7. 8. Вільна, нічим не зв'язана, пожинає муха труди інших, і завжди повні для неї столи. Бо й кози дояться для неї, і бджоли на неї працюють не мен­ше, ніж на людину, й кухарі для неї усолоджують приправи. Пробує вона їх раніше за царів, а потім, прогулюючись по столах, муха пригощається разом із ними і пробує від усіх блюд...

8. 33 0-319

9. 11. Як запевняють давні, була якась жінка, яка називалася Мухою,— по­ етеса, прекрасна й мудра, та інша — знаменита в Аттиці гетера, про яку ко­ мічний поет сказав: «Ну, вкусила Муха, так до серця дрож».

10. Весела комедія також не зневажала й не закривала імені Мухи доступу на сцену. Не соромились його й батьки, Мухою називаючи своїх доньок...

11. 12. ...Але я перериваю свою промову — хоча й багато чого міг би сказа­ ти — щоб не подумав хто-небудь, що я, за приказкою, роблю з мухи слона.

12. СВЯЩЕННОІНОК ЄПІФАНІЙ

13. Слово похвальне преподобному отцю нашому Сергію Радонезькому¹

14. Преподобний ігумен наш святий Сергій; старець чудовий, доброчесностя-ми усілякими прикрашений, тихий, який лагідну натуру має, смиренний і доброчесний, привітний і добросердий, утішальний, гостинний і миролюб­ний; він був отцям отець і вчителям учитель. Він прожив на землі ангельсь­ким життям і прославився в землі Руській, як зірка пресвітла; велика його доброчесність багатьом людям на користь була, для багатьох спасіння, для багатьох успіх душевний, для багатьох підтримка, для багатьох опора...

15. Адже однаково він любив усіх і всім добро чинив... Це я детально писав не для тих, кому все достеменно відомо і хто добре знає життя його: адже вони не потребують цієї розповіді. Але для тих, які лише тепер на світ з'яви­лись, які не бачили і не знали Сергія, ця повість дуже корисна й потрібна. Аби не забуте було життя святого — тихе й лагідне, й незлісне; аби не за­буте було життя його доброчесне, і чудове, і прекрасне; аби не забуті були численні його доброчесності й великі діяння...

16. Слава його і чутка про нього розлетілися повсюдно, і всі, чуючи про ньо­го, здалеку приходили до нього, і велике благо, і численну користь, і спасін­ня отримували від нього. Він усіх разом рівно любив та рівно шанував, не обираючи, не осуджуючи, не зважаючи на особу людини, ні над ким не під­носячись вгору, не осуджуючи, не обмовляючи, ні з гнівом, ні з лютістю, ні з жорстокістю, ні з шалом; і зла він не тримав проти когось, але слово йо­го в благодаті сіллю було розчинене з приємністю і з любов'ю.

17. Цей преподобний отець наш возсіяв у країні Руській, і як світило світле воз-сіяло посеред мороку й пітьми, і як квітка прекрасна серед колючок і реп'яхів. ¹ Див.: Преподобный Сергий Радонежский.— М., 1992.— С. 5.

18. Похвала речам

19. ЛУКІАН

20. «Похвала Батьківщині»1

21. (Фрагменти)

1. Стара ця істина, що «нічого немає солодшого за Вітчизну». Справді, хіба існує щось не лише приємніше, але й більш священне, більш величне, ніж Батьківщина. Адже усьому, що люди вважають священним і наповненим високим смислом, навчила їх батьківщина, бо вона дає їм життя, вигодовує й виховує їх. Нехай багатьох захоплює могутність і велич чужих міст, пиш­ність будівель, проте всі люблять Вітчизну. Багато хто насолоджувались — і навіть занадто — спогляданням незчисленних чудес в чужих краях, але ніхто не був настільки зваблений їх численністю, аби забути Батьківщину.

2. По-моєму, кожен, хто пишається тим, що він громадянин багатого міс­та, не знає істинного смислу любові до Вітчизни; ясно, що така людина поча­ла б сумувати душею, якби їй припала Батьківщина скромніша. Мені ж при­ємно шанувати саме слово «вітчизна». Той, хто почне порівнювати між собою різні міста, нехай зіставить їх розміри, красу, наявність в них творів. Але ко­ли слід зробити серед міст вибір, ніхто, мабуть, не обере найпишніше з них, зневажаючи Вітчизну; ні, він буде молити богів про те, щоб Вітчизна зрівня­лась багатством з іншими містами, але обере тільки її, якою вона б не була.

3. Так само чинять добрі сини й справедливі батьки. Прекрасний і благо­родний юнак не віддасть перевагу чужій людині перед рідним батьком, а істин­ний батько не полюбить чужу дитину, нехтуючи рідною. Сповнені любові до своїх дітей, батьки надають їм особливе місце серед усіх інших, і їм здається, що їхні сини найкращі, найсильніші, найдосконаліші. І мені здається, кожний, хто думає інакше про свого сина, дивиться на нього не батьківськими очима.

4. Немає слова ближчого й дорожчого, ніж слово «батьківщина», як не­має для нас нічого дорожчого за батька. Якщо юнак сповнений належної по­шани до батька (таким є веління закону й природи), хіба тим самим він не шанує й вітчизну? Адже ж батько його — часточка вітчизни, і батько бать­ка, й усі предки, пращури й батьківські боги, до чиїх імен ми дійдемо, під­німаючись від покоління до покоління.

7. ¹ Див.: Лукиан. Избранное.— М., 1987.— С 44—47.

8. 33U319

5. Самі боги люблять свою вітчизну...

6. Адже й Сонце кожна людина вперше побачила на батьківщині. І хоча Сон­це — спільний для всіх людей бог, кожний вважає його батьківським, бо впер­ше звів на нього очі з рідної землі; і говорити кожний почав у батьківському краю, раніше всього навчившись лепетати рідною мовою, там само пізнав богів.

7. Якщо ж людині дісталась вітчизна, з якої їй доводиться від'їжджати до чужих країв для здобування більших знань, тоді нехай буде вона вдячна вітчизні й за скромну науку: адже вона не знала б навіть слова «місто», як­би на вітчизні не усвідомила, що існують міста.

7. Я думаю, що усі навички, всі знання люди нагромаджують для того, щоб принести більше користі вітчизні; і багатства вони примножують із чес­толюбного прагнення витратити їх для блага вітчизни...

8. Нікому ще не доводилось бачити людину, яка настільки забула вітчиз­ну, що не думає про неї в чужій землі. Ті, чиї справи на чужій землі скла­даються невдало, одноголосно вигукують, що вітчизна є найбільше із благ. І навіть ті, хто благоденствують, вважають, що при всьому благоденстві їм не вистачає головного, бо вони живуть не на батьківщині, а в чужій країні...

9. Вітчизна є жаданою для юнаків. Але й у старих прагнення на батьків­щину таке ж сильне, наскільки вони самі мудріші молодих. Кожний старий прагне й бажає завершити життя там само, де й почав його, і скласти свій прах на матінку-годувальницю землю і розділити батьківську гробницю.