0. Актуалізація опорних знань, умінь, навичок

1. Літературний диктант «Упізнай героя»

• «В цім експресі не тримається ніхто так... гордовито...».

• «Бравий герой, і грізний суддя та володар душ «людців», і плюгавий зло­дюжка, порушник закону нетрів...».

• «Молодий — років 25, на ньому військовий старенький френч. На ногах ічиги, на голові набакір кепка, з-під неї буйний чуб кучерявиться».

• «Кремезний, броватий, ...вусатий дідуган, високий, червоновидий».

• «...Виглядає ще молодо й бадьоро. І голос у неї... якийсь тепліший, ближ­чий...вона полтавка з кореня».

• «Зоологічний націоналіст».

• «...Людина його крові. Така юна, квітуча — і така сувора, гартована і гонориста».

• «Не журися, синку. Вір у своє щастя! Воно в тебе є... У сміливих щастя завжди є..».

• «Я не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата. Лежи ж собі. Такий закон тут».

• «Піти уторованим шляхом і добиватися приязні, залицятися, зваблювати, задурювати він не смів і не міг».

• «Втілення могутності, сили і гонору своєї «пролетарської» держави».

2. Заслуховування усних характеристик образів родини Сірків

2. Мотивація навчальної діяльності.

Повідомлення теми й мети уроку

2. Опрацювання навчального матеріалу

1. Повідомлення учнів «Українська література 1940-1950 рр.»

Лірика воєнних часів

На початку 40-х років в Україні пожвавилося літературно-мистецьке життя. Друга світова війна «вивільнила притлумлені більшовизмом сили української літератури, попустила пута народного духу, що один тільки й міг зарадити в цій трагедії». Поезія першою з-поміж інших літературних жан­рів стала виразником народного духу в один із найтяжчих періодів нашої історії. І кров, і сльози народу закарбувалися в слові, яке кликало до бою, вселяло віру й надію в перемогу над ворогом. Розвинулися всі жанри поезії, збагатилися виражальні засоби, розкрилися нові проблемні обшири. Поети старшого покоління — П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Соеюра — творили в евакуації, виступали перед народом у пресі, на радіо; молодші —

І. Нехода, Л. Дмитерко, П. Дорошко, М. Шеремет, В. Швець — воювй -¹" й писали на фронті, М. Шпак — у підпіллі, П. Воронько — у партизанське*³ загоні, О. Теліга, 0. Ольжич — у лавах національного підпілля. Багг¹⁰’ талановитих митців не повернулися з війни (О. Гаврилюк, К. Герасимен£ ³¹ М. Шпак та ін.). А

У перші дні війни поезія звертається до народу з клятвою й закликом, боі^ ^ вим маршем і похідною піснею. Усенародного звучання набувають «Клятв ‘ М. Бажана («Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів!»), поес ’ П. Тичини («За все ми відплатим тобі»), М. Рильського («За землю рідну*

В. Сосюри («Ми переможемо*), Л. Первомайського («Я зростав на оцій неп¹-¹ кірній землі»). До скарбниці української лірики 1941 р. увійшли вірі*¹ В. Сосюри, «Слово про рідну матір* і «Україні» М. Рильського, «Землі Л. Первомайського, «Україно моя* А. Малишка.

Набули популярності вірші-листи, адресовані воїнам, землякам, cnijjL вітчизникам («Лист до земляків» В. Сосюри, «Відповідь бійцям на фроні П. Тичини, «Летіть, орли» М. Бажана). п:

Одвічні проблеми буття й смерті порушено в ліро-епічних поемах М. Бажана «Данило Галицький», П. Тичини «Похорон друга», «Жага» та «Мандрівку в молодість» М. Рильського, «Мій син» В. Сосюри, «Полонянка» А. Малишка^. Образ України митці уособлюють з рідною матір’ю, що надає цим твораїс особливої теплоти й ніжності, водночас глибини й сили синівського почуття:

Проза часів II Світової війни

Глибоким патріотизмом, вірою в перемогу пройняті романи, повісті й опо відання воєнної пори С. Скляренка, Л. Смілянського, Я. Баша, П. Панча, І. Сенченка та інших. У роки війни розквітнув талант 0. Довженка як пись­менника. Такі оповідання, як «Ніч перед боєм», «Мати», повість «Укра­їна в огні», «Повість полум’яних літ» засвідчили, що в особі О. Довженка вітчизняна література здобувала найсокровенніші уроки, винесені країною із поєдинку з фашизмом. Письменник уперше й відкрито заговорив про ціну тієї трагедії, що її пережив народ. У збірці оповідань ІО. Яновського «Земля батьків» змальовано сильні характери, виняткові події.

109 літераторів тодішнього складу Спілки письменників України протягом війни перебували в діючій армії та партизанських загонах. Понад 40 чоловік полягли смертю хоробрих, 19 з них стали героями Радянського Союзу.

Література повоєнних років

Література повоєнних років представлена творчістю ІО. Смолича, І. Ле,

І. Багмута, Л. Смілянського, О. Донченка, Ю. Збанацького. Найвидатнішим явищем української прози в перші повоєнні роки став роман-трилогія Олеся Гончара «Прапороносці».

У другій половині 1940-х pp. українська проза широко відображає героїку відбудови й прагне правдивіше окреслити головну постать напруженої доби — людину-сучасника, що самовіддано працює в місті чи селі. Велику увагу кри­тики й читачів у повоєнний час привернули перша й друга книги роману- хроніки М. Стельмаха «Велика рідня», «На нашій землі», «Великі перелоги», роман «Хліб і сіль». Твори О. Довженка — «Зачарована Десна» (1956), «Повість полум’яних літ» (1957), «Поема про море» (1957) — цілісна ліро- епічна, героїко-романтична панорама життя українського народу XX ст.

2. Слово вчителя

Олександр Довженко! Кому не відоме це славне ім’я сьогодні. Письмен­ник і кінорежисер, маляр і політик, великий патріот свого народу та син свого часу. Всесвітнє визнання його таланту незаперечне, бо ще в 1958 р. на спеціальному конкурсі в Брюсселі серед двадцяти найкращих фільмів усіх часів і народів названо було не озвучену ще тоді «Землю» українського режисера. Відтоді талановитий митець гордо крокує всіма широтами нашої планети. «Кіно мусить стати високим мистецтвом. Кінофільми можуть і пови­нні сягнути рівня шедеврів Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Пимоненка...»,— писав він на початку своєї режисерської біографії й на ці вершини сходив, як і належало генію.

Погляньмо уважно на портрет О. Довженка. Критик К. Зеленський писав: «Він взагалі був вродливий тією не солодкою, а мужньою і серйозною вро­дою, якою природа обдаровує своїх обранців. Срібло сивини з роками ніби ще звеличує цю красу ореолом пережитого».

А пережитого було дійсно багато.

3. Робота в парах. Рольова гра «Інтерв’ю письменника»

Учні класу об’єднуються в пари. І варіант виконує роль кореспондента,

2. — 0. Довженка. Представник творчої групи «кореспондентів» ставить запитання з біографії та творчого шляху О. Довженка напарнику по парті, який виконує роль митця.

Орієнтовна робота в парах

Кореспондент. Шановний Олександре Петровичу, розкажіть, де Ви наро­дилися, якою була Ваша родина?

Герой. Я народився 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чер­нігівщині, у мальовничому містечку Сосниця. Дитинство проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят моїх земляків. «Батьки були неписьменні... Дітей мали багато — чотир­надцять — перемінний склад, з якого залишаються двоє: я й сестра. Решта померли в різний час... І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату, і завжди, коли б я їх не згадв, в моїй уяві — плач і похорон».

Кореспондент. Де ви навчалися й ким працювали?

Герой. Із 17 років я студент Глухівського учительського інституту, закін­чивши який у 1914 році отримую направлення до Житомира. Учителювання моє тривало до літа 1917 року й включало в себе викладання природознав­ства й гімнастики, географії й фізики, історії та малювання. Згодом переїж­джаю на роботу до Києва. Тут вчителюю і вчуся в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, стаю її слухачем.

Кореспондент. Розкажіть, яку участь Ви брали в революційних пери- петіях 1917 року?

Герой. Сподіваючись на звільнення нашого народу з-під ярма, радо вітав Лютневу революцію 1917 року. Брав участь у національно-визвольній револю­ції, захищав УНР. У петлюрівській школі старшин викладав історію й есте­тику, за що був засуджений більшовиками до страти. За активної участі Василя Еллана-Блакитного був звільнений.

Кореспондент. У 20-х роках на Україні вирує літературне життя. Яку участь у ньому брали Ви?

Герой. За сприяння Василя Еллана-Блакитного я влаштувався до редак­ції газети «Вісті ВУЦВК». У цьому виданні я розміщував свої карикатури, шаржі, плакати, портрети ілюстрації за підписом «Сашко». Згодом подру­жився з Остапом Вишнею, Юрієм Яновським, Майном Йогансеном, стояв біля витоків В АПЛІТЕ.

Кореспондент. Олександре Петровичу, Ви закінчили Глухівський педа­гогічний інститут, училися в комерційному та архітектурному інститутах, згодом дипломна робота — спочатку у Варшаві, потім у Берліні, захоплюєтеся політичною карикатурою, учитеся в Берлінському художньому приватному училищі Е. Геккеля. Як Ви стали кінорежисером?

Герой. «Я почав відвідувати натурні зйомки одного одеського режисера недалеко від фабрики. Те, що він робив на зйомці зі своїми акторами, було настільки погано і так безпомічно, що я відразу повеселішав. Я подумав: якщо я бачу, що це погано, і знаю, що саме погано і чому саме погано, значить, я не такий уже безпорадний. Більше того, я просто візьму зроблю краще».

Кореспондент. Яким Ви бачили українське кіно? Про що знімали фільми?

Герой. Своє кінематографічне життя я розпочинав зі стрічки «Сумка дипкур’єра», у якій, окрім усього, ще знявся і в ролі кочегара. Мрією було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році я за сто днів знімаю фільм «Звенигора» — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», Наступною роботою стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930, на екрани виходить неиереверпіепий шедевр світової кінокласики — «Земля». Цей фільм — гімн життю. Фільм, у якому я звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина й земля, старе й нове — уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. У цей час на її території закладаю свій знаменитий сад. На початку 1933 року залишаю Київську кінофабрику й переїжджаю до Москви. Напередодні війни працюю над фільмом «Щорс», з основною темою — народ у війні. На початку добро­вольцем іду на фронт захищати рідну землю. Працюю в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пишу серію оповідань. У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За пашу Радянську Україну». У травні 1945 року з’являється ще одна стрічка «Гіерєхмога на Правобереж­ній Україні»,

Кореспондент. Про що мріяли зняти, написати?

Герой. «Розпочну я краще писати новий сценарій про народ. І не буду я його писати ні про дважди героїв, ні про трижди зрадників, ні про вождів, що своєю присутністю вже прикрашають твір..., а напишу я сценарій про людей простих, звичайних, отих самих, що звуться широкими масами, що понесли найтяжчі втрати на війні, не маючи ні чинів, ні ордена. Напишу, як їм жити і що робити, і як і що думати, щоб краще жилося по зійні, по закону божесь­кому і людському. Дія починається поверненням на руїну родини».

Кореспондент. Як би Ви охарактеризували час, у якому жили?

Герой. «Відсутність смаку, одірваність од природи, і моральний зане­пад, і душевна сліпота — разючі і незрівнянні ні з чим. Мені здається, що в наступних часах нашу героїчну епоху будуть вважати епохою занепаду в багатьох смислах».

Кореспондент. Довго Ви прожили за межами України, але творили заради свого народу?

Герой. «Пишу, розлучений з народом моїм, з матір’ю, з усім, з бать­ковою могилою, з усім-усім, що любив на світ: над усе, чому служив, чому радувався».

Кореспондент. Чи продовжили Ви кінематографічну пращо після війни?

Герой. Так, безперечно. Після зійни знімаю документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році — стрічку «Мічурін*. На початку п’ятдесятих років в основному займаюся педагогічно»: ті влкладацькою робо­тою в Інституті кінематографії. Пишу сценар:: 7‘ кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море*, «Повість псдум'янжх літ», «Зачарована Десна».

2. Узагальнення

• Чи задоволені ви відповідями вашог: сгідрсжм: ь~

• Спробуйте дати відповідь на запитання, яке їжклзг-іідо труднощі в героя,

• Яким ви побачили О. Довженка? Створ ті дгнхси:огічннй портрет митця.

2. Висновок

О, Довженко прожив життя з думкою дд»: Унгра.—її народ: «Я помру в Москві, так і не побачивши України ПтТ-::: гжгдггю я д: прошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в Ерематосіі- з ттудйй моїх вийняли серце і закопали його в рідку землю, у Ки€гз:. дг-гі над Дзігрсм на горі. Пошли, доле, щастя людям на поруйнованій. скрвмз-гггіі земхд».

V!. Оголошення результатів навчальнс-і дядаь-ост школярів

4. Домашнє завдання

1. Опрацювати сторінки підручника: чнтітг кін: д:гість «Україна в огні».

2. Індивідуально: читати «Щоденник», дослідут« історію написання та опу­блікування кіноповісті.

Урок № 38

0. ДОВЖЕНКО. «УКРАЇНА В ОГНІ».

НАЦІОНАЛЬНІ Й ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКІ ПРОБЛЕМИ

Клас:

Дата:

Мета: опрацювати зміст кіноповісті; учити учнів вдумливо читати

текст, коментувати найосновніші моменти, публіцистичні від­ступи; розвивати вміння виокремлювати провідні мотиви, проблеми, обговорювати їх з позиції сьогодення; виховувати національну самосвідомість учнів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: текст кіноповісті, літературознавчий словник, епіграф. ПЕРЕБІГ УРОКУ