10. Укладання страхового договору.Страховий поліс як форма договору страхування. Зміст та структура страхового полісу.

Договір страхування являє собою угоду двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових прав і обов’язків.

Такий договір виконує дві основні функції. По-перше, це  юриди­чний факт, за яким виникають, змінюються та припиняються зобов'язання. Кожне зо­бов'язання відбиває певні правовідносини. По-друге, договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

Страховий поліс - це документ, іменний або на пред'явника, що видається страхувальнику і безпосередньо засвідчує факт страхування за договором добровільного страхування або підтверджує умови обов'язкового страхування відпо­відно до чинного законодавства (без укладення договору) та містить зобов'язання страховика виплатити страхувальнику в разі настання страхового випадку, визначеного умовами договору страхування, певну суму коштів (страхову компенсацію чи відшкодування).

Умови полісу визначають відносини між сторонами, тому вони обов'язково містять права і обов'язки страховика та страхувальника.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він виконує функції документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір.

Страхове законодавство тлумачить страховий поліс лише як мож­ливий доказ факту укладання договору страхування, до того ж із доданням правил страхування.

У Законі України «Про страхування» докладно висвітлюються реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі), а саме:

- назва документа;

- назва та адреса страховика;

- прізвище, ім'я, по батькові або назва страхувальника та за­ страхованої особи, їхні адреси та дати народження;

- прізвище, ім'я, по батькові, дата народження або назва вигодонабувача та його адреса;

- зазначення об'єкта страхування;

- розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;

- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

- перелік страхових випадків;

- розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

- страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- умови здійснення страхової виплати;

- причини відмови у страховій виплаті;

- права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

11. Врегулювання вимог страхувальнДыя страх.При настаны страх.Подыъ..

Коли угода закінчується виплатою, то СКо має забезпечити своєчасне і кваліфіковане врегулювання збитків, тобто розгляд необхідних документів, вирішення питання про виплату і фактичну сплату відшкодування.

Подання заяви про настання с. випадку входить до обов`язків с-увальника. СКо посилає спеціаліста на місце події для складання с. акту (це вже обов`язок с-овика), в якому зазначається:– дата с. події– зміст с. події– обсяг ушкоджень– вжиті с-увальником заходи щодо запобігання розповсюдження наслідків с. події– перелік майна, що знищене або ушкоджене.

На підставі с. акту СКо вирішує питання щодо сплати с. відшкодування. Порядок виплати відшкод-ня регул-ся статтею 24 ЗУ “Про с-ня”, в ній визначається, що виплата проводиться згідно з договором с-ня, або законодавством, на підставі заяви с-увальника (його представника) або 3-х осіб, визначених у договорі с-ня, і с. акту (аварійного сертифікату), який склад-ся с-овиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, визначеній с-овиком.

Розмір с. виплати практично завжди знах. у межах с. суми за договором с-ня. С. сума визначає ліміт відповідальності страховика перед страхувальником.

Більшість заяв щодо виплати задовол-ся досить швидко, але інколи бувають суперечки між сторонами стосовно розмірів відшкодування і строків сплати цих відшкодувань. Зазвичай у договорі (полісі) заздалегідь обумовлюються шляхи вирішення цих суперечок. Останньою інстанцією є суд або арбітраж, і його рішення є остаточним. С-овик має право відмовити у виплаті с-увальнику, підстави відмови перелічені в Ст. 25 ЗУ ”Про с-ня”.Підставами відмови є: Навмисні дії с-увальника або особи, на користь якої укладено договір с-ня, спрямовані на настання с. випадку. Вчинення с-увальником навмисного злочину, що призвів до с. випадку. Подання с-увальником свідомо неправдивих відомостей про об`єкт с-ня. Отримання с-увальником повного відшк-ня збитків за майновим с-ням від особи, винної у їх заподіянні. Несвоєчасне повідомлення стр-ником про настання с. випадку без поважної причини, або створення перешкод с-овику у визначенні обставин, хар-ру та розміру збитків. Умовами договору с-ня можуть бути передбачені ін. підстави для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті приймаються с-овиком у терміни, передбачені у правилах с-ня, і повідомл-ся с-увальнику в обов`язково письмовій формі з обгрунтуванням причин відмови. При повному виконанні зобов`язань щодо виплати, тобто у повному обсязі с. суми, договір с-ня вважається вичерпаним, його дія припиняється.

При сплаті відшкодування у розмірі певної частки від с. суми договір с-ня вважається чинним у обсязі, який = різниці між с. сумою і сплаченим відшкодуванням.

До стр-овика, який сплатив с. відшкод-ня за договором майнового с-ня в межах його фактичних витрат на покриття збитків, переходить право вимоги, яке с-увальник або ін. особа, що одержала с. відшкод-ня, має до особи, винної у заподіяному збитку. Це право вимоги наз. правом регресної вимоги (регресу) або суброгацією.