Відповідь № 5

Становлення і розвиток людського суспільства.

Трипільська культура

Первісна доба — найтриваліша в історії людства. Вона існувала від по-

яви перших людей до виникнення давніх цивілізацій у IV—III тис. до н. е. У

розвитку первісного суспільства за матеріалом і технологією виготовлення

знарядь праці можна виділити кілька значних періодів, які за традицією на-

зивають віками: кам'яний (охоплює палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'я-

ний, бронзовий і залізний. Кожному із цих періодів були притаманні певні

риси, особливості, здобутки матеріальної культури, заняття та знаряддя

праці.

Територія України була заселена із найдавніших часів. Первісні люди з'я-

вилися тут ще в період давнього кам'яного віку (палеоліту) близько 1—

1,5 млн. років тому. Вони селилися переважно на півдні сучасної України

(їхні житла нагадували курені, накриті шкурами звірів) і жили невеликими

групами, що утворювали так зване первісне людське стадо, постійно пересу-

ваючись з місця на місце у пошуках їжі. У той час наші предки навчилися

видобувати і підтримувати вогонь — одне з найвизначніших їхніх досягнень,

уміли застосовувати камінь й дерев'яні палиці, а також виготовляли примі-

тивні знаряддя праці (гостроконечники, рубила, скребла тощо).

Основним заняттям первісних людей було полювання на диких тварин

та збиральництво. На сучасній території України виявлено чимало слідів

їхньої діяльності: Королеве, Рокосове у Закарпатті, Лука-Врублівецька над

Дністром, Амвросіївка у Донбасі, Кіїк-Коба в Криму тощо.

Близько 40-35 тис. років тому на зміну пітекантропу й неандертальцю,

що жили в ранньому палеоліті, прийшов новий тип людини, яка вже нале-

жала до сучасного фізичного типу — Ноmо sаріеns, або людина розумна. В

Європі його ще називають кроманьйонцем, за назвою грота Кроманьйон

(Франція), де вперше було знайдено кілька кістяків цього типу. Середня

тривалість людського життя становила лише 20-23 роки.

Порівняно з неандертальцями у кроманьйонців був вищий рівень розви-

тку господарства і техніки виготовлення знарядь праці. Вони виробляли

різноманітні предмети з каменю та кістки, прикраси, статуетки, що нагаду-

ють людину, тварин. Основним джерелом добування їжі було полювання на

великих тварин — мамонта, зубра, бізона, носорога, печерного ведмедя.

Мисливська зброя стала досконалішою — дротики, гарпуни, списокидалки.

Суттєві зрушення сталися у сфері соціальних відносин. На зміну первіс-

ному стаду прийшла родова община. Рід стає основною суспільною ланкою

і об'єднує родичів по материнській лінії, що свідчить про виникнення мат-

ріархату. Останній не означав головної ролі жінки у виробничій сфері, од-

нак жінка оберігала вогонь, житло, дітей. Виникає звичай, за яким заборо-

нялися шлюби між членами одного роду. Це сприяло зближенню різних

родових груп. На основі родинних стосунків роди консолідувалися у племе-

на, формувалася племінна організація суспільства. З'явилися перші форми

релігійних вірувань: анімізм, магія, тотемізм, фетишизм.

Кроманьйонці продовжували споруджувати житла на зразок чуму чи

яранги, а також землянки або напівземлянки. В Україні залишки цих жител

знайдені поблизу сіл Мезина на Чернігівщині й Межиріччя на Канівщині.

Нових успіхів людське суспільство досягло в епоху середнього кам'я-

ного віку (мезоліту), який тривав з IX до VI тис. до н. е. Внаслідок потеп-

ління складалися ландшафтно-географічні зони, близькі до сучасних. Зміни-

лися рослинний і тваринний світи. Відповідно змінювалися й умови життя

людей, зокрема добування їжі, що стало поштовхом до виготовлення склад-

ніших знарядь праці. Були створені інструменти для обробки дерева — доло-

то, сокира, тесло; нові вироби з кістки й дерева з крем'яними пластинами —

ножі, кинджали, списи.

Надзвичайно важливим досягненням того часу є винайдення лука і стрі-

ли — першої «механічної» зброї дистанційної дії. Давній мисливець уже міг

полювати на здобич на відстані й у більшій кількості. Крім мисливства, од-

ним із основних занять стає рибальство. З'явилися різноманітні пристосу-

вання для ловіння риби, зокрема рибальські снасті, а також видовбані з ці-

льних стовбурів дерев човни, весла.

На цю епоху припадає початок приручення диких тварин, насамперед

собаки, потім — свині, бика.

З підвищенням продуктивності праці та посиленням влади людини над

природою відпала потреба в існуванні багатолюдних колективів. Великі

родові об'єднання для полювання на мамонтів та бізонів змінилися порівня-

но невеликими групами мисливців, які полювали на дрібнішу дичину. Від-

бувається масове переселення людей з одних місцевостей в інші. Водночас

поширюється досвід виготовлення нових знарядь праці, мисливства, зачат-

ків тваринництва й рослинництва.

У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — бі-

ля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в

Криму. Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту (нового

кам'яного віку), котра охоплювала VI—IV тис. до н. е. й характеризувалася

великими змінами в економіці. Поряд із традиційними заняттями — мис-

ливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються і поширюються

нові — скотарство і землеробство. Період переходу від присвоювальних до

відтворювальних форм господарювання був якісно новим етапом в історії

людства, який сучасні вчені називають «неолітичною революцією».

Для виготовлення знарядь праці, як і раніше, використовується тради-

ційна сировина — камінь, кістка, ріг, дерево. Проте виникають нові методи

їх обробки — крім простого оббивання ще й пиляння, шліфування та примі-

тивне свердління.

Одним з важливих досягнень стає виготовлення глиняного посуду. Ви-

палена на вогні глина була першим штучним матеріалом, котрий створила

людина.

У соціальному аспекті неолітична епоха була часом розквіту родового

ладу. Основу виробничих відносин становила спільна власність роду на

знаряддя та продукти праці.

На сьогодні в Україні в долинах річок Дніпра, Сіверського Дінця, Пів-

денного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті та інших виявлено рештки близько

500 неолітичних поселень.

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно-

кам'яний вік (енеоліт), який у межах України датується IV—III тис. до н. е. У

цей час з'являються перші металеві вироби — мідні й золоті. Відтворюва-

льне господарство стає домінуючим. Основні заняття людей — землеробст-

во, тваринництво, гончарство та ін. Зароджується орне землеробство з вико-

ристанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, а відтак з'являється

колісний транспорт. Формується система обміну. Розвиток землеробства,

скотарства, ремесла та обміну зумовив значні зміни у давньому суспільстві.

Виконувати важкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль

у сім'ї переходить від матері до батька, родинні зв'язки почали формувати-

ся по батьківській лінії. Замість матріархату поступово утверджується пат-

ріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарсь-

кою основою стала патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь

родичів по батьківській лінії.

Серед енеолітичних племен на території сучасної України провідне міс-

це посідали хліборобські племена Трипільської культури. Поширена майже

на всій території сучасної України — від Верхньої Наддністрянщини і Пів-

денної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор'я, — ця куль-

тура розвивалася протягом IV—III тис. до н. е. і досягла, як на той час, висо-

2 Б.Д. Лановик

кого рівня. Назву дістала від досліджуваного наприкін. XIX ст. українським

археологом В.Хвойкою поселення поблизу с. Трипілля на Київщині. Утво-

рилася Трипільська культура на основі давніших автохтонних (від грец. —

місцевих, корінних) та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону і

несла в собі традиції перших землеробських протоцивілізацій Близького

Сходу й Південної Європи. В Україні виявлено понад тисячу пам'яток Три-

пільської культури. Вони згруповані у трьох районах: найбільше в Середній

Наддністрянщині, Надпрутті та Надбужжі, менше — у Наддніпрянщині.

Племена Трипільської культури жили у поселеннях, забудованих де-

рев'яно-глинобитними наземними спорудами, розташованими переважно

одним чи кількома концентричними колами. Це були здебільшого родові

або племінні поселення з кількома десятками садиб. Будівлі мали вигляд

чотирикутника правильної форми. У землю вбивали дубові стовпи, між

якими плели стіни із хмизу, котрий змащували глиною, а зверху накривали

соломою або очеретом. Дах був двосхилий з отвором для диму, долівку зма-

щували глиною. Посеред хати стояла велика піч, біля якої робили лежанку з

випаленої глини. Стіни і піч іноді розмальовували. Відомі також поселення-

гіганти площею від 150 до 450 га, в яких було понад 2000 жител. Тут уже іс-

нувала квартальна забудова, багато споруджували дво- і навіть триповерхо-

вих будинків. Фактично це давні протоміста зі значною кількістю мешканців.

Суспільний устрій трипільських племен грунтувався на матріархальних,

а згодом і на патріархальних родових відносинах. Головною ланкою три-

пільського суспільства була невелика сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, кі-

лька родів формували плем'я, група племен утворювала міжплемінні

об'єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Головним заняттям трипільців було землеробство. Сіяли ячмінь, просо,

пшеницю, вирощували садово-городні культури. Ріллю розпушували де-

рев'яною мотикою з кам'яним або кістяним наконечником, пізніше — ра-

лом. Під час археологічних розкопок трипільських поселень знайдено де-

рев'яні і кістяні серпи із крем'яною вкладкою, якими жали збіжжя, та

кам'яні зернотертки, якими терли зерно на борошно.

Трипільці розводили переважно велику й дрібну рогату худобу, а також

свиней та частково коней. Тягловою силою були воли, за допомогою яких

орали поля.

Із ремесел значного розвитку набули чинбарство, кушнірство, прядіння,

ткацтво, обробка каменю. Трипільські племена вперше на території України

почали користуватися виробами з міді, освоїли холодне й гаряче кування,

зварювання міді. Дуже високого технічного і художнього рівня досягло ке-

рамічне виробництво. Місцеві гончарі досконало володіли складною техно-

логією виготовлення кераміки, вже знаючи гончарний круг, виготовляли

величезну кількість різноманітного посуду, який прикрашали орнаментом

білого, чорного, червоного й жовтого кольорів. Поряд з побутовим викорис-

товувався й культовий посуд.

За етнографічними ознаками Трипільська культура дуже близька і поді-

бна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орна-

менту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах,

народній кераміці, а особливо в українських великодніх писанках. Житло

Трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. На-

решті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все

це дає підстави стверджувати, що населення Трипільської культури стало

праосновою українського народу.

На зміну мідно-кам'яному вікові прийшов бронзовий (II — поч. І тис. до

н. е.), істотною рисою якого було поширення виробів з бронзи — першого

штучно створеного людиною металевого сплаву. У сучасних межах України

бронзовий вік характеризується передусім швидким розвитком скотарства і

землеробства, що сприяло завершенню процесу виділення скотарських пле-

мен із землеробських. Це був перший великий суспільний поділ праці. Ви-

сокого рівня досягло громадське ремесло, зокрема, гончарне і бронзоплави-

льне. Виникли місцеві центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув

постійного та регіонального характеру.

Із зростанням продуктивності землеробства і скотарства, розвитком ме-

талургії утворюється надлишок продуктів, який зосереджується у руках

окремих родових груп або племінної верхівки. А це спричиняє визрівання

як внутрішніх, так і зовнішньоплемінних соціальних суперечностей. Швид-

ко вдосконалюється зброя, зводяться укріплені поселення. Очевидно, по-

треба в захисті окремих груп населення від нападів сусідів спонукала до

консолідації племен на рівні союзів.

Помітні зрушення сталися і у сфері позитивних знань, образотворчому

мистецтві, в усій духовній культурі. Виникає монументальна кам'яна ан-

тропоморфна скульптура, ускладнюється система релігійних вірувань,

з'являються зародки майбутнього письма — піктограми.

Освоєння виробництва заліза на поч. І тис. до н.е. сприяло дальшому

розвиткові суспільства. Ранній залізний вік характеризувався співіснуван-

ням бронзових і залізних знарядь праці. Відбувається перехід від мотики до

сохи та плуга, дедалі ширше застосовуються залізні ножі, серпи, лемеші, а

також круглі жорна. Завдяки поширенню різних ремесел та успіхам земле-

робства відбувся другий великий суспільний поділ праці: ремесло відокре-

милося від землеробства (третій — пов'язаний з відокремленням торгівлі).

Посилилася майнова та соціальна диференціація суспільства, створивши

передумови для виникнення станово-класових відносин та держави.

Залізний вік в Україні пов'язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-антич-

пою та ранньослов'янською культурами. Основою господарства залишалося

землеробство. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У сте-

повій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залі-

зоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення, що

проживало на території сучасної України, підтримувало тісні контакти із

сусідніми давніми цивілізаціями.

У ранній залізний період в Україні виділяється кілька культур, серед

яких важливе значення мали Пшеворська, Зарубинецька і Черняхівська. Во-

ни охоплювали І ст. до н. е. — VII ст. н. е. Удосконалювалися знаряддя пра-

ці, розвивалися сільське господарство, ремесла, поглиблювався обмін. Чер-

няхівська культура у III—IV ст. н. е. зумовила появу одного з перших

могутніх праукраїнських утворень — Антського державного об'єднання.

Загалом господарство первісної доби було натуральним. Головна госпо-

дарська форма цього часу — громада, тобто колектив із повною або частко-

вою спільною власністю на засоби виробництва та узвичаєними формами

самоврядування.

Вдосконалення виробничих знарядь, суспільний поділ праці, торгівля

привели до розпаду первісної господарської системи. Відбувається посту-

повий перехід від родової до сусідської, територіальної громади. Створю-

ються передумови для виникнення державних утворень.