Семінар 4. Структура та функції дипломатичних представництв.  1. Класифікація видів сучасних дипломатичних представництв. Катетеризація персоналу дипломатичних представництв: дипломатичний, адміністративно-технічний, обслуговуючий персонал. Внутрішня охорона посольств та їх правовий статус.  2. Структурні частини і підрозділи посольства та місій. Повноваження глав та членів дипломатичних представництв в країні перебування.  3. Функції дипломатичних представництв та їх виконання:  a) функція представництва;  b) функція захисту інтересів своєї держави та її громадян;  c) функція ведення переговорів;  d) інформаційна функція;  e) функція заохочення дружніх відносин між країнами та розвитку їхніх взаємин у сферах економіки , культури та науки  4. Військова дипломатія: структура та склад військової місії.  5. Економічна дипломатія та роль дипломатичних представництв України в забезпеченні зовнішньоекономічних інтересів держави.  6. Торговельні представництва як основна частина посольства та місій: статус, структура та функції.  7. Дипломатія в сфері культури. Релігійна дипломатія. Дипломатія інших вузькогалузевих спеціалістів: аташе по пресі, аташе з питань праці, аташе з фінансових питань, тощо. 

1. Аж до першої світової війни тільки великі держави обмінювалися представництвами на рівні посольств. Нині у відповідності з принципом суверенної рівності всі держави можуть обмінюватися посольствами. Проте з різних причин зберігаються представництва нижчого рангу, іменовані місіями. Ранг представництва звичайно визначається станом відносин відповідними між державами. Відмінності між ними носять не правовий, протокольний а характер.

Віденська конвенція закріпила три класи голів представництв: посли й посланці, або відкликає спеціальну місію держав, повірені у справах, яких акредитують при міністрах закордонних справ.

Посольство очолюється надзвичайним і повноважним послом, місія - посланником чи повіреним у справах. Останнього необхідно відрізняти від тимчасового повіреного в справах, який за відсутності посла може тимчасово очолювати і посольство.

Дипломатичне представництво — це особливого роду державна установа, завданням якої є підтримка і розвиток офіційних стосунків з країною пере­бування, захист прав та інтересів своєї держави, її грома­дян і юридичних осіб. Посольство — найвище за рангом дипломатичне представництво, яке, як правило, очолю­ється послом або тимчасовим повіреним у справах. Посол акредитується при главі держави, а тимчасовий повіре­ний у справах—приміністрові закордонних справ. Посланники акредитуються при главі уряду. Глави дип­ломатичних представництв є найвищими офіційно акредитованими представниками держави в країні перебу­вання.

Державні органи зовнішніх зносин

Дипломатичну діяльність за межами країни здійсню­ють закордонні державні органи зовнішніх зносин, які поділяються на дві категорії: постійні та тимчасові.

[Ред.]Постійні органи

Постійні органи — посольства і місії, представництва при міжнародних організаціях — ведуть повсякденну дип­ломатичну діяльність за кордоном, представляючи і захи­щаючи там інтереси своєї держави.

Постійні закордонні органи зовнішніх зносин за ха­рактером своєї діяльності можуть бути дипломатичними, як, наприклад, посольства або представництва при ООН, ЮНЕСКО, Раді Європи, Європейському Союзі, вони ма­ють представницький характер і виконують політичні функції. На відміну від них консульські установи за кор­доном мають інший міжнародно-правовий статус і, в прин­ципі, у повному розумінні цього виразу не вважаються дипломатичними представництвами.

[Ред.]Тимчасові органи

Тимчасові органи — це різного роду делегації, окремі представники за кордоном, спостерігачі при міжнародних комісіях, на конференціях і конгресах; делегації чи окремі представники на державних ювілеях, коронаціях, інавгу­раціях, траурних церемоніях.

Дипломатичне представництво — це орган зовнішніх зносин держави, що знаходиться за її межами на території іншої держави, для здійснення дипломатичних зносин із нею. Слід мати на увазі, що дипломатичне представництво є родовим поняттям, що визначає різні види закордонних органів зовнішніх зносин держави, які здійснюють дипломатичну діяльність. Існують два види дипломатичних представництв: посольства і місії. Суттєвих розходжень між посольствами і місіями немає, але вважається, що посольства — це представництва першого, вищого класу. Тому більшість держав, у тому числі й Україна, віддають перевагу обміну дипломатичними представництвами на рівні посольств. До посольств прирівнюються представництва Ватикана — нунціатури. Місії являють собою представництва другого класу. Представництва Святійшого престолу представлені тут інтернунціатурами. Вже відзначалося, що дипломатичні відносини встановлюються на підставі угоди між відповідними державами, у якій обговорюється рівень їхніх дипломатичних представництв. Звичайно він установлюється на рівні посольств, оскільки, із затвердженням у другій половині XX сторіччя принципу суверенної рівності держав, місії в даний час зустрічаються дуже рідко. Держава, що направляє посольство або місію в іншу державу, іменується державою, що акредитує, а держава, що приймає такі представництва на своїй території, — державою, що приймає, державою перебування. Главою посольства є посол, місії — посланник або повірений у справах, для Ватикана — інтернунцій

Персонал

Персонал [ред.]Дип­ломати

Всю роботу дипломатичного представництва забезпе­чує персонал, який поділяється на дві категорії — дип­ломати і адміністративно-технічні працівники. Очолює дипломатичне представництво посол або постійний пред­ставник України при міжнародній організації в ранзі посла. Організаційні роботи в посольстві, як правило, за­безпечує радник-посланник (у великих посольствах) або радник, який є другою особою після посла. В складі по­сольств України радники-посланники є в Австрії, Бельгії, Білорусі, Великобританії, Ізраїлі, Канаді, Китаї, Російській Федерації, США, Франції, ФРН.

Окремі групи в посольствах очолюють радники або перші секретарі. В окремих посольствах України можуть бути радники або перші секретарі, котрі займаються кон­тактами зі службами міністерства внутрішніх справ або митної чи прикордонної служб країни перебування. У ве­ликих посольствах бувають радники з питань культури і гуманітарних проблем, науки і науково-технічних проблем, сільського господарства. Далі йдуть другі, треті секретарі, аташе, референти, які займаються конкретними питання­ми у групах.