2. Визначення поняття «Глікозиди». Типи класифікації. Фізико–хімічні властивості глікозидів, методи дослідження. Заготівля лрс, що містить глікозиди (збирання, сушіння та зберігання).

Глікозиди- це природнівуглеводовмісніречовини, в якихглікозильначастина молекули (циклічна формацукрів) з'єднана з органічним радикалом, який не є цукром (агліконабогенін).

Розрізняють О-глікозиди, S-глікозиди (тіоглікозиди) та N-глікозиди. Найпоширеніші у природі О-глікозиди У медицині знайшли застосування такі основні групи цих сполук:

а) фенілглікозиди, що містять фенільний радикал в агліконі. До них належать одноатомні і багатоатомні феноли;

б) антраглікозиди, які містять аглікон, похідний антрахінону. Їх виявлено в різних видахкрушини,ревеню,алое;

в) флавонові глікозиди, аглікон яких є похідним флавону. Переважна більшість флавонових глікозидів (рутин,катехіни) мають Р-вітамінну активність;

г) стероїдні глікозиди, або серцеві, що належать до групи О-глікозидів, аглікони яких мають стероїдну структуру і характеризуються значною дією на серцевий м'яз. Глікозидиконвалії травневої(звичайної),горицвіту весняного, наперстянки мають давню традицію застосування в народній, а згодом і науковій медицині;

д) S-глікозиди, або тіоглікозиди,— найменш поширена група глікозидів серед рослинного світу. Їх знайдено в насіннісарепськоїічорної гірчиці,редьці посівній,хроні звичайному,капусті. Названі сполуки гострі, пекучі на смак. Вони збуджують апетит, виявляють місцеву подразнюючу дію, завдяки чому посилюютькровообігпри зовнішньому застосуванні, справляють активний бактерицидний і бавктеріостатичний влив на патогенні групи мікроорганізмів, що викликають запалення шкіри, підшкірної основи та м'язів людини.

Сировина яка має у своєму складі глікозиди, її сушать при температурі 50-60°С, це дозволяє швидко інактивувати ферменти, які руйнують глікозиди.

Приклад: Строфант (Strophanthus), Наперстянка пурпурова (Digitalis purpurea), Ревінь (Rheum L.), Гірчиця (Sinapsis), Горицвіт весняний (Adonis vernalis).

Повітряно-тіньове - сушіння ведеться під наметами, на пристосованих горищах, найкраще під залізним дахом, у спеціально обладнаних приміщеннях. Головні вимоги— максимальне притягування теплоти сонячних променів і добра вентиляція. Місця для сушіння звичайно обладнують стелажами з полотном або металевою сіткою. Сировину розкладають на рамках тонким шаром, на верхніх полицях ту. яку треба швидко висушити (квіткиконвалії (Convallaria majalis), травагорицвіту (Adonis) ), а також ту, яка містить глікозиди. Ефіроолійну та іншу сировину, яка для сушіння потребує низької температури, розміщують на нижніх полицях, але з таким розрахунком, щоб її запах не поширювався на інші види.

Сонячне сушіння, тобто те, яке ведеться з використанням теплоти сонячних променів, є найпростішим, економічним і доступним методом. При цьому руйнуєтьсяхлорофіл, і листки набувають бурого забарвлення, змінюється забарвлення багатьох квіток. Хоч ці зміни не завжди супроводжуються розкладом діючих речовин, зовнішній вигляд сировини погіршується, тому листя, трави і квітки слід сушити тільки повітряно-тіньовим способом. Сонячне сушіння використовують без шкоди для коріння, кореневищ і кори, однак треба пам'ятати, що для глікозидоносних і деяких алкалоідоносних видів сировини воно не придатне (у кореневищахскополії (Scopolia),жовтозілля (Senecio), зменшується кількість алкалоїдів). Цей метод використовують для досушування «зернових» видів сировини (її залишають на 1—2 доби у полі у вигляді снопиків), а також для підв'ялювання ягід та інших соковитих плодів, попередньо розклавши їх на брезенті.