Глава ііі Участь прокурора у судовому розгляді справ про застосування примусових заходів виховного характеру

До неповнолітніх осіб може бути повною мірою застосоване звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45 КК України), примиренням з потерпілим (ст. 46 КК України), передачею на поруки (ст. 47 КК України), зміною обстановки (ст. 48 КК України). Крім цього, закон вста­новлює особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх осіб із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру (ст. 97 КК України), а також впроваджує скорочені строки давності.

Процесуальний порядок звільнення осіб від кримінальної відповідальності регулюється ст.ст. 7, 7-1, 7-2, 7-3, 8, 9 КПК України.

Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав, передбачених відповідними статтями Кримінального кодексу України, виносять вмотивовану постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності, шляхом закриття справи.

Провадження із звільненням особи від кримінальної відповідальності може бути також закрито судом у справі, яка надійшла до суду з обвинуваль­ним висновком.

Справи про звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності судом розглядаються з обов'язковою участю прокурора.

Згідно зі ст. 7-3 КПК України слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка не досягла 11-річного віку, виносить постанову про закриття справи, про що повідомляє прокурора і службу в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.

Встановивши у кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчи­нене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримі­нальна відповідальність, слідчий виносить вмотивовану постанову про зак­риття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів вихов­ного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.

Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору на­дається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспіль­но небезпечне діяння, за яке КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі понад 5 років, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання за згодою прокурора та вмо­тивованим рішенням суду її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі за­безпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.

Ст. 97 КК України передбачає, що неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідаль­ності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. Відпов­ідно до ч. 2 ст. 12 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

На підставі ст. 97 КК України і в порядку, передбаченому ст. 9 КПК України, прокурор, а також слідчий за згодою прокурора виносять вмотивовану поста­нову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності. У цьому разі неповноліт­ньому пред'являється обвинувачення, і після винесення постанови пред'яв­ляються всі матеріали справи. Справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається до суду прокурором.

Процесуальний порядок застосування до неповнолітнього примусових за­ходів виховного характеру передбачений ст.ст. 447-449 КПК України.

Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови № 2 від 15.05.2006 р. «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру» рекомендує головам місцевих судів на виконання ч. 2 ст. 6 Закону України від 24.01.1995 р. «Про органи і служби у справах дітей і спеціальні установи для дітей» уповноважувати своїм наказом розглядати справи про застосування примусових заходів виховного характеру найбільш кваліфікованих суддів (переважно тих, які відповідно до внутрішньої спеціалізації розглядають справи про злочини неповнолітніх), що мають високий рівень знань у галузі дитячої та юнацької психології.

Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку ст.ст. 7-3, 9 КПК України, суддя призначає до розгляду у строк не пізніше 10 днів, а в разі незгоди - повертає прокурору вмотивованою постановою.

Розгляд цих справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'яз­ковою участю прокурора, захисника. У випадках, передбачених ст. 20 КПК України, можливий і закритий розгляд справ даної категорії за вмотивованою постановою (ухвалою) суду.

У судове засідання суд обов’язково викликає законного представника неповнолітнього, проте його неявка не є перешкодою для розгляду справи, якщо суд не визнає його участь необхідною. У виняткових випадках, коли участь такого представника може зашкодити інтересам неповнолітнього, суд повинен своїм рішенням обмежити її відповідною частиною судового засідання або зовсім усунути певну особу від участі у розгляді справи і допускати замість неї іншого представника.

Про час і місце розгляду справи відповідно до вимог ч. 1 ст. 442 КПК України суд повідомляє службу у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей. Суд вправі викликати в судове засідання представників згаданих служб, які в судовому засіданні висловлюють свою думку, який саме примусовий захід виховного характеру буде найбільш ефективним.

Під час засідан­ня з'ясовуються дані про особу неповнолітнього та повноваження законного представника, роз'яснюються їм процесуальні права, заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, досліджуються докази, які до­водять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діян­ня, перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Ведеться протокол судового засідання. У цих справах судові дебати не провадяться, а прокурор, захисник, законний представник і неповнолітній висловлюють свої думки. Останнє слово неповнолітньому не надається.

Невиконання вимог ст. 447 КПК України про розгляд справи за участю захисника неповнолітнього - істотне порушення права підсудного на захист, а тому є підставою для скасування рішення про застосування примусового заходу виховного характеру. Оскільки участь захисника у розгляді таких справ є обов’язковою, суд зобов’язаний забезпечити його участь, призначивши захисника тоді, коли він не був запрошений неповнолітнім чи його законним представником.

В разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухва­лою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконан­ня своєї ухвали суд вправі строком до 30 діб помістити цю особу у приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального на­вчально-виховного закладу.

Прокурор висловлює свою думку, а суд вирішує у нарадчій кімнаті під час винесення ухвали (постанови) питання:

- чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого провадилося судове слідство;

- чи винна у цьому діянні особа, щодо якої розглядається справа;

- який саме примусовий захід виховного характеру з передбачених ч. 2 ст. 105 КК України має бути застосовано до цієї особи.

Відповідно до ст. 447 КПК України, коли суд при розгляді справи, що над­ійшла з обвинувальним висновком, прийде до висновку про можливість вип­равлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості без застосування кримінального покарання, він виносить ухвалу (поста­нову) про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, пе­редбачених ч. 2 ст. 105 КК України.

Висновок суду про те, що виправлення неповнолітнього можливе без зас­тосування покарання, повинен ґрунтуватися на матеріалах кримінальної спра­ви. Можливість такого виправлення повинна випливати з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до скоєного, умов його життя, ставлення до навчання чи праці, обставин, що впливали на виховання неповнолітнього, впливу дорослих, які втягнули його у вчинення злочину, стану здоров'я та рівня загального розвитку неповнолітнього тощо.

Примусові заходи виховного характеру доцільно застосовувати до випад­кових або «нестійких» неповнолітніх злочинців, у яких ще відсутні глибокі аг­ресивні, жорстокі, корисливі деформації особистості.

Протипоказаннями для звільнення від кримінальної відповідальності із за­стосуванням примусових заходів виховного характеру є, зокрема, глибока деморалізація неповнолітнього; завзятість та жорстокість, що були проявлені при вчиненні злочину; демонстрація неповаги до закону. Недоцільним є зас­тосування зазначених заходів до організаторів умисних злочинів, лідерів груп неповнолітніх з кримінальною спрямованістю.

На підставі ч. 1 ст. 97 КПК України суд вправі, а не зобов'язаний звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності.

Вичерпний перелік заходів виховного характеру передбачено ч. 2 ст. 105 КК України:

• застереження;

• обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки не­ повнолітнього;

• передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

• покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

- направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не переви­щує трьох років.

Тривалість заходів виховного характеру, передбачених п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 105 КК України, встановлюється судом, який їх призначає. Недотримання судом вказаних вимог є неправильним застосуванням кримінального закону і підставою для скасування судового рішення.

Зміст зазначених заходів розкриває постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 15.05.2006 р. «Про практику розгляду судами справ про зас­тосування примусових заходів виховного характеру».

Застереження (п. 1 ч. 2 ст. 105 КК України) є найм'якішим заходом ви­ховного характеру, має разовий характер та є роз'ясненням неповнолітньому наслідків його дій - шкоди, завданої охоронюваним законом правам особи (осіб), інтересам суспільства або держави, та оголошення неповнолітньому осуду за ці дії, а також попередження про більш суворі правові наслідки, які можуть настати в разі продовження ним протиправної поведінки чи вчинення нового злочину.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог щодо повед­інки неповнолітнього (п. 2 ч. 2 ст. 105 КК України) - слід розуміти як: обме­ження перебування поза домівкою в певний час доби; заборону відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним нагляд, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; покладення обов'язку продовжити навчання, пройти курс лікування (за наявності хвороб­ливого потягу до спиртного або в разі вживання наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів) тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 105 КК України суд у кожному випадку встановлює конкретний строк, протягом якого органи, що здійснюють контроль та нагляд за поведінкою неповнолітнього, повинні пред'являти особливі вимоги щодо неї, а неповнолітній зобов'язаний їх дотримувати. З урахуванням даних про особу неповнолітнього та характеру вчиненого ним злочину чи суспільно не­безпечного діяння суд визначає, які види дозвілля слід обмежити, а які - заборонити або які обов'язки покласти на неповнолітнього і на який строк. Тривалість останнього має бути достатньою для виправлення неповнолітньо­го. На практиці обмеження дозвілля чи інші особливі вимоги щодо поведінки неповнолітнього можуть установлюватися на декілька місяців, що пов'язано, наприклад, із необхідністю пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, позбутися інших шкідливих для здоров'я звичок або закінчити навчання в школі, одержати професійні навички та працевлаштуватися (іноді - і на певний період після цього).

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміня­ють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його зго­дою, а також окремих громадян на їхнє прохання (п. З ч. 2 ст. 105 КК України) - допускається лише за наявності даних про те, що вони здатні забез­печити позитивний вплив на нього та постійний контроль за його поведінкою. Як свідчить практика, суди застосовують цей примусовий захід найчасті­ше - у 76,8% випадків.

Особами, які заміняють батьків, є, зокрема, усиновителі, опікуни і піклу­вальники.

Питання про передачу неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, суд повинен вирішувати з урахуванням даних, що їх характеризу­ють. Неприпустимо передавати неповнолітнього під нагляд батька чи матері, які позбавлені батьківських прав, а також батьків чи інших осіб, котрі через свою поведінку не здатні позитивно впливати на нього. Хоча в законі не пе­редбачено обов'язкове отримання згоди батьків або осіб, які їх заміняють, на передачу їм неповнолітнього під нагляд, суд має отримати таку згоду.

У постанові (ухвалі) суд має зазначити прізвища батьків, яким передаєть­ся дитина під нагляд.

Неповнолітнього можна передати під нагляд педагогічного (за місцем на­вчання) чи трудового (за місцем роботи) колективу - за згодою цього колек­тиву, а також під нагляд окремих громадян - на їхнє прохання. При цьому як педагогічний чи трудовий колектив, так і окремий громадянин мають бути спроможні здійснювати виховний вплив на неповнолітнього, постійно й на­лежним чином контролювати його поведінку та зобов'язані це робити.

Строк нагляду, передбаченого п. З ч. 2 ст. 105 КК України, суд встановлює з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповноліт­нього. Як свідчить практика, цей нагляд має здійснюватись, як правило, не менше одного року, оскільки за коротшого строку він буде малоефективним (але не довше, ніж до досягнення повноліття).

Покладення на неповнолітнього обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки (п. 4 ч. 2 ст. 105 КК України) як примусовий захід виховного характеру можна застосовувати лише до неповнолітнього, який досяг 15 років, має майно чи кошти, що є його власністю, або самостійно одержує заробіток (заробітну плату, стипендію тощо). У постанові (ухвалі) суд повинен зазначи­ти розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, та строки виконання цього рішення.

Відшкодування може бути здійснене особою як одномоментно, так і про­тягом певного строку, наприклад, шляхом сплати періодичних платежів.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної ус­танови для дітей і підлітків (п. 5 ч. 2 ст. 105 КК України) здійснюється відповідно до Закону України від 24.01.1995 р. «Про органи і служби у спра­вах дітей і спеціальні установи для дітей».

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 КК України до спеціальної навчально-вихов­ної установи направляють неповнолітніх, які вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу та не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного харак­теру. До таких установ не можна направляти осіб, визнаних інвалідами, а також тих, кому згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування там протипоказане за станом здоров'я через наявність певних захворювань.

В даний час діє Інструкція про медичне обстеження дітей і підлітків, які направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ, які потребу­ють особливих умов виховання, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я і Міністерства освіти України від 05.05.1997 р. № 131\131, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20.08.1997 р. за № 328\2\132. Згідно з п. 11 Інструкції до цих установ не можуть бути направлені діти і підлітки, які мають психічні захворювання, туберкульоз, ревматизм, уроджені вади серця, інфекційні та венеричні хвороби, ряд хронічних захворювань, таких, як виразкова хвороба шлунка, бронхіальна астма з тяжкими частими приступами, захворювання крові, цукровий діабет, а також хворі на СНІД тощо. За наявності таких захво­рювань суди не можуть направляти неповнолітніх до спеціальної навчально-виховної установи. Найчастіше до цих дітей суди застосовують такий приму­совий захід виховного характеру, як передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють.

До спеціальних навчально-виховних установ належать загальноосвітні шко­ли соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації. їх статус визначений Законом України від 24.01.1995 р. «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей». Мережа цих установ і Положення про них затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 13.10.1993 р. № 859 «Про організацію діяльності загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації та професійних училищ соціальної реабілітації (зі змінами, внесеними постановою від 11.08.1995 р. № 646).

Основним завданням загальноосвітніх шкіл і професійних училищ соціаль­ної реабілітації є: створення належних умов для життя, навчання і виховання учнів, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівня, професійної підго­товки, розвитку індивідуальних здібностей і нахилів, забезпечення необхідної медичної допомоги, забезпечення соціальної реабілітації учнів, їх правового виховання та соціального захисту в умовах постійного педагогічного режиму (ст. 8 Закону України від 24.01.1995 р.)

Особливості педагогічного режиму в школі соціальної реабілітації та про­фесійному училищі соціальної реабілітації визначаються: спеціальним режи­мом дня і системою навчальної і виховної роботи; постійним наглядом і педа­гогічним контролем за учнями; виключенням можливості вільного виходу за межі території школи чи училища без дозволу адміністрації.

Учнів тримають у зазначених установах у межах установленого судом строку, але не більше трьох років, у загальноосвітніх школах соціальної реабілітації - до досягнення ними 14, у професійних училищах соціальної реабілітації - 18 років, а у виняткових випадках (якщо це необхідно для завершення навчаль­ного року або професійної підготовки) за рішенням суду - відповідно 15 і 19 років.

Ці заклади мають напівзакритий характер, направлення до них є найсуворішим примусовим заходом виховного характеру. Застосування цього заходу обумовлюється ступенем соціально-моральної занедбаності особи неповнолітнього (про це може свідчити, зокрема, неефективність застосовуваних до нього раніше примусових заходів виховного характеру), вихід його з-під контролю батьків чи осіб, що їх заміняють (про це може свідчити, зокрема, бродяжниц­тво неповнолітнього), доцільністю ізоляції його від негативного впливу соц­іального середовища, а також характером та ступенем тяжкості вчиненого злочину чи суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтею Особли­вої частини КК України.

У школі соціальної реабілітації можуть застосовуватися заходи заохочення учнів. За порушення режиму на учнів можуть накладатися такі стягнення: по­передження, оголошення догани, обговорення на загальних зборах учнів гру­пи, загону, педагогічній раді, поміщення до дисциплінарної кімнати терміном до двох діб. Умови тримання в такій кімнаті визначаються Положенням про дисциплінарну кімнату спеціальної загальноосвітньої школи і спеціального учи­лища для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, затвер­джене наказом Міністерства освіти України від 25.08.1994 р. № 256.

Професійне училище соціальної реабілітації є державною установою Міністерства освіти України. Не підлягають направленню до училища непов­нолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі, засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, із застосуванням звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У постанові суду чи ухвалі суду про направлення неповнолітнього до спец­іальної навчально-виховної установи мають бути зазначені тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище соц­іальної реабілітації - залежно від віку неповнолітнього та його загальноосвіт­ньої підготовки) і строк його тримання там, який суд визначає відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 105 КК України, враховуючи при цьому необхідність завершення учнем навчального року в школі чи професійної підготовки в училищі.

Зазначати конкретну школу або училище та місце їх розташування не по­трібно, оскільки це питання вирішує відповідний орган освіти. Виняток мож­ливий у випадку, коли необхідно убезпечити неповнолітнього від негативного впливу з боку батьків або осіб, які можуть схилити його до вчинення нових злочинів, і тому його доцільно направити до навчально-виховної установи, що знаходиться в іншій області (регіоні).

Ст. 7 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» передбачає, що суд, направляючи дитину віком від 11 до 18 років до спеціальної установи, може прийняти рішення про доставлення її перед тим до приймальника-розподільника на строк до 30 діб.

Звільнення учнів із навчально-виховних установ соціальної реабілітації про­водиться достроково або після закінчення терміну перебування (ч. 7 ст. 8 Закону від 24.01.1995 р.), в останньому випадку - рішенням директора шко­ли чи училища. Учень, який довів своє виправлення, підлягає достроковому звільненню з навчально-виховного закладу соціальної реабілітації. Воно здійснюється судом за клопотанням ради школи чи професійного училища соціальної реабілітації за місцем їх знаходження. «До клопотання має бути долучена особиста справа учня з даними, що характеризують його ставлення до навчання і праці, а також поведінку за весь час перебування в школі або професійному училищі соціальної реабілітації (абз. 5 п. 10 постанови).

Учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, за рішенням суду за місцем знаходження зазначеної установи, постановленим у порядку, передбаченому ст. ст. 409, 411 КПК України можуть бути переведені до професійного учили­ща соціальної реабілітації.

Ч. 4 ст. 105 КК України передбачає, що суд може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя. Призначення вихователя не вхо­дить до переліку примусових заходів виховного характеру.

Ч. З ст. 8 Закону «Про органи і служби у справах дітей та спец­іальні установи для дітей» передбачено створення при судах інститу­ту судових вихователів для здійснення контролю за виконання рішень щодо неповнолітніх, який має діяти згідно з положенням, яке затверджується Вер­ховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерством осв­іти України. Положення про судових вихователів було затверджене спільним наказом згаданих відомств від 15.11.1995 р. № 478/63/715, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.03.1996 р. під № 113/1138. Одним із основ­них завдань судових вихователів є участь у виконанні судових рішень, що прийняті у судових справах, зазначених у ст. 6 Закону «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», зокрема, у справах неповнолітніх, які вчинили злочини.

Судовий вихователь, як зазначено вище, призначається судом у разі не­обхідності запобігання бездоглядності та правопорушень (рецидиву) непов­нолітніх, зокрема тих, які «скоїли злочини, але звільнені від кримінального покарання за віком або у зв'язку з недоцільністю застосування до них заходів кримінального покарання, якщо направлення їх до спеціальної виховної уста­нови не є необхідним» (п. 7.1 Положення). Судові вихователі зобов'язані, зок­рема, застосовувати відповідні виховні заходи з метою перевиховання не­повнолітніх, здійснювати профілактику та корекційну роботу з ними, контроль за відвідуванням неповнолітнім навчальних занять, його успішністю, поведін­кою в школі, на роботі, в сім'ї, в громадських місцях, залучати його до роботи у позашкільних закладах, вживати заходів щодо створення належних умов для правильної організації навчання, роботи і відпочинку, сприяти працев­лаштуванню неповнолітнього (п. 12.1, 12.2 Положення). Вони мають право, зокрема, перевіряти умови виховання неповнолітніх за місцем проживання, навчання або роботи, контролювати їхні витрати, поведінку (п. 13.1 Положен­ня).

З призначенням неповнолітньому вихователя з батьків або особи, яка їх заміняє, не знімається обов'язок з його виховання.

Контроль за здійсненням примусових заходів виховного характеру, перед­бачених п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 105 КК України, покладається на службу у справах неповнолітніх, у п. 4 - на державну виконавчу службу, у п. 5 - на адміністра­цію фахового училища соціальної реабілітації.

Новелою чинного Кримінального кодексу України є вказівка про можливість застосування до неповнолітнього одночасно кількох примусових заходів ви­ховного характеру (ч. З ст. 105 КК України). Це розширює можливості забезпечення їх виховного впливу. Найбільш доцільним може бути призначення взаємодоповнюючих заходів (скажімо, передача під нагляд і обмеження доз­вілля та встановлення особливих вимог до неповнолітнього).

Ст. 449 КПК України встановлює загальний строк апеляційного оскаржен­ня судового рішення про застосування до неповнолітнього примусових за­ходів виховного характеру - 15 діб.

Для здійснення контролю за виконанням рішення про застосування при­мусового заходу виховного характеру суд повинен про його прийняття інфор­мувати службу у справах неповнолітніх.

Ч. З ст. 97 КК України передбачає, що у разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до нього примусових заходів виховного ха­рактеру, ці заходи скасовуються і він притягується до кримінальної відпові­дальності. Ухиленням від застосування примусових заходів виховного харак­теру слід вважати таку поведінку неповнолітнього, коли він без поважних при­чин протягом встановленого строку систематично порушує (не виконує) умо­ви застосування визначеного судом заходу (заходів) - не дотримує встанов­лених судом обмежень свободи дій або вимог щодо його поведінки; не піддається виховному впливу та ухиляється від контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, педагогічного або трудового колективу; відмовляється відшкоду­вати майнові збитки; не виконує умов угоди про примирення; самовільно за­лишає школу чи училище соціальної реабілітації або систематично порушує порядок перебування в цих установах.

Наслідком ухилення неповнолітнього від застосування примусових заходів виховного характеру є їх скасування судом, відновлення кримінальної справи за раніше вчинений злочин і притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності. Оскільки до п. 1 ч. 2 ст. 106 КК України строк давності вста­новлюється у два роки, то притягнення до кримінальної відповідальності може мати лише протягом цього строку.

Примусові заходи виховного характеру скасовуються судами за правила­ми, передбаченими ст.ст. 409, 411 КПК України.

Додатки