Організація занять

Заняття з дошкільнятами можна проводити в груповій та індиві­дуальній формі. Та при будь-якому варіанті основним залишається урок, мета якого - ознайомити, навчити, закріпити.

Тривалість уроку не повинна перевищувати 45 хвилин, інакше це призведе до фізичної перевтоми дітей, розсіювання їхньої уваги. Він має будуватися на різноманітному матеріалі, який подобається дітям, оскільки одноманітна діяльність стомлює їх. Не слід також до­вго затримувати увагу дітей на одному рухові, тому що вона у них ще нестійка. Між складовими частинами уроку слід робити паузи, щоб переключати увагу дітей.

Побудова уроку. Починати його слід з 3-5-хвилинної “розмин­ки”. Дітям програють незнайому музику - марш, польку тощо. Кожна дитина рухається, як їй забажається, тобто у рухах передає своє розу­міння вперше почутої музики. Зміни в рухах настають у зв’язку зі зміною темпу, нюансів, регістру і т. д.

Розминка - це підготовка до початку уроку, нею починається емоційне проникнення в образ, активізується уява для загального зві­льнення у дітей рухової реакції і вони вчаться у рухах переживати музику.

Урок, як правило, складається з трьох частин, кожна з яких має бути не затягнутою й цікавою.

Перша частина уроку - розучування рухів у ігрових завданнях.

Друга частина уроку: молодша група - вільні ігри за вибором ді­тей; середня - ігри за придуманими самостійно сюжетами; старша - розучування етюдів до танців.

Третя частина уроку: молодша група - ритмічні завдання, спо­чатку без супроводу, а пізніше - із супроводом; середня - ігрові етю­ди до танцю; старша - розучування частин танцю. За бажанням педа­гога може бути і четверта частина уроку: молодша група - прослуховування музики наступного ігрового завдання або ритмічної вправи; середня - показ самостійно підготовленого завдання; старша - показ самостійно створеного етюду або маленького танцю.

Кожна частина уроку повинна включати повторення попере­днього й виклад нового матеріалу з обов’язковим його закріпленням (самостійне виконання завдань). Шляхом повторення непомітно на­копичується матеріал, яким дитина зможе користуватись у самостій­ній діяльності.

Кожна частина уроку повинна ставити конкретні завдання, пов’язані між собою і спрямовані на виконання програми в цілому. Даючи завдання дітям, педагог має враховувати їхні вікові особливо­сті, серйозно продумати, на які, властивості розвитку дитини спрямо­ване це завдання, як організувати дитяче сприйняття, включити уяву, мислення і так побудувати урок, щоб дитина активно думала над його вирішенням. Тільки за таких умов урок буде ефективним. Відповідно до поставлених завдань педагог обирає і методичні прийоми.

На кожному занятті треба розказати дітям, що саме вони сьогодні робитимуть, чому повинні навчитись, зосередити їхню увагу на досягненні поставленої мети.

Новий матеріал краще подавати в невеликому обсязі, з нарос­танням ступеня складності, повторюючи його до свідомого засвоєння дітьми. Перед кожним повторенням їм слід чітко пояснити, чому, з якою метою повторюється рух, комбінація, етюд. Це може бути но­вий відтінок у виконанні, нове забарвлення виразності руху, чіткіше його виконання, яскравіша образність. При виконанні нових завдань і при їхньому повторенні у дітей не повинне пропадати творче начало, вони мають постійно відчувати, що в повторюваному матеріалі опановують складніші елементи. Часте повторення при розучуванні, не підкріплене новими завданнями, стомлює дітей, робить їхнє виконан­ня формальним, а це в свою чергу негативно впливає на успішність і розвиток. Такий же негативний вплив на творчу діяльність справляє і новий матеріал, поданий у великому обсязі, поспіхом, Дітям кожної вікової групи потрібен різний час для засвоєння певного матеріалу і вироблення навичок. Але цей процес у всіх групах повинен бути обов’язково свідомим, оскільки це сприяє засвоюванню матеріалу на доступному кожному вікові рівні.

Підбирати рухи до ігор, етюдів, танців, хороводів слід не дуже складні, чергуючи моменти пожвавлення зі спокоєм. При розучуванні рухів, які за змістом і формою повинні збігатись з музикою, педагог показує дітям, якими засобами можна їх краще опанувати й виразно, невимушено виконувати під музику. Вільно володіючи рухом, вони зможуть краще вслухатись в музику, зрозуміти і передати її характер.

Після того, як діти опанують потрібну кількість рухів, педагог спрямовує їхню діяльність на самостійне застосування цих рухів для виконання різних за змістом завдань, етюдів, танців. Привчаючи ді­тей до такої самостійності, спочатку треба спрощувати завдання в етюдах, комбінаціях, щоб діти почували себе вільніше і впевненіше. Боятись того, що танець буде простим, не слід, головне - діти досяг­нуть творчої свободи.

Під час подачі нового матеріалу педагог уважно спостерігає за естетичним сприйняттям хореографічного матеріалу дітьми і фіксує їх, оскільки далі, в процесі розучування етюдів, танців, а також при неодноразовому повторенні рухів, комбінацій настає так званий “ро­бочий” період. Творча атмосфера, викликана першим враженням від нового матеріалу, ніби втрачається. Але це тільки тимчасове явище, поки рухи, етюд, танець не будуть засвоєні до вільного виконання. В “робочий” же період засвоєння матеріалу треба стежити, щоб емоцій­ність сприйняття музики не знижувалась, тоді на заключному етапі засвоєння матеріалу, готового до виконання, повернеться і перша творча атмосфера. В “робочий” період переживання не зникають, але в силу його завдань змінюється їхній характер, виникають інші по­чуття - “робочі”.

З перших днів навчання і до його завершення педагог провадить виховання уваги у дітей від не довільної до довільної. Методика ви­ховання полягає в тому, щоб навчити дітей самим ставити перед со­бою певну мету й домагатися її досягнення. Це може бути за­пам’ятовування порядку рухів, завдання, етюда, частини танцю і, нарешті, всього танцю, виконання свого етюда, сольного уривка, не­великого танцю тощо. Мета завжди повинна бути ясною. Прагнучи досягти її, дитина зживається з образами, вони стають зрозумілішими їй, близькими, і тоді виконання поступово стає довільним.

Коли діти оволодіють певною кількістю умінь і навичок, можна давати їм завдання додому, оскільки урок - лише частина процесу на­вчання й виховання, яка доповнюється самостійною роботою вдома. Перші домашні завдання мають бути невеликими й нескладними, на­приклад: придумати рух або тему для завдання, повторити вивчений на уроці рух, придумати сюжет для етюда тощо. Поступово, з віком, вони ускладнюються. Старшій групі можна давати різноманітні за­вдання додому після попередніх детальних порад і настанов, як кра­ще виконувати той чи інший рух, досягти правильної форми. Вдома діти заздалегідь готуються до занять. Зростає їхня активність, само­стійність, ініціатива і креативність, почуття відповідальності. Для розвитку уяви їм доцільно поступово пропонувати комбінувати зна­йомі рухи, змінювати відоме завдання, етюд, танець.

На наступному занятті відбувається перевірка домашнього за­вдання. Педагог викликає дітей для показу і пояснень. Після цього аналізує кожен виступ, робить певні узагальнення й висновки.

Під час занять дозволяється користуватися станком, але він по­винен бути точно розрахований на зріст дітей. Підводити їх до станка треба лише в тому випадку, коли певний рух спочатку важко вивчити на середині залу, наприклад, напівприсідання й “жабка” або напів­присідання на одну ногу (група шести - семи років, хлопчики). Педа­гог ставить дітей обличчям до станка, вони злегка кладуть на нього обидві руки на рівні плечей і разом з педагогом розучують рух. Коли вони засвоять його обличчям до станка, педагог ставить їх біля станка за одну руку, продовжуючи дальше розучування руху, а потім усі пе­реходять на середину залу. Аналогічно розучуються й інші, складні для дівчаток і хлопчиків, рухи. Деякі з них можна розучувати, три­маючись за станок одразу однією рукою.