Висновки

Кожен педагог несе відповідальність за виховання й творчу до­лю своїх підопічних. Завдань, які доводиться йому розв’язувати в процесі роботи, багато й жодне не повинно випасти з його поля зору, кожне повинно одержати свій послідовний розвиток - від початку до кінця.

Важливе значення в організації діяльності педагога має прави­льне планування, розподіл матеріалу. При такому плануванні річний матеріал розподіляється за ступенем складності - щоквартально; ква­ртальний - щомісячно; матеріал кожного місяця - щотижнево; тижне­вий - поурочно.

Кожне заняття повинно бути заздалегідь продумане, обґрунто­ване й записане. Наступне заняття має продовжувати попереднє, ло­гічно розвиваючи, деталізуючи й ускладнюючи його. Матеріал, який не потребує продовження, буде, природно, вичерпуватися на уроці. Спланувавши й розподіливши його таким чином, педагог чітко бачи­тиме всю логічну послідовність вивчення матеріалу.

Ігри і танці вимагають значних вольових зусиль. Фізичне наван­таження дітей повинно відповідати їхньому віковому нервово-психологічному розвитку, бо від цього залежать і успіхи в навчанні, і здоров’я.

Важливою умовою успішного проведення заняття є його атмос­фера й організованість. Повага до особи дитини лежить в основі фор­мування правильних взаємин між педагогом і дітьми. Доброзичли­вість у ставленні до дітей і водночас висока вимогливість створюють відповідну атмосферу, що сприяє успішному проведенню навчально-виховного процесу.

Діти повинні усвідомити, що відвідування занять - обов’язок кожного. Пропускаючи їх без поважних причин, дитина порушує ви­конання танцю, в якому бере участь, підводить своїх товаришів. Ро­зуміння цього зміцнює дисципліну, виробляє свідоме, сумлінне став­лення до навчання, повагу до колективу.

З перших же занять педагог повинен встановити порядок, дис­ципліну в колективі і стежити за їхнім дотриманням. Це привчає ді­тей до відповідальності, самостійності. Якщо хтось пропустив занят­тя, він допускається до уроку тільки з поясненням від батьків.

Група повинна налічувати не більше 20 дітей.

Поради щодо проведення перших уроків

Розпочинаючи свою роботу з дошкільнятами, педагогу необхід­но перш за все познайомитися з дітьми, придивитись до них, збагнути їхні вдачі (наскільки це дозволяє перше враження). З цією метою на першому занятті він пропонує їм назвати ігри, в які вони люблять гра­ти, записує імена тих, хто назвав ігри, та назви ігор. В залежності від кількості названих ігор діти грають в них протягом двох-трьох за­нять. Пропонуючи гру, дитина розповідає її зміст і правила. Діти зацікавлені, кожен нетерпляче чекає її початку. Створюється радісна, невимушена атмосфера, діти почувають себе вільно, їм весело, а пе­дагог має можливість, спостерігаючи за грою, придивитись до них. Свою захопленість, радість діти проявляють жваво, галасливо, але педагогу не слід втихомирювати їх, руйнувати цей необхідний для виявлення емоцій шум. Треба дати їм погаласувати, а після цього спокійно й лагідно сказати: “А тепер почнемо гру”. Відповідний при­йом слід застосовувати і у всій подальшій роботі.

Несміливі, сором’язливі, загальмовані у своєму розвитку діти не називатимуть ігор і не одразу долучаться до них. Змушувати їх брати участь у грі всупереч їхньому бажанню не слід; вони ще більше за­мкнуться і тоді важко буде вивести їх із цього стану. Поступово діти самі почнуть включатися в гру і самі переборюватимуть свою со­ром’язливість, скутість, несміливість. У подальшій роботі таким дітям треба приділяти більше уваги, ніж іншим. Закінчивши період “знайомс­тва” (приміром, три заняття), педагог переходить до процесу навчання.

На першому занятті діти вчаться ходити, починаючи крок з нос­ка, оскільки без вироблення правильної ходи й осанки не можна при­ступати до вивчення танцювальних рухів. Залучати до виконання за­вдання треба всіх дітей, бо довго сидіти спокійно їм важко, вони почнуть крутитись, увага розсіюватиметься. Групу слід розділити на дві підгрупи.

Під час виконання руху педагог лічить “раз”, “два” для кожного кроку, не швидко, щоб діти могли правильно з носка ставити ногу - “підкрадатися”, визначає заздалегідь рахунок для стрибка. Зауважень у ході виконання завдання давати не слід, щоб не заважати дітям зо­середжуватись, але спостерігати за ними треба. Після закінчення за­вдання варто похвалити їх, врахувавши найслабший епізод у виконанні, зробити одне загальне зауваження й повторити завдання вдруге.

Після повторного виконання знову похвалити за виправлені по­милки, дати нову “вказівку”, повторити ще третій раз. Діти грають із захопленням, їхнє емоційне збудження буває досить високим. Але бі­льше трьох разів повторювати завдання-гру не слід, оскільки в силу нестійкості уваги інтерес до завдання почне знижуватись.

Далі - емоційне збудження, викликане вивченням руху в грі, треба зняти, заспокоїти дітей. Педагогу слід так будувати урок, щоб на зміну збудженню приходило гальмування, своєрідний відпочинок, але відпочинок активний, що зосереджує увагу дітей. Цього можна досягти, приміром, у такий спосіб: педагог запитує дітей, в яку гру вони хочуть пограти в кінці уроку. Діти називають кілька ігор. Неве­личкий діалог, що триває не більше двох-трьох хвилин, знімає збудження, відпочинок проходить непомітно, увага концентрується, за­хоплення не знижується, воно лише набуває іншого характеру. Після короткого відпочинку педагог знову переключає увагу дітей на інший вид занять: починає вивчати побудови-ходіння в одну шеренгу. Нове завдання захоплює дітей, але не такою мірою, як перше, тому настає невеликий емоційний спад, такий потрібний для заспокоєння нерво­вої системи. Діти ходять під лічбу педагога (кожен крок на чверть та­кту), ходять недовго, оскільки дотримання рівнолінійності руху в шерензі вимагає великого напруження уваги. Тому на ходу в цьому завданні педагог не звертає уваги, поки діти не засвоять малюнок танцю.

Вибір дітьми гри на закінчення уроку теж переключає увагу і знову настає емоційне піднесення. Якщо на уроці немає одноманітно­сті, він їх не стомлює, дітям навіть стає прикро, що заняття так швид­ко закінчилося. Кожен урок слід повторювати до тих пір, поки не бу­дуть вирішені усі поставлені на ньому завдання. Квапити дітей не можна. Оволодівати руховими навичками кожного нового руху скла­дно. Тому вивчення, засвоєння того чи іншого руху відбувається спо­чатку без музичного супроводу. Це дає дітям можливість відчути, чи не напружують вони зайвий раз м’язи або навпаки - розслаблюють їх, особливо м’язи рук, плечей, колін, і уникати цього. Поспішати вико­нувати рухи під музику не варто. Якщо рухи технічно не підготовлю ні, то увага дітей буде спрямована не на характер музики та її ритмічну основу, а на подолання труднощів і правильного музичного вихо­вання вони не одержать.

Коли діти оволодіють першими навичками “ходити з носка”, пе­дагог починає працювати над виробленням правильної, з урахуван­ням можливостей цього віку, осанки, а після цього приступає до му­зично-ритмічних занять, мета яких - підготувати дітей до виконання рухів під акомпанемент.

Наприкінці року вони повинні уміти вільно рухатись під музику, передавати в рухах всі нюанси, змінювати, згідно з музикою, харак­тер рухів-з повільного на швидкий, рухатись в шеренгах вперед, на­зад, по колу з точними зупинками в кінці музичних фраз.