Методика проведення занять з дітьми віком 5-6 років

Діти цього віку спокійніші, ніж діти чотирьох-п’яти років, спо­стережливі, слухняні, фізично міцніші, їхня нервова система і емоційна сфера стійкіші. Вони виявляють бажання вчитися, бути в колективі, в центрі уваги. Діти починають розуміти причини й зв’язки між подіями, узагальнюють явища, логічно висловлюють свої душ. Художнє сприйняття стає глибшим, навички - стійкішими, удоскона­люється слух, відчуття ритму, рухи стають точнішими, довільні дії - впевненішими, зміцнюється кістково-м'язовий апарат. Це дає змогу краще розвивати біг, стрибки, ходу, кроки, що складають рухову ос­нову танців. Психологічні й фізіологічні зрушення дозволяють збільшити тривалість ігор, етюдів, танців, хороводів і давати більше м’язового навантаження, ніж у попередній групі, але таке, що відповідає психофізіологічним можливостям цього віку.

До п’яти-шестирічних дітей педагог може пред’являти чітко вимоги, ставити конкретніші завдання і мету м’яким, але більш наполегливим тоном, який ясно дає зрозуміти, що завдання виконувати треба. Виховання всіх якостей, що розпочате з дітьми чотирьох п’яти років, продовжується, але методичні вимоги підвищуються.

У цій віковій групі педагогу слід приділяти значну увагу вихо­ванню самостійності, активності, уяви, фантазії, творчості та ін., ува­жно стежити за розвитком кожної дитини, вчасно помічати, які мож­ливості у неї розвинуті слабше і давати завдання, які б допомагали вихованню й розвитку.

У завданнях, етюдах, танцях дітям треба дати більше самостій­ності, ініціативи, збільшити кількість сольних виступів, до яких вони прагнуть, створити таку атмосферу, щоб вони у всій повноті могли реалізувати свої бажання і вміння.

Дитина п’яти-шести років починає осягати простір, орієнту­ється в ньому, у неї швидко розвивається образне мислення, а разом з ним відбувається і осмислення рухів.

Рисунок завдання, етюду, танцю повинен бути таким, щоб діти мали можливість самі удосконалювати його, виконуючи у більш шви­дкому темпі. Іноді педагог тільки ледь накреслює рисунок, а діти роз­вивають його. Можна також дати завдання, розповівши лише Його зміст, а запропонувати зробити рисунок самим дітям. Ці завдання слід давати не раніше, ніж у другому півріччі.

Хоча діти п’яти-шести років спокійніші й слухняніші, ніж чо­тирьох-п’ятирічні, але вимагають від педагога більшої уваги та пе­дагогічної майстерності. Готуючись до занять, йому слід враховувати індивідуальність кожної дитини.

У групах п’яти - шести років продовжують розвиток виховних і навчальних принципів першої групи (чотирьох-п’яти років). Вимоги до засвоєння програми, вільного володіння комплексом рухів, побудов, умінь, навичок першого року навчання підвищуються. Виховання танцювальної культури відбувається у досконалішій формі: осанка повинна бути стрункою, ширші і більш плавні рухи рук, легші, витонченіші стрибки. Ігри, етюди, танці діти продовжують виконувати в ігровій формі, але вони триваліші за часом, складніші за композицією, різноманітніші за рухами, з образно-змістовними завданнями. Завдання, позбавлені змісту й образу, давати не слід.

Так само, як і в групі чотирьох-п’яти років, несміливих дітей, якщо вони одразу не включаються у виконання будь-якого завдання, змушувати не слід, а треба вести з ними індивідуальну роботу.

Працюючи з групою п’яти-шести років, один з розділів уроку варто присвятити самостійній творчості: пропонувати завдання, етюди з сольними виступами, самостійне придумування завдань, етюдів, використання вивчених рухів і побудов.

Педагог не повинен робити дітям зауважень під час виконанні завдання, етюду. На всі недоліки й прорахунки слід вказувати після закінчення виконання. До якості виконання вимоги вищі, ніж у групі чотирьох-п’яти років.

Кожне вивчене завдання-гру можна розвинути в етюд, доручив­ши зробити це самим дітям.