16. Фірма як суб’єкт ринкової економіки та види фірм за формами власності

Фірма — економічний суб’єкт, який здійснює виробничу діяльність, має господарську самостійність в прийнятті рішень щодо того, що і як виробляти, кому, за якими умовами продавати; фірма поєднує ресурси для виробництва певних благ з метою максимізації прибутку.

У мікроекономічної теорії фірми розглядаються як покупці економічних ресурсів і як виробники товарів - купуючи ресурси і з'єднуючи їх, вони організують виробництво продукції. Фірми виступають як зв’язуюча ланка між економічними суб’єктами як споживачами і тими ж суб’єктами — як продавцями чинників виробництва.

Існує значна кількість моделей, які дозволяють пояснити поведінку фірми, але найбільш відомими з них є:

1) модель максимального прибутку;

2) модель максимальних продажів;

3) модель максимального росту;

4) модель управлінської поведінки;

5) модель доданої вартості чи японська модель.

Економісти схильні вважати, що головною метою та основною мотивацією організації будь-якого типу повинна бути максимізація її доходу відносно витрат.

Для того, щоб фірма була здатна функціонувати і реалізувати свої цілі, повинні виконуватись певні умови:

1) Наявність приватної власності;

2) Самостійність в прийнятті рішень;

3) Відповідальність за прийняті рішення;

4) Наявність конкурентного середовища.

За формами власності їх можна класифікувати таким чином:

1. Фірма з одним власником — це фірма, яка належить одній особі, яка управляє нею, отримує весь прибуток і відповідає по всім зобов’язанням.

2. Партнерства або господарські товариства — це об’єднання двох або більше людей, що ведуть справу як співвласники на основі угоди, яка не суперечить закону.

3. Корпорація — акціонерна компанія, яка є правовим суб’єктом, створеним для здійснення комерційної або виробничої діяльності і має капітал, поділений на акції, яким володіють її члени.

17. Виробництво. Виробнича функція: загальна характеристика

Виробництво – діяльність людини, що націлена на створення корисності, виготовлення благ чи надання послуг.

Фактори виробництва — це ті блага, які фірма повинна придбати, щоб мати змогу здійснювати процес виробництва.

Виробнича функція вказує максимальний обсяг продукту, який може виробити фірма при кожному окремому сполученні чинників виробництва. Виробнича функція може бути одно-, дво-, три- та багатофакторною.

Класичним прикладом виробничої функції є двофакторна виробнича функція. Вона встановлює зв’язок між виробництвом продукції та витратами двох основних факторів виробництва: капіталу і праці:

Q = f (К, L),де Q – обсяг виробництва; К – затрати капіталу; L – затрати праці;

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей взаємозаміни та взаємодоповнення факторів виробництва, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий самий максимальний обсяг випуску продукції. Але така взаємозаміна можлива лише у довгостроковому періоді, коли можливо змінити рівень технологічного оснащення виробничого процесу. В такому випадку нове обладнання потребуватиме меншої кількості робітників і змінний фактор виробництва (праця) буде замінятися постійним фактором виробництва (капіталом).

Якщо один з факторів виробництва в виробничій функції прийняти в якості змінного, а всі інші зафіксувати на одному рівні, то кількість виготовленої продукції буде представляти собою результат поєднання змінних величин змінного фактору і постійних величин інших факторів. При цьому виробнича функція стає одно факторною.

Q = f (F) – виробнича функція з одним змінним фактором.

Сукупний (загальний) продукт ТР (Q) – це загальний обсяг продукції в натуральній формі, яку фірма виготовляє протягом певного періоду часу шляхом використання певного набору ресурсів.

Середній продукт AP = = – це сукупний продукт у розрахунку на одиницю змінного фактору. Це мірило середньої продуктивності змінного фактору.

Граничний продукт MP = – це додатковий продукт, отриманий внаслідок приросту змінного фактору на одну додаткову одиницю. МР надає можливість максимізувати обсяг виробництва.