66. Речові докази. Порядок, строки їх зберігання і вирішення питання про речові докази

Речові докази-це предмети, що були знаряддям вчинення злочину; зберегли на собі сліди злочину; були об'єктом злочинних дій; гроші, цінності й інші речі, нажиті злочинним шляхом; інші предмети, що можуть бути засобами для розкриття злочину та виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності (ст. 78 КПК України).

Дати вичерпний перелік речових доказів неможливо, і тому закон, перелічуючи основні їх види, додатково вказує, що речовими доказами є і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності обвинуваченого.

Знаряддя вчинення злочину -це різноманітні предмети, що мають певне призначення у сфері побутової, господарської, медичної, військової чи іншої діяльності (ніж, викрутка, отрутохімікат, пістолет тощо), спеціально виготовлені чи пристосовані для вчинення конкретного злочину (відмичка, фінка та ін.).

Транспорті засоби можуть бути визнані знаряддям злочину лише, якщо їх використання було безпосередньо пов'язане зі вчиненням дій, належних до об'єктивної сторони складу злочину, коли без їх використання вчинення злочину було б неможливим або надто складним (транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину, перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).

Предмети, що зберегли на собі сліди злочину, -це предмети, які набули певних ознак (властивостей) унаслідок події злочину. Це предмети, що зберегли на собі сліди рук, ніг, зубів, взуття, крові, фарби, мікрочастки та ін. Оскільки в багатьох випадках матеріальні сліди неможливо відокремити від поверхні, на якій вони розташовуються, ці сліди вилучаються разом з предметами, на яких вони відображені, а коли й це неможливо - виготовляються копії, зліпки (це виняток із загального правила про незамінність речових доказів).

Об'єкти злочинних дій -це предмети, на які було безпосередньо спрямоване злочинне посягання (майно, гроші, автомобіль тощо). Необхідно розрізняти об'єкт злочинних дій як вид речових доказів і об'єкт злочину в кримінальному праві (суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом).

Гроші, цінності й інші речі, нажиті злочинним шляхом, -це все те, що було набуто на викрадені гроші та гроші, отримані від продажу викраденого, а також власне гроші, отримані від реалізації викраденого майна.

Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при провадженні слідчих дій (огляді, обшукові, виїмці), а також подаються учасниками процесу й іншими особами.

Предмети визнаються речовими доказами та приєднуються до справи постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора чи ухвалою суду лише після того, як вони будуть:

• уважно оглянуті;

• по можливості сфотографовані;

• докладно описані в протоколі огляду (ч. 1 ст. 79 КПК України).

Зберігають речові докази до набрання вироком законної сили або до

закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.

Речові докази зберігаються при справі, громіздкі предмети - в органі дізнання, досудового слідства, в суді або відповідному підприємстві, установ чи організації.

Якщо справу передають від одного органу дізнання або досудового слідства до іншого, направляють прокуророві чи до суду, а також передають. з одного суду до іншого, речові докази передають разом зі справою.

Інколи речові докази може бути до вирішення справи в суді повернуто їхнім володільцям, якщо це не зашкодить успішному провадженню в справі.

Документи, що є речовими доказами, мають зберігатися при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видають копії.

Речові докази, що можуть швидко зіпсуватися та не можуть бути повернені володільцеві, негайно здають відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Якщо згодом виникне потреба повернути речові докази, то організації, що їх отримали, повертають взамін такі ж речі або сплачують їхню вартість за державними цінами на момент повернення.

Вирішення питання про речові докази формулюється у вироку, ухвалі чи постанові суду або постанові органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:

- знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскують;

- речі, вилучені з обігу, передають відповідним установам або знищують;

- речі, що не становлять жодної цінності та не можуть бути використані, знищують, а якщо заінтересовані особи просять про це - передають їм;

- гроші, цінності й інші речі, нажиті злочинним шляхом, передають у дохід держави;

- гроші, цінності й інші речі, що були об'єктом злочинних дій, повертають їхнім законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то докази переходять у власність держави.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.

67. Протоколи як джерела доказів по кримінальній справі. їх види.

Протоколи слідчих і судових дій- це письмові акти, в яких особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд фіксують порядок, хід та результати проведених ними слідчих дій. До таких дій, згідно з КПК України, належать: огляд, освідування, виїмка, обшук, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин подій та ін.

Самостійним джерелом доказів є протоколи всіх слідчих дій, окрім допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, очних ставок, оскільки при цих слідчих діях особа, що провадить дізнання, слідчий, суддя безпосередньо сприймають тільки відомості про факти й обставини, які спостерігалися іншими особами. Тож протоколи допитів і очних ставок є лише засобом фіксації показань цих осіб, а джерелом доказів є показання. Не є джерелом доказів і протокол допиту експерта, бо зафіксовані в ньому показання є згідно із законом, лише роз'ясненням або доповненням його висновку (ст. 201 КПК України).

Особливе місце серед протоколів посідає протокол судового засідання, в якому фіксуються всі дії, що провадяться в суді (крім провадження експертизи), та всі рішення, окрім підсумкового по справі.

Протоколи судових дій- це протокол судового засідання суду першої інстанції та апеляційного суду (ст. 84 КПК України).

Особливості протоколів слідчих і судових дій як джерел доказів:

- як носій інформації у справі постає процесуальний документ (протокол), складений у встановленому законом порядку органом розслідування чи судом (ст. 82 КПК України);

- ця інформація складається з конкретних відомостей, зафіксованих і засвідчених з дотриманням необхідних процесуальних гарантій;

- за своїм змістом це відомості про реальні факти й обставини, що були безпосередньо сприйняті особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею (судом), понятими й іншими учасниками конкретної слідчої (судової) дії при її провадженні.

Протоколи слідчих дій не можуть бути речовими доказами в справі. Значення таких їм може бути надано лише в іншій справі, якщо ці протоколи були підроблені чи якимось іншим способом набули ознак речових доказів (ст. 78 КПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 85 КПК України, до протоколу можуть бути додані матеріали, що пояснюють його зміст (фотознімки, матеріали звукозапису, відеозапису, плани, схеми та ін.). Такі матеріали є невід'ємною частиною протоколу та мають доказове значення лише в поєднанні з протоколом.

Протоколи з відповідними додатками,складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, - це письмові документи, складені органами, уповноваженими здійснювати оперативно- розшукову діяльність, у яких відображаються її факт, зміст і результати.

При характеристиці вказаного питання, слід звернути увагу на такі важливі моменти:

1. У чинному законодавстві про оперативно-розшукову діяльність відсутня окрема норма, яка б встановлювала вичерпний перелік оперативно- розшукових заходів з розкриттям їх змісту та порядку їх здійснення. Оперативно-розшукові заходи лише в загальній формі вказані в ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність", яка встановлює права підрозділів, що її здійснюють. Вичерпний перелік цих заходів, їх зміст і порядок регламентований у відомчих нормативно-правових актах.

2. Згідно ст. 8 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність" одні оперативно-розшукові заходи проводяться за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного підрозділу -до них відносяться:

- проникнення до житла чи іншого володіння особи;

- зняття інформації з каналів зв'язку, застосування інших технічних засобів отримання інформації (п. 9);

- контролювання шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно- поштових відправлень (п. 10).

За результати здійснення - складається протокол з додатками, який є джерелом доказів у кримінальному процесі.

3. Інші оперативно-розшукові заходи - проводяться за рішенням керівника оперативно-розшукового органу:

- контрольна та оперативна закупівля і поставання товарів, предметів і речовин, у тому числі й заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування протиправних діянь (п. 2);

- здійснення візуального спостереження у громадських місцях із застосуванням фото-, кіно і відеозйомки, оптичних і радіоприладів та інших технічних засобів (п. 11).;

Закон про оперативно-розшукову діяльність не вимагає, щоб за результатами цих оперативно-розшукових заходів складався протокол (на практиці - зведення, рапорт, довідка та ін., може бути і протокол). Але при цьому слід зазначити, що протоколи цих оперативно-розшукових заходів не можуть бути використані як докази, оскільки на це немає вказівки в законі, вони можуть відповідно до пунктів 1 і 2 ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" бути використані лише для вирішення питання про порушення кримінальної справи або проведення невідкладних слідчих дій та отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальній справі відповідно до вимог КПК (на практиці, результати здійснення візуального спостереження у громадських місцях із застосуванням фото-, кіно і відео зйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів залучаються у кримінальний процес і є таким джерелом фактичних даних, як документ).

4. Відмінністю протоколу оперативно-розшукового заходу, про який вказує ч.2 ст. 65 КПК, від зведення, меморандуму, довідки, рапорту є не лише те, що він визначається як самостійний вид джерела фактичних даних у кримінальному процесі, а й те, що такий протокол за змістом повинен відрізнятися від вказаних оперативно-розшукових документів. Вбачається, що він повинен складатися не співробітниками оперативно-технічних підрозділів, які відповідно до відомчих нормативно-правових актів складають зведення, меморандуми, а на їх основі з опрацюванням аудіо-, відеоматеріалу оперативним співробітником, у провадженні кого знаходиться оперативно- розшукова справа.

5. КПК та законодавство про ОРД не містять спеціальних норм, які б встановлювали вимоги до протоколів з відповідними додатками до них, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно- розшукових заходів і порядок їх складання та допущення до кримінального процесу. Виходячи із загальних вимог, які ставляться до доказів у кримінальному процесі,протоколи оперативно-розшукових заходів повинні відповідати вимогам, що й протоколи слідчих дій (ст. 85 КПК), за винятком того, що в ході оперативно-розшукових заходів не беруть участі поняті. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису, плани, схеми, зліпки, які пояснюють зміст протоколу.

6. Відповідно до ст. 68 КПК органами досудового слідства, прокурором, судомможуть бути допитані як свідки всі особи, які проводили оперативноОрозшукові заходи,складали й підписували протокол і відносно яких є дані, що їм відомі обставини, які мають відношення до справи, а також витребувані технічні засоби, пристрої тощо, за допомогою яких фіксувалися ці фактичні дані.

7. З метою нерозголошення відомостей про осіб, які проводили оперативно- розшукові заходи та брали у ньому участь, до них слід застосовувати ті ж засоби захисту, як і щодо осіб, які підлягають захисту у кримінальному процесі (ст. 52-3 КПК).

Протоколи оперативно-розшукових заходів та додатки до них оцінюються за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК).Особливість їхньої оцінки полягає в тому, що при оцінці фактичних даних, отриманих в ході ОРД, орган дізнання, слідчий, прокурор чи суд повинні з 'ясовувати:

- чи відповідають оперативно-розшукові заходи цілям і завданням ОРД (ст. 1 Закону „Про ОРД");

- чи уповноваженим на те суб'єктом ОРД проведені ОРЗ (ст. 5 Закону "Про ОРД");

- чи передбаченими законом заходами отримані матеріали ОРД (ст. 8 Закону "Про ОРД");

- чи передбачені законом підстави для проведення ОРЗ (ст. 6 Закону "Про ОРД");

- чи у встановленому порядку проведені оперативно-розшукові заходи (ст.ст. 8, 9, 9-1, 9-2 Закону "Про ОРД");

- чи у встановленому порядку оформлені результати оперативно- розшукових заходів .

Після визначення належності та допустимості протоколи оперативно- розшукових заходів і додатки до них можуть залучатися до кримінальної справи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора чи ухвалою суду, в провадженні яких перебуває кримінальна справа. Якщо зазначені протоколи не можна залучити до кримінальної справи як докази, то їх використовують, відповідно до ст. 10 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність", як орієнтовну інформацію для планування та проведення слідчих дій, висунення версій тощо.

68. Поняття, значення і види процесуальних документів у кримінальному судочинстві.