17. Охарактеризувати Досократичний період в антич.Філос.

У розвитку античної філософії можна виділити три основні періоди. Перший етап визначається як досократівський (УІІ-УІ ст. до н.е.). В центр уваги виноситься проблема походження та структури Космосу, питання про сутність світу, про першооснову всього існуючого. При вивченні досократичної філософії доцільно виділити дві школи: мілетську і елеатську.

Засновником мілетської школи був Фалес (УІІ-УІ ст. дод.е.), а його послідовниками Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт. Основну увагу представники цієї течії зосередили на пошуках тієї першооснови, з якої виникають всі конкретні предмети і явища. Речі є чимось тимчасовим; вони виникають і зникають, а їх основа є вічною, існуючою завжди. Фалес вбачав таку першооснову у воді, Анаксімандр вважав, що нею є невизяичене начало, яке він назвав «апейрон», Геракліт прийняв за першооснову космічний вогонь.

18. Перелічити та охарактеризувати категорії матеріалистичної діалектики

Діалектика(мистецтво сперечатися) це наука про загальні закони розвитку природи суспільства і мислення внутрішнім джерелом яких є єдність і боротьба протилежностей. Категорії, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального і духовного світу, такі: 1. одиничне,особисте і загальне; 2. подія відбувається в природі ; 3. причина і наслідок; 4. необхідність і випадковість; 5. зміст і форма; 6. складне і просте; 7. елементи, структура і система. 8. можливість і дійсність.

19. .Проаналізувати філософські погляди Сократа

Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом (469-399 pp. до н.е.). Він першим прийшов до висновку, що філософія — це діяльність щодо усвідомлення, осмислення та визначення відношення людини до дійсності. Філософ — людина, яка змінює своє відношення до світу відповідно до змін обставин буття. Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"—такою е головна теза сократівського філософствування. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Саме він ввів поняття "діалектика" (вміння вести бесіду, сперечатися).

Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять ДО їх конкретно-індивідуальних проявів. Відкривши неможливість існування загального як конкретного та індивідуального існування ("краси" взагалі поряд з красивою дівчиною, вазою, краєвидом, свинею і т.д.), Сократ фіксує нову для філософії проблему, визнаючи: "Я вічно блукаю і не знаходжу виходу".

Філософія Сократа — своєрідна межа в історії античної філософії. У всіх досократівських мислителів ("досократики") світ виступає у вигляді цілісності, яка підпорядковує собі людину— "одну" з части нок Космосу. Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина — світ".