7. Фактори, ефекти, механізми та засоби соціалізації.

Фактори соціалізації.

Макрофактори – це соціальні і природні детермінанти соціалізації та розвитку особистості, зумовлені її проживанням в складі великих соціальних спільнот.

Країна, держава – (в повсякденному розумінні - синоніми) – поняття, прийняті для виділення людей, що проживають в певних територіально-адміністративних межах і об’єднані між собою в зв’язку з історичними, соціально-економічними, політичними і психологічними причинами. Специфіка розвитку країни, держави визначає важливі особливості соціалізації населення, особливо молоді.

Поняття суспільство (в повсякденному розумінні синонім держави) – в педагогіці та інших науках використовується для характеристики соціальних умов формування і розвитку особистості.

Культура – система духовних форм забезпечення діяльності та соціалізації людей. Вона охоплює всі аспекти життя людини – біологічний (їжа, сон, відпочинок, статеві акти, природне задоволення потреб у будь-чому), виробничий (створення засобів матеріального життєзабезпечення – знаряддя праці, їжі, одягу, житла), духовний (мова, мовна діяльність, світогляд, естетична діяльність та інше), соціальний (комунікації, соціальні відносини).

Мезофактори – це детермінанти соціалізації особистості, спричинені її проживанням у складі спільнот середньої величини.

Етнос – (нація) – історично утворена на відповідній території стійка сукупність людей, які володіють єдиною мовою, спільними відносно стабільними особливостями культури і психіки, а також спільною самосвідомістю (свідомістю своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень, що є зафіксованим у самосвідомості).

Регіональні умови – умови, характерні для соціалізації людей, які проживають в тій чи іншій частині країни, держави, що має свої відмінні особливості (єдину соціально-економічну систему, спільне історичне минуле, культурно-соціальну своєрідність).

Тип поселення – село, містечко, місто, область в зв’язку з певними причинами надає своєрідності соціалізації людей, які в них проживають.

Засоби масової комунікації – технічні засоби (друк, радіо, кінематограф, телебачення), за допомогою яких здійснюється поширення інформації (знань, духовних цінностей, моральних і правових норм і т.ін) на великі аудиторії. Засоби масової комунікації широко використовуються державою, суспільством у процесі виховання людей.

Мікрофактори – детермінанти соціалізації особистості, що стосуються виховання і навчання людей в малих групах (сім’ї, трудовому колективі, релігійній організації чи в навчальному закладі).

Особистість в процесі соціалізації проходить шість фаз. Найпершою фазою є виховання у сім'ї. Тут дитина освоює речовий світ, веде спілкування з найближчими людьми, оволодіває мовою, запам’ятовує норми поведінки і стосунків, проявляє себе, формує характер.

На другій фазі дитина встановлює початкові соціальні зв’язки поза межами сім'ї, усвідомлює протиріччя соціальної взаємодії (наприклад, характер відносин з батьками і ровесниками), виробляє спосіб поведінки у колі ровесників, зі старшими й меншими за себе. Соціалізація дитини на цій фазі відбувається в ігровій діяльності, у сфері елементарних індивідуальних обов’язків тощо.

Третя фаза соціалізації – оволодіння основами знань і суспільним досвідом. Цей процес проходить насамперед у навчальному закладі, якими є середня школа і середній професійній заклад. На кінець цієї фази припадає настання фізіологічної та психічної зрілості, яка засвідчує відповідальність особи перед суспільством.

Четверта фаза соціалізації молодих людей (випускників школи та середніх спеціальних закладів) специфічна. Одна частина молоді продовжує навчання, інша включена у виробництво або проходить службу в армії. На цій фазі виявляється рівень самостійності молодих людей, їх готовність нести моральну, правову та матеріальну відповідальність у своїй життєдіяльності. Виявлена закономірність: чим більше активності у переборенні завад на своєму життєвому шляху індивід проявляв у попередніх трьох фазах, тим він самостійніший та працьовитіший в майбутньому.

П’ята фаза соціалізації розпочинається, власне, у професійній діяльності. У значної частини людей вона збігається з професійним навчанням або з вузівською підготовкою. Період самостійної і відповідальної роботи є найтривалішим у житті людини; особистість тут може досягти найвищого рівня соціалізації, створюючи щось суспільно цінне і значуще.

Шоста (остання) фаза соціалізації характеризується інволюційними процесами в організмі, послабленням соціальних зв’язків особистості.

Механізми і засоби соціалізації.

Соціалізація особистості здійснюється за допомогою таких механізмів

(додаток Д):

Традиційний механізм соціалізації – це засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, які характерні для її сім'ї та близького оточення (сусідського, приятельського, професійного). Таке засвоєння відбувається, як правило, на підсвідомому рівні за допомогою збереження, некритичного сприйняття пануючих стереотипів.

Інституціональний механізм соціалізації діє в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства, з різноманітними організаціями, які спеціально створені для соціалізації і які, реалізують соціалізуючі функції паралельно зі своїми основними функціями (виробничі, суспільні, клубні та ін. структури, а також засоби масової комунікації).

Стилізований механізм соціалізації діє в рамках субкультури. Під субкультурою в загальному вигляді розуміють той комплекс цінностей, норм, морально-психологічних рис та поведінкових проявів, які є типовими для людей певного віку і конкретного професійно-культурного прошарку, який в цілому створює конкретний стиль життя тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи.

Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини з суб’єктивно значущими для неї особами і становить психологічний механізм міжособистісного перенесення завдяки емпатії та ідентифікації. Значущими особами можуть бути батьки, улюблений вчитель, шанована доросла людина, співробітник, друг – одноліток своєї чи протилежної статі.

Рефлексивний механізм соціалізації пов’язаний із внутрішнім діалогом, в якому людина розглядає, оцінює, приймає чи відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім’ї, ровесникам, значущим особам і т. ін.

Рефлексія – механізм взаєморозуміння, тобто осмислення людиною того, якими засобами і чому вона справила те чи інше враження на інших людей. За допомогою рефлексії людина може формуватися та змінюватися в результаті усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій вона живе, свого місця в ній і себе самої.