[Ред.]Функція представництва

Функцію представництва, очевидно, можна вважати основною для кожного посольства чи місії; саме в ній зосе­реджується все те, заради чого вони створюються за кордо­ном. Посольства чи місії саме і здійснюють діяльність дипло­матичного представництва за дорученням своєї держави та від її імені з усіх питань офіційних відносин з країною перебування.

Ін. дж.

Представницька функція полягає в тому, що дипломатичне представництво держави, що акредитує, представляє її в державі перебування в повному обсязі, тобто воно вправі цілком представляти її політичні, економічні, соціальні, культурні й інші інтереси. Ця функція заснована на суверенній владі держави — суб'єкта міжнародного права, що має об'єктивне право на представництво (право посольства). Представницька функція дипломатичного представництва в теоретичному аспекті починається з моменту оголошення про заснування дипломатичного представництва і його відкриття, а на практиці, звичайно,— із моменту вручення главою дипломатичного представництва вірчих грамот. Розширювальне тлумачення представницької функції дипломатичного представництва дозволяє виділити в цій функції під функцію, що у певних обставинах стає самостійною функцією, — це функція дипломатичного захисту, що згадувалася в попередніх розділах. Вона полягає в тому, що дипломатичне представництво за кордоном представляє і захищає не тільки інтереси держави, що акредитує, але і здійснює подібні заходи стосовно "фізичних і юридичних осіб, тобто суб'єктів, які знаходяться в правовому зв'язку з державою, що акредитує (громадяни і юридичні особи держави).

[Ред.]Функція дипломатичного захисту

Функція дипломатичного захисту передбачає захист прав і законних інтересів акредитуючої держави, її громадян та юридичних осіб, що перебувають на території країни акредитації посольства. Дипломатичний захист здійснюється, насамперед, у тому, що посольство надає консультації своїм громадянам з усіх питань, що сто­суються їхнього перебування в даній країні, робить різно­манітні запити з приводу захисту інтересів своєї держави та її громадян, а в необхідних випадках — протести та подання органам влади країни перебування.

В наш час захист прав та інтересів громадян, що перебу­вають (чи мають справи) за кордоном, практично здійсню­ється на 99 відсотків консульськими відділами посольств або самостійними консульськими установами конкретної дер­жави, і лише в особливо серйозних та політичне вагомих випадках відповідні кроки здійснюються від імені дипло­матичного представництва в цілому.

• По-перше, при здійсненні функцій дипломатичного за­хисту неприпустимо вдаватися до будь-яких кроків, які можна було б розцінювати як спробу втручання у внутрішні справи країни перебування.

• По-друге, перш ніж застосову­вати всі передбачені засоби дипломатичного захисту, посоль­ство має переконатися в тому, що громадянам чи юридичним особам його держави відмовлено в судовій чи іншій формі захисту згідно з чинним законодавством країни перебування, або всі засоби, передбачені цим законодавством для відновлення порушених прав, уже вичерпано, і це не дало бажаних результатів.

• По-третє, дипломатичний захист може надаватись посольством тільки фізичним та юридичним осо­бам акредитуючої держави. Апатриди та біпатриди (тобто особи без громадянства взагалі, або особи, які є громадянами двох і більше країн одночасно), а також громадяни і установи іноземної держави, як правило, не можуть розраховувати на заступництво чи сприяння іншого посольства, якщо це не викликано крайньою необхідністю і не є предметом спеціаль­ної домовленості.