Відповідь № 29

Наприкінці 50-х років XIX ст. провідні діячі товариства повернулися із заслання і продовжили національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не в політичному, а в культурно-просвітницькому русі. В 60-ті роки в Києві, Харкові, Полтаві та інших містах ліберальна і демократична інтелігенція почала гуртуватися у самодіяльні напівлегальні організації, названі громадами. Певних програм і статутів громади на мали. Всіх їх єднала національна українська ідея на демократичному ґрунті.

Треба знати, що громади займалися переважно культурно-просвітницькою діяльністю: брали участь у роботі недільних шкіл, видавали українські підручники, збирали і публікували збірки усної народної творчості. Громадівський рух зазнав тиску царської влади, але своєї діяльності не припинив. Серед активних діячів цього руху були: професор Київського університету В. Антонович, етнограф П. Чубинський, засновник української статистичної науки О. Русов, композитор М. Лисенко, історик М. Драгоманов та ін. З 1882 р. в Києві видавався громадівський часопис "Київська старина". А коли на початку XX ст. почали створюватися українські національні партії, то колишні громадівці стали вступати до їх лав.

На буржуазно-демократичному етапі визвольної боротьби величезну роль відігравало народництво – рух різночинної інтелігенції, ідеологія селянської демократії. Основною у поглядах народників була ідея переходу до соціалізму через збереження, використання і оновлення колективістських засад сільської общини.

На першому етапі народництва для нього було притаманне "ходіння в народ" з метою пропаганди своїх ідей. Члени народницьких гуртків наймалися на фабрики, вчителювали у селах, відкривали майстерні, де проводили сходки селян, розповсюджували нелегальну літературу. Але соціальне становище селянства, низький рівень політичної свідомості заважали народникам активно включитися в реалізацію своїх задумі. Масовий похід демократичної молоді "в народ" зазнав невдачі.

Після цього найбільш радикальна частина народників звернулася до ідей анархіста М. Бакуніна, який закликав до насильницьких методів боротьби. Так виникла група "Народна воля", яка зробила тероризм основною засадою своєї діяльності. Кульмінацією її було вбивство у 1881 р. царя Олександра II. У Києві та інших містах було вбито кількох важливих урядовців. Але згодом народовольські організації було розгромлено, ідея політичного терору виявилася малоефективною.

Слід зауважити, що з розвитком капіталізму склалися передумови до поширення ідей марксизму. У 1875 р. Є. Заславський організував у Одесі першу робітничу організацію – "Південноросійський союз робітників". Основними його вимогами були: завоювання політичних свобод, народна власність фабрик і заводів. Організація проіснувала один рік і була знищена. Одним з перших пропагандистів марксизму в Україні був М. Зібер.

У 1881 р. в Києві революціонер-демократ Ю. Мельников створив перший марксистський гурток. Для керування робітничим рухом у 1882 р. був організований Київський робітничий комітет. У 1891 р. в Києві виникла Російська соціал-демократична група, а в березні 1897 р. марксистські організації Києва об'єдналися в "Союз боротьби за визволення робітничого класу". Серед делегатів І з'їзду РСДРП, який відбувся у Мінську в 1898 р., були представники українських організацій. На з'їзді було проголошено створення нової партії, відбувся перехід від економічних вимог пролетаріату до політичних завдань.

В Західній Україні вогнищем українського національного руху в середині XIX ст. стала Східна Галичина. 2 травня 1848 р. під впливом революції у Європі ("весни народів") у Львові створилася перша українська політична організація — Головна Руська Рада, на чолі якої спочатку став Г. Яхимович, а згодом М. Куземський. Друкованим органом Ради стала "Зоря Галицька" – перша у Львові газета українською мовою.

Складовою частиною боротьби за демократичні перетворення стало пожвавлення культурно-освітнього руху в краї. Прихильники національного розвитку на народній основі, прозвані народовцями, вели боротьбу проти заходів москвофілів русифікувати літературне життя. У 1868 р. народовці заснували товариство "Просвіта", яке ставило за мету поширення освіти та виховання національної свідомості народу. У 1867 р. був створений журнал "Правда", в якому друкувалися твори українських письменників. У 1873 р. у Львові було створено Літературне товариство імені Т. Г. Шевченка, яке згодом стає неофіційною українською Академією наук. На Буковині перше українське товариство "Руська бесіда" повстало у Чернівцях (1868 р.), де було відкрито університет.

У 80-ті роки національний рух в Західній Україні значно зміцнів. Був заснований політичний часопис "Діло", зростав ідейний вплив М. Драгоманова на молоде покоління. Провідниками його ідей українського соціалізму стали І. Франко і М. Павлик, які почали редагувати видання "Друг".

Слід підкреслити, що коли царський уряд розпочав репресії проти національного руху, українські діячі Східної України перенесли свою творчу діяльність до Галичини. Співпраця східних і західних українців щодо національного відродження привчала їх до думки, що вони становлять частину єдиного великого українського народу.

Отже, представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині ХІХ ст. було висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом українського руху завжди була боротьба за національне визволення. Незважаючи на те, що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні малочисельність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв'язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства.

Понятійний апарат

Габсбурги — династія, що правила в Австрії.

Громади — напів-, чи цілком нелегальні організації, які були створені ліберально-демократичною інтелігенцією з метою національного відродження України.

Земства – органи місцевого самоврядування, створені в частині губерній Європи, Росії, в т.ч. Лівобережній Україні і південній Україні, відповідно до земської реформи 1864 р.

Імперія — монархічна держава, державець якої носить титул імператора.

Промисловий переворот – перехід від мануфактурного до великої машинної (фабрично-заводської) системи капіталістичного виробництва – заміна ручних знарядь праці системою робочих машин і парових двигунів. В Росії, у т.ч. на Україні час промислового перевороту припадав на 30-90-ті роки ХІХ ст.

Суд присяжних – впроваджений в Росії згідно судової реформи 1864 р. Складався з одного або кількох суддів – урядовців, а також з обираної колегії присяжних засідателів, які окремо від суддів розв'язували питання про факт злочину, винність або невинність підсудного, а суддя (судді) застосовув відповідно до їхнього рішення закон і визначав міру покарання.

Українофільство – поєднання ідеалізму, народництва та поклоніння всьому українському.