Тема 3. Економічні і соціально-політичні погляди

Я. Козельського і Г. Сковороди

Я. Козельський (1729-1795) - ідеолог антифеодальної опозиції, один із перших в Україні аналізував економічні категорії сучасного суспільства. Він торкнувся, зокрема, проблем простого й розширеного відтворення, теорії грошей, вартості, прибутку, кредиту, праці, капіталу тощо. Я. Козельський приділяв багато уваги питанням народонаселення. Він критикує кріпосників, які вказували на те, що бідність і злидні трудящих породжені їхньою надмірною плодючістю, і, щоб поліпшити скрутне становище мас, пропонували зменшити кількість людей. Він казав: «Це правило добре хіба для коней, а не для людей...». Для нього праця - джерело всіх багатств суспільства.

Ідеал Козельського - суспільство трудівників, рівних як щодо міри праці, так і щодо міри споживання. Якщо не буде насильної праці та злиднів, з одного боку, неробства, розкошів і зневаги до праці, з другого, то суспільство може жити «в достатку й без злиднів». При цьому робочий день не буде надто тривалим (восьмигодинний робочий день).

Продуктивнисть праці, по Козельському, з’являється при підвищенні матеріальної зацікавленності.

Нормальною формою взаємовідносин між людьми, тобто між товаровиробниками, є, на його думку, обмін товарами.

Джерелом вартості - «багатства» - він проголошував будь яку працю: «Потрібно знати, що не золото й срібло, а працьовитість складає багатство народів».

Г. Сковорода (1722-1794). Центральне місце в поглядах Г. Сковороди займала людина, суспільне життя, боротьба за щастя людей. Він критикував церковників, багатіїв і чиновників, їх державну політику, яка знаходилась в стані розладу. Вирішення цієї проблеми Г. Сковорода бачив не в насильному усуненні правителів і їх системи управління, а в самопізнанні, доброчесності й праці. Він вбачав щастя людини не в багатстві а в праці. Праця - основа всього суспільного життя, початок і кінець радості людини й суспільства. У критиці феодального суспільства, користолюбства, багатства, тиранії й усіх інших пороків, йому властивих, Г. Сковорода стояв на реалістичних позициях. Його критика для свого часу була глибокою за змістом, гнівною та бичуючою.

Тема 4. Економічні проблеми в період підготовки і звершення реформи 1861 року

«Кирило-Мефодіївське товариство» (1846-1847) проголосило необхідність знищення кріпосництва та царизму і об’єднання слов’янських народів на демократичній основі. Ідея скасування кріпосництва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства. В товаристві утворилося два напрями: революційно-демократичний (Т. Шевченко, М. Савич і ін.) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров і ін.)

В.К. Каразін (1773-1842) був активним реформатором, розробляв проекти реформ різних сфер суспільного життя, а також державних перетворень. Він виступав за перетворення абсолютної монархії на конституційну. Каразін передав частину землі у власність селянам, на якій впроваджується не примусова праця, а вільнонайманна.

В.К. Каразін розробляє проекти шляхів господарського розвитку країни в цілому. Він виступає з вимогою інтенсифікації землеробства, вдосконалення способів обробітку землі, вдосконалення сільськогосподарської техніки. Його думки тяжіють до розуміння необхідності розвитку промисловості капіталістичним шляхом.

А.О. Скальковський (1808-1898). Основною його економічною працею є «Досвід статистичного опису Новоросійського краю». Праця містить величезний матеріал про процеси економічного розвитку півдня України, який свідчить про кризу феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин.

Основне завдання економічної політики А.О. Скальковський вбачав у сприянні всебічному розвитку продуктивних сил, що служило б перетворенню півдня України в «житницю Європи». Він виступає за наділення землею селян, при цьому пропонує виділити селянам досить щедрий наділ (10-15 десятин), щоб запобігти їх відходу в інші місця і забезпечити робочою силою поміщицькі господарства. За цю землю селяни повинні були довічно платити поміщикові або відробляти.

Прогресивний характер мали пропозиції А.О. Скальковського щодо розвитку промисловості, шляхів сполучення, широкого освоєння природних ресурсів краю.

Д.П. Журавський (1810-1856). У своїй праці «Статистичний опис Київської губернії» Д.П. Журавський дав глибокий і всебічний аналіз феодально-кріпосницької системи країни. Він аналізує основні ланки сільськогосподарського виробництва: поміщицьке і селянське господарства. Досліджуючи поміщицьке господарство, Д.П. Журавський робить висновок про його неефективність, зростання заборгованості, занепад. Прибутковими були лише господарства, які поєднували сільськогосподарське виробництво з підприємтсвом, застосовували, по суті, ринковий механізм господарювання. Він стояв на засадах заміни кріпосницької праці на вільнонайману, це сприятиме підвищенню продуктивності праці.

Д.П. Журавський є палким прихильником розвитку ринкових відносин і в сільському господарстві, і в промисловості. Він аналізує розвиток промисловості, товарно-грошових відносин, зростання внутрішнього ринку, зовнішньої торгівлі.

Д.М. Струков. В своїх працях («Досвід викладу найголовніших умов успішного сільського господарства», «Про земельне володіння і користування») Д.М. Струков ставить за мету з’ясувати умови успішного функціонування сільського господарства, показати перспективи його розвитку. Перш за все слід зазначити, що ці умови він не пов’язував з покращенням техніки, агротехніки тощо. Основною умовою успішного розвитку сільського господарства він називає вільну працю і забезпечену власність. Тобто мова йде про заміну феодальних відносин, ринковими (капіталістичними).

Виступаючи з критикою феодальних відносин, Д.М. Струков розумів, що подальший розвіток сільського господарства не може відбутися на базі поміщицького господарства. Для переходу до нової системи, писав Д.М. Струков, необхідним є «інший порядок, для якого потрібні капітали і уміння», чого бракує поміщицькому господарству.

Критикуючи поміщицьке землеволодіння, Д.М. Струков не закликає до його ліквідації, а пропонує здійснювати його реорганізацію. Він вважає за доцільне роздробити поміщицькі землі шляхом продажу частини землі або передачі її у довгострокову оренду і створення господарств типу фермерських. Д.М. Струков посилається на досвід організації сільського господарства на півдні України, де господарства колоністів і десятинників, що наближались зо формою до капіталістичних ферм, досягли за короткий срок значних успіхів. Саме на півдні України, вважав він, перехід до нових форм господарювання буде полегшений, оскільки тут ще доскасування кріпосного права застосовувалась вільнонаймана праця.

Не відкидав Д.М. Струков можливості перебудови аграрних відносин на базі селянського господарства, яке вважав здатним нагромаджувати капітал, що категорично заперечували дворянські ліберали. Пропозиція щодо роздріблення поміщицьких земель, визнання звільненого від кріпосництва селянського господарства як одного із факторів перебудови аграрних відносин зовсім не означає, що Д.М. Струков був прихильником дрібного виробництва. Як буржуазний ідеолог він виступає проти монополії поміщицького землеволодіння і вважає можливим і раціональним існування різних за розмірами господарств. Посилаючи на досвід Заходу, він підкреслював, що там існують ферми, що мають і велику, і малу кількість землі. Д.М. Струков висловлював думку, що масштаб господарств повинен визначити розмір землеволодіння, а не навпаки.

Вважаючи необхідним перебудову всього ладу «земельних розпорядків» у Росії, Д.М. Струков виступає і проти общинного землеволодіння. У звільненні селян від опіки общин він вбачав одну з умов розвитку самостійного селянського господарства.

Отже, у вирішенні аграрного питання Д.М. Струков виступає як буржуазний ліберал, його вимоги зводяться до усунення перешкод у нагромадженні капіталу, вільної конкуренції, тобто розвитку ринкових відносин.