§2. Повноваження прокурора у судовому слідстві

Ст. 264 КПК України передбачає, що прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників процесу.

Прокурор є самостійним у визначенні своєї позиції з усіх питань, які вирішуються в ході судового розгляду справи. При цьому, він зобов’язаний бути об’єктивним і неупередженим, дотримуватись інтересів законності, реагувати на всі порушення закону, допущені в ході судового розгляду справи, від кого б вони не виходили (ст. 25 КПК України).

Враховуючи згадані повноваження прокурора, законодавець у кримінальному процесі визначив, що саме прокурор пропонує суду порядок дослідження доказів, першим допитує підсудного, потерпілого, свідків, експерта та інших учасників процесу, першим висловлює свої міркування щодо вирішення заявлених учасниками процесу клопотань.

Професійне використання наданих прокурору повноважень завжди дієво впливає на хід судового слідства, до якого переходить суд, вирішивши всі питання підготовчої частини.

Судове слідство починається з оголошення обвинувального висновку про­курором (за згодою сторін - його резолютивної частини).

Після цього голову­ючий роз'яснює підсудному суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле йому обвинувачення, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання.

Потім прокурор обґрунтовує свою пропозицію суду щодо порядку дослідження доказів.

Оцінюючи дії неповнолітніх, прокурору необхідно зважати на ту обставину, що в цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще недостатній, а якщо є упу­щення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуа­цію та обирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких по­нять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Зважаючи на вікові особливості неповнолітніх, прокурор повинен запропонувати суду такий по­рядок дослідження доказів, при якому неповнолітній у доступній формі і по­вному обсязі дасть показання щодо пред'явленого обвинувачення, а дорослі учасники судового процесу не мали змоги вплинути негативно на підлітка, особливо у випадку, якщо він не досяг 16-річного віку.

Прокурор повинен звернути увагу суду на те, що більш детально, ніж у дорослого, має вивчатися розвиток інтелекту неповнолітнього підсудного. У справах про злочини неповнолітніх такі відомості мають велике значення для вирішення питання щодо можливості застосування міри покарання та найбільш доцільної з них.

Необхідно мати на увазі, що законний представник неповнолітнього підсудного постійно перебуває у залі судового засідання, а тому його доцільно допитати в числі перших свідків. А тому, коли прокурор висловлює суду думку про порядок дослідження доказів, повинен про це зорієнтувати суд.

Враховуючи інтелектуальні, психологічні та інші особливості неповнолітніх, необхідно виважено підходити до вирішення питання про обсяг доказів, які підлягають дослідженню у судовому засіданні. Клопотати перед судом про застосування ч. 3 ст. 299 КПК України можливо, тільки переконавшись у тому, що підсудний правильно розуміє зміст фактичних обставин, які не оспорю­ються, за відсутності сумнівів щодо добровільності та істинності його позиції, а також за умови, що він усвідомлює неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Пояснення підсудного із зазна­ченого питання мають бути зафіксовані у протоколі судового засідання. Якщо підсудний визнає вину у вчиненні злочину частково або не визнає повністю, а також у випадку, якщо у справі декілька підсудних і фактичні обставини спра­ви оспорює хоча б один з них, клопотати про розгляд справи в порядку, пе­редбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, прокурору недопустимо.

У деяких справах про злочини неповнолітніх може мати місце обмеження гласності відносно самого підсудного неповнолітнього в інтересах правиль­ного його виховання. Адже у ряді випадків в процесі розгляду справи при допиті потерпілих, свідків, експертів, оголошенні їх висновків, заяві та вирі­шенні клопотань учасників процесу, їх виступи з промовами можуть негатив­но вплинути на ще несформовану психіку неповнолітнього. Мова йде про обставини, що характеризують аморальну поведінку батьків, неправильне їх відношення до виховання дітей; обставини, які обумовлюють негативну оцін­ку роботи окремих викладачів, посадових осіб місцевих органів, громадських організацій тощо. Ці обставини має враховувати прокурор, пропонуючи по­рядок дослідження доказів.

Обмеження гласності відносно неповнолітнього підсудного може мати місце також у випадку, коли розглядається справа про злочини, вчинені групою осіб, а серед підсудних є дорослі підбурювачі або раніше судимі, і на непов­нолітніх можуть негативно вплинути обставини, що з'ясовуються з метою вик­риття минулого цих осіб, всієї їх злочинної діяльності. У таких випадках доц­ільно видаляти із залу суду неповнолітнього підсудного на час дослідження таких обставин справи. Про його видалення прокурор заявляє клопотання, а суд, вислухавши думки учасників процесу, виносить протокольну ухвалу (ст. 444 КПК України).

Після повернення неповнолітнього до залу судового засідання, якщо об­ставини, які досліджувались без нього, пов'язані з його обвинуваченням, го­ловуючий повинен коректно повідомити про них підсудному.

Докази щодо обставин, передбачених ст. 433 КПК України, та інших даних про особу підсудного мають досліджуватися в суді незалежно від того чи оспорюють їх учасники процесу (у випадку розгляду справи спрощеною процедурою).

Ст. 64 КПК України передбачає обставини, що підлягають доказуванню у кожній кримінальній справі при її розгляді в суді, а саме: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини його скоєння), винність підсудного у вчиненні злочину, мотиви; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу підсудного, пом’якшують і обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров’я на лікування потерпілого від злочинного діяння.

В процесі розгляду справ про злочини неповнолітніх необхідно ретельно з’ясовувати додаткові обставини, визначені у ст. 433 КПК України, а саме:

- вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження),

- стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього,

- характеристику особи неповнолітнього,

- умови життя та виховання неповнолітнього,

- обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього,

- наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Дослідження цих обставин справи з боку прокурора має бути всебічним, повним і об’єктивним, що надасть можливість виявити в процесі судового слідства як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його відповідальність (ст. 22 КПК України).

Вимоги ст. 23 КПК України зобов’язують прокурора у судовому розгляді кримінальної справи виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню злочину неповнолітньою особою.

Всі обставини, визначені ст. 433 КПК України, та причини скоєння неповнолітнім злочину з'ясовуються шляхом допиту батьків, вчителів, сусідів, його друзів, інших осіб, які добре зна­ють умови життя і виховання підлітка, зокрема, представників служби у справах дітей, кримінальної міліції у справах дітей, підприємств, установ і організацій, в яких навчався чи працював неповнолітній. Крім того, як вже зазначалося раніше, за клопотанням прокурора та інших учасників процесу судом можуть бути витре­бувані необхідні документи, проведені експертизи та інші процесуальні дії. Участь законного представника в суді сприяє з'ясуванню обставин, які ха­рактеризують неповнолітнього, умови його життя і виховання, рівня розвит­ку, наявності і ступеня розумової відсталості. Ці питання з'ясовуються шля­хом допиту законного представника як свідка. Про допит законного пред­ставника як свідка суд виносить ухвалу, а суддя - постанову, що заноситься до протоколу судового засідання (ст. 273 КПК України), і попереджає його про відповідальність за відмову від дачі показань та дачу завідомо неправди­вих показань. Одночасно суд обов'язково роз'яснює, що він не несе відпові­дальності за відмову давати показання відносно себе, членів родини, близь­ких родичів (ст. 63 Конституції України).

У виняткових випадках законний представник за вмотивованою ухвалою чи постановою може бути видалений із залу судового засідання на певний час або усунений від участі в судовому засіданні, а замість нього допущені інші законні представники неповнолітнього підсудного (якщо він може завда­ти шкоди інтересам неповнолітнього). Після повернення в зал засідання за­конний представник може ознайомитися з протоколом судового засідання і внести зауваження на нього.

Функція законного представника припиняється з моменту досягнення підсудним 18 років. Однак, виходячи зі змісту ст.ст. 348, 384 КПК України, апеляція, касаційна скарга, подана ним до досягнення засудженим чи вип­равданим 18-річного віку, підлягають розгляду і у випадку, якщо до її розгля­ду засуджений чи виправданий досяг повноліття.

Відповідно до ст.ст. 23-2, 340 КПК України, суд, постановляючи вирок, за наявності на те підстав, виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі факти порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, і вима­гає вжиття відповідних заходів. Прокурор в дебатах за наявності для цього підстав повинен орієнтувати суд на винесення такої окремої постанови (ухва­ли) і зазначити конкретні пропозиції, спрямовані на усунення недоліків і упу­щень щодо виховання неповнолітніх. Практика показує, що значна частина винесених судами окремих ухвал (постанов) має формальний характер, не містить конкретизації явищ, що призвели до вчинення злочину, внаслідок чого винесення окремих ухвал (постанов) не завжди буває ефективним і не сприяє досягненню мети. Не пізніше, ніж у місячний строк за окремою ухвалою (постановою) має бути вжито заходи і про результати повідомлено суд, який виніс окрему ухвалу (постанову). У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (по­станови) без розгляду суд повинен вжити заходів, передбачених ст.ст. 254-257 КУпАП, і притягнути винного до відповідальності за ст. 185-6 КУпАП;