1. Вимоги до усного ділового мовлення

Без мови неможливе існування будь-якого людського колективу, виробництва, трудової діяльності, творчої праці. Головна складність в оволодінні усним діловим мовленням полягає в необхідності визначати на слух, інтуїтивно доцільність або недоцільність того чи іншого слова, звороту. інтонації, манери мови в кожному конкретному випадку. За висловом французького письменника Ларошфуко, істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що треба, але не більше. Отже, багато говорити і багато сказати – поняття не тотожні.

До усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:

1. точність у формулюванні думки, недвозначність;

2. логічність;

3. стислість;

4. відповідність між змістом і мовними засобами;

5. відповідність між мовними засобами та обставинами мовлення;

6. відповідність між мовними засобами та стилем викладу;

7. вживання сталих словосполучень;

8. різноманітність мовних засобів;

9. нешаблонністьу побудові висловлювання;

10) доречність;

11) виразність дикції;

12) відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.

Необхідно, щоб ці вимоги базувалися на знанні літературної норми і чутті мови (здатність відчувати належність слів до певного стилю, доречність вживання слів у певній ситуації). Загальна мовна культура визначається і знанням норм літературної мови, і ерудицією, і світоглядом людини, і культурою мислення, і технікою мовлення. Усне ділове мовлення – це розмовно-літературне мовлення, воно наближається до мовлення писемного.

2. Види усного ділового спілкування

Усне ділове спілкування звичайно поділяють на публічне й приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування).

Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов’язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх.

Залежно від того, хто проводить прийом відвідувачів, можна виділити прийоми, які проводять, по-перше, керівники та їх заступники і, по-друге, керівники структурних підрозділів і працівники цих підрозділів. Прийоми першого типу стосуються найпринциповіших питань діяльності підприємства або установи. Прийоми другого типу проводяться переважно з часткових, поточних питань, які торкаються здійснення якоїсь однієї функції управління (наприклад, планування, фінансування, постачання тощо).

Одним із способів приватного спілкування є бесіда. Знання правил етикету є підґрунтям для формування іміджу керівника, працівника фірми в цілому. Важливим є початок спілкування. З першої фрази, погляду, настрою керівника залежатиме хід зустрічі, бесіди, наради. Тому варто починати її стримано, але доброзичливо. Потрібно зазначити, що хоч бесіда і нарада – форми усного спілкування людей і будуються на трьох основних типах стосунків:

• начальник – підлеглий

• підлеглий – начальник

• партнер – партнер,

проте вони різняться за кількістю учасників. Якщо в нараді беруть участь більше двох учасників, то в бесіді якраз дві особи становлять сферу спілкування.

Відмінність ділової бесіди від повсякденної (побутової) полягає в тому, що вона є цілеспрямованою із заздалегідь спланованим результатом і направлена на вирішення певних завдань, виробничих проблем і питань, пов’язана з необхідністю робити висновки на основі аналізу отриманої інформації. Така бесіда дозволяє виробити певні рішення і реалізувати їх. Ділові бесіди, завдяки ефекту зворотного зв’язку, дозволяють керівникові реагувати на висловлювання співрозмовника відповідно до конкретної мети бесіди, її предмета та особистості співрозмовника.