32. Твір о.Теліги «вечірня пісня» проаналізувати

“Неперевершеним архитвором” назвав поезію “Вечірня пісня” В.Державин.

Лірична героїня поезії ніжна і вразлива, щира і щедра, романтична і водночас сильна. Вона тонко відчуває настрій і стан іншої людини. Тільки така жінка може все пережити своїм коханим назвати – “каміння жорстоких днів”, побачити в його очах “полум’яне пекло”. Тільки така жінка простягне долоні, аби прийняти в них зібрані на тяжких життєвих дорогах гнів і ненависть чоловіка, підтримати його, такого стомленого в цю хвилину, але й тепер – “найміцнішого”. Вона знає, що втома ця хвилинна, але саме зараз чоловікові так потрібні спокій, ласка, поцілунок теплий і м’який, мов дитячий сміх. А завтра – завтра знову бій. Вона проведе свого коханого і подарує йому свій поцілунок, але вже не теплий і м’який, а гострий, як ніж, цілунок-зброю.

Жінка, вважає авторка, повинна бути не тягарем для мужчини, а його спільником у боротьбі, не підтинати міць чоловікові, а надихати його на дії. Вірш має особливу композицію. Вступна частина елегійно-любовна, сповнена спокою, ніжності, ласки, турботи. А за цим – усвідомлення необхідності боротьби, готовність пожертвувати спокоєм, сімейним затишком заради великої і світлої мети.

Особливість поезії Теліги в контрастності образів: крик і мовчання; уста ніжні, теплі і уста рішучі, як вистріл,тверді, як лезо меча; поцілунок м’який, мов дитячий сміх, і поцілунок гострий, як ніж. “Вечірня пісня” – поезія-відкриття, де кожен новий рядок, новий образ доповнює, розширює рамки сказаного. “Це геніальна синтеза тематики любовної і громадської” (В.Державин).

33. Поезія Симоненка оптимістична, сповнена віри в людину, в її творчі можливості, хоч цей оптимізм не має нічого спільного з офіційним прославленням типу «жить стало лучше, жить стало веселей». У ті роки — перша половина шістдесятих — уже доходила до людей правда про сталінські часи, багато чого не сприймалося із тодішнього життя — колгоспне безправ’я, переслідування нового, прогресивного, засилля бюрократичного апарату тощо, проте жила ще віра в те, що мрії народу про вільну, самостійну Україну, про відродження духовності, про краще життя справдяться.

Уже в першій збірці виразно окреслились і змістові напрями поезії В. Симоненка, й версифікаційні ЇЇ особливості, й така характерна «риса громадянської мужності, уміння думати і говорити про головне, не обминаючи насущних проблем часу, всього того, чим живе і боліє наше суспільство» як точно сказав С. Крижанівський у післямові. Цікавий цикл, який і дав назву всій книзі,— «Тиша і грім». Вірші цього циклу — то міцний сплав інтимних почуттів, пейзажної лірики, філософського осмислення буття — природи, людини та суспільства.

Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!

Здрастуй, свіжосте нив!

Я воскрес, щоб із вами жити

Під шаленством весняних злив.

Хай залижеться тиша навколо,

Й знову стану, як ви, німим,

Але в серці моїм ніколи

Не замовкне весняний грім.

(«Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре!»)

У цих восьми рядках сконцентрована, власне, ціла життєва програма — людини, патріота, поета, сповненого творчого неспокою, упевненості у собі, у вічності і красі всього сущного.

Разом з тим у збірці «Тиша й грім» є вірші наслідувальні, прохідні, як от легенда «Русалка». Та це закономірно. Майстерність приходить шляхом пошуків, спроб, інколи втрат і невдач. Справжню вартість доробку поета визначають найвищі Ного досягнення, якими в даному разі є «Жорна», «Дід умер», «Каба Снися» — чистозлотні вірші, які ваблять простотою форми та її довершеністю, глибиною змісту і силою почуттів.

Зростання поетичної майстерності засвідчила наступна ібірка В. Симоненка — «Земне тяжіння» (1964). Та, на превеликий жаль, поетові не судилося побачити її. Тяжко хворий, ши тільки тримав у руках верстку книжки.