Лекція 7 культура терміновживання і термінотворення План

1. З історії української термінології.

2. Основні засади термінотворення.

3. Ознаки терміна та вимоги до нього.

4. Творення термінів.

Література

1. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах: Учебное пособие для филол.спец.вузов. – М.: Высшая школа, 1987. – 104с.

2. Енциклопедія. Українська мова. – К.: ”Українська енциклопедія” ім. М.П.Бажана, 2000. – 750с.

3. Непийвода Н.Ф. Сам собі редактор: Порадник з української мови. – К.: Українська книга, 1998. –240с.

4. Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство. – Львів: “Світ”, 1994. – 215 с.

1. З історії української термінології

Історія термінології безпосередньо пов’язана з історією науки, техніки, професійної діяльності, культури і мистецтва. Розвиток сільського господарства, ремесел, поява перших мануфактур, розвиток техніки і науки привели до становлення і розвитку української спеціально-професійної і наукової термінології, до формування в граматичній науці перших поглядів на природу термінів і місце термінології в системі мови. Поява нових слів, що називають предмети і факти соціально-професійної діяльності, змушувало як учених-граматистів, так і фахівців-професіоналів задумуватися над створенням спеціальних лексиконів, що включають назви предметів професійної діяльності. Визначний внесок у формування термінологій зробили перекладачі: у перекладних творах даються словники термінології, що знову вводиться, і створюються в такий спосіб приватні колекції наукових, технічних, професійних і суспільно-політичних термінів.

Становлення української наукової термінології почалося з другої половини ХІХ століття. Українська термінознавча думка сформувалася в європейському контексті, але на заваді її розвитку постійно був статус бездержавності української нації. Процес формування української термінології пов’язаний з іменами Г.Кониського, І.Франка, М.Грушевського, І.Верхратського, М. Драгоманова та ін., діяльністю наукових товариств: імені Т.Шевченка (у Львові), “Просвіта” (у Києві), та різних термінологічних комісій, завданням яких було збирання та упорядкування народних термінів з різних галузей знань. За межами України термінологію творили Я.Рудницький, О.Горбач, А.Вовк, Ю.Шевельов та ін.

Наприкінці XIX і протягом XX сторіччя розвиток термінології визначався становленням і розвитком галузей науки, техніки, промисловості, сільського господарства, культури і мистецтва. Соціальні потреби привели, особливо у XX в., до створення численних термінологічних словників: енциклопедичних, тлумачних і перекладних.

Якісно новий етап у її розбудові починається з 1921 року після об’єднання всіх термінологічних комісій в Інституті української мови (ІУНМ), на який покладалося завдання спрямувати процес розвитку української наукової мови на вироблених лінгвістами наукових засадах, розробляти різногалузеву термінологію.

У 20 – 30-і роки в зв’язку з “українізацією” української мови та бурхливим технічним прогресом, створенням нових галузей науки і техніки складаються термінологічні системи української мови. Термінологія стає актуальним об'єктом лінгвістичних досліджень.