С т а т т я 14. Презумпція невинуватості і забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено судовим рішенням у порядку, передбаченому цим Кодексом.

2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

3. Обов’язок доведення вини підозрюваного, обвинуваченого, підсудного покладається на особу, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, а у справах приватно-публічного обвинувачення у випадках, передбачених цим Кодексом, – на потерпілого.

4. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях.

5. Усі сумніви щодо доведеності вини, а також сумніви у тлумаченні закону вирішуються на користь підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

13. Принцип рівності учасників процесу перед законом і судом. Сутність принципу рівності з точки зору змагальності в кримінальному процесі.

полягає в тому, що відповідно до Конституції України всі люди є вільними та рівними у своїй гідності та правах (ч. 1 ст. 21). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України). Цей принцип також закріплений у ст. 16 КПК.

Рівність і свобода — невіддільні умови життя лйдини, що в своїй єдності створюють справедливість. Справедливо лише те, що зберігає свободу і застосовується до всіх людей однаковою мірою.

Особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя зобов'язані забезпечити рівну можливість здійснення процесуальних прав будь-якому громадянину, рівну можливість використання громадянами їх процесуальних можливостей у захисті своїх прав і законних інтересів.

Щодо всіх громадян правосуддя здійснюється судами в єдиному процесуальному порядку. Жоден громадянин не може бути звільнений від будь-яких встановлених законом процесуальних обов'язків або навпаки, бути наділеним будь-якими додатковими процесуальними правами. Винятки з цього положення передбачаються для осіб, які мають статус недоторканності — Президента України, суддів, депутатів Верховної Ради1.

Рівність громадян перед законом означає, що при порушенні, розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ застосовуються одні й ті самі норми кримінального та кримінально-процесуального законодавства, ніхто не має при цьому жодних переваг і не обмежується у правах.

14. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист. Сучасні проблеми повноти забезпечення права на захист в кримінальному процесі. Спірні питання щодо визначення суб'єктів здійснення захисту в кримінальному процесі України.

Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист-це конституційно-правове положення, відповідно до якого посадові особи, що ведуть процес, зобов'язані забезпечити підозрюваному, обвинуваченому, підсудному сукупність процесуальних прав, завдяки яким вони отримують можливість захищатися передбаченими законом способами від підозри чи обвинувачення у вчиненні злочину (частини 1, 2 ст. 59, ч. 2 ст. 63, п. 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України; ст. 21 КПК України; ст. 5 Закону України „Про міліцію"; статті 9, 12, 21 Закону України „Про досудове ув'язнення").

Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:

1) забезпечення права особи знати, в чому її підозрюють або обвинувачують;

2) забезпечення права самостійно захищатися встановленими законом засобами від підозри чи обвинувачення (давати показання або відмовитися від цього, подавати докази, виступати з останнім словом тощо);

3) забезпечення права користуватись юридичною допомогою захисника (для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах й інших державних органах в Україні діє адвокатура), а в окремих випадках забезпечення обов'язкової участі захисника відповідно до закону;

4) забезпечення права на вільний вибір захисника своїх прав. Якщо обвинувачений (підозрюваний, підсудний) не має коштів або з інших об'єктивних причин не може запросити захисника, то участь захисника в справі забезпечується коштом держави.

Винятків цей принцип не має.

15. Принцип безпосередності дослідження доказів. Виключення із цього принципу на досудових стадіях кримінального процесу.

Безпосередність полягає в тому, щосуд при розгляді кримінальної справи по суті повинен безпосередньо дослідити докази у справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи. При цьому суд і учасники процесу сприймають доказову інформацію безпосередньо з першоджерел, що дозволяє уникнути викривлення і втрат.

КПК (статті - 301, 306, 308), як виняток, дозволяє оголосити у судовому засіданні показання підсудного, потерпілого, свідка, які були дані ними під час досудового розслідування і зафіксовані у відповідних протоколах:

1. Коли явка свідка чи потерпілого в судове засідання неможлива з поважних причини.

2. За наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок, потерпілий чи підсудний дав в суді і під час досудового розслідування.

3. У разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві.

4. Коли справа розглядається у відсутності підсудного.

5. Суд у виняткових випадках може звільнити потерпілих і свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ними раніше.

Проте у перелічених випадках оголошені в суді показання названих вище осіб можуть бути покладені в основу вироку лише після їх всебічної перевірки та підтвердження в судовому засіданні іншими доказами.

Необхідно зазначити, що принцип безпосередності дослідження доказів діє і на стадії досудового розслідування, але дія цього принципу на вказаній стадії обмежується, а саме:

1) при передачі справи органом дізнання слідчому;

2) при передачі справи від одного слідчого іншому;

3) при розслідуванні справи кількома слідчими у складі слідчої групи;

4) при використанні показань свідків і потерпілих, допитаних іншим слідчим за окремим дорученням слідчого, у провадженні якого знаходиться справа.

Усність полягає в тому, щосудовий розгляд кримінальної справи і його центральна частина - судове слідство - відбувається в усній формі, це означає:

1) всі докази, які є в справі, підлягають усному обговоренню;

2) всі клопотання сторін оголошуються в суді

3) всі учасники процесу дають суду усні пояснення і показання;

4) судові дебати сторін проводяться лише в усній формі;

5) суд обґрунтовує вирок тільки на тих доказах, які були розглянуті і обговорені усно в судовому засіданні (ч. 2 ст. 323КПК);

6) усність судового розгляду, особливо при допитах, дозволяє оцінити не лише те, що говорить допитуваний, але і як він це говорить.

При проведенні досудового розслідування теж широко діє принцип усності, але клопотання можуть заявлятися тільки письмово. Обвинуваченому та свідку, коли вони про це просять, надається можливість написаним свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі допиту (ст. 146; ч. 3 ст. 170 КПК).

Слід звернути на увагу на те, що у юридичній літературі принципи безпосередності і усності судового розгляду автори нерідко розглядають як єдиний принцип - безпосередність і усність. Але, незважаючи на тісний і нерозривний зв'язок, їх необхідно розрізняти, оскільки це якісно відмінні характеристики одного й того ж правового явища - судового розгляду. Усність досягається тим, що все, на чому буде ґрунтуватися вирок суду, має бути на судовому засіданні оголошено, розглянуто і обговорено з участю сторін. Для безпосередності цього недостатньо. Вона забезпечується в першу чергу тим, що судді розглядають і досліджують докази шляхом одержання їх від першоджерела, а не задовольняються їх переказом чи ознайомленням з матеріалами справи, в яких органи досудового розслідування зафіксували відомості (докази), що належать до справи.

Принципи безпосередності і усності пов'язані з процесуальною рекомендацією безперервності судового засідання і вимогою незмінності складу суду (ч. 2 ст. 257, статті 258, 259 КПК).

16. Виключення із принципу гласності судового розгляду кримінальних справ.

17. Принцип змагальності сторін і диспозитивностї в кримінальному судочинстві України.

Принцип змагальності-це конституційно-правове положення, згідно з яким двом рівноправним сторонам (обвинуваченню та захисту) забезпечується можливість брати активну участь у дослідженні обставин кримінальної справи перед незалежним арбітром - судом (ст. 7 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 24 і п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 16-1 КПК України).

Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:

1) ніхто не може бути суддею у власній справі;

2) розмежування в суді трьох кримінально-процесуальних функцій (обвинувачення, захисту та вирішення справи);

3) виконання кожної з функцій органами, незалежними один від одного;

4) рівність прав сторін і підтримання судом рівного положення сторін протягом усього часу провадження в кримінальній справі;

5) панівне становище суду;

6) заборона вирішення судом за власною ініціативою суперечливих питань, які виникають між сторонами;

7) суду заборонено виходити за межі пред'явленого обвинувачення;

8) законом передбачено можливість для потерпілого й обвинуваченого скористатися допомогою, відповідно, представника та захисника своїх прав.

Змагальність найбільш повно проявляється у судових стадіях кримінального процесу. У досудовому провадженні принцип змагальності досить обмежений (оскільки органи досудового розслідування самостійно приймають рішення з переважної більшості питань провадження в справі), однак елементи цього принципу застосовуються, наприклад, при вирішенні судом питання про надання дозволу на застосування органами дізнання та досудового слідства примусових заходів щодо обвинуваченого (приміром, взяття під варту, поміщення до медичного закладу для провадження судово- медичної чи судово-психіатричної експертизи) і на провадження певних слідчих дій (зокрема, огляду або обшуку в житлі чи іншому володінні особи), а також при розгляді судом скарг на дії та рішення органів дізнання й досудового слідства (про порушення кримінальної справи, про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття кримінальної справи).

Винятків з цього принципу немає.

Принцип диспозитивності-це конституційно-правове положення згідно з яким суб'єктам кримінального процесу надано та забезпечено можливість вільно в межах закону обирати способи поведінки для захисту своїх кримінально-правових і процесуальних прав, а також впливати на хід та результати кримінально-процесуальної діяльності (п. 4 ч. 3 ст. 129, ч. 1 ст. 63 Конституції України, ст. 16-1 КПК України).

Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі:

- усі учасники кримінального процесу повинні бути ознайомлені зі своїми правами та їм повинна бути надана можливість їх реалізації;

- учасники кримінального процесу (сторони) мають можливість вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами;

- суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов'язків та здійснення наданих їм прав.

Винятки з принципу пов'язані з діяльністю прокурора щодо представництва інтересів громадян і держави у кримінальному процесі (зокрема, йдеться про випадки порушення прокурором кримінальних справ приватного обвинувачення та за відсутності скарги потерпілого - частини 3, 4 ст. 27 КПК України).

18. Принцип забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень. Обмеження права учасників процесу на апеляційний і касаційний перегляд вироків.

Конституція України передбачає, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди (ч. 4 ст. 125).

На судові рішення, зазначені у ст. 347 КПК, може бути подана апеляція засудженим, виправданим, потерпілим, прокурором та іншими особами, вказаними у ст. 348 КПК, у порядку і строки, передбачені ст. 349 КПК. Апеляційний розгляд кримінальної справи поділяється на дві частини: попередній розгляд і розгляд у судовому засіданні. За результатами попереднього розгляду приймається одне з рішень, зазначених у ч. 4 ст. 357 КПК і ст. 364 КПК. Апеляційний суд може визнати необхідним проведення судового слідства у повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно (ч. 3 ст. 358 КПК). Крім того, з метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції апеляційний суд має право дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій (ч. 4 ст. 358 КПК). У результаті розгляду справи в апеляційному суді приймається одне з рішень, зазначених у ст. 366 КПК.

У касаційному порядку можуть бути перевірені судові рішення, зазначені у ст. 383 КПК. Касаційне провадження є формою перевірки судових рішень з метою виправлення судових помилок і провадиться у строки і порядку, визначеному статтями 392- 395 КПК. За результатами касаційного розгляду справи приймається одне з рішень, указаних у ст. 396 КПК, яке є остаточним і підлягає безумовному виконанню.