1. Організаційний момент

2. Мотивація навчальної діяльності

3. Оголошення теми й завдань уроку

Слово вчителя

Щоб запам’ятати великий обсяг інформації, її потрібно коротко занотову- їати. «Хто записує, той читає двічі»,— говорить прислів’я, що дійшло до нас

іі Стародавнього Риму. Наукою доведено, що, записуючи думку, людина іасвоює її значно краще, ніж у процесі читання.

Для фіксації матеріалу на цьому уроці, а також у подальшій роботі доцільно використовувати опорну схему.

У кінці XX ст. процес оновлення української літератури набув значної или. Зміни в суспільному житті країни, зокрема розпад СРСР, відбилися на розвитку літератури. Нове покоління письменників прагнуло подивитися а навколишню дійсність по-новому, а не під кутом зору соцреалізму. У літе- атурі почали з’являтися нові теми, зрештою змінився й підхід до творчості, і *

4. Основний виклад матеріалу

1. Тематика й проблематика сучасної української прози

Питання для роздумів. У чому виявляються особливості сучасної укра- іської прози?

Орієнтовна відповідь. У сучасній прозі співіснують різні тенденції роз- атку без чітко визначеної жанрової диференціації. Її жанрово-тематичні ріоритети різноманітні. Це й детективна, і фантастична, і містична, й істо- ачна, і філософська проза, що представлена есе, оповіданнями, новелами,

повістями, романами. Для визначення загального стилю українськгі останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен авторський художній текст становить собою поєднання різностильоа ментів.

Авторське «я» перш за все виявляється в мові, тому вона — це або кана, надінтелектуальна, або це свідоме використання суржику, з лексики тощо.

Однією з рис сучасної прози є її двомовність (російськомовна українських авторів). Ця традиція сягає ренесансної доби з ідеалок * трьох мов», проте сьогодні помітним стає прагнення російськомоь їнських авторів писати українською мовою.

У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митп_г поколінь. Проза класиків української літератури різнотемати--гн:і матна. Письменники, з одного боку, дотримуються традицій т з другого — намагаються осмислити реалії сучасного їм буття: Е ний (романи «Зона особливої охорони», «Юлія, або Запрошення ства», «Брухт», «Стовпотворіння»), А. Дімаров (книги повістей, етюдів «Самосуд», «Зблиски»), Є. Гуцало (роман «Тече річні-«ф,В (роман «Убивство за сто тисяч американських доларів»).

Нову інтерпретацію отримує традиційна історична темі у чука (роман «Рев оленів нарозвидні»), Р. Федоріва (рок^г «

Ю. Мушкетика (роман «На брата брат»). Вершинною постатп: їнської прози залишається В. Шевчук, який уміє по+гдн^гж ність, традицію й модерн, драматизм та іронічність, р-та.та.азет» ність» (романи «Око Прірви», «Юнаки з вогненної печ. чоловіка», «Срібне молоко», «Темна музика сосон»:

«Жінка-змія», «Біс плоті: Історична повість», автос-і — .-.з ^ житейський»).

Прозаїки молодшого покоління перебувають у пошуку. їхня проза досить умовна щодо жанрово то детектив увібрав елементи філософського роману вика, авантюрного (готичного) роману', поволі її серйозну літературу: Євгенія Кононенко. Ірєв Роздсгухьда- вич. Деякі автори вводять детективний сюжет 2 Батурин, Дмитро Білий. Інші, як Василь Кожі гаються через призму авантюрно-пригоднжцьк зс, повісти на таємничі питання нашої історії н гу— диції В. Винниченка та Ю. Смолича, актикні фантастики Марина й Сергій Дяченки. Генрі

Заслуговує на увагу прозова творчість пжть.жеенздс- літературно-філософських студій, есе Оноінт різноманітна, гостропроблемна. Во ні лердп* верен досліджує психо-інтимний світ жінкі. аги Лесі Українки та О. Коб&жжвеькоі 1& жанру — повість-інтермедія < лазг • —иьхзЕЗпжу «жіночу» версію трагедії Каїна * Азел діл * вічної проблеми боротьби Зла з* дудду потужною течією в українські* дгт» ретуді. нами Алли Серової (трилер »ПріЕжжхі гряс* - ломіева ніч»), Наталі Шахрай «дсяегг «Солодка Даруся*).

Особливої уваги диції шістдесятимаіз і засвоюючи нові аодервош К>дсі Пашковськин, Олесь Ухьлшсежя інтелектуальна проза ггої XX

тряттгттяттіпуд -ГІ.1Д<ТЯПР

Сучасні українські ній площині зі саітоасзЕ

126

Юрія Андруховича часто називають «патріархом української модерної літератури», «живим класиком», «постмодерним скандалістом». Своєю про­зою (романи «Рекреації», «Московіада», «Перверзія») письменник творить майстерну ілюзію посткомуністичної, постколоніальної дійсності.

2004 р. вийшла друком перша за останні десятиліття поетична збірка Ю. Андруховича «Пісні для мертвого півня», що складена з оригінальних і віршів-верлібрів, у яких кожен перший рядок написано англійською мовою. Насправді головною темою романів є вічна тема любові й смерті.

Юрій Андрухович — автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), [ «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991). Як прозаїк дебю­тував армійськими оповіданнями, написаними в середині 80-х років і опу­блікованими в журналі «Прапор» (1989). Вони відбивали світ буднів радян­ської армії.

Актуальною в сучасній прозі стає урбаністична тема, яку автори осмис­люють у контексті людських стосунків та взаємин людини з викривленою пострадянською дійсністю. Це перш за все проза Олеся Ульяненка, Олек­сандра Ірванця.

Часто прозу останніх десятиліть називають новим спалахом модерну, з його алегоричністю, химерністю, епатажем, вигадливістю форм. У контексті поле­міки про центральність/провінційність української літератури чи творчості її окремих представників важливою ознакою сучасного прозового дискурсу є виокремлення в ньому так званого Станіславського феномену (Ю. Андру­хович, Ю. Іздрик), «житомирської» прози, яку творить у Києві найперше В. Шевчук, «галицької» прози (В. Кожелянко).

Мова сучасної української прози різновимірна: це й висока, патетична, поетизована, і низька (аж до нецензурної), і суржик, і навіть російська. Сві­доме використання таких мовних елементів свідчить про спроби авторів звіль­нити літературну мову від будь-яких обов’язків і протистояти цензурі.