Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КР філософія відповіді.docx
Скачиваний:
5
Добавлен:
17.01.2019
Размер:
68.33 Кб
Скачать
  1. Співставте погляди різних шкіл ранньогрецької філософії на першооснову світу : Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт, Піфагор, Демокрит.

Іонійська філософія. Засновник Мілетської школи - Фалес (біля 625–547 до н.е.) - був першим математиком і фізиком. Як основу усього існуючого Фалес розглядав воду, яку вважав одушевленим началом. За Фалесом, усе має душу, як, наприклад, магніт, що притягає залізо. Учень Фалеса Анаксимандр (біля 610-540 до н.е.) в якості начала і основи усього вважав – апейрон – невизначене, необмежене. Поняття «апейрон» Анаксимандра вже знаходиться на шляху звільнення мислення від образно-метафоричної форми, конкретно-почуттєвої образності. Анаксимен (біля 588-525 до н.е.) – учень і послідовник Анаксимандра – першоосновою вважав повітря, оскільки воно найбільш безякісне, усепроникливе. Таким чином він у своїх поглядах знову перейшов до конкретно-наочних уявлень про першооснову, не змігши втриматись на висоті абстрактного мислення вчителя.

Геракліт з Ефесу (біля 544-483 до н.е.) основою космосу він вважав вогонь і першим в античній філософії висунув і обґрунтував ідею про розвиток світу, вказуючи на причину його вічного відновлення, становлення, розвитку - боротьбу протилежних начал. Світові процеси Геракліт пояснював ритмічною пульсацією вічно живого вогню, його розміреним розгоранням і згасанням. Ідея боротьби протилежних начал сполучалася в Геракліта з думкою про вічність змін, що відбуваються у світі, символом яких є образ потоку, плину ріки.

Засновник піфагорійської школи був Піфагор. В якості основи світу піфагорійці висунули кількісні співвідношення: підгрунтям всього є число, числові співвідношення складають саму сутність природи. Таким чином, вчення піфагорійців про першооснову було більш абстрактним, ніж у філософів Мілетської школи й у Геракліта. Вони зробили важливий крок у напрямку звільнення мислення від образно-метафоричної форми.

Давньогрецьким атомістом був Демокрит (460-370 до н.е.). Демокрит вважається основоположником матеріалістичного напрямку в філософії. Основні положення його вчення: матеріальний світ складається з атомів – найдрібніших неподільних пероцеглин усього сущого – і порожнечі; всі речі, в тому числі й душа – лише тимчасові комбінації атомів; атоми знаходяться у вічному русі у нескінченному просторі, утворюючи нескінченну безліч світів; усе у світі відбувається відповідно до необхідності, випадковість неможлива; на основі уявлення про атоми розробляється і теорія пізнання: від речей відокремлюються тонкі оболонки (образи) речей, котрі впливають на органи відчуття, але чуттєве сприйняття дає лише "темне" знання. "Світле" знання фіксує сутність речей, яку можна отримати через розум; саме розум встановлює існування невидимих атомів та пустоти, тобто атоми недоступні чуттєвому пізнанню, вони осягаються лише розумом.

  1. Проаналізуйте вислови Протагора «Людина є мірою всіх речей» і Сократа «Пізнай самого себе» та визначте специфіку проблематики класичного періоду в порівнянні з попереднім етапом розвитку античної філософії.

Особливість проблематики класичного періоду полягає в тому, що філософи класичного періоду Першими здійснили повернення філософської проблематики від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосму) та реалій її буття здійснили. Вперше це зробили софісти. Софістів справедливо називають представниками грецького Просвітництва: вони не тільки уособлювали собою критичне ставлення до всього того, що було предметом віри, а й популяризували знання в широких колах своїх численних учнів. Але софісти поставили на перший план суб’єктивний момент у ставленні людини до світу. Протагор (480-410 до н.е.) у своїй праці «Про істину» сформулював знамениту тезу: «Людина є міра всіх речей: існуючих, що вони існують, не існуючих, що вони не існують». Це означало, що судити потрібно не просто про речі, а про існування речей «через людину», що привело софістів до релятивізму, згідно з яким знання, закони, моральні принципи носять відносний, умовний характер, а значить, і загальнообов’язкове знання неможливе.

Саме проти цього виступив Сократ (470-399 до н.е.) – один з найбільш відомих філософів Стародавньої Греції. Відмовившись від пізнання природи, вважаючи, що світ речей не повинен цікавити справжнього філософа, Сократ зосередив основну увагу на питанні, що таке людина та її свідомість, на самопізнанні. «Пізнай самого себе» - улюблений вислів Сократа. За Скоратом, предметом філософії може бути лише те, що доступне людині, тобто її душа, духовне начало.

Зосередившись на дослідженні етичних проблем, Сократ вважав філософію вченням про те, як належить жити, і основне завдання її вбачав у виявленні того, що таке добро і зло. Аморальні вчинки людей, згідно Сократу, є результатом незнання істини, доброго: якщо людина знає, що таке добро, вона ніколи не здійснить злого вчинку. Саме розум здатний дати вище загальнообов’язкове знання, яке є джерелом морального удосконалювання людини. Така позиція отримала в історії філософії назву етичного раціоналізму.