40. Г. Тютюнник: художні особливості твору «Климко»

Повість «Климко» побудована на автобіографічному матеріалі. Автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті «Климко» йде по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку і себе з другом. У повісті влучно переплітається дійсне життя Климка з минулим. Це дозволяє читачеві більше дізнатися про життя хлопця, про його радості і страждання, зрозуміти його характер, поведінку, вчинки.

Художня деталь – особлива риса, ознака, подробиця в портреті, поведінці персонажа, його навколишньому оточені, що часто повторюється письменником при змалюванні героїв і служить для розкриття якихось глибинних його характеристик.

Ноги Климка – важлива деталь у змалюванні характеру та життя хлопчика. Босі ноги Климка в осінню холодну пору у далекій дорозі як символ гіркого сирітського дитинства, обпаленого війною. Босоніж хлопчик уперто іде до своєї мети – принести солі додому («босі ноги», «він оглянув Климкові ноги, обсипані курятами, брудні, побуряковілі од холоду», «бо як же оце йти в осінь босому», «підвівся, щоб іти, і впав: ноги не видержали. Їх ніби одняло»).

Мова персонажів (монологи, діалоги) – виразна індивідуальна особливість героя твору, яка розкриває його характер і допомагає зрозуміти ставлення автора до певної дійової особи в художньому творі.

Для прикладу проаналізуємо особливості мовлення тітки Марини, яка виявила найбільшу турботу про Климка. Доброта, щедрість, любов до ближнього, турбота виявляються через вживання тіткою пестливих слів: «борошенце», «багатенько», «мішечки», «клуночок», «лобик», «сонечко», «молочко», «синочку» та ін. Просторічні слова у її мовленні свідчать про те, що тітка звичайна проста селянка: «носовичок», «жалко», «осталося», «мо’», «осьо», «паняй», «одбазарувалися», «підчинишся», «бідовенький», «босяцюра» та ін.

Автор, змальовуючи побут і подвір’я тітки Марини, теж використовує пестливі слова: «погрібничок», «брусочок», «вузенька стежка» та ін., тим самим передаючи глибоку повагу до всіх жінок на окупованій території, які виявили турботу про інших у той жахливий час.

Бородань (торгаш): «Подумаєш, яка цяця... Ну, тоді пухни з голоду!», «Іш, чому вона тих виродків навчила! Вчи-и-ительша...» - груба, брутальна.

Климко: «Тітонько, тьотю Марино... Де ви, тітонько?», «Туди, дядю, біжіть!» - стисла.

Тематичною основою твору є враження та спогади про зруйноване повоєнне село. Фактуру оповідання складають точні штрихи побуту, часом – малюнки щоденного буття. У творі бачимо багато в чому автобіографічний образ «пасинка війни», за яким проглядається доля та психологія цілого покоління.

Важливими рисами стилю Григора Тютюнника є простота розповіді, розмовні інтонації. Лаконічні діалоги, недомовленість, за якою криється багатий підтекст. Широко послуговується письменник монологічними формами оповіді, зокрема внутрішнім монологам.

41. Г. Тютюнник: проблематика оповідань.

Оповідання Григора Тютюнника — це яскраві малюнки з життя, сповнені яскравої образності та гостроти. І письменник умів у короткій новелі повно, багатогранно розкрити внутрішній світ героя. Багато писав Григір Тютюнник про дітей. Є у Григора Тютюнника й оповідання, в яких змальовується ставлення людини, і зокрема дітей, до природи. Письменника не може не хвилювати цей пласт людського існування, тому що світ для нього — це гармонійне єднання людини з природою. До цієї теми й звертається письменник в оповіданнях «Степова казка», «Однокрил», «Ласунка». Григір Тютюнник з притаманною йому гостротою зору, умінням визначити хворі місця сучасного йому суспільства бачив ті ганебні й антигуманні явища, які витворила радянська дійсність. Наприклад, нівеляцію громадянської і людської совісті викривав він в оповіданні «Смерть кавалера», міщанство й владу речей над людиною зображував у новелі «Син приїхав». Хвилювало його й поступове духовне зубожіння людей, зникнення у їхніх серцях милосердя, співчуття, жалю, бездушність бюрократів, здатних понівечити людську долю. До цих проблем звертався письменник в оповіданнях «Оддавали Катрю», «Вуточка», «Чудасія». Він бачив, що поступово під впливом тоталітарного суспільства руйнується не тільки соціальний устрій, але й національний український характер, що базувався на народній моральності, розвитку індивідуальної свободи, чистоті душевних порухів. Григір Тютюнник не тільки викривав те,, що нав'язав українському суспільству «радянський режим», але й, глибоко люблячи своїх героїв, показував їхнє благородство, велич людини в праці, прагнення їх до краси почуттів, естетизм, притаманний українцям від природи, милосердність і святість їхніх душ. Саме такими є герої його оповідань «У кравчини обідають», «Дивак», «Іван Срібний», «Три зозулі з поклоном».