного(Tussilago farfara L.), плоди шипшини коричної Rosa majalis, винограду, смородини, горобини звичайної(Sorbus aucuparia) та ін.)
ЧЕРЕДА ТРИРОЗДІЛЬНА – BIDENS TRIPARTITA L., ХВОЩ ПОЛЬОВИЙ – EQUISETUM ARVENSE L., ВОВЧУГ ПОЛЬОВИЙ — ONONIS ARVENSIS L. ВОЛОШКА СИНЯ – CENTAUREA CYANUS, БУЗИНА ЧОРНА – SAMBUCUS NIGRA L., ЛИПА СЕРЦЕЛИСТА – TILIA CORDATA MILL., ЦМИН ПІСКОВИЙ – HELICHRYSUM ARENARIUM Дія-жовчогінної, потогінної, сечогінної.
3. Визначення поняття «протоалкалоїди, псевдоалкалоїди, глікоалкалоїди (стероїдні алкалоїди)». Розповсюдження у рослинному світі, локалізація їх у рослинах. Лікарські засоби, застосування в медицині.
Алкалоїди — це група органічних азотвмісних речовин,переважно рослинного походження, що мають лужний характер та високий фізіологічний вплив на організм людини і тварин.
Протоалкалоїди
- це такі, що мають азот в боковому
ланцюжку і утворюються в рослині з
амінокислот.
Псевдоалкалоїди-
це алкалоїди,що утворилися в рослині
без участі амінокислот, незалежно від
того чи містять вони азот в циклі чи ні.
ГЛІКОАЛКАЛОЇДИ (стероїдні
алкалоїди) — псевдоалкалоїди, які
поєднують властивості стероїдних
сапонінів і алкалоїдів.
Білет № 25
1. Слиз. Хімічний склад, сировина, яка містить слиз, фізико–хімічні властивості, якісне визначення та застосування в медицині.
Слизи (Mucilago) — це гетерополісахариди, що накопичуються в окремих непошкоджених органах рослин: бульбах, коренях,насінні тощо. Вони утворюються як продукти нормального обміну речовин і є харчовим резервом або речовинами, які утримують воду, особливо в тканинах сукулентів.
СЛИЗИ - густі в’язкі розчини ВМС, безазотистих речовин, близьких до полісахаридів. Хімічно належать до чистих полісахаридів з уроновими кислотами, до поліуронідів та інших сполук; рідка лікарська форма, яка містить в розчиненому вигляді або у вигляді суспензії різні види рослинного слизу (слизи одержують шляхом обробки водою слизистих речовин рослинного походження).
Слизи певних лікарських рослин належать до біологічно активних речовин.Linum usitatissimum (Льон звичайний), Althaea officinalis( Алтея лікарська), Tilia cordata( Липа серцелиста). Plantago major( Подорожник великий). Слизи застосовують у медицині як обволікаючі та пом'якшувальні речовини.
2. Визначення поняття «Кумарини, фурокумарини, фурохромони». Хімічна будова. Класифікація. Фізико–хімічні властивості, виділення з ЛРС. Методи дослідження. Правила техніки безпеки в роботі з ЛРС.
Кумарини — природні сполуки, в основі яких лежить бензо-альфа-пірон. Фурокумарини — похідні сполук з лінійним фурокумариновим скелетом, псорален або його ангулярний ізомер, ангеліцин, серед інших різні заміщені з гідрокси-, метокси-, алкіл- або гідроксиметильною групам
Кумарини умбеліферон,ескулентин,з гідроксильними або алкоксильними групами в пірановому кільці: феруленол;
Фурокумарини:похідні псоралену (фурановеядро сконденсоване з кумарином у 6,7-положенні):псорален,ксантотоксин,бергаптен;похідні ангеліцину (фуранове ядро сконденсовано з кумарином у 7,8-положенні):ангеліцин.
Медичне застосування сьогоднi знайшли фурохромони, що мають спазмолiтичну, коронаролiтичну дiю.
Фіз- хім. власт.
Кумарини й фурокумарини — кристалiчнi, безбарвнi запашнi речовини. При нагрiваннi до 100 °С сублiмуються. Кумарини добре розчиняються в органiчних розчинниках: етиловому i метиловому спиртах, петролейному й дiетиловому ефiрах, хлороформi, жирах та жирних олiях. У водно-спиртових сумішах розчиняються в основному глiкозиди. Розчиняються кумарини також у водних лужних розчинах (особливо при нагрiваннi) за рахунок утворення солей гiдроксикоричних кислот (властивiсть лактонiв). Бiльшiсть кумаринiв виявляють характерну флуоресценцiю в УФ-свiтлi в нейтральних спиртових, лужних розчинах i концентрованiй сiрчанiй кислотi у видимiй частинi спектра. Цим особливо вiдрiзняються похiднi умбелiферону, якi мають iнтенсивну яскраво-блакитну флуоресценцiю в УФ-свiтлi.
Видiляють кумарини з рослинної сировини звичайно екстракцiєю спиртом, хлороформом, бензолом, дiетиловим i петролейним ефiрами (розчинники комбiнують). Найкращого результату для вилучення з ЛРС вільних кумаринів та глікозидів вдається досягти, застосовуючи етиловий спирт
БУРКУНУ ТРАВА - MELILOTI HERBA,ГІРКOКАШТАН ЗВИЧАЙНИЙ – Aesculus hippocastanum
СМОКІВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА (ІНЖИР)– Ficus carica L. ,АМІ ВЕЛИКА - Ammi majus L.
ПАСТЕРНАКПОСІВНИЙ– PASTINACA SATIVA L.
3. Визначення поняття «хінони». Розповсюдження у рослинному світі, локалізація їх у рослинах. Лікарські засоби, застосування в медицині.
Хінони -циклічні карбонільні сполуки, у яких відсутній ароматичний характер, але їх легко отримують з ароматичних сполук або інших продуктів. Хінони- циклічні дике тони, в молекулі яких кетогрупи входять усистему сполучених зв’язків. Найбільше практичне значення мають бензохінони, нафтохінони та антрахінони.
Бензохінони. До цієї групи належить убіхінон. Основна функція убіхінонів —це перенесення електронів та протонів від різних субстратів до цитохромів при диханні та окислювальному фосфорилюванні.
Убіхінони, головним чином у відновній формі убіхінолів, виконують антиоксидантну функцію.
Нафтохіноном, який бере участь у процесі фотосинтезу, є філохінон (вітамін К1). Похідні 1,4-нафтохінону – юглон, шиконін,дрозерон відіграють значну роль у фармакологічній активності листків горіха, трави і коренів горобейника, трави росички тощо.
Застосовують у медицині як: противірусна, антибактеріальна, жовчогінною і спазмолітичною діями.
Рослини: Водоський горіх (Juglans regia), Настойка з листків горіха діє як в’яжучий, протизапальний, ранозагоювальний засіб.Настій використовують зовнішньо для полоскань при ангінах, стоматитах, гінгівітах, пародонтозі, кандидозах та внутрішньо при атеросклерозі, гастритах, проносах, як допоміжний засіб
при цукровому діабеті. Олія волоського горіха виявляє протисклеротичну дію.
листя Aloe vera, Алое деревовидне — Aloё arborescens Mill., род. лілійні — Liliaceae. Препарати біогенних стимуляторів — екстракт алое рідкий для ін’єкцій, екстракт алое рідкий, таблетки алое виявляють імуномодулюючу, бактерицидну, протизапальну дію. Застосовують в офтальмології, хірургії, гастроентерології, дерматології та ін. Комплексний препарат лінімент алое виявляє репаративну дію при опіках. Сік алое входить до складного препарату алором, який використовується для лікування артритів, міозитів, радикулітів як протизапальний, антисептичний та анальгетичний засіб.
ПЛОДИ ЖОСТЕРУ — FRUCTUS RHAMNI CATHARTICAE Жостір проносний (крушина проносна) – Rhamnus cathartica L., род. жостерові —Phamnaceae. Використовують відвар плодів як м’якодіючий проносний засіб при атонічних та спастичних запорах. Плоди жостеру входять до складу проносних зборів та чаїв.
кори Rheum frangula. Крушина вільховидна (крушина ламка) — Frangula alnus Mill. (Rhamnus frangula L.), род. жостерові — Rhamnaceae. Препарати з кори крушини мають послаблюючу дію. З сировини готують сироп, сухий та рідкий екстракти, стандартизований препарат рамніл (не менш як 55 % суми антрахінонових речовин), порошок з кори крушини входить до складу комплексних препаратів вікаїр та вікалін, послаблюючих і протигемороїдальних зборів та чаїв.
листя Cassia angustifolia.
ТРАВА РОСИЧКИ — HERBA DROSERAE Росичка круглолиста — Drosera rotundifolia L., род. росичкові—Droseraceae, Антибактеріальний засіб проти стрептококів, стафілококів, збудників туберкульозу, ефективний
протиспастичний та відхаркувальний засіб при застудах: коклюші, фарингітах, ларингітах, бронхітах, бронхіальній астмі. Екстракт росички входить до складу крапель від кашлю евкабал. Свіжий сік використовують для лікування бородавок, мозолів і затверділостей шкіри, мікозів.
4. (Гербарій № 6).
Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L., Valerianaceae) по всій Україні. Заготовляють корені з кореневищами восени або рано навесні. температури до 40°.ефірне масло алкалоїди сапоніни, дубильні речовини.дія заспокійлива.
5. (Подрібнена сировина № 6).
Квітки цмину піскового (Flores Helichrysi arenarii) (Helichrysum arenarium (L.) Moench., Asteraceae) по всій Україні. Збирають суцвіття на початку цвітіння, сушать в затінку. флавоноїди вітамін К, олію ефірну, дубильні речовини, смолисті та гіркі речовини. підвищенню жовчовиділення, проявляють протизапальну, антибактеріальну і спазмолітичну дію
Білет № 26
Камеді. Походження в рослинах. Будова. Класифікація. Сировинні джерела, отримання, застосування.
Каме́дь — густий сік, затверділі виділення, слизистих, вуглеводистих речовин (полісахариди), які виступають у деяких рослин, на поверхнюкорипри її пошкодженні. Цей технічний термін охоплює різноманітні водорозчинні високополімерні речовини— аравійську камедь (гуміарабік),трагакант, а також велику кількість природнихсмол:елемі, манільський і занзибарськийкопал,чиклта інші. Камедь рослин підродиниМигдалеві(вишні, черешні, сливи) також відома як «ґлей»(слово споріднене зклей)
•Камедь ріжкового дерева
•Вівсяна камедь
•Гуарова камедь
•Гуміарабік(Гумі арабік— арабська камедь; аравійська камідь)— камідь аравійських видівакацій.
•Ксантанова камедь— камедькукурудзяногоцукру.
•Чикл— основа дляжувальної гумки, отримана з дерев родуManilkara
•Копал
•Карайї камедь
•Тари камедь
•Геланова камедь
•Елемі
•Трагакант
•Каніфоль
ВластивостіКамеді
залежать від хімічної будови полісахариду. Якщо їх біосинтез проходить за блочним принципом, то утворюються полімергомологи різної мол. м., які здатні до міжмолекулярної модифікації. Гідрофільність високомолекулярних вуглеводів збільшується пропорційно до ступеня розгалуження основного ланцюга. Колоїдні розчини мають підвищену в’язкість, клейкість, більшість із них належать до гідрозолів, деякі утворюють гелі при охолодженні (див.Золі, Гелі). Важкорозчинні К. здатні до набухання в холодній воді
а)розчиннівхолоднійводі(аравійська,гуарова,тамариндоваК.,К.тари,абрикосу,сливи,черешні,модринисибірської,абогумілариксу),
б) малорозчинні, але сильно набухають у воді (трагакант, карайя, конжак, К. лоху вузьколистого);
в) нерозчинні в холодній воді, частково розчинні при кип’ятінні, не набухають (К. вишнева).
У фармації та косметиці К. застосовують насамперед при виготовленні масляних емульсій як речовини, що стабілізують емульсії о/в без зміни їх консистенції; значно менше — як допоміжні зв’язувальні речовини використовують в технології випуску таблеток. К. використовують якстабілізатори запаху ліківта харчових продуктів на основі етерних олій завдяки їх здатності рівномірно розподіляти ароматизатор по всьому об’єму рідини. Гуміарабік, часто в комбінації з трагакантом, використовують в технології пастилок і lozenges, якнаповнювачтаблеток, хоча може погіршувати тривалість їх розпаду. Гуар (за Європейською ФармакопеєюCyamopsidis seminis pulvis) застосовують як гіпоглікемічний і гіпохолестеринемічнийАФІ, бо він зв’язує жовчні кислоти в кишці, запобігаючи їхній абсорбції, знижує рівень холестерину в крові, а також зменшує всмоктування цукру з кишечнику.
Розповсюдження простих кумаринів, фурокумаринів в ЛР. Медико–біологічне значення. Фітопрепарати і застосування в медицині.
Простi кумарини. Цi сполуки знайденi у травi буркуну лiкарського (Melilotus officinalis, Fabaceae)
Фурокумарини, абокумарон-α-пiрони. Це сполуки, якi утворюються в результатi конденсацiї фуранового кiльця з кумариновим ядром в 6,7-положеннi (похiднi псоралену) або в 7,8-положеннях (похiднi ангелiцину). Щодо замiсникiв, то вони можутьзнаходитися в усiх трьох кiльцях. Псоралея (Psorálea – при псоріазах і захворюванях шкіри), Дя́гиль, или Дя́гиль лека́рственный, или Ду́дник лека́рственный (Archangélica officínalis – при захворюваннях шкт)
Номенклатура офіцінальних зборів. Вимоги щодо їх якості. Аналіз, застосування.
Збори(ДФУ 1.2 С. 268) – це суміші декількох видів подрібненої, рідше цілої, лікарської рослинної сировини, іноді з додаванням солей, ефірних олій, які використовують яклікарські засоби.
Латинська назва лікарської форми species у перекладі означає “рід”, “вид” (певний вид або суміш різних видів лікарських рослин). У вигляді зборів лікарську рослинну сировину застосовують як для внутрішнього, так і для зовнішнього застосування і призначають для лікування найрізноманітніших захворювань. Склад зборів, як і інших ліків, не є постійним, тому їх застосовують або в спрощеному вигляді, або як складні суміші.
До переваг зборів як лікарської форми можна віднести: наявність діючих речовин усировині в натуральному природному вигляді; простота їх виготовлення; доступність сировини. Однак збори мають і суттєві недоліки. Головний недолік – це важкодозована лікарська форма, яка перед застосуванням потребує додаткової обробки. Тому до складу зборів не вводять отруйні та сильнодіючі засоби.
Класифікація зборів.Збори класифікують за дозуванням, складом, медичним призначенням та способом застосування.
За дозуванням збори можуть бути недозовані (species indivisi) і дозовані (species divisi). Відповідно до складу збори можуть бути прості, що складаються з одного виду лікарської рослинної сировини, і складні, що складаються з декількох рослин та інших лікарських засобів.
За медичним призначенням розрізняють збори для приготування настоїв (чаїв) і відварів (species ad infusa et decocta); збори пом’якшувальні для припарок (species ad cataplasmata); курильні збори (species fumales, cigarettae).
Залежно від способу застосування розрізняють збори для внутрішнього (species ad usum internum) і для зовнішнього застосування (species ad usum externum). Зі зборів для внутрішнього застосування готують чай або відвар. Цей вид зборів найпоширеніший і застосовується у тих випадках, коли потрібно систематично вживати ліки, наприклад, у вигляді проносного, апетитного і т. д. До цієї групи належать жовчогінні (species chologonae), грудні (species pectoralis), проносні (species laxans), потогінні (species diaphoreticae), сечогінні (species diureticae), вітамінні (species vitaminicae), заспокійливі (species nervinae), протипроносні (species antilaxantes) і вітрогінні (species carminativae) збори.
Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Гербарій № 11).
Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Подрібнена сировина № 11).
Білет № 27
Доведення сировини до стандартного стану.
Перед сушінням сировина підлягає первинній обробці. При цьому відкидають сторонні рослини або непотрібні частини тієї ж самої рослини (скажімо, стебла в листковому товарі, листки у квітковому і довгі квітконіжки або черешки листків, дерев'янисті стебла тощо), а також ушкоджену комахами та грибками сировину. Часто товсті корені й кореневища розщіплюють, іноді очищають від кори. Період між збиранням сировини і розкладанням її для сушіння не повинен перевищувати 1-2 год.
Сушіння сировини- це одна з найважливіших операцій, яка забезпечує якість сировини. Завдання правильного сушіння полягає в тому, щоб якомога швидше припинити руйнівну дію ферментів або зменшити її до мінімуму. Сушіння рослин - це своєрідний метод їх консервування шляхом оптимального зневоднення. Дієвість ферментів перебуває в тісному зв'язку з динамікою водного дефіциту. Чим нижча температура сушіння і повільніше віддається клітинна волога, тим активніші ензиматичні процеси, і навпаки. При повільному відмиранні клітин з біологічно активними речовинами можуть відбуватися різновекторні процеси. В одних випадках спостерігається руйнування діючих речовин; у цьому відношенні нестійкими є глікозиди (особливо серцевої групи), алкалоїди, які в своїй молекулі мають складно-ефірні угруповання, та деякі інші сполуки. В інших випадках БАР накопичуються, наприклад, у деяких ефіроолійних рослин і рослин, що схильні утворювати біогенні стимулятори.
Більшість видів сировини сушать при температурі 50-60 °С. Сировина, багата на аскорбінову кислоту, потребує швидкого сушіння при 80-90 °С, оскільки при повільному сушінні вітамін руйнується. Ефіроолійну сировину сушать повільно при температурі 25-30 °С.
Для кожного виду або групи сировини є свої оптимальні умови сушіння, встановлені експериментально. Враховуючи морфолого-анатомічну структуру сировини, її хімічний склад, ступінь стабільності діючих речовин, вибирають той чи інший спосіб сушіння.
Застосовують натуральний (сонячний, тіньовий) і штучний (тепловий) методи сушіння.
Сонячне сушіння.На сонці сушать кору, корені, насіння, деякі ягоди або пров'ялюють корені, плоди шипшини, ягоди чорниці (перед завантаженням у теплові сушарки, що значно прискорює сушіння і зберігає ягоди від грудкування).
Трави, листя, квітки не можна сушити на сонці, бо пряме сонячне проміння руйнує хлорофіл у зелених частинах рослин і сухе листя та трави жовтіють. Барвні речовини квіток руйнуються, вони вигорають, і блякнуть. Сировина стає непридатною для використання.
Тіньове повітряне сушіння.Тіньовому сушінню піддають зелені частини рослин; при ньому добре зберігається природний колір стебел, листків і квіток.
Сировину розкладають на сітках тонким шаром і обережно ворушать.
Перша і обов'язкова умова якісного сушіння в закритих приміщеннях - це постійна і швидка заміна вологого повітря свіжим, тобто потрібне добре вентилювання приміщення.
Сушіння штучним обігріванням(теплове сушіння). Теплове сушіння має ряд переваг перед повітряним. У спеціальних сушарках регулюють температуру відповідно до особливостей кожного виду сировини: процес висушування відбувається значно швидше, ніж при повітряному сушінні.
Лікарську рослинну сировину висушують до "повітряно-сухого стану". Залежно від виду сировини, залишкова вологість коливається в межах 10-14 %. Для ягід, багатих на вуглеводи, вона може бути більшою (для чорниці - 17 %, для ялівцю - до 20 %).
Суху сировину перевіряють на злам: якщо корені, кора, стебла трави не гнуться, а з тріском ламаються, сушіння закінчують.
Сортування, маркування, пакування сировини
Якщо перед сушінням сировину не дуже ретельно відсортували, то цю операцію виконують після сушіння. При цьому видаляють сторонні, захоплені випадково, помилково зібрані нетоварні частини рослини та не передбачені стандартом (наприклад, оголені стебла у травах, довгі квітконіжки у квітках, плодоніжки у плодах, залишки стебел у підземних органах тощо); побурілу сировину і таку, що змінила свій колір внаслідок поганого сушіння; органічні й мінеральні домішки, надмірно подрібнені частини. Таким чином сировину доводять до стану повної відповідності НАД.
Сортування проводять за допомогою різних механічних пристроїв - грохотів, трясунків, віялок, сортувалок тощо.
Сировина, що надходить до сховища, буває недосушеною, а іноді навпаки - в дощову погоду вона "відходить", тобто відволожується. Це особливо характерно для такої гігроскопічної сировини, як квітки дивини, листя беладонни. В такому стані залишати її не можна.
У сировині із зайвою вологою відбуваються процеси самозігрівання і розкладу діючих речовин. Створюються сприятливі умови для розвитку мікроорганізмів, плісняви. Пліснява з поверхні проникає всередину клітин і руйнує їх вміст, сировина швидше втрачає свої властивості (колір, смак, запах) і стає непридатною для фармацевтичних цілей. Крім того, відвологла лікарська сировина є сприятливим середовищем для розвитку різних шкідників.
Із доведеної до стандартного стану сировини складають однорідну партію даного виду.
Залежно від виду, сировину пакують у мішки - тканинні або паперові, тюки, паки, дерев'яні й фанерні ящики; гігроскопічну сировину - у жерстяні банки, які герметичне закривають або запаюють. Пакування або затарювання сировини здійснюється насипом, тюкуванням і пресуванням. Спресована і затарена в паки сировина менше піддається впливу вологи і кисню повітря, а також мікроорганізмів та інших факторів зовнішнього середовища.
Упаковка повинна забезпечувати захист сировини від пошкоджень, втрат, збереження і незмінність властивостей протягом установлених термінів придатності, захист довкілля, а також полегшувати процес транспортування.
Термін придатності - це період часу, упродовж якого якість сировини повністю відповідає вимогам НАД. Цей термін визначається експериментальне на основі дослідження стабільності сировини при її зберіганні в оптимальних умовах визначений час.
Стабільність - це властивість сировини зберігати показники якості в межах, що дозволяють застосовувати її для виробництва лікарських засобів.
Галузевий стандарт України (ГСТ 42У-01-91) визначає, що початковою датою відліку терміну придатності цілої сировини слід вважати дату (місяць, рік) її заготівлі, вказану у номері партії чи серії; подрібненої, пресованої, різано-пресованої - дату її подрібнення чи пресування, вказану у номері серії.
Щодо терміну придатності рослинних зборів, то він не повинен: перевищувати найменшого терміну придатності сировини, яка входить до його складу.
Для первинної переробки (різання, порошкування), а також для приготування зборів використовують сировину, в якої від заготівлі минуло не більше:
4 місяців - для сировини з терміном придатності до 2-х років;
6 місяців - для сировини з терміном придатності до 3-х років;
8 місяців - для сировини з терміном придатності більше 3-х років.
Маркування.Упаковані матеріали маркують. Маркуванням називають написи, котрі наносять на упаковане місце. Це паспорт кожної одиниці продукції. У маркуванні лікарської рослинної сировини, згідно з вимогами відповідного стандарту, вказують назву сировини, масу, назву підприємства-відправника, район заготівлі, дату (місяць, рік) заготівлі, номер партії, АНД на сировину. У кожне упаковане місце кладуть пакувальний листок, де вказують назву підприємства-відправника, назву сировини, номер партії, прізвище і номер пакувальника.
Загальна характеристика і класифікація полісахаридів. ЛР і ЛРС, які містять полісахариди.
Полісахари́ди(абополіцукри́ди) абополімерицукрів— складні високомолекулярні сполуки, які під каталітичним впливом кислот чи ферментів піддаютьсягідролізуз утворенням простіших полісахаридів, потімдисахаридів, і врешті-решт багато (сотні і тисячі) молекулмоносахаридів.
Полісахариди, що складаються із залишків моносахаридів одного виду, називаютьсягомополісахаридами, а ті полісахариди, що містять моносахариди двох і більше видів, які регулярно чи нерегулярно чергуються, називаютьсягетерополісахаридами.
Важливі представники полісахаридів—крохмальіцелюлоза. Їхні молекули побудовані з ланок— (С6Н10О5)-, є залишками шестичленних циклічних форм молекулглюкози, що втратили молекулу води, тому склад крохмалю та целюлози виражається однією формулою (С6Н10О5). Різниця тільки в властивостях цих полісахаридів обумовлених просторовоюізомерієюутворюючих їх моносахаридних молекул: крохмаль побудований із ланок α-, а целюлоза— β-форми глюкози.
Полісахариди поділяються на петозани (крохмаль,інулін,декстрин,целюлозатощо) і гексозани (ксилан,арабан).
До полісахаридів також відносяться:пектини,геміцелюлоза(напівклітковина),лігнін,хітинта ін.
Полісахариди, які складаються з двох або й більше різних моносахаридних ланок. Пр., альгінові кислоти (головні структурні компоненти клітинних стінок бурих водоростей), мономерні ланки яких становлять залишки D-мануронової і L-гулуронової кислот, з'єднані 1→4 глікозидними зв'язками.
АЛТЕЇКОРЕНІ- ALTHAEAE RADICES
АЛТЕЇТРАВА - ALTHAEAE HERBA
Подорожник великий -Plantago major L
ПОДОРОЖНИКАБЛОШИНОГОТРАВА СВІЖА - PLANTAGINIS MAJORIS ET PSYLLII HERBA RECENS
ПІДБІЛУ ЛИСТЯ (МАТИ-Й-МАЧУХИ)-FARFARAE FOLIA
ЕХІНАЦЕЇ КВІТКИ - ECHINACEAE FLORES
ЕХІНАЦЕЇ ТРАВА ECHINACEAE- HERBA
АБРИКОСОВА КАМЕДЬ - GUMMI ARMENIACAE
ЛЬОНУНАСІННЯ- LINI SEMINA
Які БАР містять листя і пагони мучниці і брусниці. Методи виділення і дослідження.
Мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi (L.) - У науковій медицині використовують листки мучниці — Folium Uvae-ursi, які містять глікозиди метиларбутин і арбутин, гідрохінон, галотанін, урсолову, галову й елагову кислоти. Арбутин і гідрохінон мають антисептичні властивості, тому мучницю використовують як протигнильний, в'яжучий, протизапальний і дезинфікуючий засіб при хворобах сечового міхура та сечових шляхів.
Листки мучниці збирають до початку або на початку квітнення, зрізуючи гілки ножами або серпами. При проведенні повторних заготівель на одному і тому ж масиві потрібно збирати не більше 75 % рослин, періодичність заготівель — 4-6 років. Сушать гілки на відкритому повітрі або під наметами. Після висушування гілки обмолочують, видаляють стебла, а листки пакують у мішки або тюки вагою по 25, 50, 100 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання — п'ять років.
Посилена заготівля листя мучниці в Українському Поліссі призвела до значного збіднення її запасів, тому вже зараз необхідно подбати про відтворення заростей. Розведення мучниці доцільне на галявинах, у зріджених соснових лісостанах, на вирубках і згарищах. Розводиться мучниця як насінним, так і вегетативним способом, кореневими живцями. Підсівом насіння в молоді культури сосни в Литві створені нові масиви цієї цінної рослини.
Брусни́ця звича́йна (Vaccinium vitis-idaea L.) - Високі харчові й смакові властивості ягід брусниці зумовлені наявністю в них цукрів (до 7 %), органічних кислот: лимонної, яблучної, молочної, бурштинової, бензойної, саліцилової (загальний вміст 2,5 %). Завдяки наявності бензойної кислоти ягоди брусниці тривалий час зберігаються свіжими. Крім того, ягоди містять пектинові й дубильні речовини (0,32 %), глікозиди арбутин і вакцинін, провітамін А, вітамін С (7-23 мг%). Насіння брусниці містить 32 % жирної, швидковисихаючої олії.
У народній медицині застосовують ягоди і всю рослину, зібрану в період цвітіння, при ревматизмі, застуді, кашлі, захворюванні печінки, нирок, сечового міхура, при маткових кровотечах, туберкульозі легень, гіпертонії. Сік ягід вживають при запальних процесах і проносах.
Ягоди збирають з середини серпня до перших заморозків. Збирають брусницю вручну, за допомогою гребінців або комбінованим способом. Складають ягоди у плетені кошики і зберігають під наметом, на полицях, розстилаючи їх шаром товщиною до 25 см. Перед відправкою на пункти переробки ягоди сортують на сортувальних машинах. Ягоди брусниці транспортабельні, добре зберігаються. У сучасному холодильнику стоїть цілий рік навіть без цукру.
Шляхом переробки з ягід готують екстракти, варення; джем, кондитерські вироби, консерви.
Як лікарську сировину листки брусниці заготовляють від початку сніготанення і до початку цвітіння або восени після збирання ягід. Якщо збирати листя і ягоди одночасно — листя почорніє. Збирають листки вручну, зразу ж відкидаючи почорнілі. Сушать листки в сушарках або під наметами з достатньою вентиляцією, розстилаючи тонким шаром на папері чи тканині. Пакують висушену сировину в мішки вагою до 25 кг і зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Урожайність брусниці 60-300 кг/га. Найкраще плодоносить вона в зріджених деревостанах, на свіжих порубах. Великих суцільних заростей не утворює і мало придатна для промислової заготівлі, збирається переважно місцевим населенням. Урожайність ягідника можна підвищити, інтенсифікуючи процес запилення шляхом вивезення пасік. Відсутність запилювачів негативно позначається на урожайності ягід, тільки 50 % квіток зав'язують плоди, при цьому плоди дрібні і мають мало насіння.
Для підвищення продуктивності брусничників рекомендується раз на 4-5 років проводити омолоджувальне обрізування; два рази за вегетаційний період — поверхневе розпушування ґрунту. Добрі наслідки дає підсаджування в розріджені плантації брусниці кореневих живців і частин куща, підсівання насіння в післявегетаційний період. Брусниця потребує дбайливого використання, охорони та відтворення шляхом культури. Перші досліди по створенню культур брусниці розпочаті в 1968 р. Інститутом садівництва в Піккіо (Фінляндія). За даними фінських вчених, брусниця, перенесена з природних умов на пробні площі, прекрасно прижилась і протягом чотирьох років давала високі врожаї
Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Гербарій № 28).
Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Подрібнена сировина № 28).
Білет № 28
Нормативно-аналітична документація на лікарську рослинну сировину і лікарські засоби.
Нормативний документ— установлює правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності.
Стандарт— це нормативний документ, у якому встановлено правила, вимоги, загальні принципи або характеристики для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній сфері.
Аналітичними нормативними документами, які нормують якість лікарської рослинної сировини,є фармакопейна стаття, тимчасова фармакопейна стаття, державні стандарти України, технічні умови України, галузеві стандарти України.
Фармакопейна стаття Украши (ФСУ)— аналітичний нормативний документ, який установлює вимоги до якості лікарських засобів або лікарської рослинної сировини і має характер галузевого стандарту. Фармакопейні статті затверджуються тільки на об'екти серійного виробництва, які дозволені для медичного використання і включені до Державного реєстру лікарських засобів України.
Тимчасова фармакопейна стаття України (ТФСУ)— фармакопейна стаття, затверджена на обмежений термін (зазвичай 3 роки). Вона затверджує нові види препаратів та сировини, що рекомендовані для медичного застосування і плануються до серійного виробництва.
Державна фармакопея— збірник фармакопейних статей, методів аналізу та інших нормативних вимог, затверджений компетентними органами МОЗ України. У 2001 р. в Україні вийшла друком Державна фармакопея України.
Державні стандарти Украши (ДСтУ)— документи, які визначають нормативні вимоги до рослинної сировини та продуктів її перероблення, що використовуються в багатьох галузях народного господарства (харчовій, лікеро-горілчаній, косметичній промисловості).
Технічні умови України (ТУУ)— документи, які встановлюють нормативні вимоги до конкретної продукції(у цьому випадку до лікарської рослинної сировини) і регулюють відносини між постачальником і споживачем продукції.
Галузеві стандарти України (ГСтУ)— стандарти, в яких викладено техтчні умови для виготовлення і постачання лікарської рослинної сировини (науково-технічні терміни, позначення, технологічні норми тощо). Наприклад, "Правила приймання лікарської рослинної сировини". Галузеві стандарти є обов'язковими для всіх підприємств та установ даної галузі, а також підприємств та установ інших галузей, які використовують продукцію цієї галузі. Оскільки майже вся лікарська рослинна сировина використовується за її прямим призначенням, тобто в медицині, то практично вся аналітична нормативна документація на лікарську рослинну сировину та лікарські засоби є галузевою.
Залежно від організації, яка приймає стандарти, їх поділяють на міжнародні, регіональні і національні стандарти.
Фармакопейна стаття та тимчасова фармакопейна стаття на лікарську рослинну сировину мають таку структуру. Заголовок статті містить назву сировини латинською, українською та російською мовами. Наступні розділи розташовано в такій послідовності:
зовнішні ознаки— описуються морфолопчні ознаки сировини, розмір, колір, запах, смак. Для подрібненої сировини наведено розмір частинок сировини, а за необхідності — характеристика;
мікроскопія— мікродіагностичні ознаки сировини;
якісні реакції— мікрохімічні реакції, хроматографічні проби та ін.;
розпадання— дія продукції у брикетах та різано-пресованої;
числові показники— встановлено норму біолопчно активних речовин у відсотках (нижні припустимі межі); зазначено вологість; вміст золи; загальної золи; золи, нерозчиненої у 10 % розчині хлористоводневої кислоти; подрібненість; частини сировини, що змінила колір; інші частини рослини, що не є сировиною; органічні домішки; вміст мінеральних дом!шок (верхні припустимі межі);
пакування;
маркування, транспортування, збер!гання;
термін придатності;
Назвати ЛРС і фітопрепарати, в яких містяться похідні кумаринів. Застосування в медицині.
Гідроксикумарини
Трава буркуну лікарського – herba meliloti (Антикоагулююча, відхаркуюча)
Насіння каштану – semina Hippocastani (Венотонізуююча)
Фурокумарини
Плоди псоралеї – fructus psoraleae drupaceae (фотосенсабілізуюча)
Плоди амі великої – fructus ami majus
Плоди пастернаку посівного – Fructus pastinaceae sative
Листя смоковиці -Folia Ficus caricae
Методи виділення і дослідження похідних антрахінону у ЛРС і фітопрепаратах.
Для виділення А. із ЛРС та створення на їх основі фітопрепаратів найчастіше застосовують спиртоводні суміші різної концентрації, напр. 70% етанол — для виробництва сухого екстракту кори крушини, рідкого екстракту кори крушини, сиропу крушини, екстракту листя сени. При послідовній екстракції сировини різними розчинниками можна розділити суму речовин на фракції по 2–3 сполуки, які характеризуються схожими фізичними та хімічними властивостями. Так, при екстракції сировини в апараті Сосклета гексаном або бензолом у розчин переходять аглікони, в яких небагато гідроксигруп або вони етерифіковані, та сполуки з алкільними радикалами. При подальшій екстракції сировини хлороформом у розчин перейдуть вільні антрахінони, що не розчинились у гексані, а наступна обробка сировини ацетоном дасть змогу вилучити з ЛРС моноглікозиди. Біозиди, диглікозиди та інші сполуки можна екстрагувати етанолом та його сумішшю з водою. Іноді для розділення суми антрахінонів в екстрактах використовують розчини натрію гідрокарбонату і карбонату, натрію гідроксиду та лужноземельних металів. Якщо суму антрахінонів з органічного розчинника екстрагувати розчином натрію гідрокарбонату, то у водний лужний розчин перейдуть сполуки з карбоксильною групою; антрахінони з карбоксильною групою й вільними β-гідроксигрупами перейдуть у водний розчин натрію карбонату; сполуки з вільними α-гідроксигрупами не розчиняються у наведених розчинниках, що дозволяє з успіхом розділяти емодин та хризофанол або емодин та фісціон. Класичним прикладом є розділення реїну, емодину й хризофанолу. Однак слід зазначити, що лужні реагенти можуть впливати на хімічну структуру окремих антрахінонів.
Для виділення із сировини А. можна використати сублімацію. Якщо необхідно отримати лише аглікони, то глікозиди піддають кислотному гідролізу. Можна виділити суму агліконів і глікозидів, далі — глікозиди гідролізувати й отримати аглікони або провести гідроліз глікозидів, не виділяючи їх з сировини, а потім екстрагувати аглікони.
Найчастіше для виділення очищеної суми чи індивідуальних антрахінонових речовин, структура яких буде встановлюватися, застосовують колонкову хроматографію, як сорбент використовують силікагель, магнезол, поліамід. Для елюювання агліконів застосовують гексан, петролейний ефір, хлороформ, ацетон, спирт та їх суміші, для глікозидів — спиртоводні суміші різної концентрації.
Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Гербарій № 27).
Визначити ЛР і ЛРС. Назвати українською та латинською мовами. Поширення, сировинна база, хімічний склад, переробка сировини, лікарські форми і препарати (Подрібнена сировина № 27).
Білет № 29
1. Визначення чистоти і доброякісності ЛРС.
Доброякісність сировини характеризується належним вмістом діючих речовин, відсутністю амбарних шкідників, допустимими нормами подрібненості, домішок, вологості та золи.