5. Комунікація, перцепція та інтеракція у просторі міжособистісної взаємодії

Комунікація

Характер обміну інформацією – активний процес, який визначається тим, що за допомогою системи знаків ініціатор та адресат діяння впливають один на одного задля зміни поведінки, поглядів, стану тощо. Важливою умовою ефективного психологічного впливу є оперування єдиною, або схожою системою кодифікації та декодифікації, однакове розуміння ситуації. Причинами зниження ефективності комунікативного впливу можуть бути: відключення уваги адресата психологічного діяння, навмисне заниження в своїй уяві авторитету ініціатора впливу, стан низької фізичної або психічної активності як адресата, так і ініціатора даного процесу, навмисне або ненавмисне нерозуміння повідомлення.

Важливу роль у здійсненні такого виду впливу відіграє невербальна комунікація, котра містить оптико-кінетичну та пара-І екстралінгвістичну системи, візуальний контакт, організацію простору і часу. Загальна моторика різних частин тіла відображає емоційні реакції людини і слугує необхідним засобом комунікативного впливу. Міміка, жести, пантоміміка, система вокалізації голосу, його якість та діапазон, тональність, включення в мову пауз, сміху, темп мовлення – ці прийоми збільшують семантично значиму інформацію і підкріплюють ефективність методів психологічного впливу.

Комунікативний вплив – це взаємовпливи суб’єктного досвіду людей, які знаходяться в просторовій близькості і мають можливість бачити, слухати, торкатись один одного, легко реалізовувати зворотний зв’язок.

Окремі вчені (К.Шеннон, Г.Лассвел та ін.) розробляли універсальні системи комунікації. Зокрема, Р.Якобсон виокремив такі основні складові цього механізму: адресант, адресат, контакт, повідомлення, код, контекст. Я.Яноушек дослідив процес передачі та сприйняття смислового повідомлення у системі “комунікатор-повідомлення-реципієнт”, в якій відбувається кодування, декодування інформації та постійна зміна позицій партнерів (комунікативний вплив переходить в інтерактивний) [25]. Ю.М.Лотман розвиває ідею про визначальність схем взаємовпливів при процесі комунікації типу: “Я-Він” та “Я-Я” в системах різних культур [17]. А.Б.Добрович з позицій поведінкового аспекту описує чотири фази комунікативного діяння: взаємоспрямованість, взаємовідображення, взаємоінформування та взаємовідключення [10; 11]. Якісні та інші характеристики цих фаз залежать від певного стилю спілкування. Г.М.Кучинський у мовній структурі взаємовпливового діалогу визначає елементарний цикл (запитання-відповідь), а їх змістовно взаємопов’язані сукупності, в яких розвивається одна основна тема, називає елементарним циклом або мікродіалогом. Останні, зі свого боку, можуть утворювати прості та складні (розгалужені, розгорнуті) діалоги. Комунікативний вплив висловлювань має соціальний характер, спрямований на партнера, регулюється мікроосоціальними взаєминами між партнерами. В основі комунікативного впливу лежить здійснювана за допомогою мовленєвих актів взаємодія особистостей.

Спілкування як взаємодія(інтеракція).

Спілкування — це активна взаємодія його суб'єктів. Вони по черзі діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб'єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може "перенести" свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося.

Як показують дослідження, спілкування сприяє фізичній взаємодії, допомагає в разі потреби спланувати її, змінити, дає змогу об'єднати людей у групи з метою організації їх спільної діяльності, в якій формуються позитивні міжособистісні взаємини. Особливості останніх певною мірою визначають взаємодію у життєвих ситуаціях.

Розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб'єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб'єктів), і суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб'єктів ускладнює або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб'єктами). Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами: згода та конфлікт, пристосування та опозиція, асоціація та дисоціація.

В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб'єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особистістю та групою, між особистостями (діада). Залежно від ролей це може бути взаємодія, в якій на групу впливає один з її лідерів, просто член групи. Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа її членів (сукупний суб'єкт) впливає на одного з членів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів. Усі членні-групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного і кожен сам на себе. Саме ця класифікація, як показало наше дослідження, сприяє; побудові концепції становлення культури спілкування, особистісному зростанню тих, хто продуктивно спілкується, переходячи від простимі видів взаємодії до складніших, зокрема до спільної діяльності.

Спілкування як сприймання та розуміння одне одного(перцепція).

Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, супроводжує сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, відбувається пізнання однієї людини іншою. У загальному плані можна сказати, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесе: їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію цій основі її вчинків.

Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перш з них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню партнера поспілкуванню, стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні — це усвідомлення того, як суб'єкта сприймають і оцінюють інші.

Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежить від ряду факторів, зокрема від установок, обсягу інформації про інших і різних ефектів. Наприклад, якщо через певні обставини у нас ще до зустрічі з незнайомою людиною вже було сформовано щодо неї позитивну установку, то, сприймаючи, ми наділятимемо її образ переважно позитивними ознаками. У противному разі інтерпретація тих самих рис скоріше за все буде негативною.

Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання людям приписуються певні характеристики, яких вони насправді не мають (каузальна атрибуція). У цьому разі негативними характеристиками найчастіше наділяються ті люди, яких ми не любимо, яким не симпатизуємо.

6. Поняття про психологічну сумісність.

Сумісність – це ефект взаємодiї людей, який характеризується можливою задоволенiстю один одним. Сумісність групова - соцiально-психологiчний показник єднання групи, який вiдображає можливiсть безконфлiктного спiлкування i узгодження дiй її членiв в умовах спільної дiяльностi. У колективi сумiснiсть групова утворює iєрархiю рiвнiв. Нижнiй рiвень сумiсностi групової утворює психофiзична сумiснiсть темпераментiв i характерiв членiв групи, сенсомоторна узгодженiсть при виконаннi ними спiльних дiй, згрупованiсть, яка виражається в iнтенсивностi комунiкативних внутрiгрупових зв’язкiв i взаємностi соцiометричних виборiв. На бiльш високому рiвнi сумiснiсть групова виступає як узгодженiсть функцiонально-рольових очiкувань – уявлень членiв групи про те, що саме i в якiй послiдовностi повинен робити кожен при реалiзацiї суспiльно-значущої i загальної для всiх мети. Вищий рiвень сумiсностi групової характерний тiльки для колективу. Вiдображається в предметно-цiльовiй i цiннiсно-орiєнтацiйнiй єдностi, колективiстськiй iдентифiкацiї, у взаємнiй референтностi членiв групи.

Сумісність міжособистісна - взаємне сприйняття партнерами по спiлкуванню i спiльнiй дiяльностi, яке базується на оптимальнiй подiбностi i взаємодоповненні цiннiсних орiєнтацiй, соцiальних установок, iнтересiв, мотивiв, потреб, характерiв, темпераментiв, темпiв i ритму психофiзичних реакцiй та iнших значущих для мiжособистiсної взаємодiї iндивiдуально-психологiчних характеристик. Критерiєм сумiсностi мiжособистiсної є високе безпосереднє задоволення партнерiв результатом i процесом взаємодiї, коли кожен з них виявився на висотi. Вона супроводжується виникненням взаємної симпатiї, поваги. Особливого значення сумiснiсть мiжособистiсна набуває в складних умовах сумiсної життєдiяльностi, тобто тодi, коли досягнення загальної мети проходить при дефiцитi засобiв, часу, простору, кiлькостi учасникiв, необхiдних для їх реалiзацiї.