- •1. Основні види сировини
- •Зернові культури
- •Хімічний склад зерна
- •Хімічний склад меляси
- •Допоміжні матеріали
- •Ортофосфорна кислота
- •Діамонійфосфат
- •Біостимулятори
- •Формалін
- •Сульфонол
- •Каустична сода
- •Приймання меляси
- •Зберігання сировини
- •Контрольні питання і завдання
- •З. Підготовка сировини до переробки Підготовка зерна
- •Підготовка меляси
- •Підкислення і асептування меляси
- •Збагачення меляси живильними речовинами для дріжджів
- •Кларифікація мелясних розчинів
- •Контрольні питання і завдання
- •4. Оцукрюючі матеріали
- •Витрати зерна на солод
- •Приготування солодового молока
- •Механоактивіція ферментів солоду
- •5. Приготування сусла з крохмалевмісної сировини
- •Приготування замісу
- •Безперервне розварювання замісів
- •Ємкісна (мічурінська) апаратурно-технологічна схема
- •6. Оцукрювання розвареної маси
- •Контрольні питання і завдання
- •7. Спиртові дріжджі
- •Потреба дріжджів у живильних речовинах
- •Витрати цукру на біосинтетичні процеси і одержання продуктів бродіння
- •Теоретичні основи безперервного культивування дріжджів
- •8. Культивування дріжджів у виробництві спирту із крохмалевмісної сировини
- •Приготування чистої культури дріжджів
- •Періодичне культивування
- •Культивування дріжджів у виробництві спирту із меляси розмноження чистої культури дріжджів
- •Розмноження виробничих дріжджів
- •Зброджування сусла з крохмалевмісної сировини
- •Періодичний спосіб
- •9. Зброджування мелясного сусла
- •Однопотокові способи зброджування
- •Хіміко-технологічні показники бродіння
- •Контрольні питання і завдання
П.Л. Шиян, В.О. Маринченко
Технологія галузі.
„Технологія спиртового і лікеро-горілчаного виробництв”
для студентів спеціальності 7.091700
„Технологія бродильних виробництв і виноробство”
денної, заочної та скороченої форм навчання
СХВАЛЕНО
на засіданні кафедри біотехнології
продуктів бродіння екстрактів і напоїв
Протокол № 16 від „ 06”. 06. 2006 р.
Київ НУХТ 2006
В.О. Маринченко, П.Л. Шиян Технологія галузі. „Технологія спиртового і лікеро-горілчаного виробництв” : Курс лекцій для студентів спеціальності 7.091700 „Технологія бродильних виробництв і виноробство” денної, заочної та скороченої форм навчання. – К.: НУХТ, 2005.- с.
Рецензент В.А. Домарецький, доктор технічних наук
П.Л. Шиян, доктор технічних наук
В.О. Маринченко, доктор технічних наук
c
П.Л. Шиян, 2006
В.О. Маринченко, 2006
НУХТ, 2006
ЗМІСТ
|
ВСТУП |
4 |
1. |
Основні види сировини |
5 |
2. |
Приймання і зберігання сировини та допоміжних матеріалів |
9 |
3. |
Підготовка сировини до переробки |
10 |
4. |
Оцукрюючи матеріали |
11 |
5. |
Приготування сусла з крохмалевмісної сировини |
13 |
6. |
Оцукрювання розвареної маси |
20 |
7. |
Спиртові дріжджі |
21 |
8. |
Культивування дріжджів у виробництві спирту із крохмалевмісної сировини |
23 |
9. |
Зброджування мелясного сусла |
28 |
10. |
Виділення спирту з бражки та його очистка |
34 |
11. |
Використання побічних продуктів та відходів виробництва |
47 |
12. |
Виробництво сухих кормових дріжджів |
50 |
13. |
Технологія лікеро-горілчаних напоїв |
53 |
ВСТУП
Технологія спирту - це наука про способи та процеси переробки різних видів сировини у етиловий спирт. У цьому підручнику викладена технологія виробництва етилового спирту із крохмалевмісної сировини - зерна, картоплі і цукровмісної сировини - бурякової меляси.
При сучасній номенклатурі наук технологія спирту належить до біотехнології. Основні процеси одержання спирту - перетворення крохмалю в цукор і цукру в етиловий спирт під дією біологічних каталізаторів (ферментів). Оскільки ферменти для гідролізу крохмалю до цукрів синтезуються пліснявими грибами і бактеріями, а перетворення цукрів у спирт - дріжджами, технологія спирту нерозривно зв'язана з технічною мікробіологією.
Технологія спирту включає у себе такі процеси: підготовку сировини до розварювання, розварювання зерна і картоплі з водою для руйнування клітинної структури і розчинення крохмалю; охолодження розвареної маси і оцукрення крохмалю ферментами солоду або мікроорганізмів; зброджування цукрів дріжджами у спирт; виділення спирту із бражки і його ректифікацію, а також приготування солоду шляхом пророщування зерна або культивування пліснявих грибів і бактерій для одержання амілолітичних і протеолітичних ферментних препаратів, виведення та розмноження засівних дріжджів. При одержанні спирту із меляси переробляється цукроза, яка міститься у ній, тому процеси розварювання та оцукрення виключаються.
У виробництві, крім основних продуктів, - спирту і діоксиду вуглецю - одержують побічні - головну фракцію етилового спирту (ГФ), сивушне масло. Діоксид вуглецю, який утворюється при спиртовому бродінні, вловлюють, очищують від домішок і перетворюють в рідкий або твердий продукт ("сухий лід"). Із мелясної бражки у двопродуктовій схемі, крім спирту і діоксиду вуглецю, одержують хлібопекарські дріжджі. Сивушне масло (суміш в основному ізоамілового, ізобутилового і н-пропілового спиртів) і ГФ, які виділяються у процесі ректифікації етилового спирту, випускають у вигляді технічних продуктів. ГФ у суміші з бензином цілком може бути використана як добавка до палива для автомобілів.
Барда - залишок після відгонки спирту із бражки. Зерно-картопляна барда містить усі складові компоненти вихідної сировини, за винятком крохмалю, і дріжджі. Невелика кількість азотистих речовин солоду і сировини витрачається на живлення дріжджів, якими синтезуються повноцінні білки, вітаміни і інші біологічно важливі речовини. Тому нативна зерно-картопляна барда - чудовий корм для тварин. У цілях збереження складу при короткочасному літньому зберіганні на деяких заводах рідку барду використовують для вирощування кормових дріжджів, концентрують і сушать.
Мелясна барда, на жаль, по сьогодні вважається відходом, що забруднює природу, її скидають на поля фільтрації, під які використовують родючі землі, крім цього, забруднюється повітряний басейн. На деяких заводах на барді вирощують кормові дріжджі, але натомість одержують у такому ж об'ємі вторинну (післядріжджову) барду або виробляють кормовий концентрат вітаміну В12 (культивуванням метанових бактерій). Хоч у мелясній барді міститься багато гліцерину, глутамінової кислоти, бетаїну, калійних солей та ін., але вилучають їх у дуже незначних кількостях.
Етиловий спирт знаходить широке застосування. Харчова промисловість - його головний споживач: спирт використовують при виготовленні лікеро-горілчаних та плодово-ягідних напоїв, для кріплення виноматеріалів і купажування виноградних вин, у виробництві оцту, харчових ароматизаторів і парфюмерно-косметичних виробів. У мікробіологічній і медичній промисловості спирт потрібний для осадження ферментних препаратів із культуральної рідини або екстракту із твердофазної культури, для одержання вітамінів та інших препаратів і ліків, також етиловий спирт використовується як дезинфікуючий засіб і як речовина, яка запобігає інфікуванню і псуванню лікувальних екстрактів (валеріани, пустирнику та ін.). Невелика кількість спирту використовується у хімічній, машинобудівній, автомобільній та інших галузях промисловості, а також у ветеринарії і фармакопеї.
Технологія спирту як наука пройшла довгий шлях розвитку, перш ніж досягла високого сучасного науково-технічного рівня, у створенні і вдосконаленні її брали участь видатні вчені й інженери багатьох країн, у тому числі російські й українські.
Одержання спирту як самостійного продукту належить до більш пізнього періоду, ніж приготування алкогольних напоїв за допомогою бродіння, що було відомо з глибокої давнини. Про будівництво винокурні у Київській Русі згадувалося у В'ятському літописі у 1174 р. В Італії вперше спирт стає товаром у XIII ст. Через два століття його почали виробляти й у інших країнах. Однак до другої половини XIX ст. способи одержання спирту були примітивними і наукової технології взагалі не існувало.
Відкриття у Росії в 1814 р. К.С.Кірхгофом оцукрення крохмалю солодом, теорія утворення проміжних сполук між субстратом і каталізатором А.І.Ходнєва дали початок науковим основам ферментативного каталізу крохмалю.
У розвиток учення про ферменти рослинного походження та їх роль у живій клітині внесли вклад А.І.Опарін і А.Л.Курсанов.
У виробництві спирту глибоко вивчені ферменти солоду і мікроорганізмів, з'ясовані механізми їх дії і роль при гідролізі крохмалю дослідженнями у ВНДІПрБ Д.М.Климовським, В.І.Родзевичем, С.А.Коноваловим, Б.О.Устинниковим, В.Л.Яровенко, А.В.Феніксовою. Під керівництвом А.В.Феніксової і С.П.Колоскова створені спосіб і апаратура поверхневого культивування мікроорганізмів, В.В.Вяткіним, В.Л.Яровенко, О.П.Левчиком - глибинного культивування пліснявих грибів - продуцентів амілолітичних ферментів.
На результатах досліджень наших співвітчизників Л.А.Іванова, А.Н.Лебедєва, С.П. Костичева у значній мірі базуються сучасні уявлення про хімію спиртового бродіння. Теорія безперервного зброджування мелясного сусла була розроблена у 1909 - 1915 рр. С.В.Лебедєвим. Теорія і практика безперервного збродження сусла із крохмалевмісної сировини розвинена В.Л. Яровенком разом з С.В.Пиховою і С.П.Скалкіною (1949-1953 рр.). Ними запропоновані безперервно-протоковий і циклічний способи зброджування. Безперервне зброджування мелясного сусла здійснено в результаті досліджень Д.М.Климовського, Л.М.Ясинського, Ф.І.Гладких і Л.Малченко.
Фундаментальні роботи з теорії структури і фізико-хімічних властивостей водно-спиртових розчинів, виділення спирту із бражки і ректифікації спирту були виконані в Росії ще до 1917 р. вченими Д.І.Менделєєвим, А.Г. Дорошевським, І.П.Коноваловим, М.С.Вревським. Є.Сорель і Е.Барбе у Франції заклали основи теорії і методу очистки спирту від домішок.
Тарілчастий брагоперегонний апарат з'явився у 1813 р., у 1867 р. Сорель винайшов кубовий ректифікаційний апарат періодичної дії, а у 1881 р. Е.Барбе - безперервнодіючий ректифікаційний апарат.
У 1876 р. російськими інженерами Недошивиним і Новицьким був конструктивно покращений лічильник спирту фірми "Сіменс-Гальске" для об'ємного обліку кількості спирту, під маркою КС-35 він використовувався заводами до 1953 року.
Покращанню якості спирту у періодичному способі сприяв єдиний метод ректифікації на кубовому апараті, запропонований А.Л.Покровським і Г.І.Фертманом. Суттєві вдосконалення у теорію, методи і апаратурні схеми виділення із бражки і ректифікації спирту внесли О.О.Кіров, В.М.Стабніков, С.Є.Харін, П.С.Циганков, В.П.Грязнов, М.С.Терновський, В.О.Маринченко.
А.П.Рухлядевою розроблені нові методи визначення крохмалю у сировині і методи контролю виробництва спирту.
Значний внесок у розвиток теорії і практики спиртового виробництва внесли вчені КТІХП (НУХТ) і УкрНДІСП (УкрНДІспиртбіопроду).
У довоєнний період наукові дослідження у галузі спиртового виробництва проводилися науково-дослідним сектором КТІХП під керівництвом А.А.Фукса і були спрямовані на докорінну модернізацію підприємств і впровадження більш досконалої технології.
Цінним внеском у теорію і практику спиртового і дріжджового виробництва є дослідження закономірностей розмноження дріжджів, установлення оптимальних умов зброджування мелясного сусла, вибору раси дріжджів, які зіграли значну роль у створенні сучасних ефективних способів безперервного зброджування цього середовища.
У післявоєнний період науково-дослідний сектор був реорганізований в Український науково-дослідний інститут спиртової і лікеро-горілчаної промисловості. Роботи у галузі технології спирту у КТІХП продовжувалися в основному на кафедрі технології бродильних виробництв і на кафедрі процесів і апаратів харчових виробництв.
В.О.Маринченко і В.М.Швець розробили принципово нові способи підготовки цукро- і крохмалевмісної сировини до зброджування. Велику увагу було приділено дослідженням з підбору високопродуктивних штамів спиртових дріжджів, більш повному використанню рафінози меляси і целюлози крохмалевмісної сировини у спиртовому виробництві (В.О.Маринченко, В.М.Швець), розробкам ресурсо- і енергозберігаючих технологій. Уперше в харчовій промисловості досліджені та широко впроваджені на спиртових заводах процеси механохімічної деструкції та механоактивування сировини і ферментних препаратів (В.О.Маринченко).
Під керівництвом В.М.Стабнікова на основі розвиненої ним теорії масо- і теплообмінних процесів, які відбуваються у ректифікаційних колонах, досліджено нові типи контактних пристроїв, найбільш ефективні з них впроваджені у виробництво. і дослідження стали основою удосконалення брагоректифікаційних установок з метою підвищення якості і виходу ректифікованого спирту, а також техніко-економічних показників їх роботи (П.С.Циганков, П.Л.Шиян, В.М.Таран). У УкрНДІСП під керівництвом А.Й.Скірстимонського і П.В.Рудницького разом з іншими співробітниками проводилися важливі дослідження з комплексної переробки меляси у спиртовій промисловості. Одержані вагомі результати, але способи економічного і екологічно чистого використання первинної і вторинної мелясної барди не були знайдені. Немає вирішення цієї проблеми і за кордоном.
1. Основні види сировини
Сировина, яка використовується для одержання спирту, повинна щорічно відтворюватися у кількості, достатній для промислової переробки, містити високу концентрацію крохмалю чи цукру і добре зберігатися, що забезпечуватиме економічну доцільність виробництва. Цим умовам відповідають зерно рослин, які належать до м'ятликових (злаків), меляса і бульби картоплі.
Зернові культури
У спирт переробляють будь-яке зерно, і в тому числі й не придатне для харчових і кормових цілей. Щорічний об'єм переробки коливається в залежності від багатьох факторів і приблизно становить (%): пшениці - 50 (переважно дефектної), ячменю - 20, жита - 12, кукурудзи - 8, проса - 5, вівса - 2 та інших культур - 3. Для приготування солоду використовують кондиційне високоякісне зерно.
Кукурудза. Із зернових культур найкращою сировиною для виробництва спирту є кукурудза (Zea mays). У ній міститься відносно більше крохмалю, менше клітковини, більше жиру (що підвищує кормову цінність барди). Урожайність у 2-3 рази вища врожайності інших зернових культур. Кукурудзу вирощують в Україні, Молдові, на Північному Кавказі, в Закавказзі, Середній Азії, на Нижній Волзі, у Воронезькій і Курській областях. Розповсюджені сорти кукурудзи Північно-Осетинська біла, Молдавська жовта, Одеська 10, а також гібриди ВІР - 42М, 156Т, 338, 63Т, Краснодарські - 1/49, 4Т, 5ТВ, 309, Дніпропетровський 56Т та інші.
На прямостоячому стеблі рослини заввишки від 0,6 до 2,6 м розвиваються 1 - 2 (інколи більше) качани, на поверхні яких розташовані уздовж початку від 300 до 1000 зернівок (зерен). Зернівки мають жовте або біле забарвлення, рідше - оранжеве та вишнево-червоне. Зернівка становить від 75 до 85% маси качану. Качан обгорнутий декількома шарами листків.
У залежності від форми зерна та ступеню розвитку ендосперму, кукурудзу поділяють на 7 ботанічних груп: кремнисту, зубовидну, крохмалевмісну, восковидну, цукрову, лущату. Для виробництва спирту доцільніше використовувати крохмалисну і зубовидну кукурудзу, які легко розварюються.
Жито, пшениця, ячмінь та овес. Жито (Secale), пшениця (Triticum), ячмінь (Hordeum) і овес (Avena) широко культивують в Україні, Росії, овес - усюди - від і субтропіків до Заполяр'я.
У невеликих кількостях переробляють круп'яні культури - просо, гречку і рис.
Хімічний склад зерна
Хімічний склад зерна сильно залежить від культури і сорту, ґрунтово-кліматичних умов, прийомів агротехніки, умов зберігання та інших факторів. У середньому зерно складається із 14% вологи і 86% сухих речовин.
В
Розрізняють
чотири стани товарного зерна: сухе,
середньої сухості, вологе і сире.
Наприклад, для жита, пшениці і ячменю,
ці стани характеризуються такими
показниками
вмісту вологи (%): сухе - до 14, середньої
сухості - від 14 до
15,5,
вологе - від 15,5 до 17 і сире - більш 17. У
дефектному та змокрілому зерні вологість
може досягати 30
% і більше. Волога, яка відповідає сухому
стану, є колоїдно-зв'язною,
життєві процеси зведені до мінімуму,
при середній сухості з'являється
невелика
кількість вільної води, і зерно може
пробуджуватися до життя. Вологість,
яка
відповідає цьому стану зерна, називається
критичною.
Сухі речовини. У зерні в середньому 84 % органічних і 2 % мінеральних речовин, а саме (%): крохмалю - 52, цукрів - 3, клітковини - 6, пентозанів і пектинових речовин - 9, азотистих речовин - 11, жиру - 3.
Крохмаль міститься (%): у здорових зрілих зернах пшениці - 48...57, житі 46...53, ячменю 43...55, проса 42...60, вівса 34...40, кукурудзи крохмалистої 61...70, зубовидної 58...64, кремнистої 54...71. У дефектному зерні кількість крохмалю знижується.
Цукрів у здоровому зерні звичайно від 0,6 до 7,0 %. Вони складаються в основному із цукрози і невеликих кількостей три- і тетрацукридів. У ячмені і житі в помітних кількостях присутня рафіноза. Мальтози немає, але вона з'являється при пророщуванні зерна.
У недозрілому, мерзлому і пророслому зерні цукрів більше, вони складаються головним чином з редукуючих цукрів (інвертного цукру, мальтози).
Целюлози в зерні, яке звільнене від квіткових оболонок, відносно мало -1,5...2,5 %. У зерні з плівками вміст клітковини збільшується і складає (%): у вівсі - 10, просі - 8, ячмені - 4...5, горосі - 7,7.
Пентозани - домінуюча складова частина гумі (слизів). У зерні містяться геміцелюлози (напівклітковини), які складаються з гексозанів (манана, галактана, глюкана) і пентозанів (ксилана, арабана), які поряд з клітковиною входять до складу клітинних стінок.
Загальна кількість пентозанів у зерні 7...15 %. Багато пентозанів у вівсі (13...15 %), ячмені (9...13 %) і житі (біля 10 %). Особливо багато гумі у зерні жита (до 2,8 %), що викликає високу в'язкість розвареної маси, одержаної з неї. У кукурудзі містяться декстрини (1...6 %). У недозрілому зерні жита і пшениці у значних кількостях виявлені фруктозани. Пектинових речовин у зерні відносно небагато.
У зерні знайдені альбуміни - білки, що розчиняються у воді; глобуліни - білки, які розчиняються у слабких (3...10 %-них) розчинах нейтральних солей, а деякі з них - у слабких (0,2%-них) розчинах кислот; проламіни - білки, що розчиняються у 60...80 %-них розчинах спиртів; глютеліни - білки, які розчиняються у слабких (0,2 %-них) розчинах лугів.
Типові представники білків: альбумінів - лейкозин пшениці, глобулинів - едестин ячменю, глютелін пшениці, проламінів - гліадин пшениці, зсін кукурудзи, гордеїн ячменю, авенін вівса, глютелинів - зеїнин кукурудзи.
Невелика кількість водорозчинних азотистих речовин в зерні кукурудзи та неповноцінність амінокислотного складу більшої частини білків при розмноженні дріжджів на суслі з цієї сировини вимагають внесення азотистого живлення.
Жири - тригліцериди жирних кислот - містяться у зерні у відносно невеликій кількості: у кукурудзі 5...7 %, у вівсі 5...6 %, у просі 3,5...5 %. Приблизно 85 % їх локалізовано у зародку, 12 % - в алейроновому шарі і 3 % - у мучнистій частині ендосперму. У склад жиру входять в основному ненасичені кислоти - ліноленова, лінолева і олеінова, з насичених - головним чином пальмітинова.
Крім власне жирів, зерно містить фосфатиди, стероли, віски, пігменти та інші речовини. Головним і найбільш поширеним представником фосфатидів у злаках є лецитін - тригліцерид, який містить фосфорну кислоту і азотисту основу холину. Вміст лецитинів невеликий (0,3...0,7 %). При гідролізі фосфатидів вивільняється фосфорна кислота - одна з речовин, яка зумовлює кислотність зерна. Фосфатиди грають важливу роль у проникливості клітин. Із стеролів у зерні присутні високомолекулярні одноатомні спирти - фітостероли (0,03...0,07 %), які близькі до вітамінів групи D. У зерні міститься також фітин - кальцій-магнієва сіль інозитфосфорної кислоти. З пігментів у зерні знайдені каротини, антоціани, флавони.
Вітаміни зерна представлені жиророзчинними вітамінами - токоферолами (у зародку, особливо в значних кількостях у пшеничному) і водорозчинними (мг на 100 г): тіамін-0,3...0,8, рибофлавін-0,07...0,30, нікотинова кислота- 1,3...7,2, а також піридоксин, біотин, пантотенова кислота. Аскорбінова кислота з'являється тільки при пророщуванні зерна.
Мінеральні речовини (зола) і кислоти складають 1,5...3,0 % від маси зерна.Вони знаходяться головним чином у оболонках і квіткових плівках, а також у зародку. Відносно багато золи у плівчатих культурах.
Основна частина золи складається з фосфату калія. Біля 85 % фосфору від загального його вмісту у зерні знаходиться в органічних сполуках - нуклеопротеїдах, фосфатидах і фітині.
Кислоти представлені фосфорною, щавлевою, яблучною і молочною. Загальна кислотність зерна 1,5...2,5 мл 1 н розчину гідроксиду натрія на 100 г зерна. Активна кислотність водної витяжки відповідає рН 5,5...6,5. При псуванні зерна кислотність зерна підвищується.
МЕЛЯСА
Мелясою називають останній маточний розчин - відтік, який отримують при відокремленні кристалів цукрози на центрифугах. У мелясі містяться цукроза, яку виділити методом кристалізації вже економічно невигідно, і нецукри соку цукрового буряку чи цукрової тростини. При виробництві цукру з буряку вихід меляси в розрахунку на безводну коливається від 3,5 до 5 % від її маси. З мелясою відходить від 10 до 15 % усього цукру, який міститься у буряку.
У залежності від вихідної сировини для виробництва цукру одержують бурякову чи тростинну мелясу. У нашій країні цукрова тростина не вирощується. Спиртові заводи переробляли тростинну мелясу, яку імпортували з Куби.
Меляса - це концентрований розчин різних мінеральних і органічних речовин, частина яких знаходиться в колоїдному стані. Меляса - густа в'язка рідина темнокоричневого кольору відносною густиною 1,35..1,40.
Серед різних видів сировини меляса є найбільш вигідною для виробництва етилового спирту. У ній високий вміст зброджуваних цукрів, а також речовин, які потрібні для нормальної життєдіяльності дріжджів. При переробці меляси спрощується технологічна схема, тому що виключаються операції розварювання сировини і оцукрювання крохмалю ферментами солоду або ферментних препаратів. У мелясному суслі відсутні декстрини і неоцукрений крохмаль, тому воно швидше зброджується, при цьому зменшуються втрати зброджуваних вуглеводів і збільшується вихід спирту у перерахунку на умовний крохмаль, знижується собівартість спирту і зростає продуктивність праці. При комплексній переробці меляси можна одержувати великий асортимент цінних для народного господарства продуктів.