9. Формування й розвиток страхового ринку в Україні

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма проведення. За цією озна­кою страхування поділяється на добровільне й обов'язкове.

Під обов'язковим страхуванням розуміється обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріаль­ного збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного страхуваль­ника, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування окремих сільськогоспо­дарських тварин у громадян, житлових будівель, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими.

Обов'язкова форма страхування базується на кількох принципах. Воно регулюється за­конодавчими актами, згідно з якими страховик зобов'язаний прийняти до страхування певні об'єкти, а страхувальники вносити визначені страхові платежі. У законодавстві встановлюється: сукупність об'єктів, що підлягають обов'язковому страхуванню; порядок обчислення ве­личин тарифних ставок або середніх їх розмірів з наданням права їхньої регіональної диферен­ціації; періодичність сплати страхових внесків; обсяг страхової відповідальності; рівень страхо­вого забезпечення. Зазначаються також основні права та обов'язки сторін щодо дотримання умов договору страхування. Для обов'язкової форми страхування властиве суцільне охоплення об'єктів, які законо­давством України віднесено до неї. Щоб реалізувати цей принцип, страхові організації щорічно здійснюють по всій країні реєстрацію наявних об'єктів, перевіряють правильність нарахування страхових платежів та вчасність виплати їх. Принципом обов'язкової форми страхування є по-ширюваність її на об'єкти, вказані в законі, без будь-яких дій страхувальника. В його обов'язки не входить повідомляти страховому органу про появу в господарстві нового об'єкта. Під час чергової реєстрації цей об'єкт буде враховано, а страхувальника ознайомлено з величиною страхових внесків і строками сплати їх.

Обов'язкове страхування передбачає відповідальність страхувальника за вчасність і вне­сення в повному обсязі страхових платежів. У разі порушення страхувальником цих вимог страхові платежі стягуються за рішенням суду. Можливі випадки пошкодження чи загибелі за­страхованих об'єктів, ще не покритих останніх черговим платежем. У такому разі страхове відшкодування підлягає виплаті з вирахуванням заборгованості за платежами. Порушення строків внесення страхових платежів зумовлює нарахування пені. Обов'язкове страхування, не обмежене часом, діє на протязі періоду, поки страхувальник користується застрахованим май­ном. Винятком є ветхі об'єкти та ті, господаря яких не встановлено. Вони не підлягають стра­хуванню. Якщо ж застраховане майно переходить до іншого господаря, то дія договору не при­пиняється і втрачає чинність лише у зв'язку із загибеллю майна. Нарешті, в разі застосування обов'язкового страхування встановлюється норма страхового забезпечення в процентах до страхової оцінки або в повній грошовій сумі на об'єкт. Зазначимо, що певним видам особистого страхування також властиві деякі принципи обов'язкового, наприклад, суцільне охоплення, ав­томатичність, застосування норм страхового забезпечення. Але зазначені принципи діють стро­го визначений строк і повністю обумовлені виплатою страхового внеску, наприклад, при обов'язковому страхуванні пасажирів.

Добровільне страхування, на відміну від обов'язкового, спирається на волевиявлення страхувальника. Форма добровільного страхування реалізується за певними принципами: за­стосовуються як законодавчі норми, так і добровільні засади, в законодавчому порядку встано­влюються об'єкти страхування, що підлягають добровільній формі, та його найбільш загальні умови. Конкретні ж особливості щодо змісту та специфіки укладання й виконання страхових договорів розробляються страховою організацією. Добровільність цієї форми страхування сто­сується лише страхувальників, бо страховик неправомірний відмовити в страхуванні об'єктів, якщо немає порушення законодавства. Для добровільного страхування властиве неповне охоплення об'єктів, тому що не всі потенційні страхувальники бажають укласти договори стра­хування. На відміну від обов'язкового, добровільне страхування завжди діє в межах певного періоду, обумовленого договором. Саме в договорі чітко фіксується початок прав і обов'язків сторін та дата припинення їх. Це має виняткове значення, бо страхове відшкодування (страхова сума) виплачується лише тоді, коли страховий випадок відбувся в період страхування. Звичай­но, можна забезпечити і безперервність добровільного страхування шляхом підписання догово­ру на новий строк.

Права і обов΄язки сторін у добровільному страхуванні виникають лише в разі обов'язкових виплат разового або періодичного страхових внесків, одразу ж після виплати першого з них. Якщо черговий внесок за довгостроковим добровільним страхуванням не ви­плачується, то дія договору припиняється. За добровільною формою страхування обсяг страхо­вого забезпечення встановлюється самим страхувальником. Якщо відбувається страхування ма­теріальних об'єктів, то страхувальник може визначити величину страхової суми до верхньої межі — страхової оцінки майна. Розмір страхової суми за договором довгострокового стра­хування визначається за домовленістю партнерів

Довгострокове медичне страхування[ ]. Перш за все слід зауважити, що в Україні медичнестрахування проходить стадію становлення і не набуло широкого розвитку. Обов’язкове медичне страхування, по суті, є галуззю соціального страхування і тому не буде розглядатися у даній темі. Добровільне медичне страхування має бути доповненням до обов’язкового. За законодавством медичним страхуванням мають займатися спеціалізовані страховики. Договори страхування заключаються як з юридичними особами на страхування ппрацівників і їх сімей, так і з фізичними на страхування застрахованого і його сім’ї. Страховик заключає два типи договорів: з страхувальниками на оплату вартості їх лікування і з лікарняними установами на оплату витрат лікарні на лікування хворого. Виплата страхової суми здійснюється після пред’явлення лікарнею рахунків страховикові. У договорі страхування обумовлюється середня денна вартість лікування хворого, за якою і розраховується (виходячи з кількості днів лікування хворого) максимальна страхова сума.