17. Винниченко. «Федько-Халамитник»

«Федько—халамидник» — епічний твір українського письменника Володимира Винниченка.Федько-халамидник заводій, дитячий "отаман". "Спокій був його ворогом", - сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризиковані розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком!В оповіданні "Федько-халамидник" важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психо-логічний сюжет. Кульмінацією є сцена, у якій після пригоди на річці, коли Федько врятував від загибелі хлопчика Толю, батьки тяжко карають ні в чому не винного "халамидника". Слабкодухий, боягузливий Толя хоче перекласти свою провину на Федька – і той ще раз рятує його. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий великодушність."Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він під-няв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його…"Федько пожалів Толю, а поплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настраханого і завдати йому удару – це не у Федьковому характері, це понад його гідність!Він гордий тією гордістю, що здатна змусити людину діяти наперекір обставинам, а то й усупереч загальноприйнятим уявленням. В основі тут – виняткова вразливість душі, яка означає стихійне відчуття самоцінності власного Я і готовність будь-що захищати його.В. Винниченко любив показувати своїх персонажів у ризикованих ситуаціях, доводячи кульмінацію до тієї точки, коли починається балансування між життям і смертю. Йому близькі маленькі "зухи" (відчайдухи, "халамидники", дитячі ватаги – "чудні", "кумедні", незрозумілі для свого оточення). В. Винниченко в оповіданні "Федько-халамидник" протиставив добро і зло на прикладі двох хлопців так яскраво, що вже не вважаєш Федька розбишакою, відчуваєш симпатію, повагу до нього, як до особистості. Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але читаючи далі про дружбу Федька з Толіком, розумієш, що Федько - чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього усі гніваються. Він ніколи ні за кого не ховався, як його друг Толік, та і другом його назвати можна лише умовно. Який же це друг, котрий не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Толік - зла, хитра людина. А випадок із чижом показує, що він усе життя буде хитрим, боягузливим, брехливим. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толік - це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно. Бешкетування можна пробачити Федькові, бо в нього добре серце і багато гарних рис. Хоча б те, що він намагався врятувати Толіка, розуміючи, що може загинути сам.

18. Валер*ян Підмогильний. Життєвий, творчий шлях.

Валер'ян Підмогильний народився 2 лютого 1901 р. у великому степовому селі Чаплі Новомосковського повіту під Катеринославом у пересічній селянській родині.У 1910р. після початкової сільської школи Підмогильного віддають до Катеринославського реального училища, де він під псевдонімом Лорд Лістер друкує в шкільному журналі авантюрні оповідання. У 1917р. було написане оповідання «Важке питання». Реальне училище В. Підмогильний у 1918 р. закінчує з «відзнакою» і вступає на математичний факультет Катеринославського університету (згодом навчається на правничому).У 1919 р. через скрутне матеріальне становище він залишає навчання, працює вчителем, пише оповідання «Добрий Бог», «Гайдамака», «Пророк», «На селі», друкує оповідання «Ваня», «Старець» у катеринославському збірнику «Січ».У 1920р. з'являється перша збірка «Твори. Том 1»Валеріан Підмогильний працює також у редакції журналу "Життя й революція", який почав виходити з 1925 року. В період з 1921 по 1930 рік в часописах і колективних збірках друкуються його твори: "Собака", "В епідемічному бараці", "Військовий літун", "Історія пані Ївги", окремими виданнями - повість "Третя революція" ,оповідання "Син" . 1924 року окремим виданням виходить збірка "Військовий літун". Усі вони ввійшли до найповнішої збірки письменника "Проблема хліба" (1927), яка перевидавалася й 1930 року. Більшість з цих оповідань присвячені приниженню людини перед "проблемою хліба" насущного, зокрема, це оповідання "Собака", "Проблема хліба", "В епідемічному бараці" (збірка "Військовий літун" 1924 р.), "Син"Своїм духовним наставником у відчутті слова Підмогильний вважав Михайла Коцюбинського, достойно продовжуючи розбудову української словесності. Блискуче знана Валер'яном французька мова додавала його творам поетики — повнокровності фрази: живої, дихаючої, сповненої натхнення і пристрасті. Він зумів зблизити свою творчість із Західною літературою, сприймаючи враження нових літературних течій, доводячи стилістику до найвищих світових зразків свого часу. У стрімкому вирі нищівних 19—20-х років він закарбував чуттєву картину людського характеру революційної доби. Його творчість сповнена людськості, розгубленості душі в змаганні з машиною смертоносного часу. Валер'ян Підмогильний сам здійснив таку ж подорож, в пошуку свого я, розкривши нові грані свідомості на сторінках творів. Його роман «Місто» одна із знакових книг століття. Розповідь про долю юнака в тенетах великого полісу, по суті живого хижого організму, що висмоктує совість людини.На початку 30-х pp. В. Підмогильний стає визнаним авторитетом перекладацької школи в Україні, консультантом з іноземної літератури при видавництві «Рух». Але попри це письменника викидають з редакції журналу «Життя й революція», а його твори — з журналів і видавництв. Протягом 1930—1934 рр. В. Підмогильний організовує та редагує видання творів А. Франса та О. Бальзака ,перекладає романи Г. Мопасана, твори Д. Дідро та інших. У 1933 р. у «Літературній газеті» друкується новела «3 життя будинку», де яскраво звучить трагічне передчуття: «... Класовий ворог, це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати...». У грудні 1934 р. письменник був безпідставно заарештований у харківському будинку «Слово» у справі вбивства Кірова. Пройшов крізь закритий суд, вирок без оскарження, заслання до концтабору.З листопада 1937 р. В. Підмогильного розстріляно на Соловках. Є відомості, що в ув'язненні він написав кілька оповідань і роман про колективізацію «Осінь, 1929», але ці твори очевидно, втрачені.