III етап — мотивація завершення уроку (результативність, постановка цілей на майбутнє).

Завдання вчителя полягає у забезпеченні постійних мотиваційних дій учня на всіх етапах уроку. За змістом С.Г.Ващук  моти вація може бути різною.

Охарактеризуємо де­тальніше формування мотивації на окремих етапах уроку.

Етап первинної мотивації

На початку уроку учень повинен зрозуміти, що корисного і нового він дізнається на ньому, де може застосовувати набуті знання. Учитель може вико­ристати кілька видів спонукання учнів до навчаль­ної діяльності:

<!--[if !supportLists]-->1) <!--[endif]-->активізувати мотиви, що виникли на попе­редніх заняттях; 

збудити мотиви незадоволеності своїми резуль­татами; 

3) посилити мотиви орієнтації на попередню діяльність;

4)         посилити мотиви здивування, зацікавленості. Мотивація буде суттєвішою, якщо учень зіштовхнеться з індивідуальними проблемами матеріалу. Педагогічні дослідження підтверджують, що найвищих результатів досягають ті учні, у яких учи­тель позитивно оцінює навіть незначні успіхи. Важче навчатися тим, кому вчитель лише вказує на помил­ки та недоліки, і кого дуже рідко хвалить. І, звичайно, найнижча успішність у тих дітей, яким учитель взагалі не повідомляє про їх успіхи на уроці. 

Етап закріплення і посилення мотивації

На цьому етапі вчитель орієнтується на широкий спектр пізнавальних і соціальних мотивів навчання. Можуть бути використані чергування різних видів діяльності: репродуктивних і пошукових, усних і пись­мових, індивідуальних і фронтальних.

Крім того, формуванню мотивації сприяє зацікав­леність учнів методом викладу матеріалу:

<!--[if !supportLists]-->•  <!--[endif]-->цікаві приклади, досліди, парадоксальні факти, історичні екскурсії; 

<!--[if !supportLists]-->•  <!--[endif]-->незвична форма подання матеріалу, що викликає здивованість в учнів; 

 

<!--[if !supportLists]-->•  <!--[endif]-->емоційність мови вчителя; 

<!--[if !supportLists]-->•  <!--[endif]-->пізнавальні ігри; 

<!--[if !supportLists]-->•  <!--[endif]-->дискусії;

<!--[if !supportLists]-->•  <!--[endif]-->аналіз життєвих ситуацій; 

• вміле застосування вчителем заохочення. Особливого значення при цьому набуває вміння

учня вчитися. Це передбачає, що учень має:

<!--[if !supportLists]-->1) <!--[endif]-->зрозуміти, що таке знання; 

<!--[if !supportLists]-->2) <!--[endif]-->досягненні поставлених цілей, у роботі та суспільно корисній діяльності; 

<!--[if !supportLists]-->3) <!--[endif]-->знати, як людина оволодіває знаннями і що зас­воєння знань забезпечуються увагою, сприйняттям, усвідомленням, узагальненням і запам'ятовуванням; 

<!--[if !supportLists]-->4) <!--[endif]-->привчати себе до постійного повторення прой­деного матеріалу, прагнути дізнаватися більше. 

Особливу увагу вчитель має приділяти шкільній оцінці, підключати учнів до самоконтролю і само­оцінки.

На формування позитивної мотивації впливає спосіб ознайомлення учнів з оцінкою. Наприклад, учитель не тільки кон

106. Закономірності навчання, їх класифікація, зміст.

Існує ціла низка законів учбово-виховного процесу. Ці закони впроваджують стійкі внутрішні зв’язки, які відображають функціонування й розвиток процесу виховання і навчання.

Виділяють наступні основні закони:

1. Закон соціальної обумовленості цілей, змісту і методів навчання: це означає об’єктивний процес впливу суспільних відносин, соціального строю, соціального замовлення на формування всіх елементів виховання і навчання.

2. Закон навчання, що розвиває і виховує: розвиває співвідношення володіння знаннями, способами діяльності і всебічного розвитку особистості.

3. Закон обумовленості навчання і виховання характером діяльності. Розкриває співвідношення між способами організації навчання, діяльності учня і результатами навчання.

4. Закон цілісності і єдності педагогічного процесу. Розкриває необхідність гармонійної єдності раціонального, емоційного, змістового, операційного, мотиваційного компонентів педагогічного процесу.

5. Закон єдності і взаємозв’язку теорії і практики в навчанні.

6. Закон єдності і взаємообумовленості індивідуальної і колективної організації учбової діяльності.

Закономірності навчання – це об’єктивні, суттєві, стійки зв’язки між складовими компонентами процесу навчання.

Виділяються зовнішні закономірності процесу навчання і внутрішні.

Перші характеризують залежність навчання від суспільних процесів і умов, від соціальної і політичної ситуації, рівня культури тощо.

До внутрішніх закономірностей процесу навчання відносяться зв’язки між його компонентами і між цілями, змістом, методами, засобами, формами.

1. Навчаюча діяльність носить виховний характер.

2. Залежність між взаємодією педагога і учня і результатами навчання.

3. Міцність засвоєння учбового матеріалу залежить від систематичного повторення вивченого, від включення його в раніше пройдений і новий матеріал.

4. Залежність розвитку умінь учнів від застосування пошукових методів, проблемного навчання.

5. Залежність формування понять в свідомості учня від спеціальної пізнавальної діяльності з виділення суб’єктивних при знаків, явищ, порівняно різних понять.

107. Основні принципи і правила навчання, їх система, взаємозв'язок.

108. Методи навчання, їх класифікація, сутність, зміст.

Методи навчання – це способи спільної діяльності навчаючого та тих, хто навчається, організація пізнавальної діяльності людини, які ведуть останню від незнання до знання, від невміння до уміння і дозволяє їй засвоїти конкретний зміст навчання.

Методи навчання невід’ємно пов’язані з формами і способами мислення, які в процесі навчання забезпечують можливість виявити істину, проникнути в сутність явищ і процесів об’єктивної дійсності. Серед них індукція і дедукція, підняття від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, порівняння і співставлення, диференціація і інтеграція.

Метод – шлях, спосіб досягнення мети.

Методом навчання називають спосіб взаємодії вчителя і учнів, спрямований на вирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Вибір методів навчання залежить від:

• мети і завдань заняття;

• обсягу і складності навчального матеріалу;

• мотивації навчання, інтересів і активності;

• рівня підготовленості учнів, їх працездатності;

• віку учнів;

• навчальної тренованості, витривалості;

• часу навчання (ранок, вечір, осінь, зима, весна);

• матеріально-технічної бази;

• типу і структури уроку.

Класифікація методів навчання:

Перша група.

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності

1-а підгрупа (за джерелами передачі і характером сприймання):

- словесні: розповідь, лекція, бесіда;

- наочні: ілюстрація, демонстрація;

- практичні: досліди, вправи.

2-а підгрупа (за логікою передачі знань):

- індуктивні;

- дедуктивні.

3-я підгрупа (за ступінню самостійності мислення учнів):

- репродуктивні;

- проблемно-пошукові.

4-а підгрупа (за ступеню керівництва навчальною діяльністю):

- під керівництвом викладача;

- самостійна робота;

- робота з книгою;

- письмова робота.

Друга група.

Методи формування пізнавальних інтересів:

• створення ситуації новизни;

• створення ситуації успіху в навчанні;

• навчальні дискусії;

• пізнавальні ігри.

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності і навчанні:

• педагогічна вимога;

• заохочення;

• покарання;

• привчання.

Третя група.

Методи контролю і самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності:

• методи усного контролю (опитування: індивідуальне, фронтальне, щільне), колоквіуми, заліки, іспити;

• методи письмового контролю: письмова робота, самостійна;

• методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю.